Бал квітів. (Діти-квіти вітають матусь)

Будяки:

Король сьогодні бал дає!!!

Король квіткової держави.

Всі квіти, що в окрузі є,

Узяти участь мають право.

Ті, непомітні, що в полях,

Ті соромливі, що під тином,

І ті, що квітнуть у садах

Усіх король віта гостинно.

Король – це Соняшник, і з ним

Сидять придворні гарні панни

Зеленим листячком різним

Все встелено, як килимами.

Сьогодні всім король дає

Можливість себе показати;

І всі спішать, хто поруч є,

До королівської палати

Кульбаба! Символ людинолюбства!

Я радісно жовтію,

Росту, де тільки є трава.

Я землю нашу прикрашаю.

Тебе, наш царю, тут сьогодні я вітаю.

Король: А користь з тебе є яка?

Як довкола днина гожа

Я на сонце в небі схожа.

Усміхнись!

Одцвіту я жовтим цвітом,

Одягну на себе літом

Капелюх!

Набіжить вітрець, повіє,

Капелюшок мій розвіє, наче пух!

Фіалка: Символ спокою і тиші.

Я квітка дуже непомітна

Тендітна і мала,

Але мій колір ніжний

Усім дуже до лиця

Вночі коли все згасне

Лиш тьохка соловей,

Я запахом чудесним

Чарую всіх людей

Латаття біле. Символ краси й красномовства

Латаття – справжня королівна

Лілей у затишку ставка

Велична, неприcтупна, дивна

В воді  - лебідонька легка.

Мені, наш царю, заздрять всі… Будяки –

Кожен би квіткою став залюбки:

В озерах латаття з ранку й до ночі

Може купатися – скільки захоче.

Король встає, подає руку лататтю, веде до крісла.

Було б пречудесно, озерна принцесо,

Якби поєдналися наші серця.

Були б Ви, принцесо, моєю королевою,

Оволоділи б Ви ще й поля.

Принц Голландський

Я гордо голову тримаю,

І перед вітром не схиляю.

Росту стрункий я і високий

Листки – загострені мечі.

Такий веселий, ясноокий,

Плащ пурпуровий на плечі

В садку я квітну навесні –

Скажіть, яке ім’я мені?

(Тюльпан)

Квітка:

Він справжній лицар цей Фан-Фан

Принц із Голландії – Тюльпан.

Король:

Чудово! Чудово! Прекрасно! Чудово!

Як шкода, що не розумію, про що ваша мова?

Ми раді! Підніму питання про мови –

На нашій наступній нараді.

Нарцис – символ закоханості!

Лиш на землі розтане білий сніг –

Я вже вітаю сонце й синє небо.

Мої пелюстки білі, весняні

Так і говорять: нас зірвати треба!

Хоч я символізую нерішучість

І скромність, все ж чарівний я такий,

Що всі, хто бачать, радісно всміхнуться.

Я від весни посланець квітковий.

Король:

О так! Весна – це так прекрасно!

На серці зразу тепло, ясно!

Чи є ще гості від весни!?

Так! Уже прибула Маргаритка! Символ скромності!

Нерідко буває нас звуть Маргаритки,

Але ми стократки… - білесенькі личка

Низенькі, у купочці дружні сестрички,

Весну зустрічає весела сім’я.

І вже рожевіють під сонечком щічки.

Стократки чудові – таке в нас ім’я

Конвалія – принцеса Франції – символ оновлення.

А я зовусь Конвалія,

У мене тонка талія,

Зеленії сорочки,

Білесенькі дзвіночки.

Дарма, що ми такі дрібні, -

В нас сила пахощів на дні.

Під кущиками в затінку

Зацвіли конвалії

В тиші подзвонюють

Білими коралями.

Вітайте! Принцеса Китаю.

Півник цю квітку палко кохав

Пісні чарівні їй гарно співав

Потім той півник купив піаніно –

Панночку – квітку він славив невпинно.

Хочу спитати: - Чи хто з вас впізнав

Квітку, які він так палко кохав? (Півонія)

Пашить півонія розкішна

Пелюстки ніжні розпуска,

У неї одяг дуже пишний

Їй травень плаття дарував.

