Батьківські збори на тему: «Караючи - поміркуй навіщо»

Батьківські збори на тему:

«Караючи - поміркуй навіщо»

Чи потрібні заборони? Чим небезпечна вседозволеність? Яким має бути покарання за провину? Чи завжди покарання відповідає проступку дитини?

Дитина приходить у садочок чи в школу заплакана, в синцях, з поганим настроєм – наслідками «виховання». «Б’ю, жорстоко караю, бо хочу виростити гарну людину, – можна почути аргументи батьків. – Слів він не розуміє, вона навмисно псує мені нерви…» І як наслідок  – ми маємо прояви жорстокості та насильства в сім’ї.

Зрозуміло, що насильство в сім’ї – явище не специфічно українське, а універсальне, загальне. У різних формах і проявах воно існує в усіх без виключення країнах, незалежно від їх суспільного і державного устрою. Часто плутаючи методи виховання із звичайним насильством, батьки намагаються бути «розпорядниками» життя власної дитини. Хочу зазначити, що не лише побиття або знущання можна назвати жорстоким ставленням. Сюди також можна включити і емоційне насильство, батьківську неувагу, небезпечну для розвитку дитини поведінку батьків. За даними статистики найбільш страждають від домашньої тиранії діти у віці до 10 років.

Батьки порушують права дитини, якщо:

• знущаються над дитиною, б’ють її;
• завдають шкоди здоров’ю дитини;
• залякують дитину, використовуючи при цьому суспільні установи (поліцію, церкву, колонію, психіатричну лікарню);
• навіюють страх за допомогою жестів, поглядів;
• перебивають дитину під час розмови;
• ізолюють дитину;
• контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків;
• використовують образливі прізвиська;
• соромлять дитину;
• використовують її як передавача інформації між батьками під час конфліктів у сім’ї;
• контролюють поведінку дитини за допомогою грошей;
• ігнорують її;
• не задовольняють її основні потреби;
• використовують дитину, як засіб економічного торгу під час розлучення;
• погрожують залишити її;
• погрожують фізичною розправою;
• поводяться з дитиною, як з прислугою.

Вправа «Види насильства» – обговорення в групах (у 2 або 4 групах):

• фізичне насильство – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;
• сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру  по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї;
• психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
• економічне насильство – умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести його до смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Складно стати мудрим провідником, а не безглуздим наглядачем. Перше, що ми маємо зробити, аби навчити малюка дисципліни, - дати йому відчути, що його люблять. Ось головна й найважливіша складова доброї дисципліни.

Ми починаємо привчати малюка з раннього дитинства, ознайомлюємо його з першим «не можна». Не можна робити боляче мамі! Не можна торкатися до гарячого! Не слід повзти куди захочеш - можеш боляче вдаритись! Маля поступово розуміє - мама застерегла від падіння, мама попереджає, а , якщо її не слухати, буде боляче, неприємно.

Заборона чи вседозволеність?

А що відбувається, якщо не можна нічого? Тоді малюк рано чи пізно дізнається, що та чи інша заборона була не правильною. Він починає вважати, що мама не дуже й знає, що йому потрібно, чи не надто справедлива до нього. У дитини з'являється непереборне й обґрунтоване бажання порушити такі заборони. Вона розглядає кожне прохання чи заборону, як нав'язану їй повинність і активно вчиться опиратися їй. А іноді навіть робить все навпаки.

   Що ж трапляється, якщо дозволено все? Тоді малюк вважає, що мама його не застерігає, все дозволяє, а навколо стільки небезпечного, неприємного! Він ще дуже малий і почувається в небезпеці, бо поруч немає когось великого і надійного, а мама мабуть і сама не багато чого знає й де в чомусь не впевнена. У дитини виникає підвищена тривожність, невпевненість в собі, вона не може навчитися приймати рішення, у всьому сумнівається.

Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.

Основна стратегія запобігання дитячим психічним травмам – це виховання дитини в атмосфері постійної безумовної любові і турботи. Відомий американський психотерапевт Бері Уайндхольд стверджує, що для нормального емоційного дозріванням дітям треба, щоб їх любили, пестили, помічали, приймали всерйоз, стримували, опікали, співали їм пісні і задовольняли всі їх основні потреби. Це необхідно для того, щоб побудувати у дитини здорове самолюбування і здатність любити саму себе. Адже діти, основні потреби яких, пов'язані з любов'ю і турботою, задовольнялися, зростають істинно поступливими і неегоїстичними людьми. Вони здатні виявити турботу і співчуття до інших людей.

Щоб подолати насильство в сім'ї, я хочу запропонува­ти такі шляхи вирішення проблеми: довіряйте вашій дити­ні та поважайте її. Визнавайте права дитини на свої влас­ні почуття, право на вибір друзів та діяльності.

Отже, перш ніж карати дитину «за щось», «для чогось», треба розуміти: насилля породжує насилля, покарання призводить до покарання.

Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки своєї дитини. Але їм необхідно пам’ятати: щоб дитина не зробила, вони від неї не відречуться.

Часто дітям доводиться завойовувати батьківську любов різними способами: батьки люблять дитину за умовами – гарно поводитись, потім гарно вчитися та ін. Звичайно ми маємо навчати і виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові.

Дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає і дарує світові красу. Чим більше способів виявити свою любов вона від нас навчиться, тим легше їй буде знайти спільну мову з друзями, однолітками, педагогами, а в майбутньому і з дружинами й чоловіками. Одна із якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою.

Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми розуміємо, що самі зростаємо духовно, що змінюється наше уявлення про те, якими мають бути людські взаємини. Якщо ви опануєте всі мови любові, ваша сім’я буде щасливою і дружньою.

Поради у вихованні дітей

• Не можна принижувати дитину. Приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
• Не треба погрожувати. Погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує.
• Не слід вимагати обіцянку загрозами. Обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
• Нерозумно вимагати негайної покірності. Дитина не робот і не зомбі. Їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи н прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має лишатися ілюзія самостійності.
• Не слід допікати опікуючись. Інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
• Не можна сліпо потурати дитині. Чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
• Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння. Дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?