Андріївські вечорниці
Андріївські вечорниці
Дійові особи: Ведуча –
Соломія –
Оксана –
Мати –
Батько –
Кума –
Кайдашиха –
Проня –
Господиня –
Донька –
1 дівчина-
2 дівчина-
3 дівчина-
1 хлопець-
2 хлопець-
3 хлопець-
Ведуча:
Добрий вечір, люди добрі,
Ми раді вас вітати.
Здоров’я, щастя побажати!
Все будемо робити ,
Щоб вас розвеселити
На нашому святі!
А свято це особливе, 30 листопада величаємо і вшановуємо Андрія Первозвонного. Це свято дуже важливе для молоді.
Дівчата намагались дізнатись про імена майбутніх чоловіків, наблизити одруження , передбачити місце проживання майбутнього жениха. Таємничі ритуальні дійства: записки з іменами хлопців під подушку, замовляння , ворожіння із свічкою біля дзеркала, звернення до Бога: «Боже , дай мені пару!»
Для хлопців – Калита. Медовий солодкий корж підвішували до стелі поверх голів і кожний хлопець повинен підстрибнути і вкусити шматочок коржа. Це був знак того, що вже можна одружуватись. Це все пережовувалось піснями, легендами , переказами, веселощами.
Ми запрошуємо усіх розважитись , повеселитись від душі.
Отож ласкаво просимо до нашої світлиці.
(Звучить музика на сцену виходить Соломія)
І дія:
Соломія:-(монолог) Ох! Як же ж хочеться мені на вечорниці. Сьогодні усі дівчата і хлопці збираються у тітки Мотрі . Весело напевно ж буде?А чи пустить мене мати? (кличе сестру)Оксано! Оксано!
Оксана:- Що тобі, Соломіє?
Соломія: - А як гадаєш, чи пустить мати сьогодні на вечорниці? Дівчата будуть і хлопці мають прийти, буде весело.
Оксана:- Не знаю, Соломіє, мати зрозуміє, відпустить, сама ж колись дівувати любила. А от батько!
Соломія:А що батько? Батько вже своє відгуляли. От нехай лізуть на піч та, носом свистять.
Мати:А про що це, ви голубоньки, балакаєте? Невже оце вже все переробили, що я вам загадала.
Соломія:На вербі грушки, а на осиці – кислиці. Вам, мало, як до роботи, то хисту не займають, а про вечорниці вдаєте, що зовсім забули. До роботи, то велика. А на часок погуляти – то й мала. (Туп ногою).
Мати:Ох і бриклива ж ти на язик, Соломіє! Важко колись тобі із свекрухою прийдеться!
Соломія співає пісню «Ой била мене мати» ( Чути стук у двері . Заходить кума.)
Кума : Доброго вечора , кумонько! Дозвольте зайти. Мати: Доброго! Заходьте. Кума :А що це за галас у вашій хаті? Мати: А ось, дівки мої виросли, на вечорниці просяться. Кума: Ярино, то відпусти їх. Вони уже дорослі. Ти що не пам’ятаєш, як ми молодими були? Ох тоді і вечорниці були…І вареників ліпити три сотні, і пиріжків пекли на два села, а хлопці які були… Мати: (задумливо)Та було , кумцю, було ( Чути рип дверей,заходить батько)
Батько: Ох і мороз, Ярино! До вечора і клуні не відкриваємо! Але я дякувати Богу, коней напоїв, і корівчину підгодував, можна й одпочити!
(звертає увагу на стіл)
Батько: Стара, а де ж це вечеря? Чому ще й досі на столі не парує Чого це ви тут розбалакалися?
Мати: Ой, Семене, не до вечері тут! Дочекався дівок, то й вирішуй, чи пустити на вечорниці, чи ні!