Принцеса Болгарії - Троянда

Квітка півдня. Сонячна царівна,

У красі мені нема рівні,

Муза й наречена солов’їв

Звуть моєю матір’ю шипшину.

Це вона в ясні погожі дні

Виплекала донечку єдину

Віддала їй пахощі дивні.

Ой пишная шипшинонько,

Про що ти шепочеш?

Може, мене квітоньками,

Дарувати хочеш?

Пошануй, тебе прошу я,

Не руш мого квіту.

Почастую ягідками,

Як відшумить літо.

Запишалася троянда:

Має гарну вроду,

І до того ж поважає

Якнайкращу моду.

То одягне нову сукню,

То – разок намиста.

І роса на ній відмінна –

Кришталево чиста.

Заклопотана собою:

Тонкий стан плекає

І в новесеньке люстерко

Пильно поглядає.

«Ох, яка ж вона красуня!»

Квітки шепотіли.

І такими як троянда,

Стати захотіли.

Чепурились, фарбувались

І парфуми лили,

Тільки кралями такими

Стати не зуміли.

А вона собі радіє

І рум’янить щічки,

Видивляється в люстерко

На прекрасне личко.

І роса на ній сміється

Чиста, кришталева,

Бо троянда серед квітів –

Справжня королева.

Король, лілея, троянда… йдуть на прогулянку…

Будяки:

Набридли! Набридли! Нікчемні красуні!

Король не звертає уваги на нас.

Хто йде, обмине, не чіпає мене.

Не підступиться ніяк, бо я – будяк.

Злючий – презлючий, з усіх боків колючий.

Бідна моя голівка! Чому не летить бджілка?

Якби не бджоли, ніхто б не любив нас ніколи.

Гудуть, прилітають, медочок збирають ( плачуть)

Усі люблять лише короля.

Усі їдуть до нього, вклоняються,

Він – квітка Сонця. Усі ним пишаються.

Покличемо Безсмертника, запропонуєм змову,

Нехай король теперішній спочине. Відійде від справ державних.

Ми відішлемо йому запрошення до двору Персидського царя, а ми

З Безсмертником заживемо тут славно!

Король із гостями повертається з прогулянки. Лунають сурми.

Король:

Що трапилося?

Квітка:

Там ціла армія: бур’яни, будяки, кропива й отакенний великий Реп’ях. Він у них головний. Усі йдуть сюди!

Реп’ях:

Що, злякалися? Злякалися?

Гуляєте, і не помітили, як ми викрали ваших красунь – принцес!

Ми їх не віддамо, а без них свято не продовжиться. (сміється)

Король:

Он як. А це ми ще побачимо.

Будяки перешіптуються між собою, деякі лякають квіти.

Король:

Я знаю таємницю сердитого Реп’яха. Він буде сердитися до тих пір, поки бульбашки на його голові не розквітнуть. Тоді він позбудеться злих чарів і зацвіте добрим чарівним цвітом.

Квітка:

А що треба для цього зробити?

Король:

А для цього треба розірвати сім замків, які бережуть цвіт реп’яха.

Квітка:

А чи не це ті сім чарівних загадок, що лежать у чарівній скриньці?

Король:

А ну мерщій за ними, а ви любі друзі, допоможіть дітям-квітам розірвати замки, реп’ях розквітне, подобрішає, віддасть принцес, і свято продовжиться.

Коло із семи будяків, посередині принцеси.

Реп’ях:

Ну ось, тепер ми вас обплетемо і ви у нас пов’янете. Ось так!

Квітка:

Ось чарівна скринька із загадками, мерщій допоможіть:

1. Які квіти збирала дівчинка посеред зими, а допомагали їй брати-місяці? (Підсніжники)
2. Як звали дівчину в казці, яку знайшли в квітці? (Дюймовочка)
3. У якій квітці шукають щастя? (бузок)
4. Квітка, пелюстки якої відривають під час гадання, промовляючи: «любить, не любить» (ромашка)
5. Яку квітку першу взяли під охорону в Україні. (Едельвейс)
6. Назвіть три квітки, що належать до українського віночка (Барвінок, волошка, мак).
7. Яких квітів насіяла мати у моїм світанковім краю, та й навчила веснянки співати про квітучу надію свою? (чорнобривці).

