Дослідження історії села Адампіль

Село Адампіль: історично-краєзнавчий екскурс

На сьогоднішній день села переживають складні і неоднозначні зміни. Можна стверджувати, що цей вид поселення, фактично, знаходиться під загрозою зникнення. Ця стаття зосереджена на теоретичному аналізі досліджень, присвячених історичному вивченню села Адампіль Хмельницької області. Викладено концептуальні засади історичного дослідження села. Стаття має мету підкреслити та розкрити як загальні закономірності історичного процесу, так і виявити унікальність у розвитку окремого населеного пункту.

Ключові слова: Адампіль, Хмельниччина, історичне дослідження села.

Внутрішньосоціальна діяльність є найважливішим елементом у розвитку кожної незалежної держави. На жаль, різнобарвність демографічних процесів та зростання глобалізації у ХХІ столітті вносять свої корективи. Особливо гострим і болючим питанням, продиктованим подіями воєнного стану, лишається проблема історичного пізнання та національної гідності. Накопичення великої кількості фактологічного матеріалу має стати у нагоді до подальших емпіричних напрацювань. Одним із ключових і по-справжньому невичерпних напрямів має стати дослідження історії села. У таких СІД як мікроісторія та історія сьогодення ми пізнаємо поступ історичної долі конкретної людини, бачимо її у якості творця історії.

Дослідження виникнення та розвитку населеного пункту Адампіль вже було розпочато його жителями, тому серед авторів найбільш повний аналіз різних аспектів історії та побуту представлено у працях А. Тукало [4,5]. Корисним для наукового пізнання виявився доробок колегії авторів В.Байдич, Ю.Олійник [3], розкриті деталі заснування Адамполя у дослідженні В.Захар'єва [1]. Утім, станом на сьогодні, можна стверджувати повну відсутність аналізу та можливого дискурусу щодо досліджень малих населених пунктів Хмельниччини.

Мета даної роботи полягає у розробці теоретичних засад на прикладі розвитку дослідження історії села Адампіль та намагання формування науково–історичної класифікації за періодами щодо вдосконалення цього напряму в контексті спеціальних історичних дисциплін.

Перші згадки про село дослідники знаходять у ХVІІІ ст., як про польське поселеня в подільському краї, в основному жителями-українцями. Існує кілька версій як заснування села Адампіль, так і появи його назви. Одна із них стверджує, що до його виникнення тут був під такою ж назвою невеликий хутір, де здавна жили кілька козацьких сімей, займаючись землеробством та тваринництвом. Назва села пов’язана з іменем Адама, але одні джерела вказують на Адама Чорторийського, другі – на Адама Сенявського – сина великого коронного гетьмана Миколи Сенявського, а в третіх  вказується Адам Тшецяк – син другого володаря села. Про це відмічено в книзі «Приходи і церкви Подільської єпархії», виданої в 1901 році.

 Увагу авторів-дослідників привертає одна з визначних та специфічних будівель Адамполя, що відноситься до періоду XIX століття, коли у 1820 року поміщик Міхал Тшецяк отримав у володіння Адамполь та відразу ж зайнявся проектуванням резиденції. Реалізацією проектних напрацювань великого палацу у стилі класицизму  доручили архітектору, імя якого у жодних відомостях до нас не дійшло. Є припущення, що це був той же невідомий італієць, котрий творив схожу палацову споруду, розташовану неподалік Ілляшівки.

Палац в Адамполі різко контрастував з іншими забудовами і став справжньою візитівкою села, хоча початковий план забудови був зовсім іншим. Це мала бути абсолютно симетрична будівля, що поєднувала б у єдине ціле три елементи архітектурної забудови, тобто основного корпусу –  власне палацу і двох бічних добудов – флігелів. Формально класичний ансамбль мав повторювати форми підкови, але кінцевий варіант відрізнявся – будівля вийшла настільки розвернутою, що лівий флігель, враховуючи близькість водойми і зміни рельєфу пов’язаних з нею було вже нікуди поставити. В зв’язку з цим проект був   змінений – другий флігель було прибудовано ззаду. Дослідження цієї будівлі у класичному стилі заслуговує на окреме дослідження. Таким палац дійшов до 1914 року

Внутрішнє обрамлення приміщень будівлі  мало простий вигляд, ймовірно, через те, що не всі кімнати були повністю облаштовані. Головний корпус ніс подвійне значення і експлуатувався для різних заходів, що стало причиною для його подальших перебудов і модернізацій. У зв'язку з обмеженим лісовим резервом в околиці, для опалення будинку використовувалася солома, яку подавали через систему центрального опалення. Під усією будівлею, включаючи крило і прибудови, проходили коридори із печами. Тепле повітря, що рухалося через спеціальні канали в стінах, розподілялося по всьому будинку. У зимовий період щоденно спалювалося п'ять возів соломи.