Батько: А що, Оксано, Соломіє, не пускає вас стара мати? Та пусти вже їх, Ярино? Чи ти не пам’ятаєш, як була молодою? Виморгувала очима на всі боки і таки мене не оминула! Вразили мене ті ї оченята в саме серце. Після тих перших вечорниць протоптав я стежину до твоєї хати, і таки посватав я тебе, Ярино!
Мати: Раз так, Семене, згадаю і я тобі твої грішки: чи це не ти, голубчику, мою козу Бирку прив’язав до Груньчиної яблуні. Га?!
Батько: Ой було! Було всього. Але ми все пережили, нівроку вже дівчата, вже й старостів чекати можна.
(Тихо): Йдіть, дітки, йдіть, не баріться, гуляйте та розум майте!
Мати: Ой ти, старий бісе, забалакав мене, а вишкварків на твою сивину. Оксано, Соломіє-є? Не баріться там, діти. (Здихнула). Кума: Кумцю, а може й ми сходимо до куми Мотрі, це у неї сьогодні вечорниці збираються. Може чимось допоможемо їх? Мати: А чому б і ні. Ти старий порайся по господарству , а ми підемо до Мотрі… (Усі виходять зі сцени) грає музика.
Дія ІІ:
Автор: А тим часом в хаті однієї молодиці… (Звучить музика із кінофільму за двома зайцями. Виходить Проня. Потім чути стукіт у двері.) Кайдашиха: Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?
Проня: Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано? Чи манто? А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.
Кайдашиха: Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?
Проня: А це моє дєло. Що вам до цього?
Кайдашиха: По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой,-якби-ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!
Проня: Фі, какі ви не образовані! Понятія нікакого не іме-єте о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогодні в одному місці збираються інтересні люди.
Кайдашиха: Чи не на вечорницях часом?
Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які красиві мужчини... Я було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.
Кайдашиха: (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.
Проня: Це хорошеє дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам'ятає, коли з'явився цей обичай в українців: збиратися вечорами, гуляти, пісень співати.
Кайдашиха: Я теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки...»:
Українська народна пісня «Ой на горі два дубки…»
Проня: Голосу нікакого, а все туда же! Хлопці на вечорницях дуже красиві були, а уж как вечорами гуляли... Я ему: «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас образовалася ».
Кайдашиха: А дівчата ж які на вечорницях?
Проня: Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлопці бігали?
Кайдашиха: То, може, вже підемо на вечорниці? Проня: А как же! (Звучить музика із кінофільму.) Кайдашиха і Проня виходять із зали.
Дія ІІІ: Ведуча: Настав час Вечорниць… (Українська світлиця прикрашена вишитими рушниками, домотканими килимами, Іконою з рушником. Збоку — піч, посередині — стіл, застелений вишиваною скатертиною, лавки, вкриті килимами. Дівчата й хлопці одягнені в український національний одяг.) Грає українська полька . Виходить Господиня. Господиня. Доброго вечора, шановні добродії! Рада вітати у своїй оселі. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає! Коли ще ми дівували, то як зачуєш вечорниці, біжиш, аж тини тріщать, а тепер... Он скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ні, що не кажіть, а світ перемінився... (Стук у двері . Заходять кума та мати ) Кума: Добрий вечір в вашій хаті! Мати : Добрий вечір! Господиня: Доброго здоров’я, кумоньки! Мати: Чули, що у вашій хаті сьогодні вечорниці будуть: Господиня: Так! Але щось довго ні дівчат, ні хлопців немає.
Мати : То нічого, скоро прийдуть. Кума: А щоб час не марнувати, давайте, кумонько, будемо пиріжки пекти. (забігає донька)
Дочка:. Мамо! Мамо! Прислухайтеся, чуєте: он уже дівчата йдуть... Зараз буде весело нам усім!
(Чутно сміх, стук у двері. Господиня схоплюється з місця, запрошує дівчат у хату. )
Господиня. Прошу! Прошу! Заходьте будь ласка!
