Виховний захід до річниці операції «»Вісла»
Для учнів старшого шкільного віку до річниці подій періоду після другої світової війни.
Виховний захід до 760- річчя операції «»Вісла»
Учитель історії: Трагічна доля нашого народу має до болю гіркі сторінки.
Однією з таких є операція «Вісла», річницю якої, вже 70-ту, відзначаємо в цьому році…
Примусова депортація …
Виселення…
Розрив на довгий період родинних зв’язків…
Бо саме через комуністичні режими держав так вирішувались долі…
Біль… Подекуди… і забуття…
Не бажаючи миритися з перебування на колишніх українських землях хочa б незначної кількості українців, уряд комуністичної Польщі протягом 28 квітня-12 серпня 1947 р. здійснив повне виселення українського населення в ході операції під кодовою назвою «Вісла». Усіх українців і членів змішаних українсько-польських сімей було виселено з українських етнічних земель у західні та північні райони Польщі.
Родинні гнізда… Рідні хатини… Як залишити? Мов
Хто нас чекає на польських землях?
Боже! Врятуй нас! Змилуйся, Земле!
З спогадів: (читає учень)
“Ось конвоїр штурха молоду жінку,
Що стала покормити немовля…
А ось прикладом прибива старого,
Що дибає ніжками, не маючи
сил після довготривалої подорожі…”
Військова операція набула рис депортації. За дві-три години українці мусили зібрати найпотрібніші речі та залишити місце проживання. Тих хто не виконував наказ, убивали. За даними польського уряду, таких було 680 осіб. Брутальне ставлення конвоїрів, довготривалі подорожі вантисанітарних умовах спричинили жахливий стан депортованих у пункти прибуття. Усього Військо Польське депортувало 140575 українців Ольштинського, Гданського, Вроцлавського, Познанського і Щецінського воєводств.
(читає учень)
Ось, захлинається кашлем тендітна бабуся…
А там, відійшовши від колони
помирає молодий чоловік, що
побитий солдатами за те, що
заступився за свою дружину…
Поселення на нових землях здійснювалося за «принципом розпорошення»,згідно з яким у населених пунктах поселили не більше 2-3 родин, що в майбутньому до їхньої неминучої полонізаці.
(Двоє учнів читають вірші – діалог):
Учень1 – Кохана дружино, моя половино…
І діточки милі мої…
Чи буде, що знати наша дитина
Про милії наші краї.?
Учень2 – А як же не знати про рідную хату?
Ми будем казати і розповідати…
Учень1 – Так, будем казати…
І розповідати …
А як мову рідную їм не втрачати?
Учень2 – Скрізь польськеє слово…
І скрізь польська мова…
Для мови руїна….
Для слова руїна….
Отак і помре тут моя солов’їна.
Учень1 – Бо як пам’ятати?
Це треба все знати?
Учень2 – Житиме родина-
Житиме і мова…
Рідне наше слово…
Слово барвінкове …
Учень1 – Лиш на це надія…
А ще наші мрії…
Щоб ми повернулись в ріднії краї.
Учень2 – І щоб поклонились
Ми рідній землі…
Українцям надавали зруйновані помешкання. Кращі будівлі на землях, які до закінчення війни перебували в складі Німеччини, надавалися місцевим і прибулим полякам.
Переселенцям заборонили повертатися додому.
Монолог старенької бабусі; учениця, переодягнена бабусею, розігрує):
“Ой, діточки милі, мої зозулята…
Несила мені на чужині…
Як в снах виринає та матінка – хата…
І там себе чую і нині
Як річечка й поле, барвінок, тополі..
І серце щемить і плаче від болю
І трави, і доли, ромашки у полі
Ой, Доленька, гіркая Доле!...
Уже не побачу я рідную землю…
Уже не вдихну її , рідну
Поляжу в чужую, польськую землю…
Уже на чужині загину.
Ви діточки, внуки, мої зозулята,
Ой, Доленька, наша гірка!
Вам заповідаю вернути до хати…
Де Земленька наша свята…”
Тих, хто намагався знехтувати цією забороною, виловлювали та повертали назад, а частіше відправляли до Явожно – концентраційного табору для українських утікачів. За 20 місяців у таборі було ув’язнено понад 3 тис. мирних мешканців, у тому числі жінок і дітей. Розпач і важкі умови утримання іноді доводили людей до самогубства – вони кидалися на дротяну загорожу з електричним струмом.
Репресивна акція «Вісла» на міждержавному рівні була скоординована з радянським і чехословацьким урядами, які за допомогою своїх збройних сил повністю заблокували східні та південні кордони Польщі.
3 серпня 1990 р. сенат Польщі засудив операцію «Вісла» як злочинну.
Учень:
Не повторімо помилок…Біди не допустім..
Бо біль гірких тих сторінок відлунням йде по тім..
Убиті долі і серця..- злочинний намір до кінця…
Учениця:
Скеільки зламаних доль…
Скільки сліз матерів…
Скільки прагнень до Волі…
Й жить на рідній землі..
Бо Земля – рідна ненька…
Тут поля колоскові…
Тут співає серденько.
Оду щастю й Любові…
Автор розробки: Кравченко Світлана Віталіївна, заступник директора з виховної роботи Денихівського ліцею (Білоцерківського району Київської області)