Батурин - сценарій вечора

БАТУРИН

сценарій вечора з циклу «Урок історії»

За завісою дівочий голос (в мікрофон) починає декламувати уривок з поеми Т.Г.

Шевченка «Великий льох».

І  Д і в ч и н а. …Я була ще недолітком,                       Як Батурин славний

                      Москва вночі запалила,

                      Чечеля убила,

                      І малого і старого                         В Сейму потопила.

Поволі відкривається завіса. На сцені ми бачимо групу учасників вечора. Це – хлопці й дівчата в українському вбранні (бажано в автентичному – не стилізованому). Вони сидять, стоять на середньому плані – в довільних позах. Між ними – Кобзар. Якщо цей учасник вміє грати на бандурі, то в руках у нього бандура, якщо ж ні, то бажано на цю роль взяти гітариста, який супроводжував би спів грою на гітарі, стилізованій під кобзу.

Над групою учасників – у картуші – пам’ятник жертвам Батуринської трагедії, зведений у 2004 р. на території колишньої фортеці в урочищі Цитадель, з боку лівих лаштунків, ближче до авансцени – портрет І.С. Мазепи, поряд зображено його родовий герб, з боку правих лаштунків – герб Російської Імперії – двоголовий орел. Портрет і герб підвішені на шнурах до стелі. Під портретом і гербом будуть читати текст два виконавці, які за необхідністю  виходитимуть з-за лаштунків у стилізованих під епоху і країну, яку представляють, вбраннях. Надалі будемо їх називати так: виконавця, що читатиме тексти від імені Мазепи тощо – Виконавець І, а того, що читатиме від імені Петра І тощо – Виконавець ІІ.

І  Д і в ч и н а (продовжує).  Я меж трупами валялась

                                                                          У самих палатах

                                                                          Мазепиних… Коло мене

                                                                          І сестра і мати

                                                                          Зарізані, обнявшися,

                                                                          Зо мною лежали;

                                                                          І насилу-то, насилу

                                                                          Мене одірвали

                                                                          Од матері неживої,

                                                                          Що я вже просила

             Московського копитана,           Щоб і мене вбили.           Ні, не вбили, а пустили                Москалям на грище!       Насилу я сховалася              На тім пожарищі.

                                                                          Одна тілько й осталася

                                                                          В Батурині хата…

ІІ  Д і в ч и н а. Чому, за віщо, яка причина цього жахіття проти начебто братнього народу з московського боку?

ІІІ  Д і в ч и н а  (скрикує, мовби чайка, потім цей зойк переходить у тужливу пісню). Ой, горе тій чайці, 

                                             Горе тій небозі,

 Що вивела чаєняток  При битій дорозі.

К о б з а р  (підхоплює). Ішли чумаченьки,

                                                                  Воли попасали,

                                                                  І чаєчку ізігнали,

                                                                  Чаєнят забрали…

В и к о н а в е ц ь   І   (виходить з-за лаштунків). Це уривок з пісні, автором якої є всі підстави вважати гетьмана України Івана Степановича Мазепу – одного з найосвіченіших людей свого часу, що одержав справді блискучу освіту: вчився і в Київській академії, і за кордоном.

І  Д і в ч и н а.  Іван Степанович був людиною глибоко набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші.  Згодом  деякі з них  стали народними піснями.

В и к о н а в е ц ь  ІІ.  Так. Але перш за все Іван Степанович Мазепа – патріот України. Він давно виношує план відокремлення від Московії, але мусить таїтися з ним, нікому не відкривати свої карти, бо довкола процвітали доноси і наклепи, з допомогою яких деякі старшини зводили один з одним рахунки, вимолювали собі нові привілеї, щосили вислужувались перед російським царем. Будь-який необережний крок міг одразу ж видати Мазепу з головою…

В и к о н а в е ц ь   І. Це сталося 1708 року. Військовий суддя Кочубей з полковником Іскрою написали Петру І-ому листа, в якому доповідали, що

гетьман таємно зноситься зі шведським королем Карлом ХІІ-м… В и к о н а в е ц ь   ІІ.  Из доноса царю:

-                 Дня 29-го Мая гетман пригласил недавно свенчанную дочь мою в Гончаровку… и за обедом сказал ей: «Москва хощет приневолить тяжко целую Украйну».

Удар гонгу. 

-                 На раде Коломацкой постановлено: украинцы бы и москали породнялися, а гетман до сего не допускает…

Удар гонгу.

-                 А при сем – дума, Мазепой сложенная:

          Жаль ся, Боже, України,             Що не вкупі маєт сини!             Єден живет із погани,

                                             Кличет: «Сюди, отамани!»

                                             ………………………………………….

                                             Другий Ляхом за грош служить, 

                                             По Вкраїні і не тужит…

                                             ………………………………………….

