Бібліотечна година "На рушнику хай доля квітне"

 

 

 

 

 

Бібліотечна година

 «На рушнику хай доля квітне»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БІБЛІОТЕЧНА ГОДИНА

«На рушнику хай доля квітне»

Сцена і зал оформлені вишивками, рушниками. Оформлена виставка жіночих і чоловічих вишиваних сорочок, вишитих костюмів, рушників. Звучить музика.

Директор.

Йде світлом осяяна днина в хатину,

Коли з оберемком колосся несе.

У вишиванці мій батько хлібину

На стіл як святиню ніжно кладе.

Господар вечорниць кладе на стіл хліб.

Її щойно мати вийняла з печі,

Погладила вдячно, приклала уста.

І поділила із батьком малечу

Цим хлібом, що в полі з роси вироста.

Господиня накриває хліб вишитим рушником.

На вишитім обрусі хліб лежить пахучий,

У вишитті у барвах хата й образи,

Який славетний і який могучий

Народ наш рідний, у якому я і ти!

Господиня. Добрий день, шановна родина! Ні, я не помилилася, сказавши саме так. Бо думаю, що сьогоднішнє свято – це ще одна сходинка до нашого єднання « в сім’ї вольній новій».

Господар. Щасливі ми, що народи лилися і живемо на такій чудовій багатій мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

Звучить пісня «Коріння» (сл.. В. Вихруща, муз. В. Толмачова).

Дівчина. Сьогодні у нас на вечорницях піде розповідь про українську вишивку, як один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва.

Господиня. Українська вишивка. Це наша історія, це наша культура. Вона належить до найстарішого виду мистецтв.

Дівчина. Вона відтворює життя побут і характер нашого роду. Вона промовляє до нас своєю чарівною мовою, вона нам нагадує рідну батьківську хату.

Пісня «Два кольори» (муз. Ткача. Сл.. Білаша)

Дівчина. (оглядає зал). Ой які ж то гарні вишивки у нас!

Господиня. Вишивка на стіні – то давній українській звичай. Його можна  порівняти з піснею, вишитою чи витканою на полотні.

Господар. Не було в Україні оселі, яку б не прикрашали вишивки. Хоч яке убоге судилося життя, але всюди палахкотіли барвами вишиті українські рушники.

Господиня. (звертається до дочок). Дівчата! Чи все готове у нас до вечорниць, бо скоро вже дівчата і хлопці будуть сходитися.

Шум надворі.

Господар. А дівчата вже і тут. Заходьте, заходьте.

Господиня. (співає).

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене…

Дівчата підхоплюють пісню «Зеленеє жито, зелене» (сл.. і муз. І. Білозіра).

1-а дівчина. Нашій славній Україні, її працелюбному народові, споконвічним українським традиціям, народним пісням і звичаям присвячуються українські вечорниці.

Українська народна пісня «Місяць на небі»

2-а дівчина. Дівчата! Подивіться, які чудові вишивки прикрашають цю оселю.

3-я дівчина. Яке це все рідне, українське. Витреш лице рушником, що вишила мати, і ніби нап’єшся цілющої води.

4-а дівчина. Рушник, що мати вишивала,

Пісні, співаночки мені

Надовго я запам’ятала,

Висить він в хаті на стіні.

Висить рушник, а роки йдуть,

Вже я почала вишивати.

А рушничок матусі в нас

Завжди оселю прикрашати.

1-а дівчина. Дівчата! Ми теж уміємо вишивати. Давайте припустимо до роботи.

Пісня «Вишиванка»

2-а дівчина. Ганнусю! ( до подружки). А покажи-но, що ти вишиваєш?

3-я дівчина. Я вишиваю рушник. Рушник, то символ нашого народу. Оздоблений квітами, зірками, птахами… Скільки він промовляє серцю кожного з нас! Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі. Рушник – невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою чи витканою нитками на полотні.

4-а дівчина. Перегортаю білі рушники,

                Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки –

Розшиті маками, заквітчані барвисті.

1-а дівчина.

Вже доля весни правнукам кує,

А хміль з калиною на полотні не в’яне…

Як добре, що в мого народу є

Рушник священний, вишиваний.

2-а дівчина. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник на похваті. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покутті.

3-а дівчина. Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни вже були зведені.

4-а дівчина. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом. Попереду батько ніс хліб-сіль. У кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом і сіллю на вишитому рушнику, а ті надягали на нього обжинковий вінок.

1-а дівчина. Розстелю рушники святкові,

Скільки ніжності в них, любові!

 І терпіння ще треба мати,

Щоб навчитися вишивати.

Хай говорять: таке не в моді,

Відшукаю шитво в комоді,

Заквітчаю кімнату в квіти,

Руки мами – найкращі в світі.

Пісня «Мамина світлиці» (музика і слова І. Білозіра).

2-а дівчина. Без рушника, як і без пісні не обходиться народження, одруження людини і ювілейні урочистості.

3-а дівчина. На вишитий рушник повитуха приймала немовля.