Що являє предметом зацікавленості мікроісторії – то це контраст розкоші палацового обрамлення, на фоні якого селянські оселі виглядали аж надто упрощено. Покрівля виготовлялася із соломи, житло зазвичай мало в наявності лише одну кімнату та сіни, де проживало до 10 людей, і часто це були представники 2-3 поколінь. У зимову пору року температура в хатах не була сприятливою для комфортного зимування. Життя селянина продовжувалося в умовах, що в сучасному світі вважаються неприйнятними — одноманітна та недостатньо калорійна їжа, хвороби та холод загрожували не лише здоров'ю, а й життю. У всіх хатах меблі складалися зі стандартного набору: довга дерев'яна лава, мисник і стіл, які займали всю кімнату. Спати приходилося на печі та підлозі всім членам родини. Готували просту селянську їжу в печі, що також становило велику проблему через віддаленість села від лісу та потребу у соломі, хмизі та очереті для розпалювання.

Наступний етапом історичної класифікації є події в пов'язані з революційними заворушеннями та громадянською війною 1917-1918 років, коли місцеві мешканці сприйняли Декрет про мир та Декрет про землю як порятунок. Після цього розпочалося створення колгоспів... У 1924 році в селі Адампіль було засновано бурякове товариство, головою якого був Федоров Іван. Члени товариства вирощували та постачали буряки державі на Старосинявський цукровий завод, побудований ще у 1879 році, але на жаль, тепер зруйнований.

Встановлення радянської моделі господарювання призвело до того, що у 1927 році з'явилася ТСОЗ. Головою ТСОЗу був Антонишин Михайло, а вже взимку 1929 року Яковишин Іван. Серед перших членів і активістів колгоспу були: Поліщук О., Лаговський П., Яковишин І., Тукало Я., Маркова Н. та інші.

У 1932 році колгосп отримав нову назву — "Більшовик", а його керівником було обрано Нестора Степановича Ярославського. Завдяки його доброзичливому ставленню до людей, почали готувати обіди для всіх членів колгоспу на центральній садибі. Селяни харчувалися тричі на день чимось схожим  на суп. За ці ініціативи Ярославський став об'єктом переслідувань влади і загинув у 1939 році під час радянсько-фінської війни.

У період Другої світової війни з 1938 до 1941 років головою колгоспу був Микола Іванович Яковишин.

Німецькі загарбнкии окупували село Адампіль 12 липня 1941 року. З села на фронт вирушило 1000 чоловік. З них 85 учасників Великої Вітчизняної війни були нагороджені орденами і медалями. Село Адампіль було визволено від нацистських загарбників 7 березня 1944 року.

Важким етапом став період післявоєнної відбудови. Мирне повсякдення для жителів села розпочиналося з лікування поранених та відновлення господарства. У 1949 році колгосп "Більшовик" об'єднався з колгоспом "Комунар" села Перекора та отримав нову назву — колгосп імені К. Є. Ворошилова. Головою колгоспу працював Сергій Мусійович Рибак. У 1957 році колгосп представлявся на сільгоспвиставці в Москві за високі врожаї зернових і технічних культур. У 1959 році колгосп імені Ворошилова об'єднався з колгоспом "Перемога" села Липки, змінивши свою назву на "Заповіт Ілліча". Головою колгоспу став Павло Мартинович Левчук, який очолював будівництво нової школи у 1964 році, оскільки стара будівля була в аварійному стані. З 1969 по 1972 рік головою був Микола Кирилович Ємець. З 1973 до лютого 1995 року керівництво належало Олексію Андрійовичу Канарику, який поклав багато зусиль на поліпшення якості господарювання.

Провівши аналіз доступних напрацювань і синтезувавши їх із науковими позиціями та розумово-теоретичними надбаннями різних авторів та очевидців тих днів, ми визначили проблематику подальшого розвитку історичних досліджень, наявну область питань у функціональному аспекті. Виконана робота з упорядкування та дослідницької діяльності праць про село Адампіль відкриває шляхи для подальшого (зокрема, засобами комп'ютерного контент-аналізу) вивчення спадщини рідного краю.

Список використаної літератури

1. Захар'єв В. Старосинявська громада: минуле і сьогодення: наук.- пізнавальне видання . - Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2016 . - 48с.
2. Історія міст і сіл Хмельниччини (за працями Ю. Й. Сіцінського і М. І. Теодоровича). Навчальний посібник/ уп. Тимощук О. — Хмельницький: Поліграфіст, 2011. — 560 с.
3. Старосинявщина в історії та документах/ автори-упорядкники Байдич В., Олійник Ю., Сологуб Л. — Хмельницький:  ФОП Мельник А.А., 2016. — 304 с.
4. Тукало А. Наше село в роки війни: [с. Адампіль Старосиняв. р-ну в роки ВВВ]// Колос. - 2014. - 28 берез. - С. 6.
5. Тукало А. Наш Адампіль. /Хмельницький: ФОП Крисюк С. Г., 2017. — 496 с.