Історія церкви святих великомучеників Косьми і Даміана

Про матеріал
Релігія – це складова частина культури. Вона разом з літературою, мистецтвом, історією відіграє важливу роль у вихованні, духовному збагаченні молоді. Не може бути духовності без релігії, як не може бути істинної віри без культури.
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історія церкви. Діяльність церковної общини

 

 

 

 

 

 

 

 

Гринечко Діана Михайлівна

План

 

Вступ

Основна частина

  1. З історії заснування церкви
  2. Монах на горі Афон
  3. Діяльність церковно-приходської школи
  4. Будівництво сучасної білокам’яної церкви.
  5. Діяльність церковної общини.

Висновки

Список використаної літератури

Релігіяце складова частина культури. Вона разом з літературою, мистецтвом, історією відіграє важливу роль у вихованні, духовному збагаченні молоді. Не може бути духовності без релігії, як не може бути істинної віри без культури.

Церковні цінності – книги, ікони, храми, релігійні свята, обряди, ритуали – це дорогоцінні загальнонародні надбання.

Минуле присутнє у нашому житті багатьма своїми памятками, які постійно перебуваючи перед нашими очима, перетворюються у звичні атрибути сучасності. Ось і наша церква, розташована в центрі села, стала вже звичним елементом архітектурної композиції для жителів Шпичинець. Між тим, церква святих великомучеників Косьми і Даміана має цікаву і складну історію.

Розповідь можна почати з того, що у 1793 році внаслідок другого поділу Польщі Поділля було приєднане до Російської імперії. На зміну політиці полонізації та окатоличення місцевого населення прийшов процес “русифікації” та відродження православ’я. З цією метою іменним указом імператриці Катерини II на Поділлі була утворена самостійна єпархія II розряду, що дістала назву “Брацлавська і Подільська ” з центром в місті Барі. Очолив єпархію єпископ Іоаникій. Проскурівське духовне правління, що здійснювало нагляд і керівництво у найвіддаленіших кутках просторої єпархії, у 1796 році 27 липня було переведено з Чорноострова в м. Проскурів. На місцях почалось будівництво церков типово подільської архітектури – дерев’яної, прямокутної в плані, з виразно окресленими кількома зрубами. З точки зору поземного плану всі дерев’яні церкви є тризубими або триподільними. Свою конструкційну форму вони перейняли від зразків Єрусалимської святині, зберігши три виразно відокремлені частини – притвор (бабинець), навой-середній храм у західній частині біля входу та вівтар. Основна прикмета церков – гранична простота і разом стримана величавість.

Саме така церква була побудована у нас в селі. Одноверха, з дзвіницею, котра своїми стовпами-стояками стояла на землі і обнімала зруб бабинця. А на старому кладовищі діяла дерев’яна капличка ще з 1736-38 років. На жаль, вона згоріла.

Нова білокамяна церква будувалась народним методом у 1836 році в центрі села. При церкві діяла церковно-приходська однокласна (трирічна) школа. Свідченням цього є документ про освіту, датований 1900 роком, який свято зберігається в нашій сім’ї.



 

Із домашнього архіва Паламарчук Н. С. (моєї тітки)

 Ці школи мали мету утверджувати в народі православне вчення віри та християнської моралі, а також повідомляти першо-початкові корисні знання. Навчання продовжувалось з 1 жовтня по 1 травня. Церковно-приходські школи носили в основному світський характер. Вони були своєрідними осередками освіти, культури, духовності населення.

Один із випускників нашої церковно-приходської школи  Дяк Гнат Георгійович (1907 р.н.) пішов у Почаїв у монастир послушником (на фото справа).


 Прийнявши постриг, довгий час служив у монастирі. Згодом служба привела у монастир на горі Афон. Там він провів все життя, там похований. Пізніше зачислений до лику святих ( із спогадів сестри Дяк Євдокії).

У 1935 році під час масової колективізації було спричинено жорстокі переслідування та обмеження діяльності церков, що упродовж століть були втіленням національного руху, стійкості та самовідданості. Церкви активісти перетворювали на атеїстичні осередки, кінотеатри, клуби, зерносховища, склади, майстерні, заводи. А ось наша церква була зруйнована до тла. Головою сільської ради був тоді Дяченко Сергій Мусійович. З цегли виложили тротуар по центральній вулиці. Дорогоцінні ікони встигли прихожани приховати по домах. А ікону Божої Матері Хресним ходом занесли в Стуфчинці, де деревяна церква святого Михайла на диво уціліла.

