Авторський сценарій «Великі українці» (Поетична година до річниці з дня народження В Стуса)

«Великі українці»

(Поетична година до річниці з дня народження В Стуса)

Василь Стус « Життя – подвиг»

(На столі – композиція :калина – лежить біля свічки з траурною стрічкою , світлини поета, книги)

( Вчитель- ведучий, в канву його розповіді вплітаються вірші В.Стуса,які декламують учні)

ВЧИТЕЛЬ : Кожна людина має свої життєві принципи,якщо це справді людина, а не безхребетний хробак.

Найвища цінність у людини – життя…Але якщо воно повноцінне. Якщо ця людина вільна,живе у вільній державі, якщо відчуває себе потрібною, а не розтоптаною і приниженою. 

А саме такими почувалися громадяни нашої держави, колишнього СРСР у важкі роки, коли злочинцем  вважали людину , яка  розуміє все , що діється. І хоче  відкрити очі іншим , повести за собою.

Бо В.Стус жив в той час , коли злочином вважалося вже те,що він був справжнім українцем, любити свою мову, землю, культуру, хотів бачити Україну повноцінною землею, а не витоптаним полем,батьківщиною яничарів.

Боротьба за рідну Україну  стала сенсом його життя…Так і поклав він це життя  за справжню Україну,за вільну, за таку , якою хотів бачити…

Скорботною була його доля ,але свіча надії, запалена ним, не погасла…( запалюють свічу)

Його життя – роки страждань,поневірянь,катувань, тюремного карцеру, одиночної камери, і…

                          Ще й до жнив не дожив, зелен жита не жав…

                           Ані не долюбив…І не жив…І не жаль…

Звичайно,це додало болю  і страждань і дружині, і сину, і близьким…

Але поет знає – Якщо не я , то хто?

І знав – Він не один!

Хіба можна було мовчати, бачити несправедливість?.. Тільки не йому!..

                            Боже! не літості – лютості!

                            …дай розірвати нам пута ці,..

                             ретязі ці пронести…

(Сторінки біографії,виступ двох учнів, розповідь про життя поета, митця, патріота і борця)

УЧИТЕЛЬ : Саме через цю стражденну долю, вірші поета – туга за Вітчизною, яка приходить до нього у снах, у мареннях…В.Стус щиро любить природу рідної землі, але і тут смуток, бо не такою хоче бачити свою землю: «Пливуть видіння…», «О , земле ,втрачена…», «Наснилося…» (учні декламують вірші)

Якщо довго в розлуці з рідним краєм , то хоча б у сні поет мріє побачити  той степ, луки, барвінок,  за якими так с кучив…

«Скучив за степом…» (учень декламує вірш)

Не по  своїй волі подався В.Стус з рідної сторони, тому й огортає  його така безмежна печаль і самота  дорогою на чергове заслання. Адже  що чекає там , попереду?..

А тепер виринає у снах Київ...

«За мною Київ тягнеться у снах…»

«О, Боже мій, така печаль…» (учні декламують вірші)

Навіть калина на Колимі , де довгії роки провів поет , нагадує йому Україну, калину в рідній стороні. Саме ці спогади дають наснагу: «На Колимськім морозі калина»(читець) 

Митцю боляче за долю бідної,  многостраждальної України , яка мала таке славне і таке стражденне минуле…Вона варта кращого , але кати  зробили так , що з синів героїв зросли раби, і це гірше всього…

«Сто років, як сконала Січ…» (читець)

Саме за те , щоб рідна земля  була вільною, постраждав поет…і , коли його було на рік    замкнуто  в одиночну камеру, то і вірші цього періоду бувають такого змісту :

«Весь обшир мій – чотири на чотири…»(читець)

Поет закликає матір – Україну чекати його з далекої дороги.З цієї дороги його чекають рідні…Дружина, син, сестра…І він сумує за ними. З ними розмовляє у віршах :

«На Колимі запахло чебрецем»(читець)

Навіть тут , на чужині ,поет думкою там ,де рідні ,вербові котики, де рідне і сокровенне .Відчуваючи, як хвороба підточує і без того втрачене здоров’я,поет задумується -: «Чи побачу  ще ті струмки, ті косогори, цвіт кульбаби? І тоді хочеться ридати, уткнувшись втраву.. від болю ,від розпуки…»

«Чи набрунькується гілля…».

Але  поет не здається.,він вірить в людей. І його девіз – «якщо не я то хто?»

І  той страшний біль має пропекти мури ,, де зболена душа страждає, схожа на квітку ,що процвітає через товщу муру чи асфальту, борючись  за життя.

«Яка нестерпна рідна чужина»(читець)

Розуміє Василь Стус, що хоч він і краплинка у тому морі скорботи, але не нарікає на долю,а бореться і просить у Господа сили  вистояти  .

«Господи!...Гніву пречистого…»

Важка доля дісталась Стусу: «Доле моя…»

Хоча вибрав він собі її сам, але він любить життя і віддає своє за кращу долю нащадків ірідної землі, закликаючи юних любити це життя так , як він його любив.

«Не одлюби свою тривогу ранню…»

В.Стус  в неволі був фізично, а духовно,волею – жив і був там : «Вікна в позапростір»(учень зачитує) , «Сидять по шпарах…»

Він був не з тих , хто йде на компроміс. Його життя  - боротьба!Він – борець за права людини,за зраджену ,одурену Вітчизну.

Його голос чують!Його життя – подвиг!

За цю вистраждану творчість і боротьбу  у 1985 році В.Стуса висунуто  на здобуття Нобелівської премії,але…не судилось…

Все зробила тогочасна влада , щоб не допустити цього…і… убити поета…

Кінець серпня цього ж року  - В.Стуса кинуто до карцера  ,хворого, але незборимого.!

Він оголошує голодовку протесту без уживання рідини .І в ніч з 3 на  вересня його не стало…Очевидно,йому «допомогли» піти є цього світу…Дуже вже протестний і  незручний  для влади. Але він не скорився!

Шкода,що пішов молодим…а ,може, ..він згорів ,як зірка,яскраво спалахнувши!

Чим яскравіше спалах,тим коротше життя, але виконана життєва місія…

Але він не покинув світу….Те зерно ,про яке він говорив у віршах, проросло у душах нащадків…У душах тих, хто небайдужий, хто вважає себе українцем,а не безхребетним  хробаком.

Його життя – як Богом послана Голгота(Голгофа), як свіча,що освічує пітьму…

Його життя мало бути боротьбою, інакше, це вже був би не Стус!

Бо треба жити ,аби світитися, немов зоря!

«Як добре ,що я …смерті не боюся…»

Життя – подвиг! життя – спалах.. життя патріота.. життя героя …Як свіча,що осяює пітьму зневіри.. Як заклик..Як зоряний шлях…

Автор розробки: Кравченко Світлана Віталіївна, заступник директора з виховної роботи Денихівського ліцею (Білоцерківського району Київської області)