Перше дихання немовляти

На сніжно-білім полотні

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

 

4-а дівчина. Ой стелися, рушнику, стелися,

Щоб на тобі дві долі зійшлися.

А ви, молодята, станьте на рушник,

Щоб прожити разом довгий вік!

Пісня « Стелися, доле, рушниками».

1-а дівчина. Благословенна будь а всі віки

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

2-а дівчина. Вишитий рушник є символом українського народу і оспівують його поети, присвячуючи цьому літопису життя свої пісні.

«Пісня про рушник» ( муз. П. Майбороди, сл.. А. Малишка).

Господар. Я бачу, на наших вечорницях присутні дівчата в дуже гарних вишиваних вбраннях. Ану, вийдіть сюди і розкажіть усім, де ви взяли такий чудовий одяг?

4-а дівчина. Вишивка як національна традиція сформувала у дівчаток і жінок відчуття краси та вміння передати цю красу на полотні. Вишитий своїми руками одяг був одним з головних показників працьовитості.

1-а дівчина. При вишиванні використовували різні види техніки. Одна з них – це вишивка хрестиком. Я вам розкажу легенду про те, чому саме цю техніку використовують у вишивці. Колись на небі не було поділу на добрих і злих ангелів. Але та частина з них, що тяжіла до зла, намагалася робити людям на землі зло, біли і страждання. Був час, коли багато людей забули Боже слово і жити в гріху. Злі ангели розповідали Богу про те, що всі люди на землі грішні і одержували від Бога дозвіл умертвляти тих, на кому нема хреста. В однієї жінки померло 7 дітей, а залишився найменшенький – мізинчик. День і ніч благала ця жінка Бога пощадити найменшенького сина, і Бог відкрив її таємницю: «Виший дитині і собі на сорочці хрести, щоб ангели їх бачили. Але нікому про це не кажи, бо побачиш смерть сина і сама загинеш». Але жінка не могла бачити чужу смерть і розповіла людям про хрести обереги. Люди не повірили їй, тоді вона зірвала тихо з себе сорочку і померла у всіх на очах. З тих пір люди стали вишивати сорочки хрестиком, а вже пізніше появилися рослинні візерунки, інші символи християнської віри.

2-а дівчина. Вишиванки – то цілі посилання, що дійшли до нас від прабабусь-українок із глибини віків.

1-ий хлопець. Дівчата! І рушники тут є, і серветки, і обруси. А хто ж вас вишиває сорочку?

3-я дівчина. Я вишиваю. Робота вишивальниці нелегка, але ж яка то гордість, коли у твоїх руках голка творить таку красу ( показує сорочку).

4-а дівчина. В давнину дівчата заготовляли собі на все життя сорочки. Їх було від 50 до 100штук. Вважалося, що чим більше сорочок, тим заможніша сім’я.

1-а дівчина. Дівочі сорочки вишивали оберегами, символами незайманості і чистоти. Хлопчачі – символами, які мали наділяти їх мужністю та силою.

2-а дівчина. На Україні практикують різні види вишивок. Серед них вишивка білим по білому – своєрідний художній прийом, який відображає красу зимових морозних узорів.

                        По білому білим шила,

Інеєм рубила,

Сорочечку козаченьку,

Що вірно любила.

Господиня. А зараз спробуємо розвеселити всіх присутніх українським гумором

2-а дівчина. Насміявшись досхочу,

Часу тут не гаймо,

І на наших вечорницях

Ще в ігри пограймо.

Господиня. Українські звичаї. Яка то краса нашої землі, нашого народу. А народ наш працьовитий, щедрий і дуже талановитий.

Господар. Ми не повинні забувати звичаї, набуті нашими предками. Ми повинні продовжувати їх і передавати наступним поколінням. А ми маємо кому їх передати!

3-я дівчина.

Вишиваю рушничка

Різними нитками.

Там калина молода

Й ружі з солов’ями.

 

І барвінку синій цвіт,

Кущ рясного глоду.

Український рушничок –

Символ мого роду.

4-а дівчина. Вишиванка. Вона пройшла крізь віки і нині символізує глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх тих, хто не черствіє душею.

2-ий хлопець. Вона як ознака великої любові і незрадливості, ніжної материнської пісні, яка кличе нас до рідного порога.

1-а дівчина. Як би хотілося, щоб наше життя було веселим і радісним, як сучасні вишивка і будемо сподіватись, що традиції наших батьків будуть продовжені у їхніх дітях і внуках.

Пісня «Мамина сорочка»( муз. Н. Май).

 2-а дівчина.

Віна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав, і шелест яворів,

І дзвінків турботи сьогодення.

3-я дівчина.

Хрестиком укладено в рядки

Поспліталось, блиснуло веселкою,

Ніжність материнської руки,

Пісні щем весільної, веселої.

4-а дівчина.

Дух народу в колір заплете

Піснею барвистою і цвітом,

А над світом, гляньте, а над світом –

Українська вишивка цвіте!

Пісня «Україно моя,вишиванко».