 Великий дзвін, звуки якого чути було по всіх навколишніх селах, вночі жителі втопили в болоті. На жаль, місце було призабуто і дзвін не був найдений.

Молитовна хата спочатку була в Лукашика, а потім в глухої Степаниди. Всі обряди проводили певчі.Ось перелік церковних певчих, які проводили обряди з 1943 року до наших днів:

  1. Гринь Матвій
  2. Тимченко Оляна
  3. Вернигора Палажка
  4. Грабик Ярина
  5. Шмарко Фросина
  6. Дзюбина Марія
  7. Радецька Ольга
  8. Рибак Параска
  9. Божок Оляна
  10. Лущевська Тетяна
  11. Дяк Софія
  12. Гнатюк Оляна
  13. Тимченко Афанаска
  14. Кузьменко Параска
  15. Кузьмова Килина
  16. Бех Феодосія
  17. Іванішина Наталія
  18. Яцкова Ганна.

Служба на обряді похорон на старому кладовищі

 

Із цих людей живою є 94-річна Лущевська Тетяна (на фото друга зліва) — найстаріша жителька села, дочекалась шістьох правнуків та сімох праправнуків. Її дочка Довга Валентина служить дячихою в нашій церкві.

У 1992 році громада вирішила будувати свою церкву. Почали збирати благодійні кошти. Була вибрана церковна десятка для керівництва всіма роботами:

  1. Петровський А. Е.
  2. Тимченко В. П.
  3. Довга В. В.
  4. Ковпак М. С.
  5. Бех В. М.
  6. Руцький П.
  7. Грабик О.
  8. Кашевський П. П.
  9. Лущевський С. К.
  10.  Крищук Н. Д.

19 травня 1993р.почали копати траншеї під фундамент. Посвяту фундаменту проводив о. Богдан 17 жовтня.

21.03 1994 р. почали мурувати стіни церкви. Рішенням правління колгоспу “Ленінський шлях ” – голова Петровський Анатолій Едуардович – всю цеглу на будівництво, перекриття та матеріал на дах було здійснено через колгосп за рахунок людських паїв. Приймала готовність церкви економіст колгоспу Наумова Любов Тарасівна.

Першу цеглину по традиції поклав 8-річний хлопчик – Князь Альоша.

На слідуючий рік поставили бані та дзвіницю.  Штукатурні роботи проводилися у серпні-вересні 1996 р. У 1997 р. виконали всі деревяні роботи. Поставили іконостас та клірас, зробили престол і вівтар.


Іконостас. На передньому плані: обряд вінчання проводить о. Васілій

 

За зібрані кошти громади були закуплені меблі та ікони. Багато ікон люди подарували Маляр Василь Васильович, тодішній голова села, подарував різьблену ікону Божої Матері, Парубок Антон (нині покійний) – інкрустовану смальтою ікону Божої Матері, Бех Іван Матвійович повернув ікону Божої Матері, зберігши її всі роки після зруйнування церкви. Хресним ходом із Стуфчинець теж була повернута ікона. Майстер спорту по карате Оля Маляр написала маслом кілька картин для іконостасу. Сівачук Віра (нині покійна) та Ціпак Ганна подарували вишиті ікони. Всі ікони прикрашені вишитими рушниками. Це робота наших рукодільниць Паламарчук Надії Степанівни та Грицькової Люби Дем’янівни.


У 1997 р. Святим Патріархом було дано розрішення на проведення служби.


 

Першою вінчалася в нашій церкві Фурман Тоня – 2 серпня 1998р.

о. Ігор сповідає наречену Бех І.О.

 

Обряд вінчання проводить о. Степан


 

Беруть шлюб Князь Альоша і Кашевська Люда. Обряд проводить о. Миколай

 

 

Церковний документ



Документ з домашнього архіва Наумова Б. Ю.

 

Перший обряд хрещення Осипова Артема проводив о.Ігор.21 червня 1998р.

