Авторська збірка поезій "Із сірої буденності"

 

 

 

 

 

 

    ВЕСНЯНЕ         

 

 

 

 

 

                        *           *         *

Прилинь на землю, янголе небесний,

Яви своє обличчя неземне,

Щоб з сірої буденності  воскресло

Моє стрімке натхнення чарівне.

 

Зрони пір'їнку на краєчок столу

Із біло-лебединого крила...

Я рухаюсь по замкненому колу,

До тебе не підводячи чола.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  ВЕСНЯНЕ           

 

 

Гладив по волоссю

Мене дощ весняний,

Заглядав у очі,

Цілував уста.

І мені здалося -

То було кохання.

Виглянуло сонце.

І дощ перестав...

Ти дощем весняним
Лащився, стелився,

Кликав за тумани

У травневу даль.

Бавився коханням.

 Грою захопився.

Закотився сонцем.   

І прийшла печаль.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  Художник

 

Упали на трави смарагдові роси.

Ще сонце дрімало в пахучій імлі.

У шати весільні вдяглись абрикоси

І леготом віє з пухкої ріллі.

Ще зорі голубили юний світанок,-

Десь трактор у полі котом воркотав.

А травень, вдягнувши туману серпанок,

Зеленим і білим усе фарбував.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         КОЛИСКОВА

 

 

 Зорями полатаним полотном

Розгорнулась ніченька над селом,

Тихим медом-шепотом промовля

І колише літечко - немовля.

 

"Прийде ранок-батечко розбудить,

Росяними трунками личко вмить"...

Колихала ніченька до зорі,

Доки не розтьохкались солов'ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   ВЕСНА

 

 

Замурзана весна прийшла в мій край,

Дощем рясним на землю тихо ллється,

Та крізь дощі уже блакить сміється,

І тьохкає синицею:"Стрічай!"

 

Явдохою її давно прозвали,

Цю дивну діву з норовом крутим.

Пекли млинці на Масляну, співали,

До себе закликаючи у дім.

 

Вона іде навально і нестримно,

Доточує вже дні і ніч краде.

І очі усміхаються зазивно-

Теплом і сонцем в душу увійде.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      ВЕСНЯНКА

 

 

Ластівко - весняночко, прилітай,

До землиці рідної повертай,

Із чужих стосонячних берегів

До країв залюблених, до степів.

 

Ластівонько - сестронько, не журись,

Звий гніздечко - хатоньку, як колись,

Діток - щебетунчиків наплоди

Хай злітають зграйкою у сади.

 

А як осінь зорями встеле путь,

Стрілокрила подружко, не забудь:

До мого віконечка зазирни,

Мою душу стомлену пригорни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     ВІЛЬШАНКА

 

 

Співа вільшанка, як моя душа,

І плаче, і сміється, як дзвіночок.

А сонечко вдягає свій віночок,

У путь по дивоколу вируша.

 

Співай, вільшанко, клич на небокрай

Сліпучих промінців ясну корону,

Скидай з душі моєї заборону,

Та тільки серця піснею не край.

Співай, вільшанко, дотемна співай.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              *             *              *

 

Моя ясочка маленька, моя донечка,

Як комашечка дрібненька - ясне сонечко.

В літеплі її купала, колискової співала,

Коли нічка припадала до віконечка.

 

Сміх луна її дзвіночком, розсипається.

Бровеняточка домочком підіймаються.

Вже вона щебече: «Мамо!»,

Ніжно тягнеться вустами,

Рученятами до серця пригортається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          КУЛЬБАБА

 

 

Дівчатко рве кульбаби й усміхається.

Вони лягають рівно у вінок.

І вже на себе в річку задивляється:

Вже не дитя -  та ще не до дівок.

 

У давнину казали так: " Півдівки".

Тріпоче серце,  як у горобця.

Радій життю, заквітчана голівко,

Тобі кульбабки дуже до лиця...

 

Зелено - жовта ця весна минеться.

Пелюстками обсипляться роки.

І з болісною тугою всміхнеться

Кульбабка біла з дзеркала ріки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     ВАЛЕНТИНІВ ДЕНЬ

 

 

 

 

 

Валентинів День

 

 

Валентинів День -

Лише для закоханих.

Ладо моє, ладо моє,

Щастя б не сполохати.

 

Ти не клич весну,

Не журись чеканням.

