"Батурин - духовна столиця нашого народу"

Тема роботи:

Батурин – духовна столиця нашого народу

Гринечко Діана Михайлівна

ЗМІСТ

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Історична довідка

Віртуальна екскурсія

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Пам'яті не можна відібрати,

Пам'ять, наче в серці біль щемить.

Пам'ять можна тільки заховати

За лаштунки пройдених століть.

Напустити пилу і туману,

Загорнути млою забуття,

Напоїти винами дурману,

Не відчувши й крихти каяття.

Батурин можна сміливо вважати одним з найголовніших козацьких осередків. Це то місце, яке гетьмани Лівобережної України вибрали за свою резиденцію…

За наказом Петра І було зруйновано столицю Батурин, яку Іван Мазепа за 21 рік гетьманування  перетворив на столицю європейського рівня. Батурин був його улюбленим дітищем, на яке він не жалкував ні сил ні коштів. Разом із Мазепою Батурин ніс на собі і хрест ідеологічного прокляття, забуття. Немає в Батурині пам’ятника гетьману Івану Мазепі – до цього часу земля батуринська його меморіал.

1608року  Батурин був розіп’ятий, а разом із ним була розіп’ята і вся Україна, весь український народ.  За 300 років з Батурина вивезли все. Що не змогли вивезти – підірвали, розібрали, попалили. Та залишилась земля від якої черпали наснагу наші гетьмани, їх соратники – Пилип Орлик, Дмитро Туптало, Володимир Сокольський (та не злічити всіх), яка мала надпотужну ауру, величезну енергетику, вклонитися якій щорічно з усіх куточків України приїздять тисячі людей.

Відродив із попелу Мазепину столицю гетьман Кирило Розумовський, який  у 1750- рої переніс сюди свою резиденцію.  Воскресенську церкву – свою усипальницю – будує він на території Мазепиної Цитаделі – там, де полягли захисники Батурина в листопаді 1708 року, там де могили старшини, дружин, дітей…Століття ніхто не мав права згадувати їх, зводити хрести на їхніх могилах, а, будуючи усипальницю для себе, Кирило Розумовський вшанував пам'ять мужніх батуринців – постріляних, поколотих, порізаних, потоплених, задушених, зґвалтованих, замордованих, замучених… Всіх хто прийняли мученицьку смерть без винятку, без віку і статі.

Як ви умирали – вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами,
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
А зорі вмивались сльозами.

Коли хоронили вас в темну могилу,
Від крові земля червоніла,
Під хмарами круки стадами літали,
А бурею битва гриміла.

На ваших могилах хрести похилились,
Калина зігнула додолу.
Спіть, орли-соколи, ми остримо зброю
І ждемо на поклик до бою!

10 квітня 2004 року з ініціативи Віктора Ющенка через 296 років від дня трагедії на їхніх могилах нарешті зависочів Хрест, як символ розіп’ятого і воскреслого Батурина, розіп’ятої і воскреслої України бо, «…в історії є не лише день Голгофи. Після нього невідхильно приходить Великдень – свято світлого воскресіння.»

11 березня 2005 р. Батурин відвідав Президент України Віктор Ющенко. Він запропонував групі відомих підприємців, які приїхали разом з ним, створити фонд для відбудови палацу гетьмана Кирила Розумовського. «Давайте цей палац відреставруємо, відбудуємо й від імені українського бізнесу подаруємо українському народові»

13 листопада – день пам’яті жертв Батурина. Це день коли Батурин приніс себе в жертву незалежності України, перебуваючи на самому піку свого розвитку, це день, коли Гетьманська столиця стала символом високої жертовності, патріотизму, сили духу українського народу у боротьбі за гідне місце серед народів світу, це день, від якого Батурин береже вогонь, що вже довгі роки надихає українців вичавлювати рабів у собі, берегти те самобутнє, що вирізняє нас і чим ми можемо і повинні пишатися.

Ні, не згине Україна

В печальній неволі:

Ми відродим землю предків

Для кращої долі.

Розбудуєм, уквітчаєм

Україну гідно.

Чим пишається кохана,

Примножимо плідно.

Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу - великомученика, на долю якого випало досить лиха… Людина має завжди пам’ятати звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.

Серед сотень стародавніх міст України є кілька найдорожчих для кожного українця. Передусім це Київ – "мати городів руських", далі Галич –"столиця королівства", потім Чигирин, Батурин і Глухів – три гетьманські столиці, що підхопили естафету української державності за специфічних умов XVII-XVIII сторіч.