Реп’ях:

Ой, замки розірвано, а я зараз лусну й розквітну,

А я цього не хочу ні – ні! (Реп’ях зацвів)

(до будяків)

Ану геть звідси, геть кажу!

Кропива:

Не гони мене, не гони, я можу й у пригоді стати:

Он ревматизм зігнув куницю

Не сидиться їй і не лежиться.

Я кажу їй: Неборако не сумуй,

Кропивою полікуй.

Бач, яка я корисна!

Реп’ях:

Ну добре! Залишайся.

Король:

А тепер танці!

Бузок, Жасмин і Мирт – приїхали до двору.

Вітайте символ молодості, самозадоволення і бойовитості.

Бузок:

Нехай усі всміхаються,                     Один бузок он під вікном,

Як згадають кущі бузкові.                А другий біля ганку

Хай весною бузок їм пахне,              Обидва ніжні,запашні

Тішать їх кольори веселкові.             Дарують пахощі дивні.

Жасмин:

Жасмин теж пахне та біліє-

Квіту землі не жаліє.

Простягає квіточки,

Тішить малі діточки.

Мирт:

На Великдень діл і вись

Сонце злотом заливає.

Миртом господиня кожна

Кошичок вбирає.

Прибула квітка-Зірка

Айстра:

Сьогодні я –Айстра символ печалі. 

Бачу і радість,і сум в цьому залі.

Тут атмосфера така виняткова  -

Тут діти-квіти живуть кольорові.

Сонце в хмарі, пахне в’ялим листом.

Всохли квіти, що цвіли колись.

А на грядці килимом барвистим

При негоді айстри розцвіли.

Хризантема – осіння принцеса :

Пізня осінь… Квіти всі давно зів’яли.

На подвір’ї непривітно дуже стало.

Та залишились ще кущики зелені,

То милують око пізні хризантеми

Закохавсь у хризантему

Холодний світанок

Дарував їй діадему

З росинок-сріблянок.

Прибув Безсмертник – символ довголіття.

Безсмертник:

Я Безсмертник, гордий пишний пан,

Капелюх ма та жупан.

Вже давно покинув я країну,

Я ніколи у світі не загину.

Король:

Де ж Ви проживаєте?

До нас рідко приїжджаєте?

Що за гонор у очах?

Безсмертник:

Безсмертник – символ покровительства.

Змінив я місце жительства.

І не вклонявся я ніколи вам,

І ні царям, ні іншим королям.

Ви, Сонях, вигаданий цар!

Неправда – те, що Ви самого Сонця дар!

Це я – володар, покровитель,

Безсмертний квітів управитель.

Квіти жахаються, виходять захищати Соняшника.

З’являється Тирлич жовтий.

Тирлич:

Де той цар,де той володар?

Що хизується безсмертям.

Хай би похвалився даром

Побороти смерть життям!

Я-Тирлич, джинджура-кажуть.

У пучечки мене в’яжуть

У Карпатах слава лине -

Той хто чічком тирличовим собі личко вмиє,

То той буде найфайнішим

На всю полонину..

А хто вип’є того зілля,

Що із Чорногори,

Він забуде тую хижу,

Де живуть дохтори.

Я привіз до вас вельможу,

Що проб’ється в горах,

Крізь сніги,палючий холод,

Виживе,розквітне,втішить Сонце.

Ото цар,ото безсмертний,

Він-володар серед квітів!

Неприступний,сильний, мужній -

Трон віддаймо Едельвейсу!

Соняшник:

Я зізнаюсь, приїхав із чужини.

Привезений із дальніх континентів.

Але тепер ці гори і долини – для мене найрідніші в світі.

Далі сонячні, далі погідні:

Зелен-поле. І річка, і ліс…

Край батьківський.

Край мій рідний,

Я до нього навіки приріс!

Своїм серцем приріс незрадливим

До билиночки в нашім степу.

Припадаю до нього щасливо,

Разом з ним до сонця росту!

Цар: Що ж дайте слово Едельвейсу.

Едельвейс:

Любов до рідної землі я поважаю.