Ладо моє, ладо моє,

Обдаруй коханням.

 

Вже зійшла зоря

На зимове небо.

Ладо моє, ладо моє.

Я одна. Без тебе.

 

Валентинів День

Повернути хочу.

Ладо моє. Ладо моє,-

Ніч йому шепоче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            *           *            *

 

 

Щебетливим світанком прокинусь і вийду у роси,

На залиту Яриловим світлом зелену траву.

І полине душа - вся розмаяна, простоволоса,

І відчую на мить, що уже на землі не живу.

 

Під небесні вітри, під Перунові злі громовиці-

Омиватись дощами, очищатись від скверни гріхів...

Повернеться душа, ця співуча і стомлена птиця,

У в'язницю свою, до прадавніх, як світ, почуттів.

 

І почнеться все заново: мрії, тривоги, чекання.

А ти вірити будеш, що тільки для тебе тепло.

Стрепенеться душа, запалає вже, може, востаннє

Тим Яриловим світлом, що в ній споконвіку жило.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       *             *              *

 

 

Не торкайся струн душі моєї,

Не почуєш голосу від них,

Бо була я тілом, не душею

У твоїх обіймах чарівних.

 

Палко привітаєш поцілунком,

Заглядаєш в очі - дзеркала...

А душа шукає там рятунку,

Де колись щасливою була.

 

І озветься музикою раю

(Іншої мелодії нема),

Тіло, що тобі я повертаю,

Та душа самотня і німа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 *          *         *

 

Твої брови - ліси захмарні.

Твої очі - бездонне небо.

Всі мої намагання марні.

Я лиш гілка суха без тебе.

 

Я без тебе, що птах безкрилий.

А з тобою - раба в кайданах.

Гаснуть очі без тебе, милий.

І холонуть вуста, коханий.

 

Та твої почуття примарні.

І я "Fata morgana" для тебе...

Сколихнулись ліси захмарні.

Тінь лягла на бездонне небо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               *            *            *

 

Вернись, коханий,  я благаю

З - за обрію своїх шляхів,

Чутливим серцем проростаю

 у візерунок темних брів.

 

Я довго так тебе шукала

Бо втратила колись давно.

В глибинах пам'яті чекала,-

Кохати лише раз дано.

 

У рисах східного обличчя

Я бачу відгук на любов.

Мені схилятися не личить,

 Та я благаю знов і знов:

 

Пробач, я каятись не вмію.

Та ти - мій храм, мій Бог, мій Див.

До тебе рвусь. Про тебе мрію.

Бо й ти мене колись любив.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     ЧАРІВНИЦЯ 

 

Жінка - чарівниця ворожила,

Свічечку палила уночі.

За коханням, може, затужила,

Та й шукала від тривог ключі.

 

Ти не крайся, серденьку, не рвися,

Що тебе ще доля не знайшла.

Ти кохання - болю стережися,

Щоб душа цілішою була.

 

Ворожила жінка - чарівниця,

І в молитві плакали вуста,

І рука злітала - біла птиця

У святім мереживі хреста.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       МИНУЛОМУ

 

Все, що поганого є у мені - від тебе.

Ти так безбожно мрії всі топтав.

Щоразу, коли линула до неба,

Мене на грішну землю повертав.

 

Котились сльози, як роса зникали.

Так болісно підводилась з землі.

Я квіткою у тебе проростала,

Тамуючи образи і жалі.

 

Спокутую провину перед небом.

В дитячі очі з тугою дивлюсь.

Все, що найгірше в синові - від тебе.

За нього, за єдиного молюсь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    АКРОВІРШ

 

 Коли уже не стане сил

 Од повсякденності земної,

 Ховайся в сутінь білих крил,

 А я ітиму за тобою.

 Навіки вічні ти одне.

 Непогамовне. Невимовне.

 Як божий дар рятуй мене.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              *             *             *

 

Твої очі зву я світанковими,

Кольору ранкової весни.

Оповились віями шовковими,

Споглядають чарівливі сни.

 

Твої брови, як ліси захмарові,

розметались стрілами врозліт,

Щоб чоло тривоги не затьмарили,

не лишила доля темний слід.

 

А вуста, розпещені цілунками,

Ще не встигли зради приховать.

Чим зачарував? Якими трунками,

Що уже не можу не кохать?!..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             *             *             *

 

Нічого я від тебе не чекаю:

Ні подарунків, ні рясних грошей.