 

Хрещення приймає Дащук Анастасія

 

 

 

 

 

Церковний документ



З домашнього архіва Лазоренко Л. В.

 

Великим святом для села проходило дійство посвяти церкви – 14 липня 1999р. Були запрошені Архієрей Володимир, все духовне начальство, священики всіх навколишніх сіл, прихожани. Була проведена посвята церкви, молебень в честь святих безсеребреників Косьми і Даміана. Допомагали у проведенні служби новий склад певчих:

  1. Довга Валентина – дячиха (крайня спрва)
  2. Кузьменко Ольга
  3. Лущевська Ніна
  4. Рибак Галина
  5. Дзюбен Ганна
  6. Шевц Володимир
  7. Юзвишена Ксенія

В центрі  - о. Васілій.

 

Громада приготувала  великий святковий обід на 200 чоловік. Був гарний сонячний день, тому столи були накриті надворі. З цього дня церква офіційно почала діяти. Незмінним старостою церковної общини є Тимченко Василь Петрович, його дружина Валентина Василівна довгий час була касиром. Саме їх клопотанням було придбано у Києві позолочене панікадило, підсвічники та інше церковне начиння. І зараз їх турбота підтримує лад у приміщенні церкви. Рано втративши своїх синів, все своє життя вони присвятили служінню Богу і громаді. 

Кожного року випускників школи священник благословляє на дальше навчання та щасливе самостійне життя.


Випускники 2002 року.

 


Службу проводить о. Ігор

За час існування церкви у нашому приході змінилось кілька священників:

  1. От. Богдан
  2. От. Ігор
  3. От. Степан
  4. От. Миколай
  5. От. Василій
  6. От. Василій
  7. От. Андрій

 

Кожного року священики проводять по традиції  освячення всіх будинків та нових при входинах, хрестини новонароджених та вінчання, певчі-обряд колядування. Виручені кошти ідуть на придбання необхідного в церкву. У вихідні працює недільна школа. Всі бажаючі мають можливість вивчати Закон Божий, адже душа людська потребує знання релігійних догм, звичаїв, молитов. Велика служба проводиться у Храмове свято — 14 листопада, день святих Косьми і Даміана, в честь яких і названа наша церква.


Національна культура і духовність базуються на загальнолюдських цінностях-милосерді, співчутті, доброзичливості, порядності, працелюбстві, патріотизмі, любові до ближнього. І ми молоде покоління, повинні продовжувати надбане нашими попередиками, щоб зберегти мир і спокій в родині, країні, в усьому світі.

 



(З журналу)

Список використаної літератури

 

  1. Южнорусское церковное зодчество Протоиерея Е. Сецинскаго. Каменецъ-Подольскъ. 1907.
  2. Наукові записки. Випуск 1. Хмельницькому – 500. Хмельницький, 1993.
  3. Волинь: минуле і сучасне. Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції. Хмельницький – Ізяслав – Шепетівка. 1994.
  4. Оборонні замки Західного Поділля XIV – XVII ст.(історично-археологічні нариси). Сіцінський Ю. Й. – Кам’янець – Подільський: центр поділлєзнавства, 1994.
  5. Літопис Хмельниччини. Краєзнавчий збірник/ упорядник І. Боголюбова, С. Єсюнін, Н. Кокошко, Н. Нечепорук, 2001.
  6. Літопис Хмельниччини. Краєзнавчий збірник/ упорядник О. Брицька, І. Боголюбова, С. Єсюнін, Н. Кокошко, 2004.
  7. Народознавство: навч. посібник/ За ред.. С. П Павлюка, Г. Й. Горинь, Р.Ф.Кирчіва . – Львів: Фенікс 1994.
  8. Географія рідного краю: Хмельницька область. Т. Г. Гілберг, Г.В.Думанська, Н. В. Кривницька. – Львів: ВНТЛ, 2001.
  9. Спогади: Тимченка В. П.

Кузьменко О. С.

Хуторної О. П.

Браїловської С. А.

Налівко З. Ф.

Василишиної Р. С.

Лебедьової Н. М.

Лазоренко Л. В.

Бех О. І.

Кашевської Р. Й.

Костьєвої О. П.

Наумової Л. Т.

Дяк Явдокії

doc
Додано
16 жовтня
Переглядів
31
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку