СВІТ ПРЕДМЕТІВ

Щербата миска

Сьогодні в дитячому садку святковий обід. Діти завжди його так називають, коли в меню є червоний борщ і вареники. Сервірувати стіл помічнику вихователя  Вірі Євгенівні допомагають чергові – Марта і Сергійко. Вони старанно і акуратно розкладають вилки і ложки, слідкують, щоб усім вистарчило серветок. 

-   Я не хочу цієї миски, - вигукнула Христинка, яка спостерігала за роботою товаришів. – Дай мені іншу, бо ця щербата. Марта переставила щербату миску на столик, де сидів Денис. А він уже тут як тут.

-   І я не хочу їсти зі щербатої миски.

Взяла Мартуся миску в руки. Стоїть розглядає. Така вона красива – біленька з віночком червоних троянд, але збоку надщерблена. Думала дівчинка кому б поставити цю миску і нарешті придумала. 

-   Я візьму її собі. Жаль її стало мисочки, аж сльози накотилися на очі. Аж тут втрутилася Віра Євгенівна, яка усе бачила. Вона дістала з полички маленького жучка-сонечко на липучці і посадила на щербинку.

-   Ось так!  - усміхнулася. Тепер ця мисочка найкраща. Ми її вилікували.          

Збіглися діти. Подивилися на сонечко. Кожному захотілося їсти з такої посудини. Але дісталася вона лише черговій - Мартусі.

Хто найкращий?

Сперечалися якось телевізор із холодильником про те, хто із них більшу користь приносить.

-   Я, - хвастався телевізор, - можу все на світі. Перенесу людину у далекі незвідані краї, навчу, як потрібно жити, розвеселю, коли потрібно, подарую хвилини захоплюючих пригод під час перегляду кінофільмів. Без мене оселя сумна і німа. Для людей я – член сім'ї.  Мене всі надзвичайно люблять і поважають. Серед побутової техніки я головний.

-   Ха-ха-ха-ха!  - Тримайте мене сто, бо одному нема що, - розсміявся холодильник, аж захиталися його полички. Він гордо випнув свій великий живіт і сказав:

-   Головний – я. І це без заперечень. Дивитися телевізор може тільки сита людина. А голодному ти ні до чого. А хто може наситити людину? Звичайно я – дбайливий господар. Ось у мене тут все;  і борщик, і кашка, і огірочки, і ковбаса, і молочко, і сметанка і ще багато чого смачненького. В кімнаті тепло, а я зберігаю все у свої прохолоді свіженьким і поживним. Честь мені і хвала!

 Почула їхню суперечку дівчинка Катруся. Вона дістала із холодильника бутерброд. Із задоволенням його з’їла і включила свою улюблену телепередачу «Мультфільми для дітей». 

-   Ви обоє – найкращі, - сказала вона до холодильника і телевізора. - Щоб я без вас робила?

Магазин іграшок

Магазин іграшок знаходився у великій кімнаті з численними поличками, на яких були розміщенні найрізноманітніші дитячі забавки. Чого там тільки не було! Для того, щоб усе перелічити потрібно було щонайменше з пів дня, починаючи від м’ячів та кульок і закінчуючи ляльками. Та  для п’ятирічного Дениса цей магазин видавався казковим будинком, у якому проживали чарівні істоти. Кожного разу, коли він заходив туди з мамою, йому забивало подих, очі розбігалися, а серце починало так сильно битися, що ледве не вискакувало з грудей. На мамине запитання, що йому купити, він навіть не міг відповісти, адже йому хотілося усього. 

-                     Якби це все було моїм, то я був би найщасливішим у світі! – думав хлопчик. Та говорити таке мамі він не смів і завжди закінчувалося тим, що матінка купляла для нього м’ячик, машинку чи книжечку і вони йшли додому.