Про дивну квітку чув я, Царю,

Росте вона у вас, на Україні,

Про це говорять у моїй країні.

Хоч я неприступний, хоч я непокірний,

Та сам заплачу-заридаю, коли звисока поглядаю…

На сторононьку цю твою прекрасну.

Соняшник:

Є в нас таке Євшан-зілля.

Непримітне його суцвіття.

Зароджується воно у душі.

Це – почуття любові…

До рідної землі.

Квітка: Людина, котра зовсім забула свою Вітчизну, мову, звикла до чужини, вдихнувши полинового запаху Євшан-зілля, згадує дитинство, маму, її колискові пісні.

І тоді розуміє, що її сите, забезпечене життя на чужині нічого не варте.

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Різні в світі є країни,

Гарні є, є і багаті,

Та найкраще – в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті.

Тут шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити.

Тут ясніше сонце сяє,

Тут солодше пахнуть квіти…

Вітайте гостей з України!

Символ дитинства:

Хто з вас, діти, нас не знає?

Ми в бабусі проживаєм,

Дзвоном сонце зустрічаєм,

Маєм гарні сині очка,

Називаємось …..

Дзвенимо у хаті своїми голосочками,

Називають нас мами веселими дзвіночками.

Волошка – символ простоти і добра:

Синьоока чарівниця

Часто в полі зустрічається.

Де вінки вона спліта,

Там ясні пшениці і жита.

Я волошка синьоока,

Падаю я всім до ока.

Пахну житом і полями,

Бо вмиваюся дощами.

Барвінок:

Цвіте синьо, лист зелений,

Квітник прикрашає,

Хоч мороз усе побив,

Мене не займає.

Де ти, барвіночку, ріс,

Що такий красний виріс?

Ріс я в лісі при криниці,

При студесенькій водиці.

Мене вода підхопила,

Мене вода холодила.

Барвіночку синьоокий,

Постелися на всі боки.

До травиці, по росиці,

До глибокої криниці.

Постелися по стежині,

Де музики грають нині.

Ромашка:

Я – біла ромашка, а як росту,

Краплиночку сонця в собі несу.

З травня до осені всюди білію,

Краплинкою сонечка землю я грію.

Я стрічаю весну, і цвіту ціле літо,

Мене люблять збирати дорослі і діти,

Велику довіру до мне всі мають,

Лікувальною квіткою мене величають.

Чебрець:

Чемний чарівник – чебрець,

Синьоокий молодець.

Гречно він землі вклонився,

Кучерявим цвітом вкрився.

Кізка гілку зачепила,

Аж на лобі гуля сіла.

Не стогни, ти,

Май терпець,

Відвари і пий чебрець.

Нагідка:

Що ромашки білявенькі,

Чорнобривці чорнявенькі.

А в мене, нагідки, така біда,

Така біда – коса руда.

Стою сама – сиротина,

Одним-одна біля тину.

А ромашки дивуються,

Чорнобривці чудуються,

Звідкіля така гарненька,

Наче сонечко ясненька.

Нагідка: нас ще в 15 столітті розводили у Франції. Про це свідчить статуя королеви з нагідкою в руках у Люксембурзькому саду в Парижі. Та особливо приязно мені в Україні.

Мак:

Як без вишні не садок.

Так без маку – не вінок,

Певно, знає з вас усяк,

Хто бував у полі,

Що червоний гарний мак,

Там росте на волі.

На городах та грядках,

І в малих садочках,

Червоніє квітка та.

Гарна на віночки.

Маче, друже, виручай
Не засну ніяк – і край!

Добре, друже, небораку,

Дам тобі настою маку.

Мальва:

Мальви, квіти чарівні,

У віконце дивляться мені,

Наче дітки заглядають,

Тільки жаль: не розмовляють.

На зеленім оксамиті,

Пелюстки росою вмиті,

І веселі, і сумні –

Мальви – квіти чарівні.

Хлопчик-Чорнобривчик:

Я гордо голову тримаю

І перед вітром не схиляю.

Я жовтий, чорний, полум’яний,

Як козачок, я весь чорнявий.

Відгадайте, хто я.

Усі:

Чорнобривчик!