Для кожного з нас українська земля свята. Вся, від краю до краю. Та є на мапі держави місця - святіші святого, бо освячені кров’ю дідів і прадідів, пращурів, що, не вагаючись, клали своє життя на вівтар свободи неньки України. Як захисники Батурина, що загинули, але не здалися ворогам. Чарівне місто Батурин розляглося на берегах річки Сейм за 19 км. від залізничної станції Бахмач у Бахмацькому районі Чернігівської області. Час заснування невідомий. Попри те, що перша писемна згадка датується аж 1625 роком, історики вважають, що місто, а точніше перше поселення на цій території, було засноване ще у 1575-му.

У 1669 – 1708 та 1750 – 1764 р.р. був резиденцією гетьмана лівобережної України… Листопад 1708 року, коли царські війська на чолі з Олександром Меншиковим знищили гетьманську столицю, вибили, вирізали, четвертували, розіп’яли на хрестах не лише козаків - захисників фортеці, а й мешканців міста, до дітей, до найменшеньких, щоб вирубати український рід під самий корінь, залишиться в нашій історії як дата трагічна і, водночас, героїчна. За глибиною трагізму й невимовного болю, Батуринська різня співзвучна з голодоморами - геноцидами українців, за силою героїзму - з битвами, у яких перемагав український дух під Жовтими Водами, під Корсунем, Крутами, у Холодному Яру…

Впродовж всього існування місто відігравало важливо роль у формуванні історії не лише тогочасності, але й сучасної України зокрема.

Доля стражденного Батурина, залитого у листопаді 1708 року невинною кров’ю, почала писатись ще у 1660 році, коли Гетьманщина фактично розпалася на дві половини, які почали боротьбу між собою: одна - на боці Москви, інша - на боці Польщі. У 1666 році у Батурин, Гадяч, Полтаву, Миргород, Лубни та інші міста прибувають царські воєводи, що розсилають своїх посланців для перепису людності й збору податків. Збирачів податків охороняв загін московських стрільців.

Україна, під шаленим тиском сусіда, з козацької держави перетворювалася на васала, прислужника царського трону. Щоб приборкати вільний козацький дух, були у нагоді усі методи, від обмеження козацьких вольностей і прав до фізичного винищення. Проти московського засилля на Гетьманщині й Запоріжжі вибухають повстання. На початку лютого 1668 року у Батурині повсталі козаки знищують московську залогу.

З 1669 до 1708 та в період 1750-1764 років у Батурині була резиденція гетьманів Лівобережної України. В місті у свій час жили та діяли Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський тощо.

Та найбільше зробив для розбудови Батурина як і всієї України Іван Степанович Мазепа – визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України, просвітитель, меценат освіти і церкви. Він звів гетьманський будинок на Цитаделі, побудував заміську резиденцію на Гончарівці, яка вражала навіть закордонних послів своєю красою і довершеністю, собор Живоначальної трійці як головний храм Батурина.

Дізнавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій в Україні, Іван Мазепа уклав таємну угоду із шведським королем Карлом ХІІ, яка передбачала відновлення української незалежності у союзі із Швецією.

Пропонуємо Вашій увазі інсценізацію уривку з драматичної поеми «Батурин» Ольги Бабій яка демонструє прийняття вистражданого рішення Мазепи про відокремлення від Московії і відношення московських князів до українського народу.

Саме тут у 1663 році відбулося підписання Батуринських статей, які згодом стали додатком до Переяславських статей.

Приблизно того ж часу у Батурині приступили до зведення відомої й сьогодні Батуринської фортеці. Проте вже 2 листопада 1708 року московське військо під керівництвом Олександра Меншикова вщент зруйнувало фортифікаційну споруду та захопило місто. У жорстокій битві полягло понад 6,5 тисячі козаків й сердюків та близько 8 тисяч мирних жителів (за словами історика Сергія Павленко).

Завзято відбивалися козаки від московського війська. Але… як завше буває в українській історії, з’являється зрада. 1 листопада, вночі, один з полкових старшин Прилуцького полку Іван Ніс, розповів Меншикову про таємну хвіртку, якою можна ввійти до Батуринського замку….

Проте чи не найгірше нападники повелися з керівниками. Самих оборонців розіп’яли на попередньо заготовлених хрестах, а їх очільників закатували до смерті.

За кілька років – до 1728-го – місто, можна сказати, вимерло. Якщо ще до нападу там жило понад 10 тисяч людей, то опісля – далеко й не тисячу.