Одного разу хлопчикові приснився сон, що він сам опинився у іграшковому магазині. А там усе ожило. До нього стрибали зайчики і говорили ляльки, над ним літали пташки і літаки, їздили машини, грали музичні інструменти, тарахкотіли брязкальця. Спів, крик, шум і гармидер, а ще різноманітні жуки, жабки та змії не давали Денисикові спокою. Він хотів узяти м’ячик, щоб пограти, а він пострибав від нього. Забажав машини - вона із шаленою швидкістю прошмигнула повз нього, хотів дістати з полички ведмедика, а він підстрибнув і голосно заричав, та так, що хлопчик прокинувся.

-                     Добре, що це був сон, - подумав. Глянув на свою поличку, де стояли іграшки і усміхнувся.

Хто з ким товаришує

Одного разу Андрійко підслухав цікаву розмову. Хлопчик залишився сам вдома і тихенько лежав у ліжечку, чекаючи поки мама повернеться з магазину. Андрійко почув спочатку шепіт, а потім голоснішу мову. Це розмовляли меблі в кімнаті. 

-                     Підсуньтеся до мене ближче, я вам пісеньку заспіваю, - сказав великий стіл, і чотири стільці швидко присунулися до нього. А стіл почав їм співати, притупуючи своєю дерев’яною ніжкою: Я великий стіл письмовий, Я простий не гоноровий. Задивляється на мене, Скатертиночка зелена. Гей, стільці, товариші, Потанцюйте для душі. Хоч вона і дерев’яна

Але лагідна, слухняна.

І стільці почали весело танцювати гопака, присідаючи навколо стола.

Побачило це ліжко і каже до шафи:

-                     Ти бачиш, тітко шафо, що діється у нас в кімнаті. Це ж вони не хочуть нас навіть помічати, так подружилися між собою.

-                     Не хвилюйся, - відповіла шафа, - нехай товаришують на здоров’ячко собі, а я буду дружити з тобою. Вдвох нам буде жити веселіше, аніж стояти поодинці. Андрійко послухав їхню розмову і вирішив зателефонувати до свого товариша Сергійка. Добре мати друга, - подумав.

Пригода

-     Андрійку, одягни кофтинку, на вулиці холодно, - попросила мама. Хлопчик скривився: 

-     Не хочу, вона кусає. 

-     Та що ж вона зуби має, - здивувалася мама. То візьми курточку, - запропонувала. 

-     Та вона не модна, віддай її в село, - сказав сердито син.

-     І черевики взуй,  застудишся, - поросила мама.

А він:

-     Не хочу цих черевиків, не подобаються вони мені.

Почули це все одяг і взуття і покинули хлопчика. Заховалися від нього далеко в стару шафу. Вранці прокинувся Андрійко, тай захотів одягнутися.

Підійшов до вішачка, а він порожній, зазирнув на поличку, та там нічого.

Куди подівся одяг і взуття? 

Стоїть Андрійко голий, лишень в трусиках, труситься від холоду і нічого не розуміє. Аж тут бабуся нагодилася. Кинувся хлопчик до неї з плачем:

-     Бабусю, десь одяг мій пропав і взуття!

-     А ти не прогнівав його часом? – запитала старенька.

Андрійко набурмосився і похмуро сказав, - Напевно так.

-     То тепер виправляй помилку, - порадила бабуся. Проси пробачення.

-     А як це? – стурбувався малий.

-     Дуже просто. – промовила бабуся. Так, як ти це завжди робиш. Хлопчик  задумався. Але холод дошкуляв. Він зажмурив очка і швидко промовив:

-     Пробачте мені усі, я вас буду любити. А коли розтулив вічка, то весь одяг і взуття були на місті. 

                                               Про мою маму

Моя мама старша медична сестра у дитячому садку. Вона слідкує за тим, щоб усі дітки були здоровими, а ще кожного дня складає дитяче меню. 

Продукти харчування, які підбирає моя матуся для приготування страв, усі якісні, поживні та калорійні. Ось, наприклад, вчора малята із задоволенням смакували на сніданок кукурудзяною кашою з молоком. На обід був червоний борщ і вареники з сиром, а вечеряли малята омлетом  і салатом із свіжої капусти. 