Чорнобривець я, пишний, духмяний,

Ще й до перших морозів не в’яну,

Це про мене матуся співає,

Як дитину в колисці гойдає.

Ви візьміть мене квіти в віночок,

Затанцюю я з вами таночок.

Чорнобривець бровою моргне,

Ніжкою тупне, гопак вам утне.

 Цар: запрошуємо вас на жартівливе Квіткове весілля.

У вишневому садочку,

Під вербою в холодочку,

Щоб лихо прогнать,

І щоб долю звеселити,

Заходились наші квіти ,

Весілля гулять.

Не було б таких новинок,

Та хрещатенький Барвінок,

Усіх здивував.

Він Фіалочку блакитну,

Наче панночку тендітну,

За себе узяв.

Посередині в таночку,

У зеленому віночку,

Танцює будяк.

Кругом свашки і сусідки,

І Дзвіночки і Нагідки,

А між ними Мак.

А Будяк всіх потішає,

Підморгне і примовляє:

«Отак, квіти, так».

Ой, козаче молоденький,

Наш барвінку зелененький,

Потіш Будяка,

І у парі з молодою,

Між своєю перезвою,

Утніть гопака!

Пісня:

Танцювала риба з раком,

А Морквиця з пастернаком,

Тільки й щастя, тільки й жити,

Покіль буде сонце гріти, -

Пов’янем колись!

Як там буде – знає доля.

А ще покіль наша Воля,

Гуляй, не журись!

Цар: Із цих чудових маленьких квіточок сплітається вінок майбутнього – майбутнього нашої України. А український віночок, оспіваний у піснях, оповитий легендами і переказами. Він є і буде одвічним символом добра і надії.

Квіти – це постійні супутники нашого життя. Їх побачиш на вишитих рушниках, скатертинах, а ще на нашому національному одязі.

Палахкотять біля вікон українських осель мальви і жоржини, чорнобривці і маки, буяють різнобарв’ям нагідки, троянди, ромашки, любисток.

Сплетімо вінок український сьогодні,

Із мальв, чорнобривців, калини,

З барвінку та жита, із м’яти, нагідок,

З жоржин, чебрецю та вербини.

Я вплела до вінка любисток і васильок,

Дуже давно ці квіти були птахами,

Які вчили людей любити один-одного,

Бути щирими в розмовах.

Я вплела чорнобривця. В давнину майстри – шевці шили красиві жіночі чобітки з червоними халявками і чорними голівками, називали їх чорнобривцями. У віночку – це символ вроди.

Я вплела безсмертник. Він дарує нам здоров’я. У віночку – це символ довголіття.

Я вплела до віночка незабудку і волошку. Незабудка – символ хорошої пам’яті, а волошка – символ кохання.

Я вплела до віночка півонію, мальву, і ружу. Ці квітки лікують людей від серцевих хвороб, тому господині висаджують мальву – біля вікна, півонію – до води, а ружу – до сонця. Ці квіти символізують – Віру, Надію, Любов.

Є у нас іще дарунок – український наш танок.

Нумо друзі, ширше коло, не жалійте чобіток.

Привітний і світлий наш сонячний дім.

Тут радісно й весело жити усім.

Тут мамина пісні і усмішка тата,

В любові й добрі тут зростають малята.

Дзвінка наша пісня до сонечка лине:

Наш сонячний дім – наша рідна Вкраїна!

І не шукаймо у серці причину,

Якщо зневіра когось обпече…

Тільки родина у прикру годину

Схилить надію тобі на плече.

У морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудьмо в захопленні ми,

Що лиш родина – материні ліки,

Ліки від старості і від самоти.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься ніби сміття….

Тільки родина і Батьківщина – як вічна зернина

На невмирущому полі життя.

Квітка:                  Чи можна ще один дарунок усім дітям, батькам, вчителям, гостям?

Король:

Я і мої піддані згідні!

Ну тоді давайте ще нашої заморської!

(Пісня)

Всміхається ясне сонце

З високого неба:

Гарні діти, добрі діти,

Таких нам і треба!

Гарні діти, добрі діти.

Нічого казати!

Буде ними втішатися

Україна-мати!

(Вальс).