Відтоді місто стало лише тінню колись могутньої гетьманської столиці.

У 19 столітті до Батурина приїздив Тарас Шевченко. Тут він навіть намалював ескіз гетьманської хатини, який і досі знаходиться у місцевому музеї.

У 1961 році Батурину надали статус селища міського значення, а 23 вересня 2008 року – міста районного значення.

Сьогодні Батурин, навіть попри загублену в тисячоліттях могутність, приваблює туристів не лише зі всієї України. Відвідувачі можуть побачити знамениту Батуринську фортецю, заповідник «Гетьманська фортеця», Свято-Покровську церкву, в якій сповідався ще сам гетьман Іван Мазепа, Воскресенську церкву — усипальницю Кирила Розумовського, старовинні гармати, неймовірні скульптури та багато-багато іншого.

У незалежній Україні повертаються із забуття імена та події, що мали доленосний вплив на історію України, на формування національної свідомості народу. Одне з провідних місць у цьому списку посідає Батурин – славна столиця гетьманів Дем’яна Многорішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Кирила Розумовського.

Впродовж майже сторіччя Гетьманщина була центром політичного життя України. Вона являла собою автономне утворення, яке давало українцям більше самоврядування, ніж будь коли. Управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали головні позиції в армії, судах, фінансах, вона надихала на створення власної незалежної держави, а Батурин був офіційною резиденцією гетьманів України.

Лише з проголошенням незалежності держави відкрилися можливості для вивчення глибинної історії Батурина. Археологічні розкопки на території заповідника «Гетьманська столиця», розпочаті 1995 року, довели, що Батурин – місто з тисячолітньою історією. Його культурний шар доби Гетьманщини не має собі рівних в Україні. Вивчення Батурина лише розпочинається, і це справа на довгі десятиліття, адже шанобливим ставленням до пращурів і збереженням своєї пам’яті живиться кожне покоління.

Слухаючи захоплюючі розповіді екскурсоводів, ступаючи землею, якою ходили гетьмани, вже бачать перед собою не просто мальовниче село – перед їхніми очима величний золотобанний Батурин. «Туди, туди прагну я душею», – писав про нього Олексій Толстой, правнук гетьмана Кирила Розумовського. Прадід добре знав, що означав Батурин для кожного українця, і тому 1750 року переніс сюди свою резиденцію, відроджував з попелу колишню Мазепину столицю.

Перлиною і життєдайним духовним джерелом України без перебільшення  є Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Заповідник є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, створеним постановою Кабінету Міністрів України № 445  від 14 червня 1993 року «Про Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» на базі комплексу пам’яток культурної спадщини та природи, пов’язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини, з метою здійснення їх комплексного наукового дослідження та охорони. Статус національного закладу надано Указом Президента України № 1102 від 16 листопада 2007 року «Про надання статусу національного Державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця». Заповідник є об’єктом державної власності і перебуває у сфері управління Міністерства культури.

«Гетьманська  столиця» - це безцінні  пам’ятки історії, архітектури, культури, археології і природи: палацово-парковий ансамбль К.Розумовського, Будинок генерального судді В.Кочубея, Музей археології Батурина, Воскресенська церква-усипальниця  гетьмана К.Розумовського, парк «Кочубеївський»,  Миколо-Крупицький монастир, Цитадель Батуринської фортеці, Пам’ятник жертвам  Батуринської  трагедії  1708 року, Могила П.І.Прокоповича - основоположника  вітчизняної  науки про бджільництво, винахідника рамкового вулика, інші.

Завдяки багаторічним археологічним дослідженням на території Батурина  розгадано багато таємниць, що приховувала батуринська земля. Окрім безцінної наукової інформації,  археологи поповнили фондове зібрання заповідника тисячами  предметів музейного значення. Саме археологічна  колекція заповідника  стала  основою для  створення  нового Музею археології Батурина, який з 22 січня 2009р. відкрив свої двері для відвідувачів.

Архітектурно-меморіальний комплекс «Цитадель Батуринської фортеці»,  відтворений у 2008р.,  яскраво ілюструє вигляд найбільш укріпленої частини міської фортеці 1669-1708 рр. Гетьманський будинок репрезентує реалії мурованої архітектури другої половини ХVІІ ст., а також інтер’єри цього будинку, естетичні смаки перших батуринських гетьманів – Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Важливим об’єктом Цитаделі є замкова дерев’яна церква Воскресіння Господнього,  яка  фактично є  усипальницею героїв Батуринської оборони 1708 р., останки яких знайшли вічний спокій в її  крипті. В церкві екскурсанти можуть помолитися за упокій душ невинно убієнних батуринців, запалити свічку пам’яті. З підвального приміщення церкви йде підземний хід, відтворений на автентичному місці,  що  досліджене археологами в травні 2008 року.

Пам’ятний знак героїчним оборонцям Батурина  став  першим  вшануванням  пам’яті  шістнадцяти  тисяч  українців,  які  загинули  в  Батурині  в  1708 році,  відстоюючи  наше  право  на  незалежну  державу. Встановлення  цього знака  на  Цитаделі  в квітні 2004 р.  стало  початком  відродження  Гетьманської  столиці.

З оглядового майданчика (висота  29 м) на  в’їзній  вежі,  над  яким  гордо  майорить   державний  прапор  України,  відкривається  неперевершено  захоплюючий краєвид на заплаву ріки Сейм.

Мурована Воскресенська церква-усипальниця останнього гетьмана України К.Розумовського –  є  яскравим зразком класичної архітектури початку   ХІХ ст., оновлена після реставрації 2005-2008 рр., радо приймає прочан і екскурсантів. Це одне з небагатьох  поховань українських гетьманів,  яке  збереглося до наших днів.

Навпроти церкви  - Майдан Гетьманської слави, смисловим акцентом  якого  є пам’ятник  у вигляді скульптурної групи «Гетьмани. Молитва за Україну» (автори  Микола  та  Богдан  Мазури) - це  п’ять  постатей  українських гетьманів:  Дем’ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський, життя  та  діяльність  яких  пов’язана  з  гетьманським  Батурином Скульптурна  композиція  символізує  єдність  помислів  гетьманів  про  соборність України.

Окрасою  Батурина  стала  церква Покрови Богородиці, яка зведена за меценатські кошти ( в основному української діаспори в Канаді та США) з благословення Патріарха Київського і всієї України-Руси Філарета у 2007-2008 рр. Окрасою інтер’єру церкви стала титульна однойменна ікона ХІХ ст. З дня  відкриття і освячення храму 25 серпня 2008 року зцілює хворих, надає наснаги вірянам  часточка мощей Св.Варвари, яка також є скарбом храму.

Палац останнього гетьмана України К.Г. Розумовського, блискуче відреставрований в 2003-2008 рр. при  благодійній  участі  українських  меценатів - С. Тарути, В. Пінчука, Р.Ахметова, Б.Тимонькіна, Ф.Шпига, Ю.Косюка, В.Богуслаєва, О.Омельченка, В.Матвієнка   під егідою  Президента України Віктора  Андрійовича  Ющенка ( 2005-2010 рр.),  є  перлиною  «Гетьманської  столиці». Палац є єдиним творінням  видатного англійського архітектора Чарльза Камерона в Україні. В 2009 р. тут створено експозицію, яка надає відвідувачу  ілюстровану інформацію про історію будівництва, запустіння  і реставрації палацу,   видатних українських гетьманів, з акцентом на постатях  К.Розумовського, його родини, а також видатних діячів - сучасників К.Розумовського.  Вдало, зі смаком відреставровані інтер’єри, підібрані меблі нікого не залишають байдужими. В  переддень  Дня  незалежності  України  2009 року  в  палаці К.Розумовського  відбулись  урочистості,  що  завершились  подією,  якої  довгі  десятиліття  чекала  вся  Україна -  палац  був  відкритий  для  відвідування.  Він  відразу  ж  став  найпопулярнішим  туристичним  об’єктом  в  Чернігівський  області.

Як важливий об’єкт прочанського туризму в Україні НІКЗ «Гетьманська столиця» пропонує відвідати Батуринський православний жіночий Миколо-Крупицький монастир в с. Осіч, що за одинадцять кілометрів від Батурина. Історія монастиря сягає домонгольського періоду, найбільшого розквіту обитель досягла за часів бутності Батурина гетьманською столицею. Одна  з  головних принад монастиря - цілительна ікона Святого Миколая-Чудотворця. В  монастирі  відреставровано теплу трапезну церкву Преображення Господнього,  чернечі келії, відтворено  мурований паркан, будинок настоятельки,  господарський двір, наразі реставрується дзвіниця.

Єдиним  автентичним свідком життя і діяльності гетьманів Д.Ігнатовича, І.Самойловича, І.Мазепи та руйнації Батурина меншиківськими військами  в 1708 році  є будинок Генерального суду Лівобережної України. Яскравий зразок  архітектури другої половини  ХVІІ ст.  відреставровано  в  2003 – 2005 рр.  та  в 2006 р. музеєфіковано під однойменний музей. Експозиція розповідає про історію судочинства ранньомодерної України,  родини Кочубеїв, романтичне і трагічне кохання юної Мотрони Кочубей і гетьмана Івана Мазепи. В підвальному приміщенні музею особливе захоплення викликають воскові фігури в’язня та писаря генерального суду в майже реальній обстановці камери попереднього ув’язнення та камери  слідства.

Відпочити тілом і душею можна в парку «Кочубеївський», який є пам’яткою природи місцевого значення. Парк створено на базі природної діброви. Саме його стежками ходили на  побачення  закохані Мотря Кочубей та гетьман Іван  Мазепа. На сьогодні парк  дбайливо доглянутий, тут створено  діючу пасіку ім.П.Прокоповича, в  2007 р. посаджено  яблуневий сад,  який  на  здивування  та  радість  всім  в  2009 році  дав  перший  щедрий  врожай. З ранньої весни до пізньої осені буяють в  парку  квіти.

Поклонитися пам’яті видатного українського  бджоляра,  замислитися над вічними цінностями вдячний відвідувач може на могилі  П.Прокоповича та Степана Великдана (син Петра Івановича, продовжувач його справи), за 7 км від Батурина в с. Пальчиках, яка також є одним з об’єктів заповідника за межами міста.

До охоронних зон заповідника належить і територія заміської резиденції гетьмана І.Мазепи на Гончарівці. З архівних документів відомо, що тут в 1692 році було зведено палац, церкву, господарчі споруди, оточені земляними укріпленнями з виступаючими бастіонами. Археологічні дослідження підтверджують ці відомості – в серпні  ви  зможете  стати  учасником   хвилюючих  відкриттів  науковців  з  Чернігова,  Києва, Торонто,  Донецька,  які  збираються  кожного  року  в  Батурині на  польовий  археологічний  сезон.

ВИСНОВКИ

Кожна людина передає свою любов до Батьківщини, як уміє, але чесно, палко і віддано, бо це надто сильне почуття — любов до рідного краю. Людина з ним живе, носить його у своєму серці і завжди хоче ним поділитися з іншими, вилити свої почуття у віршах чи прозі, у картинах чи в музиці, просто у самовідданій праці на благо Вітчизни. Лагідна  поліська природа, чистий, спокійний Сейм доповнюють рекреаційні можливості Батурина як привабливого туристичного об’єкту не тільки в масштабах України, але й зарубіжжя.

Відкрийте для себе Батурин, приїздіть до заповідника!

З Тернополя до Батурина найкраще добиратися з пересадкою у Чернігові. Туди – поїздом, а вже звідти до міста – рейсовим автобусом. Дорога займе понад десять годин.

Доля батуринців – приклад служіння Батьківщині, коли на її вівтар принесено і матеріальні вигоди, і родинне щастя, і саме життя. Прояви такого героїзму трапляються в історії різних народів. Вони завжди гідно пошановуються.  Пам'ять про них передається з покоління в покоління як взірець найвищої гідності.

…а ми заспіваймо,

Забути не даймо,

А ми пам’ятаймо

І всім нагадаймо

Героїв у нашім роду.

Забули вже портами

В Парижі та Москві,

Як шану віддавали

Козацькій хоругві.

А ми заспіваймо,

Забути не даймо,

А ми запам’ятаймо

І всім нагадаймо,

Що слава козацька жива…

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.               Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
2.               Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
3.               Володимир Мезенцев. Архітектурно-археологічні дослідження у Батурині // Свобода. № 19, 7 травня 2010 р., С. 19-20.
4.               В. М. Горобець. Батурин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 202. 

Посилання:

5.               Батурин
6.               Облікова картка на сайті Верховної Ради України
7.               Яким насправді був Батурин
8.               Батурин («Храми та замки України»)
9.               Батурин: ліпимо класику
10.           Батурин. Нові факти
11.           Батурин. Історична довідка
12.           Пам'ятай про Батурин-1708
13.           Пам'ятай про Батурин-1708
14.           Батурин. Козацька фортеця
15.           «Україна козацька» АРХІТЕКТУРНО-АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ У БАТУРИНІ 2004 р.
16.           Розкопки залишок палацу гетьмана Мазепи в Батурині