Кожна страва має свою історію. Ось, наприклад, вареники полюбляли ще Запорізькі козаки, червоний борщ із сметаною надавав сили і здоров’я подорожнім. Моя матуся знає все-все про продукти харчування і страви які з них можна приготувати. Я дуже люблю свою маму, горджуся нею і поважаю її працю.

           На автостоянці

На автостоянці машини стоять Їх там стереже охоронець Кіндрат.

Машини в рядочках, немов на підбір, Від них кольоровим зробився весь двір.

Червоні, зелені і білі авто,

Про що вони мріють, не знає ніхто. Напевно, про рейси в далекі краї, Та ще про веселі дороги свої.

            Машина

Я - машина легкова, В мене срібна голова. Перевожу я малят З дому у дитячий сад.

Я – веселий тракторець, Я – завзятий молодець. Я у полі й на городі Стану людям у пригоді.

Я – вантажний грузовик, Дармувати я не звик. Перевожу цеглу, глину, Працьовита я машина.

           У театрі

Ми ходили у театр.

Перше місце, п’ятий ряд, Друге місце п’ятий ряд, Сіли з мамою підряд.

Ми побачили виставу, Мелодійну і цікаву. Про козацьку честь і славу Показали нам виставу.

По закінченні всі встали, Стоячи аплодували. Всіх акторів привітали, Квіти їм подарували.

Музей​

Музей краєзнавчий у нашому місті.

Є в ньому світлини старі, експонати, І книги, і зброя і одяг барвистий, І навіть колишня військова гармата.

В музеї екскурсії різні проводять, Там дуже цікаво все розповідають. В музей різні люди щоденно приходять, Для того, щоб знати історію краю.

У бібліотеці​

У бібліотеці, в нашій книгозбірні Книги на поличках вистроїлись в ряд. Повісті, романи і казки чарівні, Збірники поезій, приказок, порад.

У бібліотеці, в цьому славнім домі, Книги у родиннім затишку живуть. Тут знайдеш для себе диво невідоме І тебе до сонця крила понесуть.

Кінофільм​

До кінотеатру вирушили ми, Кінофільм дивитися про звірів. Не злякались снігу, ми ані зими, Наші щічки вмить зарум’яніли.

Хоч мороз лютує нині за вікном, На екрані літо променисте. Слоненя маленьке з татусем-слоном Заховались в затінок під листя.

Відпочинок​

Центр спортивно-розважальний - Гарне місце для діток. Є тут автомати гральні, Тренажери і каток.

Можуть діти малювати, Бо працює майстер-клас. І кіно переглядати, Все доступним є для нас.

В центрі гамірно і людно,

Тут звучить веселий сміх.

І у свята, і у будні Відпочинок є для всіх.

      В лісовій аптеці​

Зайченя прийшло в аптеку По мікстуру і таблетки. Бо у лісі заєць-татко До пенька поранив лапку. Лис – поважний фармацевт Вимагає, - Дай рецепт. Спершу я рецепт читаю,  Потім ліки відпускаю.

Зайченя сказало стиха, - - Без рецепта я, ой лихо, Лис малого запитав, - Лікар тата оглядав? - Ні, бо ми не викликали, Лапку лиш перев’язали. Лис порадив, - Ти іди,

Швидше вовка приведи

Він в нас лікар знаменитий, Все напише, що робити. Аж тоді прийдеш в аптеку По мікстуру і таблетки.

До магазину​

Ми пішли до магазину,

Де продукти продають.

Розглядаю я вітрину,

В магазин знайомі йдуть І виходять з магазину, І несуть покупки всі. Повні кошики й корзини, Хліб і вироби м’ясні.

Сир, сметану і батони,

Яйця, йогурт, мармелад, А моя купила мама

Помідори на салат.

           Лікарня​  В нашім місті є лікарня, Новий дім, великий, гарний.

В ньому різні ліки мають, Всі хвороби проганяють Роботящі молодці, Наші славні фахівці.

Лікарі вам допоможуть,

Лікувати вміє кожен

Окуліст і стоматолог,

Терапевт і травматолог,

Та іще й хірург завзятий. Медсестер тут є багато. Завжди, кожної хвилини Всі уважні до людини.

