Авторська поезія "За мирне небо у очах дитини..."

Дзвінок у мирне вчора

 

Ніч чорним кришталем накрила терикон,

Де сонце сіло, стомлене, спочити.

За весь день не мав часу, щоб взяти телефон

Коханій в мирне вчора подзвонити.

 

Я розкажу їй, зорі як блищать,

Мов її очі, як бурштину розсип.

Повідаю, як трави шепотять,

Що маю жити… й ронять сльози-роси.

   Нехай не знає серце як болить, 

   Коли розтяжку друг твій не помітив.

   Як бачиш, що душа його летить

   Янголом в небо з Господом зустрітись.

 

На оксамитовому небі – зорепад.

Бажання загадаю, хай здійсниться.

В окопах воно спільне – мир і рідний дах,

А ще – кохана хай вночі присниться.

 

   Я розкажу коханій як весна

   Дарує ніжні перли маргариток…

   В самого ж в пам’яті – як на моїх очах

   В тих квітах командира було вбито.

Я не скажу їй як снаряди тут свистять,

Як страшно нам, коли стріляють гради.

Не розкажу їй, як кричить душа,

Коли вбивають нас підступно, гади.

  

Яка ж тут осінь неймовірно золота!..

Бездумно нею хочу милуватись.

Не думати про снайперів, про те, що йде війна,

В коханні б тут коханій признаватись.

 

Я розкажу їй, зорі як блищать,

Мов її очі, як бурштину розсип.

Повідаю, як трави шепотять,

Що маю жити… й ронять сльози-роси.

   Нехай не знає серце як болить, 

   Коли розтяжку друг твій не помітив.

   Як бачиш, що душа його летить

   Янголом в небо з Господом зустрітись.

 

                  Політ душі

 

Небесна сотня, крилами змахнувши,

Злетіла в небо янголом крилатим.

Смертельні рани прапором накривши

У Господа Вкраїні мир благати.

 

Просити в Бога сонячного неба,

Свободи й правди для простого люду,

Крім мудрості лиш мужності нам треба,

Без мужності і мудрості не буде.

 

Хлоп’я то юне чи роки проживши

За волю нашу вийшов на Майдан

І кров’ю тротуари окропивши

За мир і щастя найдорожчеє віддав.

 

Віддав життя ще навіть не поживши,

Не стрівши ту єдину назавжди…

Віддав життя до внука не доживши

Лише добу… Ой, доле, підожди!

 

Зажди хоч ніч. Батьків не попередив,

Що з друзями пішов я на Майдан.

Зажди хоч мить, молитва хай до неба

Злетіти встигне… Ще ж душа жива!

 

Та куля невблаганна і незряча,

Її направив снайпер… І кінець

Не зміниш долю ні мечем, ні плАчем

Знялась до хмар, як Господу гінець.

 

Небесна сотня, крилами змахнувши,

Злетіла в небо янголом крилатим.

Смертельні рани прапором накривши

У Господа Вкраїні мир благати.

 

 

 

Хай всі повернуться живими з війни!

 

Ну, як пояснити малому дитяті

Чому її тата немає на святі,

Чому в її мами очі сумні,

Чому вони з мамою завжди самі.

 

«Мій тато військовий», - дитя промовляє,

Хоч значення слова цього ще не знає.

Не скаже ж їй мама, що зараз війна

Страшна і жорстока, безжальна, страшна…

 

Весною пахне, сонце ясне…

А десь далеко – бій іде.

Чиє життя сьогодні згасне?

Чия зоря раніш зайде?

 

І молиться мати, і просить у Бога:

Не забирай лиш синочечка мого.

Сорочка, що вишила хай стане бронею,

Хай кулі не ранять – одлітають від неї.

 

І просить кохана: спаси й сохрани!

Мого чоловіка живого верни!

І лиш мала доня, прокинувшись вранці,

Сказала: «Він ангел, бабусю, в твоїй вишиванці»

 

Я бачила сон, ніби тато став птахом,

До нас прилетів, покружляв понад дахом,

Крилом своїм міцно мене обійняв,

Я скоро назавжди приїду, сказав.

 

Аж скрикнула мати, душа обімліла,

Невже такий сон це погибель для сина.

Дзвінок телефонний. Він! Рідний! Живий!

Додому вже їде до нас назавжди.

 

Війна закінчилась, війська відвели,

Щоб сонце світило і весни цвіли!

Нехай же всім дітям насняться ці сни

Хай всі повернуться живими з війни!

 

Звернення до Людини

 

Думки мої на Схід постійно линуть,

Не можу думати чомусь про гарне щось.

Так часто хочу крикнути: «Людино!!!

Не вистачає у житті тобі ЧОГОСЬ???

Чому не хочеш сонячного неба,

Безхмарного, яснОго, як життя?

Тобі нещадних куль сталевих треба,

Що з «градів» безпощадно так летять?

Чи, може, мало стало тобі поля

Родючого, багатого, як хліб?

Ти хочеш міни дарувати долі,

Щоб вибухами тішить матерів?

      А я скажу тобі, що хочуть діти

      Такі, як ти, як син чийсь і дочка –

       Їм хочеться життю радіти,

       Щоб не кував їм мозок страх.

Їм хочеться  вірші писати

Про дружбу, про надію, про любов,

А не боятись, що війна до хати

Прийде, щоб скрізь лилася кров.

      Їм хочеться у поле вранці вийти,

Дивитися у сонячну блакить.

      Почуйте їх, благають щиро діти

Почуйте і всі війни зупиніть!!!»

 

 

 

За мирне небо у очах дитини

 

За мирне небо у очах дитини

За ясне сонце і спокійний сон

Віддати все готові мами України,

Політикам - дорожчий їх мільйон!

Невже ніхто не може зрозуміти:

Життя дається нам єдиний раз!

І хіба винні наші з вами діти,

Що в Україні народилися у нас?

Що їхня Батьківщина - не в Європі

Чи не в Росії, як багато хто кричить.

Вони не винні, що політики не в змозі

Від вибухів й розрухи захистить!

Чи із Луганська гинуть люди, чи солдати,

Яких послали, як гарматне м'ясо, у поля,

Оплакує десь кожного з них мати,

І тата не діждеться десь маля.

Подумайте: загинув десь політик?

Чи його син десь безвісті пропав?

Допоможіть самі собі війну спинити,

Щоб цьому жахові скоріш кінець настав!

За мирне небо у очах дитини,

За ясне сонце і спокійний сон

Віддати все готові мами України,

Політикам - дорожчий їх мільйон!

 

 

 

Сон

 

Гримить війна... Ось танк реве, мов звір,

Там - тріскотить, зайшовшись, кулемет...

Куди сховатись? Вбило? Ні, живий,

Лиш зачепило. Скинуло в кювет.

 

Село видніє в куряві, в диму,

Можливо, там рятунок довгожданий?

Зубами зачеплюсь – та доповзу,

Чекає вдома первісток жаданий.

 

Його я ще не пригортав до серця,

Він народився - я топтав стежки війни.

У снах лиш бачу оченьки-озерця,

Кохана пише - голубі вони.

 

Ці оченята виженуть з окопа,

Заради них - на танки голіруч!

Аби лиш тільки вражая голота

Із рідної землі втекла чимдуж!

 

Аби лиш тільки кулі не свистіли,

Щоб мирне небо, сонце, запах слив...

Щоб діти до батьків - не до могили -

Назустріч бігли б, ручки розтулив!

 

...Аж раптом - вибух! Марево пропало...

За мріями дістався до села.

Перед очима - страх Господній! - стало

Над мамою скривавлене хлоп'я.

 

Лежала мама - сині очі в небо.

Синочок ні, не плакав, не ридав,

Просив лиш тільки: "Мамочко, не треба!

Мене одного тут не залишай!"

 

Раптово серце кров'ю обіллялось,

Стиснули руки вірний автомат.

Дитя прикрив собою. Що б не сталось -

Врятую хлопчика! На те я і солдат!

 

Може і мого сина хтось врятує,

Коли потрапить мій малюк в біду,

А як з війни прийду, то поцілує

І скаже: "Татку! Я тебе люблю!"

 

...Прокинувся старенький ветеран,

Приснився сон той самий сотий раз...

Не чути вже давно колишніх ран,

Лиш спогади в душі зринають враз...

 

Та заясніють очі щастям вмить,

Як тільки двері скрипнуть, рух почнеться:

Дві внучки-горлички в кімнату залетить,

До дідуся як кожна пригорнеться.

 

 

Слідом - два сини-соколи ввійдуть:

"З Днем Перемоги, тату, з святом, рідний!"

І не сумує воїн, що роки йдуть,

Сини його – то спадок гідний!

 

Заради миру й спокою дітей,

Заради Бога і всього святого -

Не забирай, війна, собі людей,

Не рви Вкраїни цвіту молодого!..

 

Пам'яті однокласника Сергія Оврашко

 

Плакало небо сльозами солдата,

Плакало рідне село...

Плакали діти, дружина і мати,

Та вже не повернеш його.

  Був, як комета у небі нічному:

  Засяяв - й раптово так згас.

  А скільки ще справ  незавершених в нього

  І сил невичерпний запас...

Та час не повернеш...

І куля ворожа забрала життя молоде.

Вже донечка мила, дитятко пригоже

Над татком гіркі сльози ллє.

  А хлопчик, синочок маленький твій, Боже!

  Ще не розуміє всього.

  "Чом татка я бачити більше не можу?

  В труну ви поклали його!"

І як пояснити малому хлоп'яті,

Що тато помер, як герой?

Йому не потрібні герої-солдати,

Лиш мама б сміялася  знов!

  А так– вона плаче, зчорніла від горя,

  Хіба ж вона спокій знайде,

  Якщо твоїм іменем десь у районі

  Хтось вулицю тиху назве?

Або хто поверне для матері сина,

Що героєм поліг у бою?

Якого вона і під серцем носила,

І душу вкладала свою.

Ніхто! Не поверне! Ніколи! Ніколи!!!

Як страшно це вмить зрозуміти...

І хочеться крикнути: "Доки ще буде

Наша земля сиротіти?!!"

Ти жив патріотом, помер – як герой,

Життя твоє славою вкрите.

Не встиг ти навчити лише одного -

Як рідним без тебе прожити!

Так, нам потрібні патріоти,

Та не ціною власного життя!

Вкраїно, рідна, захистинас від скорботи,

Не позбавляй цвіт нації життя!!!

 

 

 

 

 

Наслідки війни XXI століття

 

Сергій Оврашко! Ніби перекличка

У школі, як за партою сиділи.

Сьогодні – сльози у дітей твоїх на личках,

Сьогодні стоїмо біля могили.

 

Повірити в це просто неможливо:

Загинув однокласник наш в АТО...

Ще ніби вчора звуки вальсу тут шуміли,

Зі школою прощалися разом.

 

Сьогодні - то не вальс звучить на святі,

А плаче поминальна тут сурма.

Ми планували літом зустріч святкувати,

Зустрілись зараз. Та тебе між нас нема.

 

А ми згадали все: дитинство неповторне,

Перерви і уроки затяжні.

Яким веселим був ти і проворним,

Згадали твої витівки смішні.

 

Наш класний керівник – розумна мудра жінка

Втирала раз-по-раз непрохану сльозу,

Все шкодувала, що її помилка –

"Сварила в школі часто –вредний був".

 

Ми, однокласниці твої, давно дорослі,

Ридали вголос. Кожен розумів:

Життя проходить. Мчить безповоротно

І ще ніхто час повернути не зумів.

 

Час не верне й тебе... Не будеш між живими,

Ти янголом злетів на небеса.

Стоять в скорботі юні побратими

Вже друга в них й наставника нема.

 

Нехай же більш ніхто в нас не стріляє,

Нехай не гинуть люди молоді.

Хай швидше в Україні мир настане

А смерть твоя край покладе біді!

 

Хай всі повернуться живими з війни!

 

Ну, як пояснити малому дитяті

Чому її тата немає на святі,

Чому в її мами очі сумні,

Чому вони з мамою завжди самі.

 

Мій тато в АТО, дитя промовляє,

Хоч значення слова цього ще не знає.

Не скаже ж їй мама: АТО – це війна

Страшна і жорстока, безжальна, страшна.

 

Весною пахне, сонце ясне…

А десь далеко – бій іде.

Чиє життя сьогодні згасне?

Чия зоря раніш зайде?

 

І молиться мати, і просить у Бога:

Не забирай лиш синочечка мого.

Сорочка, що вишила хай стане бронею,

Хай кулі не ранять – одлітають від неї.

 

І просить кохана: спаси й сохрани!

Мого чоловіка живого верни!

І лиш мала доня, прокинувшись вранці,

Сказала: «Він ангел, бабусю, в твоїй вишиванці»

 

Я бачила сон, ніби тато став птахом,

До нас прилетів, покружляв понад дахом,

Крилом своїм міцно мене обійняв,

Я скоро назавжди приїду, сказав.

 

Аж скрикнула мати, душа обімліла,

Невже такий сон це погибель для сина.

Дзвінок телефонний. Він! Рідний! Живий!

Додому вже їде до нас назавжди.

 

Війна закінчилась, війська відвели,

Щоб сонце світило і весни цвіли!

Нехай же всім дітям насняться ці сни

Хай всі повернуться живими з війни!

 

 

 

 

            Донечці з АТО

 

1. Я тебе так довго чекав

І нарешті сталось це диво

Мрія здійснилась сонячна – татом я став

І з тих пір навіки щасливий!

Приспів:

Донечко-красунечко моя,

Сонечко яскраве в небі синім.

Знай, що дуже люблю тебе я,

Моя любов дасть тобі крила.

   Донечко-красунечко моя!

   Як же швидко ти в нас виростаєш,

   Прихилив би небо тобі я,

   Щастя у Бога благаю!

 

2. Ти – неначе промінь з небес

Я за тебе дякую долі.

Знаю, що б там не сталось – ти мене ждеш

І прошу лиш миру для доні.

 

Я вернутись хочу живим

І вас пригорнути до серця.

Хай навіки згине в нас привид війни

Лиш в душі десь болем озветься.