          Третій Москві юж голдуєт          І єй вірно услугуєт. 

                                             ………………………………………….

          … Возьміте ся всі за руки,          Не допустіть гіркой муки

                                             Матці своїй більш терпіти!

                                             Нуте врагов, нуте бити!

              Іде за лаштунки

В и к о н а в е ц ь   І. Цар не повірив  авторам листа. Він віддав Кочубея з Іскрою на військовий суд України, який і засудив їх до страти.

І  Х л о п е ц ь. Отже, цар довіряв Мазепі. Для чого ж було тоді гетьману робитись, як дехто і до цього часу каже, «зрадником російського й українського народів»?

В и к о н а в е ц ь   І.  А вся справа в тому, що гетьман Мазепа ніколи не зраджував ані російський народ, ані, тим більш, український. Навпаки, своєму народові хотів він добра і волі, і зробив для цього все, що було в його силах.

ІІ  Д  і в ч и н а.   Він дбав про освіту українського народу – підтримував школи!

 ІІІ  Д і в ч и н а.   Він будував гарні кам’яні церкви і дарував їм великі дари, щоб українські міста дорівнювали красою чужоземним! 

В и к о н а в е ц ь  І.  Так. Мазепа бажав, щоб уся Вкраїна стала культурною і просвіченою, і щоб своєю культурою перевищувала Москву.

ІІІ  Х  л о п е  ц  ь.   Рідко хто з українців у той час не вмів читати, навіть у селах!

ІІ    Х  л  о  п  е  ц  ь.  Мандрівників-іноземців вражала висока культура, чемність жителів України!

І   Д  і в ч и н а. Вони захоплювались красою архітектури міст Глухова, Кролевця, Батурина, а особливо Києва!

В и к о н а в е ц ь  І.  А Росія на початку «петровської епохи» була темна, як ніч. Знаючи про високу освіченість «малороссиян»,  Петро І розпочав свої «преобразования» саме від України. З України до Великоросії вивозили силоміць тисячі вчених людей.

В и  к  о  н  а  в  е  ц ь   ІІ  (виходить на сцену).  «Чтобы поднять русские

школы и образовать ученых священников, надобны были ученыеархиереи, в Великой Руси их взять было неоткуда, надобно было обратиться к Малоросии…»  (Іде за лаштунки.)

В и  к о н  а  в  е  ц ь   І.  Задля інтересів Росії цар Петро всіма засобами нищив Україну. У 1700 році вибухнула Північна війна, під час якої цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя, замість того, щоб захищати свою землю від поляків, татар, турок. Кількадесят тисяч українців загинуло при тяжких роботах – серед боліт і озер -  на будівництві Петербурга.

ІІ   Х  л  о  п е  ц   ь.   Недарма ж кажуть, що Петербург збудовано на козацьких кістках!

Г о л о с и  (з групи на сцені): –  Свої Бозна-де мучаться, хтозна за що воюють, а в нас московські солдати квартирують!..

–   Худобу забирають, коней, хліб, сіно!..

–   Крадуть все, що під руки попадеться!..

–   Знущаються над народом гірше бусурманів!..

–   Хто хоче своє добро боронити – того ув’язнюють як бунтівника!..

–   Судять і в Московщину вивозять безповоротно!

–   А тепер іще й старшину нашу хочуть скинути – своїх  воєвод поставити!

В и  к  о  н  а  в е ц ь   І.  Врешті старшина з’їхалася на раду до гетьмана і молила його, щоби визволив Україну з московської неволі. До Виконавця І-го  підходить група хлопців – тепер вони в образі старшини.

І  Х л о п е ц ь. Щодня  молимо  Бога  за  душу  Богдана Хмельницького,  що визволив нас з польської неволі!

ІІ     Х   л   о  п   е  ц  ь.   Уважай, гетьмане, щоб діти наші не проклинали твоєї пам’яті, як залишиш наш народ у такому ярмі!

В и к о н а в е ц ь  І   (урочисто).   І гетьман   Мазепа   вирішив розпочати війну з Москвою.

Починає звучати «Запорозький марш» Адамцевича. На фоні цього маршу Виконавець І промовляє свій текст.

В  и  к  о  н  а  в  е  ц ь   І   (в образі Мазепи).   «Браття,  настав  наш   час. Покористуймося цією нагодою. Віддячимо москалям за їх насильство над нами, за всі нелюдські муки й неправду, що вчинена нам! Прийшов час скинути ненависне ярмо  і нашу Україну зробити вільною, самостійною державою!»

