Авторський матеріал "Органи мого тіла"

Органи мого тіла

 

             Шия

Шия голову тримає,

В різні боки повертає.

Вправо-вліво, вліво-вправо –

Це простенька дуже вправа.

 

             Руки

Руки - справжні трудівниці,

Дві подружки, дві сестриці.

Вправні рухи у малят

Перероблять все підряд.

 

           Ноги

Наші ніжки крокували

І стежинку протоптали.

Пострибали, як зайчата,

Дружні ніжки-ноженята.

 

           Очі

В мене очі - голубі,

В Петрика - зелені.

Я всміхнулася тобі,

Ти - всміхнись до мене.

 

           Брівки

В Гані брівки, як шнурки,

В мене - чорні брови.

Я дружити залюбки

З Ганею готова.

 

        Язик

У Петрусика язик

Дармувати ще не звик.

Все свою роботу має,

Завжди щось він вимовляє.

Звуки, речення, слова...

Ледь не трісне голова!

Не затихне ні на мить

І ніколи не болить.

 

 

              Ніс

Носик нюхає ромашки,

Зовсім це йому не важко.

Навпаки, приємно дуже -

Ніс для нюху людям служить.

 

                Приказки, прислів’я

● Не пхай свого носа до чужого проса.

● На чужий коровай рота не розкривай.

● У страху великі очі.

● Роботящим рукам скрізь хвала і шана.

● Один палець - не кулак.

 

Як дівчинка Ліда з’їла зуб

У п’ятирічної Ліди розхитався зуб. Дівчинка защораз його мацала пальцями, на що мама сердилася.

- Не можна, доню, так робити! Прийде час - він сам випаде.

- І я буду беззубою? - кривилася Ліда.

- Ось коли пхатимеш пальці до рота, то такою й зали­шишся, - сказала мама. - Під цим зубом росте інший - мо­лоденький зубчик, а цей його захищає. Коли ти хитатимеш старий зуб, то пошкодиш новий і він виросте кривим та некра­сивим.

Послухала Ліда маму і забула про зуб. Вона смачно пове­черяла своїми улюбленими пиріжками з яблучним варенням і лягла спати.

Вранці прокинулася, до зуба, а там - дірка. Ліда давай шукати його і на подушці, і під ковдрою - нема, пропав зуб.

- Мамо, - зарюмсала Ліда. - Зуб пропав!

- Та ти його, напевно, з’їла вчора з пиріжками, - ска­зала мама.

- Що ж тепер буде? - захвилювалася дівчинка.

Мама відповіла:

- Нічого не буде. Скоро в тебе виросте новий зуб.

 

                Вуха

Щоби ти чудово слухав,

Пильнувати треба вуха.

Коли холодно, чи вітер,

Треба шапочку надіти.

Вуха треба також мити

Кожен вечір, кожен ранок.

А щоб їх не застудити,

Витирати слід старанно.

 

 

           Портрет

Малював портрет Микола:

Голова - велике коло.

Очі - два малі кружечки,

Брови - смужки-поперечки.

Ніс гачечком він зробив,

Рот - дугою причепив.

Густо вичорнив чуприну

І готова вже картина.

- Твій портрет? - спитала Оля.

-Мій, - сказав поважно Коля.

А дівча: - Та ти ж без вух!

Вкрав в самого себе слух!

 

Вправа для очей

Щоби зір хороший мати,

Треба очі тренувати.

Подивитись вліво-вправо,

Вверх і вниз, а ще ласкаво

Усміхнутися гарненько

І закліпати швиденько.

Потім трішки відпочити -

Все спочатку повторити.

 

Фізкультхвилинка

Дружно, малеча,

Розправимо плечі.

Спинки рівненькі,

Ніжки спритненькі.

Руки до неба ми піднімаєм,

Дружно голівки всі повертаєм.

Сонечко ясне квіти вітає,

Разом з квітами ми виростаєм.

 

Чистомовка

Ці-ці-ці - пальці на руці.

Ять-ять-ять - ніжки тупотять.

Мі-мі-мі - спинки в нас прямі.

Сі-сі-сі - ми здорові всі.

 

Для чого людині голова

- Сьогодні у нас дуже цікаве заняття, - сказала Леся Казимиріна до дітей і повісила на дошку картину із зображен­ням людини.

- Назвіть органи тіла людини, - попросила вихова­телька.

Діти назвали руки, ноги, тулуб і голову.

- А для чого людині голова? - запитала.

- Щоб шапку носити, - сказав Юрко і всі з ним пого­дилися.

- Щоб на ній волосся росло, - додала Леся і знову всі її підтримали.

- Щоб на ній трималися вуха, ніс, очі і рот, - вигукнув Дмитрик, - діти засміялися.

Раптом за вікном зірвався вітер. Він почав гримати ра­мою так, що задзеленчали шибки.

- Треба зачинити вікно, - стурбовано сказав Тарасик.

Леся Казимирівна поспішила до вікна, зачинила його і в кімнаті стало затишно.

- То для чого тобі голова? - підійшла вона до Тарасика.

Хлопчик тихо сказав:

- Щоб думати.

І всі його почули.