Обітниць у коханні не приймаю,

Ти тільки не тривож моїх ночей.

 

Гірку образу посилаю в небо,

Але в душі немає каяття.

Для мене ти, так, як і я для тебе -

Одна лиш мить в безмежності життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАУЗА

 

Не пишеться і не складається,

Бо ніч ще тільки починається.

Неясним шепотом в душі

Ще ненароджені вірші.

 

Не пишеться і не римується,

І на півслові все руйнується

рожевим віялом садів

І розмаїттям почуттів.

 

Не пишеться і не кохається,

І все на місце повертається,

Коли минається весна.

І я одна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           СЮЖЕТ

 

 

Душа заходиться від плачу,

Та усміх болісно-сухий.

Тебе уже і в снах не бачу,-

Плід заборонений гіркий.

 

І не кохала та хотіла,

Щоб ти, впокорений, застиг.

До крові тільки серце збила.

Тепер радій. Ти переміг.

 

З очей сумних полуда впала,

Розтало марево бажань.

Себе по клаптиках збирала.

Що наробив...З'явись. Поглянь.

 

Стомилася. Весні не рада.

Минулось. Захолола кров.

І розумію: це не зрада,

А просто гра, твоя любов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РІК

 

Зустріч. Весна.

Травень у сповиті

Білого полотна.

Близькість розмов.

Шепіт і сповіді.

Ще не любов.

 

Магія літа.

Липневі ночі-

Щира, відкрита.

Обличчя як небо.

Зорями очі-

Тільки для тебе.

 

Осінь. Бажання.

Наосліп плекала

Передчуття кохання.

Все потурав.

Листя спадало.

Кликав. Благав.

 

Спокій. Зима.

Поцілунок, як лід.

Винна сама.

Не забував-

Образи слід.

Все пам'ятав.

 

Травень. Пробач.

Холодна весна.

Серце, не плач.

Вільна - радій.

Знову одна.

Він був не твій.

 

 

 

 

*                 *              *

 

Ти іншу в серце запросив,

І ніжно пестиш, і голубиш

І, ніби справді її любиш

Так, як мене не долюбив.

Ти іншу в серце запросив.

 

Її підносиш до небес

Так, ніби вона того варта.

Тобі здається - це не жарти.

Ти ніби заново воскрес!

Її підносиш до небес.

 

Та тільки зніме ніч взуття,

І сон твої затьмарить очі

Та, яку бачити не хочеш,

Прилине з іншого життя.

Як тільки зніме ніч взуття.

 

Ти іншу в серце запросив.

Минуле вже не повернеться,

І серце з попелу не б'ється,

І ти своє вже відлюбив.

Чужу у серце запросив!

ВЕЛИЧАЛЬНА

 

 

 

 

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

 

Господи! Великий і єдиний!

Знов на роздоріжжі мій народ.

Ти почуй молитву за Вкраїну.

Хай долине до твоїх висот.

 

Боже! Зглянься, поверни обличчя,

Бо від перемін стомився люд.

Знов до чвари на майдани кличуть,

Обіцяють рай створити тут.

 

Тільки хто ввійде до того раю?

Хто у ньому буде раювать?

Землю цю, занедбану до краю,

Чи ще можна якось врятувать?

 

Господи! Дай віру в наші душі!

Що робити, Боже, просвіти!

Покарай політиків байдужих,

Що Вкраїну ділять на шмати.

 

Боже! Пожалій, почуй мій голос,

Що луна в мільйонах голосів.

Людям - спокій, а землі цій - колос,

І не треба інших нам раїв!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЕЛИЧАЛЬНА

 

О мово пращурів моїх!

Ти рвешся із грудей натхненно:

І милозвучна, і пісенна,

І чиста, як дитячий сміх!

 

Рікою з глибини століть

Течеш, даруєш насолоду.

То цвіт душі мого народу.

Його не знищити, не вбить.

Бо калиново пломенить.

 

Тебе топтали, зневажали

І розпинали на хрестах.

Та знов із попелу буяла

Крізь стогін, плач, неволю, страх

У Роксоланиних піснях.

 

О мово рідна! Ти звучиш

Тарасовим нетлінним словом,

І гімном запальним Франковим,

І віршем Лесиним дзвениш.

О мово рідна! Ти звучиш!

 

Прадавня, вічна, материнська

Ти берегинею була.

І час тебе не подола,

О мово рідна, українська!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОБЗАРЮ

 

Сивіє час і миготить літами.

Не пережити двічі мить одну.

А дерево життя шумить віками

І споминів лишає глибину.

 

Із того плину, із тієї річки

Твоє ім'я зродилося для нас.

Давно уже життя урвалась стрічка

Та велич слова не здолає час.

 

Кобзарю, лиш з роками розумію

і відчуваю кожен твій рядок,

Живих віршів розпачливу надію,

І дум твоїх нев'янучий вінок.

 

Тарасе, не цураюсь того болю,

Що крізь твоє важке життя проліг,

І сліз рясних, і прагнення до волі,

І почуттів молитвенно-палких.

 

Схиляюся в доземному поклоні,

Учителю пред іменем твоїм.

Сивіє час, вибілюючи скроні,

Та твій "Кобзар" залишиться над ним.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           *           *          *

 

Так повелось на Україні,

Ще за Шевченка так було.

На згорбленій народній спині

Чиєсь багатство проросло.

 

Колись народ мій рвав кайдани,

За волю сльози лив і кров.

Сьогодні знов ревуть майдани,

Чи час урочий підійшов?

 

Вкраїно рідна, стрепенися!

Підводь задумливе чоло.

О люде божий, схаменися!

Бо буде гірше як було.

 

У часу є свої закони

(Диктує їх саме життя).

Вирує люд. Хитає трони.

Змінити хоче майбуття.

 

Дай, Боже, сили - день настане

Вкраїно рідна, оживеш.

Сьогодні ж знов ревуть майдани

І ти на боротьбу ідеш.

 

Бо іншої немає ради

(мала різниця між панів).

Поки вони поділять владу,

Народ позбудеться штанів.

 

 

 

 

 

 

 

             ЖІНКА

 

 

Тебе створив, говорять, Бог

З ребра безгрішного Адама.

І з того часу ти віками

Так дивувала їх обох.

 

В тобі з'єдналося усе:

І Божа іскра, і натхнення.

Ти стала справжнім одкровенням,

Бо цілий світ в собі несеш.

 

Жебрачка ти і королева,

Одвічна загадка буття.

В тобі горить вогонь життя,

Праматір сущого - ти Єва.

 

Вінець творіння, ти - любов!

У сяйві Божому - Мадонна,

Ласкаво дивишся з ікони,

Дитину горнучи до лона,

Від плоті-плоть, від крові-кров.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                     ВІТАЙТЕ ЖІНКУ

 

 

Вітайте жінку: матір і кохану,

Живу, чарівну, грішну і святу.

Без неї світ таким убогим стане,

Цініть її терплячу доброту.

 

Вітайте жінку - джерело любові

У свята і у будні, повсякчас,

І не жалійте ніжності у слові,

Вона стократ повернеться до вас.

 

Вітайте жінку: Берегиню, Ладу,

Даровану у радості й біді.

Приймайте, як належне, її владу

І станете сильнішими тоді.

 

Вітайте жінку: єдність протиріччя.

Серця свої складайте їй до ніг.

У ній живе вся мудрість віковічна.

Вітайте жінку - щастя оберіг!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЛОВО ДО ХЛІБОРОБА

 

Половіють жита.

Хилить колос додолу пшениця.

А навколо поля

І безхмарна розхристана вись.

Промайнули літа,

Невловимі сполохані птиці,

А у серці - земля,

Ти на неї єдину молись.

 

Все від неї жило.

А у тебе-натруджені руки,

І на скронях твоїх

Колосками рясна сивина.

І високе чоло

Поорали тривоги й розлуки.

Припадай до землі,

Бо вона є у тебе одна.

 

Ти у полі стрічав

Щебетливі прозорі світанки.

Обіймало тебе

Від ночей запашних літепло.

Засівав і орав,

І усе віддавав до останку.

Не оплакуй себе,

Бо життя недаремно пройшло.

 

Дарувала земля

Найцінніше  що є- паляницю.

Оберегом її укривав

Вишиваний рушник.

І народ промовля:

Хай в віках твоє ім'я святиться!

Хлібороб. Хлібодар.

Наш невтомний сільський трудівник

 

 

 

УЧИТЕЛЮ

 

Учителю! В твоїх очах світи,

Даруюче тепло в твоїх долонях,

Дитячі личка, як до сонця сонях,

До тебе повертаються завжди.

 

Учителю! Плекаєш майбуття,

У юні душі гінко проростаєш,

У кожній частку серця залишаєш,

І в цьому мудрий сенс твого життя.

 

Учителю! Минатимуть літа.

На крила стануть учні-пташенята.

Зустрівши, будеш знову виряджати.

Твоя мета велика і свята.

 

Учителю! Знання, любов і хист

даруєш щедро у палкім горінні.

Іде за поколінням покоління,

І в цьому теж є свій глибокий зміст.

 

Довірливу долоньку не впусти.

В країну Знань ти-провідник від Бога.

Тобою починається дорога.

Учителю! В твоїх очах світи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОСВЯТА

 

Відкіля твоє коріння, вчителю,

Від прадавніх волхвів? З правіків?

Від вогню небесного правителя,

Що у Прометеєві горів!

 

Бо твоє покликання від Бога

Недарма топтати спориші-

Бути мудрим, впевненим і строгим,

Зводить храми людської душі.

 

Не проси для себе долі славної.

Паросток-дитину підіймай

І, як Данко із легенди давньої,

Серце, не жалкуючи, віддай.

 

Горицвітом пломеневим райдужним

Заквітчала б всі стежки твої.

Вчителю, тобі не стане байдуже

Що залишиш ти на цій землі.

 

Прихилила б небо яснозоряне,

Дарувала б сонця водограй.

Йди стежками, що ніким не орані,

Тільки не спиняйся, не згасай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДО МАМИ

 

Мамо моя! Чом не можна літа повертати,

Щоб струсити з волосся твого сивину снігову,

Щоб могла, як в дитинстві, у сині очей потопати.

Моя рідна, єдина, твоєю любов'ю живу.

 

Що без тебе я? - В полі суха, одинока стеблина.

І мені твоє світло крізь роки яскраво горить.

Як би час не летів, а для тебе я завжди дитина,

І мій біль в твоїм серці луною стократно болить.

 

Твого щедрого серця завжди на усіх вистачало,

Хоч життя не жаліло і в ньому усього було.

Ти ласкаво й привітно своїх і чужих зустрічала.

Люба ясочко рідна, натхнення мого джерело.

 

Лиш до тебе несу свою душу палку і тривожну,

І у ніжних долонях ховаю всі сльози рясні.

Моя мамо, чому знов літа повернути не можна,

Щоб засяяли очі барвінком нової весни? 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІТЧИЗНА

 

Він чудовий,край, де народилась,

Цей куточок рідної землі.

Із дитинства серцем прихилилась

До тепла пахучої ріллі.

 

Він зродився із труда людського,

Серед степу голого розцвів,

І озвався впевнено і строго

Гуркотом залізним тракторів.

 

Він для мене у гудках заводу,

В ароматах запашних садів.

Я люблю його сувору вроду

І безмежну широчінь степів.

 

Селище зелене і привітне,

Буднями твоїми я живу.

І у серці вдячнім тихо квітне

Місце, що вітчизною зову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ'ЯТІ  ВОЇНА - АФГАНЦЯ

АНАТОЛІЯ ДВОРЧЕНКА

 

 

Я пам'ятаю! Стільки літ спливло-

Весняне сонце встало із туману,

Вкривало землю молоде зело,

Ти повернувся із Афганістану.

 

Покинувши всі клопоти земні,

У отчім домі - тільки стогін болю.

Ти повернувся в цинковій труні,

Солдатом вже навіки, Анатолій.

 

І виплакала мати сльози всі,

І болісний салют здійнявся в небо.

А над тобою - квіти у росі.

О земле рідна, пухом будь для тебе.

 

Сяйнув зорею. І життя - лиш мить.

А в пам'яті людській - юнак веселий.

Вогонь не згас, в твоїх братах горить.

Що повернулись в батьківську оселю.

 

Коли я чую про Афганістан,

То пам'ять повертає мимоволі:

Той день весняний, сонце крізь туман.

Я згадую про тебе, Анатолій.

 

До обеліску знов лягають квіти.

Уста німують. Сльози у траву.

Багатослів'ям щоб не осквернити

Про тебе пам'ять вічну і живу.            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

*                *              *

 

Чи були ви в нашому Засіллі,

В краї неозорім, степовім,

На ланах безмежних і привільних,

Серед стиглих, запашних хлібів?

 

Тут природа й люди всім привітні,

І тому утомлена душа

Поведе на стежки заповітні-

Відпочити, й знов у путь руша.

 

Я усім єством тебе кохаю

І уклін земний тобі даю,

Краю мій, засільський рідний краю,

Над усе в житті тебе люблю.

 

І твої тополі в білім пусі,

Верб зелених шепіт, світло, тінь.

Табуни хмарин, що ніби гуси,

Линуть у блакитну далечінь.

 

У Засілля наше завітайте,

По широких вулицях пройдіть,

До куточка кожного загляньте,

Про життя-буття погомоніть.

 

Ти у снах незбагнений, чарівний,

Тихий, мелодійний, наче блюз.

Краю мій, засільський краю рідний,

Я до тебе завжди повернусь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Діалог з Землею

 

Я задрімала на світанні –

Наснився сон тривожно-дивний:

Я дослухалась до Землі.

(Душа завмерла у чеканні,

І голос той тремтів зазивно)…

І душу краяли жалі.

 

--Чом ти страждаєш, моя мила,

Чом голос скроплено сльозою,

Що так тривожить, так болить?

--Мені терпіти вже несила

Наруги злої над собою,

Стомилась від людських жахіть!

 

До вас я, люди промовляла,

Усі віки плекала ніжно.

Невдячні мої діти ви.

Ліси калічили, рубали,

В нутро вгризалися грабіжно,

І води нищили живі!..

 

Земля гула в трембіти смерчів

І била в барабани грому,

Дзвеніла у цимбали злив!

Шалені звуки тих концертів,

Як вирок родові людському,

Що Землю і себе губив.

 

Від землетрусів я здригалась,

Від хвиль цунамі потопала,

В безодню падала земну…

Так болісно я прокидалась,

Про сон тривожно міркувала,

Тепер вже, мабуть, не засну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ЗМІСТ

 

ВЕСНЯНЕ

Прилинь на землю, янголе небесний------------------------------------------------------------2

Весняне------------------------------------------------------------------------------------------------------3

Художник----------------------------------------------------------------------------------------------------4

Колискова---------------------------------------------------------------------------------------------------5

Весна----------------------------------------------------------------------------------------------------------6

Веснянка-----------------------------------------------------------------------------------------------------7

Вільшанка---------------------------------------------------------------------------------------------------8

Моя ясочко маленька, моя донечка--------------------------------------------------------------9

Кульбаба---------------------------------------------------------------------------------------------------10

 

ВАЛЕНТИНІВ ДЕНЬ

Валентинів день----------------------------------------------------------------------------------------11

Щебетливим світанком прокинусь і вийду у роси...-------------------------------------12

Не торкайся струн душі моєї-----------------------------------------------------------------------13

Твої брови - ліси захмарні--------------------------------------------------------------------------14

Вернись, коханий, я благаю-----------------------------------------------------------------------15

Чарівниця--------------------------------------------------------------------------------------------------16

Минулому--------------------------------------------------------------------------------------------------17

Акровірш---------------------------------------------------------------------------------------------------18

Твої очі зву я світанковими------------------------------------------------------------------------19

Нічого я від тебе не чекаю--------------------------------------------------------------------------20

Пауза---------------------------------------------------------------------------------------------------------21

Сюжет-------------------------------------------------------------------------------------------------------22

Рік-------------------------------------------------------------------------------------------------------------23

Ти іншу в серце запросив---------------------------------------------------------------------------24

 

ВЕЛИЧАЛЬНА

Молитва за Україну------------------------------------------------------------------------------------25

Величальна-----------------------------------------------------------------------------------------------26

Кобзарю----------------------------------------------------------------------------------------------------27

Так повелось на Україні-----------------------------------------------------------------------------28

Жінка--------------------------------------------------------------------------------------------------------29

Вітайте жінку---------------------------------------------------------------------------------------------30

Слово до хлібороба-----------------------------------------------------------------------------------31

Учителю----------------------------------------------------------------------------------------------------32

Посвята----------------------------------------------------------------------------------------------------33

До мами----------------------------------------------------------------------------------------------------34

Вітчизна----------------------------------------------------------------------------------------------------35

Пам'яті воїна-афганця Анатолія Дворченка-------------------------------------------------36

Чи були ви в нашому Засіллі?--------------------------------------------------------------------37

Діалог із Землею _________________________