  Завітайте в перукарню​

Зроблять вам у перукарні Манікюр і стрижку гарну. Навіть зачіску  до свята Тут уміють майструвати.

Ви сідаєте у крісло,

Ну а майстер, завжди, звісно, Вмить стає чарівником З гребінцем і рушником. Лак пахучий йде у дію Майстер все чудово вміє. Чеше, сушить і вкладає, Як волосся стригти знає. Щоби вигляд мати гарний, Завітайте в перукарню.

На ринку​

На ринку очі розбігаються, Тут стільки різних цікавинок. Вам продавці завжди всміхаються, Гуде, мов повний вулик, ринок.

У павільйонах, на прилавочках Є все, чого душа бажає. Продукти, посуд, квіти в вазочках, Ось зелень чоловік тримає.

А там – м’ясні ряди розміщені, Тут – молоко, а там – сметана, Ковбаси тут смачні розвішані Й сміються булочки духмяні. 

На ринку люди зустрічаються, Розмови про життя там точаться. І поні кошики вгинаються, Несуть до столу, все що хочеться.

Мурлянчик-фантазер

У селі, в бабусі Дусі,

Що ходила все в кожусі, 

(Дуже мерзла вже старенька), Тож вдягалася тепленько. Жив Мурлянчик – котик чорний І веселий, і моторний.

Цей красивий кіт потішний Мав пухнастих хвіст розкішний.

Кіт в бабусі в хаті жив,

Та мишей він не ловив,

А любив на сонці спати І у мріях мандрувати.

Ось одного разу вранці Влаштували миші танці. Присідали і скакали, Дуже голосно пищали.

А Мурлячик без упину

Малював такі картини: Наче миші, це пірати

І взялися грабувати Корабель, що плив у морі, (Це відро було в коморі). Гамір, тріск і писк стояв, Ну, а кіт фантазував.

Ось він вічка зажмурив

І мишей перетворив

Вже в страшних прибульців сірих, Що із Марса прилетіли.

Синім світяться їх очі,

А Мурлянчик наш регоче.

Він у вус собі й не дує,

Що мишня весь дім руйнує. Під підлогу риє діри, І гризе усе без міри. Тут зайшла бабуся в дім, Ой, дісталося усім!

Повтікали миші з хати,

Перестав фантазувати

Кіт Мурлянчик – добре серце, Бо дала бабуся перцю.

По спині дістав мітлою, Вліз під ковдру з головою. Стала Дуся дорікати,

Примовляти і навчати.

-   Ой, ти ледар, лежебока.

Ти не кіт, а ти – морока.

Годі вже фантазувати.

Треба в хаті лад тримати.

-   Я тебе в останнє прошу, Стань господарем хорошим! А не станеш – то візьму, Геть із хати прожену.

Чиє житло краще

Катруся живе у міській квартирі, а Петрусь у сільській хаті. Якось влітку приїхала Катруся до бабусі в село і познайомилася там із Петрусем, який мешкав по сусідстві із Катрусиною бабусею. Спершу діти гралися у «Доганялки», а коли потомилися і сіли відпочивати на лавці під старим кленом, то почали розповідати кожен про своє житло. Розмова дійшла до суперечки, адже кожен із дітей хвалив свій дім.

-                     Моя квартира широка, простора і дуже затишна, - вихвалялася Катруся. - У нас в квартирі і газ, і вода холодна та гаряча, і всі зручності, а з віконечка коли поглянеш, то так високо, наче ти у літаку летиш, адже мешкаю я на восьмому поверсі.

-                     Зате в мене,- перебив її Петрусь, - в хатинці є піч, у якій можна пекти хліб і смачні тістечка, а біля хати квітник, город, садок, неподалік протікає річка.

Та я своєї хатини нізащо не проміняю на міську квартиру.

Катруся задумалася і сказала:

-                     Кожен любить той дім, в якому він живе, і тих людей, які для нього найрідніші, і оточують його своєю ласкою і турботою. 

-                     Правду кажеш, - погодився Петрусь і вони більше на цю тему не сперечалися.