По тому укладено союз України зі Швецією. Швеція, як держава, що не межувала з Україною була найзручнішим союзником, що його в той час могла собі знайти Україна і дарма і колишні, і деякі нинішні історики прагнуть довести, нібито Мазепа хотів зробити Україну своєрідним протекторатом Швеції. Гетьман прагнув використати присутність вишколених шведських військ для остаточного відокремлення від західного сусіди…

В и к о н а в е ц ь  ІІ.   «С   превеликим   удивлением   узнал   о поступке  нового  Иуды  Мазепы. Повелеваю столицу оного переметного гетмана приступом взять и всех злодея приспешников наказать достойно, дабы впредь Малороссия даже в мыслях не имела от Великороссии отколотца!»

І от «первый птенец гнезда Петрова» князь Меншиков кинувся виконувати царське веління.

ІІ    Х  л   о   п   е   ц   ь.   31  жовтня  Меншиков  прибув   із  військом  до гетьманської столиці і почав переговори з полковником Чечелем, але ні до чого не договорилися, а козаки завзято гукали з мурів:

Х   л   о   п   ц   і   (скандують)  «Усі тут помремо, а в столицю не пустимо!»

І      Х    л   о    п   е  ц  ь.   «До останнього будемо триматись!» Звучить «Запорозький марш».

К  о  б  з  а  р.   Завзято відбивались козаки від московського війська. Але… (На цих словах «Запорозький марш» поступово стихає.)  Як завше буває в українській історії, з’являється зрада. 1 листопад, уночі, один з полкових старшин Прилуцького полку, Іван Ніс, розповів Меншикову про таємну хвіртку, якою можна увійти в Батуринський замок…

Барабанний дріб. Учасники хорової групи застигає в розпачливих позах – зараз вони зображають захисників Батурина – жертв московського війська: дівчата в розпуці заламали руки, хлопці імітують захисні жести тощо. Сцена освітлюється мерехтливим червоно-синім світлом.

В и к о н  а в е ц  ь   І.  «Много   там    людей   пропало   от    меча, понеже збег был от всех сел… Много ж на Сейм потонуло людей, утекаючи чрез лед еще некрепкий; много и погорело, крившихся в хоромах, в льохах, в погребах, ямах, где паче подушилися, а на хоромах погорели.., выходящих из укрытия, войско заюшенное, а паче рядовые солдаты, понапившись, кололи людей и рубали, а для того боячися, прочие в скрытых местах сидели, аж когда огонь обошел весь город, и скрытые пострадали. Мало однак от огня спаслося и только одна хатка под самою стеною вала стоячая, уцелела…» ( З літопису.)

Барабанний дріб припиняється, починається передзвін. Учасники дійства, запаливши свічки, поволі виходять на авансцену, зупиняються і пильно вдивляються у глядачів – це дивиться на нас Наша Історія. Поступово зароджується і наростає пісня про чайку-небогу.

Д  і  в  ч  а  т  а.    А чаєчка в’ється,

                                                    Об дорогу б’ється,

          К сирій землі припадає,             Чумаків благає:

І    Д  і  в  ч  и  н  а.  Ой, ви, чумаченьки,

                                                         Ви ще молоденькі, 

 Верніть мої чаєнята,  Діточки маленькі! 

Х  л  о  п  ц  і.   Ой, полети, чайко,

                                                На зелену пашу,

          Бо вже твої чаєнята         Повкидали в кашу.

І   Д  і  в  ч  и  н  а  (розпачливо, напівспівом-напівречитативом).

                                                Бодай вам, чумаки,

                                               Воли поздихали, 

          Як через вас чаєнята       Навіки пропали!

Б’ють дзвони – дзвони по Батурину, дзвони по трагічній історії українського народу. Завіса закривається.  

При написанні сценарію використана література:

І.    В. Лупейко.  Много там людей пропало от меча… Публікація в газеті «Освіта». 8 жовтня 1993 р.

2.    М. Слабошпицький. Українські гетьмани. Бібліотечка журналу «Однокласник». Квітень 1992 р. №4 (ЗО).

3.    Дмитро Дорошенко. Нарис  історії  України. Том ІІ. Київ. Глобус.

1991 р

4.    Орест Субтельний.  Україна. Історія. Київ. Либідь.1991 р.

5.    Микола Костомарів. Істория України в життєписах визначнійших єї діячів. Переложив Олександер Барвінський. Репринтне видання з друкарні Наукового Товариства імені Шевченка, у Львові, 1918 р.

6.    Іван Крип’якевич. Історія України. Київ. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. 1992 р.

7.    Михайло  Грушевський. Ілюстрована історія України. Київ-Львів.

1913. Репринтне.

8.                  Т.Г. Шевченко. Кобзар. Держлітвидав. Київ. 1960 р.

9.                  Самійло Величко. Літопис. Видавництво художньої літератури «Дніпро». Том ІІ. 1991 р.

10.             Н. Реброва. Батуринський державний історико-культурний Заповідник «Гетьманська столиця». Буклет.  Управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації. Чернігів., пр. Миру,19.