(Заходять дівчата (Оксана, Соломія, Кайдашиха, Проня)Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками, млинчиками, яблуками, вергунами, горіхами. )
Соломія: (кланяється господині).
Добрий вечір у вашій хаті!
Чули, будуть вечорниці і в оцій хатині!
Господиня.
Добрий вечір, любі гості!
Щиро просимо у хату,
І привітну, і багату. .
Від зірниці до зірниці
Хай лунають вечорниці!
Оксана: Гей, на наших вечорницях
І сумний розвеселиться! І, танці, небилиці —
Гарні будуть вечорниці! Соломія: Стрічайте нас пирогами
Білими, смачними,
Бо прийшли ми із піснями
Дзвінко-голосними.
Дочка. Мамо! Гості вже в хаті, і дівчата прийшли. Тож заспіваймо вашу улюблену «Зелене є жито, зелене...».
Пісня «Зеленеє жито, зелене...».
(Господиня тим часом сідає за прялку, а за нею дівчата, починають вишивати) Оксана. Дівчата, що я вам скажу – і не повірите. Соломія. Та що там вже, говори. Оксана.Я вчора Михайла – тітки Орисі, що біля ферми живе, внука з міста бачила так близько, як оце зараз вас бачу.
Соломія.Та що там бачила. Я з ним навіть говорила, як оце зараз із вами говорю. Проня.А я з ним навіть цілувалася, як оце зараз із вами…. Ні, це було зовсім інакше. (Всі сміються) Оксана.Брешеш, не цілувалася. Проня .Це я брешу? ! Та ти мені просто заздриш!!! Оксана . Це я заздрю? Соломія .Дівчата, перестаньте сперечатися. Ви знаєте, якщо мені Петро сьогодні не освідчиться, то я собі щось зроблю. Проня . Нічого ти собі не зробиш.
Соломія .Це я не зроблю?! Та я собі знаєш що зроблю!!! Я собі нову зачіску зроблю!!! Я на потилиці його ім’я вистрижу!
Оксана .А мій Степан, якщо до мене не підійде, то я на себе руки накладу.
Соломія .Як накладеш?!
Оксана .Як – як, ось так. (кладе руки собі на голову) (Всі сміються)
Кайдашиха.Та вистачить, дівчата, вже про хлопців говорити. Давайте ліпше заспіваємо.
Співають пісню «Цвіте терен»
Проня .Слухайте, дівчатонька, а може, щоб Михайло звернув на мене свій погляд, мені пластичну операцію зробити?
Соломія .Та на твою операцію в усій Україні пластилину невистачить..(сміються)
Кума .А давайте затанцюємо, щось моїм чобіткам сумно стало.
(Дівчата танцюють)
Донька .І де ж це наші хлопці поділися? Чому їх так довго немає?
(Стукіт. Входять хлопці під укр. нар. пісню «Їхав , їхав козак містом»)
1 хлопець.Дівчата, пустіть до хати.
1 дівчина.Гарненько попросіть.
2 хлопець. Пустіть, кажемо, до хати. (стукає)
3 хлопець.Пустіть до хати.
2 дівчина.Не пустимо у хату, дуже вже вас багато.
1 хлопець. Пустіть ліпше, бо буде гірше.
2 дівчина.Ми як візьмемо рогатини, поламаємо ваші спини.
2 хлопець. (Злякано). Дівчатонька, голуб’ятонька, ми прийшли не битися, ми прийшли миритися.
3 хлопець.І гостинці принесли, і нові способи гадання вивідали у старих людей.
2 дівчина. Ну, тоді просимо до хати.
1-хлопець: А чим будете нас пригощати?
1 дівчина: Бач, що захотіли! Не встигли прийти , а вже хочуть щоб їх пригощали
2-й хлопець: АААА! Напевно ви не вмієте нічого робити?
3-й хлопець: І вареників не вмієте ліпити!
Дівчата разом : Це ми не вміємо?
Звучить пісня «А мій милий вареничків хоче»
(Дівчата роздають вареники глядачам)
1 дівчина. Їжте вареники обережно, бо всередині вас чекає сюрприз.
(Пригощає хлопців варениками)
2 дівчина. Ой, а у моєму варенику в середині гроші. Напевно, багатою буду.
3 дівчина.А у мене – вареник із сіллю – смачна начинка. (Сміється)
Господиня.Дівчата, почастуйте варениками хлопців!
(Бере вареник і підходить до хлопця)
1-а дівчина : З’їж, Андрійку вареник,
Він дуже смачненький,
А у нього всередині
Сирочок дрібненький.
1-й Хлопець :(Кусає вареник і кривиться)
Чи ти, дівчино, зроду-віку
Вареників не їла,
Що ти свої вареники
Клоччям начинила?
Нехай тебе лихий знає
З цими варениками,
Ти би краще розкидала їх помежи псами.
2-й хлопець:А у мене з перцем вареник, але вже смачненький, гостренький, в саме серце запік, як твої очі, Уляно.
2-а дівчина :Чи то й справді мої очі тобі так допікають?
2-й хлопець :Ні, але я без них жити не можу. Все б дивився, як у криницю бездонну і глибоку.
1-й хлопець: А чим же ще будуте нас пригощати, невже тільки варениками?
1 дівчина.Та ні , чому ж, ми ще пекли калиту! Які ж вечорниці без поїдання калити?
Господиня.Так де ж калита?
2 дівчина.Ось вона. (Калита підвішена на довгій палиці)
Кайдашиха розповідає про обряд кусання калити.
( Коли хлопці скачуть звучить легенька музика.)
Охоронятиме її «Пан Калитинський». Бажаючі «сідають верхи» на коцюбу та «їдуть» кусати калиту.
Мета «Пана Калитинського»- розсмішити «пана Коцюбинського»
Мета «Пана Коцюбинського» - не розсміятися. Якщо він хоча б посміхнеться – то «пан Калитинський » помаже його сажею.
1 хлопець. Доброго здоров,я, пане Калитинський!
2 хлопець. Добрий вечір, пане Коцюбинський! Куди ви прямуєте?
1 хлопець. Та калиту ж їду кусати!
2 хлопець. А я буду по обличчю писати!
1 хлопець. А я таки вкушу!
2 хлопець. А я таки впишу!
Пан «Калитинський » може ставити запитання:
1.Чому багато води у морі?
2. На що борошно у млині падає?
3. Як поділить 5 бараболь на трьох?
4. Що у хаті цілують?
5. Коли воша подібна до квочки?
6. Це чорна? – Ні, червона. – А чому біла? – Тому що зелена.
7. Не дід, а з бородою, не корова, а доїться.
«Пан Калитинський» може також дати яке – не будь кумедне завдання «панові Коцюбинському»
Наприклад:
1.догори ногами.
2.Прокукарікати тричі.
3.Пробігти, гавкаючи. Затанцювати
Залишки калити поділити між учасниками.
Господиня.А де оті хлопці, що вивідали у старих людей нове гадання.
1 хлопець. Та бабця Одарка розповіла, що вона, як була дівкою, кинула на Андрія чобіт за тин, так собака його поцупив і заніс прямо у двір, де вона зараз живе.
Ворожка 1. Господиня. Я знаю, куди чобіт носком поверне, то туди і заміж підеш. Ану давайте спробуємо. (Дівчата кидають валянки)
1 дівчина.Ой, а в кого це я влучила?
1 хлопець. Та в кого ще, як не в мою маму.
1 дівчина.Ого, прямо в свекруху попала. Скоро заміж вийду, та не скоро улюбленою невісткою стану.
Ворожка 2. Господиня.Є у мене ворожба і для хлопців. Ось вам тарілки з водою, а оце персні. Хлопцям треба спробувати дістати ротом перстень. Хто швидше?
(Хлопці ворожать. Дівчата сміються)
Змагання між хлопцями: Господиня.Так гарно хлопці ворожили, що я пропоную їм позмагатися.
(Хлопці поїдають пиріжки на швидкість)
Ворожка 3. 2 дівчина.На сьогоднішні вечорниці я сплела віночок з різного зілля.
- Дівчатка, станьте гуртом! Треба підкинути віночок вгору. На кого він впаде, та й заміж першою вийде!
Господиня.Дівчата, а як будете додому йти не забудьте «паркан» порахувати. Розказую як : підходите до паркана і якнайширше розставляєте руки. Чи більше дощечок обхватите тим багатшими будете у майбутньому. Тільки будьте уважні, бо хлопці можуть паркан вимазати варенням – це щоб дівчину до себе приклеїти.
1 хлопець. Дякуємо господині за теплу хату, молодим дівчатам за стіл багатий. Нехай на свята у вашій хаті буде гостей багато.
1 дівчина.Ми гуляли, веселились,
Усім весело було.
Вечорниці завершились
І здається все пройшло.
2 хлопець.Ні, так просто не проходить,
В серці струночка бринить.
Про шкільні ці вечорниці
Спомин в серці буде жить.
Ведучий.Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!
Пісня «Хай в нас і в вас все буде гаразд»
30 листопада - День святого Андрія Первозванного.
Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва. Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".
В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 29-го листопада. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 29-го на 30-е листопада ворожили...
Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила компот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю. Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею накривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку... Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися і їм збитки зробити для годиться.
КАЛИТА
Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, адже кожна має взяти участь у готуванні калити. Тож місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до наймолодшого дівчати. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.
ПАРУБОЦЬКІ ЗБИТКИ
У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує". Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, „очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб батьки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч...
ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ
- Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) - і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Та дівчина, якій вгадували долю, не мала бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошували дівчину „тарілку" вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає.
Якщо під тарілкою буде перстень - скоро заміж вийде; якщо - квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.
2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.
3. Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: „Молодець, старець". Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою. Це найвеселіша ворожба. Дівчата одна з одної кепкували, жартували... Вірили - не вірили, а все ж трішки хвилювалися, бо всім хотілося заміж за молодого парубка.
4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, - і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.
5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, та перша вийде заміж, а дівчина за нею -другою буде справляти весілля; за другою - третя і т. д...
6. На аркушах паперу ім'я хлопців писали, потім перемішували їх, у шапку клали і собі „хлопця вибирали".
7. Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли: О Святий, добрий Андрію, Я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, Звідки нареченого маю виглядати? Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.
8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.
9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. Твердили, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожитиме, бо треба бути відважною, не боятися. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засвітити й такі слова говорити: Я тебе, дзеркало, питаю, З ким я свою долю злучити маю? З'єднати з Іванком прошу, Бо його в серденьку ношу. Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: Святий Андрію, допоможи, Судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, Прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, Мене з Іванком звінчати. Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, - бо це означало, що її доля ще десь блукає.
10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: О дай же, Боже, молодій мені, Щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, Я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, Мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, А ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку - биструю воду, Й веди до шлюбу мене, молоду. Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.
11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях - буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло віднайдете, то суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а коли знайдете вуглинку, то буде нещасливий шлюб.
12. Ворожать ще так: дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає: О Святий Андрію, Конопельку сію... Добре заволочу, Бо заміж вийти хочу... А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала, в світлицю приносила і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.
13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.
14. І досі дівчата на Андрія на підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують: Святий Андрію, Маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, А мою долю на поріг привела.
15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо - гладеньке, то бідний посватає.
16. Також випікали коржики - "балабушки". Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.
Ворожіння на варениках
Дівчата ліпили вареники або пиріжки з дріжджового тіста.Кожна дівчина ліпила свій особливий вареник, після чого їх виставляли в ряд і кликали найближчого домашнього улюбленця.
Чий вареник чи пиріжок домашній улюбленець з'їсть, та дівчина перша вийде заміж. Вірили, що якщо собака чи кіт занесуть вареник у куток, то дівчина вийде заміж і поїде далеко від дому.
Ворожіння за допомогою ланцюжка
Дівчина залишається одна в кімнаті і бере у праву руку золотий або срібний ланцюжок. Стискаючи ланцюжок у кулаці, дівчина має зосередитись на тому питанні, яке її найбільше цікавить. Це може бути і питання про майбутнього нареченого, і про кількість дітей. Чітко уявивши, що саме цікавить, дівчина кидає ланцюжок на стіл і дивиться на фігуру, яка вийшла.
Якщо вийшло коло: у майбутньому складеться ситуація, для розплутання якої треба буде докласти багато зусиль; рівна лінія: успіх та найсприятливіший час для здійснення своїх мрій; змійка: варто бути обачним і не довіряти людям навколо тебе; метелик або бантик: до побачень, кохання, а, можливо, й весілля.
Ворожіння на чашках
Треба було взяти кілька непрозорих чашок. Розкладали в них хліб, цибулю, сіль, цукор, кільце, гроші, в одну наливали воду. Тих, хто гадає, повинно було бути стільки, скільки чашок.
Кожен з тих, що зібралися, по черзі вибирав чашку з закритими очима. Цибуля – до сліз, хліб – до статку, кільце – до весілля, вода –вагітність, сіль – неприємності. Цукор - веселощі, гроші - багатство.
Ворожіння на дрібних речах
Надвечір збиралися юнаки і дівчата, брали піднос, висипали на нього різні дрібні речі: хто – каблучку, хто – запонку, хто – сережку, хто – ґудзик, монету тощо. Накривали піднос рушником, потім піднос під рушником кілька разів струшували, скидали рушник, і, не дивлячись, кожен тягнув лівою рукою якусь з лежачих на ньому дрібничок.
Той, кому діставалася, наприклад, монета – розбагатіє, кому дістанеться носова хустка – буде горювати в новому році, кому дістанеться ключ – придбає нове житло. А той, кому дістанеться перстень, повинен покотити його по підлозі, спостерігаючи при цьому, у яку сторону він покотиться: якщо до дверей – бути в новому році весіллю.
Ворожіння на сірниках
Передбачали долю і за допомогою сірників. На тарілку з водою клали два сірники: один – це хлопець, в ідеалі той, якому дівчина симпатизує; другий – символ самої дівчини. Потім потрібно було подути на ці сірники: якщо від дівочого дихання вони зійдуться, то це ознака того, що задуманий кавалер стане нареченим.
Ворожіння на перехресті
Дівчата виходили опівночі на перехрестя, кожна окреслювала коло, ставала в нього і прислухалася до звуків вулиці – якщо чути радісні крики, сміх, пісні – скоро вийде заміж. А от якщо дівчина почує чиюсь сварку, плач або голосіння – залишатися їй, згідно з народним повір’ям, у дівках.
Ворожіння на курячому пір'ї
Ближче до півночі дівчина клала на поріг куряче пір'я. Коли хтось відчиняв двері, то куряче пір'ячко, підхоплене повітрям, або за двері відлітало, або влітало в будинок. Якщо за двері – заміжжя, у будинок – в дівках ще рік сидіти.
На Україні побутувало дуже багато найрізноманітніших ворожінь. Ми знаємо лише маленьку часточку ритуалів та обрядів "Андріївських вечорниць" наших предків. Проте і досі "Андріївські вечорниці" - це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а і старше покоління. Це збитки, жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволяються тільки в Андріївську ніч.
Народні прикмети:
Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла й малосніжна, якщо випаде - холодна й сніжна.
Якщо тиха вода - хороша зима, шумна - тріщатимуть морози, будуть бурі, заметілі.
8
про публікацію авторської розробки
Додати розробку