Берегиня нашої духовності

Берегиня нашої духовності

Літературна композиція до дня народження Ліни Костенко.

Підготувала Бадіон Тетяна Миколаївна, педагог-організатор Верхньотокмацького опорного закладу загальної середньої освіти Чернігівської селищної ради Бердянського району Запорізької області.

«Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, – У мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці»

Святково прибрана світлиця. На екрані демонструються фотографії Ліни Костенко. В центрі на переносній дошці портрет письменниці. На книжковому стелажі виставка її книг та творів «Ліна Костенко: відповідь кожному». На стінах світлиці розвішані цитати з її висловами про український народ та мову:

«Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що».

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

«Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити».

«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження».

«Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі».

«Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються».

Звучить легка музика. Виходять двоє ведучих, хлопець та дівчина.

Ведучий: Поетом не можна стати, на поета не можна вивчитися, ним можна тільки народитися. Поет – це пророк, на якого сходить Дух Святий і відкриває нікому не відомі речі. Тільки поетам дано Богом торкатися своїм словом серця й душі людської Таким поетом Божої ласки є Ліна Костенко.

Ведуча: 93 роки – ціла епоха! Нам з вам пощастило, бо ми живемо в час, коли живе й творить легенда української літератури. Вона – явище не лише української, а й усієї світової культури! Гордість бере що ми з нею дихаємо одним повітрям, ходимо одними стежками, дивимося в одне небо.

Читець 1:  

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хту купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Читець 2.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

– А може візьму?

– Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –

за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?

Як твоє ім'я?

Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претенсій нема

до Долі – моєї обраниці.

Ведучий: Народжена 19 березня 1930 року, Ліна Василівна упродовж цілого життя проходила борознами випробувань – а вони укріплюють душу, роблять із людини справжнього борця. Ліна Костенко виросла в поета світового рівня. Вона вибрала Поезію як Долю і ніколи їй не зраджувала.

Ведуча: Твори нашої великої сучасниці належать до тих художніх здобутків нації, читання яких не може бути разовим – це своєрідні підручники духовного життя, до яких маємо припадати постійно, як до криничних джерел, котрі дають нам силу своєю невичерпною чистотою і свіжістю.

Читець 3:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ведучий: Небагато є сьогодні в Україні особистостей, перед якими б так заклякали і журналісти, й політики, і вся українська спільнота. Але таких особистостей і не може бути багато.

Ведуча: Вірші Ліни Костенко відзначаються багатством віршованих форм, жанровою різноманітністю. Вона – майстер вірша-алегорії, філософського роздуму, епічно-художнього твору.

Читець 4: 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого — з вірності у коханні.

У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Ведучий: Золоту сторінку творчості Ліни Василівни становить її духовний діалог з матінкою-природою. Це особлива ніжна струна її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього живого, до неповторного світу навколо нас.

Читець 5:

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій…

Читець 6: МЕНЕ ІЗМАЛКУ ЛЮБЛЯТЬ ВСІ ДЕРЕВА

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю, я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Ведуча: У нас добре навчилися не помічати особливо яскравих зірок, робити вигляд що їх не існує. Ще змолоду душа Ліни Костенко задихалася в атмосфері духовної блокади, тотального наступу на паростки національного відродження, засилля кар’єристів і підлабузників. Її поезія була криком протесту. Також саме Ліні Костенко належить знаменна фраза «Політичної біжутерії не ношу!», ці слова вона сказала відмовившись від звання Героя України.

Ведучий: Політичні наглядачі за літературою дуже боялися, щоб слово Ліни Костенко не набуло всенародного поширення і не збурило людей. Вони боялися недаремно. Це слово мало на всіх вплив набагато більший, аніж усі агітаційні засоби функціонерів від культури.

Читець 7: Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведуча: І ніякі ідеологічні віяння та впливи не руйнують її внутрішній стрижень. Тобто, це чого власне не вистачає як всій Україні, як державі, так і багатьом українцям. І все це, і все мовлене в книжках, які є і які будуть, і все діяне в житті – все це Ліна Костенко. Нам дано збагнути її тільки в її Слові.

Читець 8: Життя іде і все без коректур...

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ведучий: Прислухаємося до таких мудрих і правдивих слів цієї самобутньої видатної української письменниці: –

Ведуча: «Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків чогось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати»

Ведучий: «Так, держава це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава це він, то досі у нас вже була б достойна держава»

Ведуча: «Скільки нас, людства вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує аж тепер»

Ведучий: «Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння. Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас».

Ведуча: «Нам треба жити кожним днем.

Не ждать омріяної дати.

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо „потім“ може й не настати»

Ведучий: «Ні честі, ні мови, ні згоди,

Самі лиш смутки і пні.

Коханий мій рідний народе,

Ти збудешся врешті, чи ні?

Читець 8:

Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить:

від кайданів, що волю сковують,

від копит, що у душу б'ють,

від чужих, що тебе скуповують,

і своїх, що тебе продають?!

Популяція! Нація! Маси!

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені. Упеклись!

Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,

і віки без голів'я вогонь, –

хай він спалить усе це нікчемство,

українського пекла вогонь!

Ведуча:  Чи могла страшна біда війни оминути душу  такої людини як Ліна Костенко? Як справжній пророк вона завжди відчувала загрозу нашому народові, що йшла від північного сусіда. Ще у перші дні священної війни вона написала короткий вірш-заклик до народів світу на підтримку України.

Читець 9:

І страх, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неві.

Куди ж ви дивитеся, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Читець 10:

Ні! Ні! Аби лиш не з москвою.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

смурна од крові, смут своїх і свар,

готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.

А московити — Русь уже не та.

У них і князя звали Калитою, —

така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.

Все загребуще, нарване, хмільне.

Орел — двоглавий. Юрій — довгорукий.

Хай Україну чаша ця мине!

Читець 11: 

Не пощастило нашому народові.

Давши бог сусідів, ласих до нашого часу.

Забрали все – і землю, і свободу.

Тепер забрати хочуть уже і честь.

...

Сусід північний, хижий і великий.

Дрімучий злидні, любити не своє.

Колись у греків Янус був дволикий.

А у цих орел двоголовий. Заклює.

 ...

Та всіх об'єднують, та зі світом.

Ці об'єднають, тільки попусти.

То їхня слава приросла сибіром,

а це вже нами хоче прирости.

Ведучий: А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

Читець 12: 

Мені ще так Вкраїна не боліла…

Так її рани в серці не пекли…

Ще так я Бога щиро не молила

За кожний клаптик рідної землі!

Народе мій! Великий і красивий!

Які сини ідуть сьогодні в бій!!!

Як ангели - величні і всесилі.

Спаси їх, Боже, в небі й на землі!

Ведуча: На поетичному Олімпі України серед інших славних імен вже багато років і навіть десятиліть живе нерозгадане «диво», «неймовірний птах», «казка казок», «голос народу», «пілігрим вічності», «і мудра, і дитя», котра нічим не осквернила душу – це Ліна Костенко.

Читець 13:   

Оце, либонь, вже почалось...

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,

в невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.

Ведучий: Ліна Костенко – це Ліна Костенко. Це дійсно чистий поет. Чистота її поезії і чистота її духу вражає. Це поет на всі часи.

Ведуча: Запрошуємо всіх гостей нашого свята переглянути відеофільм «Ліна Костенко: відповідь кожному».

Перегляд відеофільму.