Біологічні та соціальні відмінності психіки чоловіків та жінок

Біологічні та соціальні відмінності психіки чоловіків та жінок

Існує чимало теоретичних схем, які намагаються узагальнити та відобразити особливості чоловічо­го і жіночого характеру, чоловічої і жіночої поведінки. Згідно кла­сифікації А.Монтворі можна виділити чотири основні групи відмінностей у психо­логії чоловіків і жінок .

По-перше, чоловіки мають тен­денцію до незалежності, а жінки акцентують взаємозалежність. Як істотну помилку характеризував А.Адлер поширену думку про те, що підпорядкування жінки - це вічний закон, який належить при­йняти. Прагнення чо­ловіків до незалежності поєднуєть­ся з відповідним браком у них емпатійних здатностей. Ш.Берн за­значає, що дані про статеві відмінності в емпатії та емпатійності, отримані шляхом самооцінювання, вказують на сильніші ста­теві відмінності, ніж заміри фізіо­логічних показників . Проте це, на її думку, може свідчити лише про менший досвід чо­ловіків у сфері емпатійної чуй­ності, який складається під впли­вом соціальних стереотипів. Тому чоловіки просто не знають, як реа­гувати на емоційний дискомфорт іншої людини.

Ця перша відмінність, за А.Монтворі, відображає основне домінант­не співвідношення між чоловічою і жіночою позицією в суспільстві: чоловік домінує, жінка підпорядко­вується, чоловік - істота незалеж­на, жінка - істота залежна. Усі ознаки й символи незалежної поведінки, як такі, що первісно, природно притаманні чоловікам, і навпаки, символи по­ведінки залежної - як властиві жінкам.

Відхилення від такого заведено­го порядку викликає здивування, спротив, нерозуміння. Воно ніби порушує усталений символічний універсум і спонукає індивіда пев­ним чином коригувати своє місце в цьому універсумі, змінювати власну поведінку, щоб усунути ви­никлі недоречності, або ж уносити корективи в структуру самого універсуму. Перше трапляється часті­ше, воно легше й доступніше, дру­ге відбувається складніше.

Друга група відмінностей є найочевиднішою і такою, що най­частіше відзначається. Ідеться про самовпевненість чоловіків, їхню орієнтацію на контроль і ніби дзеркально відображену орієнта­цію жінок на взаємодію, взаєморо­зуміння. А.Адлер зазначав, що чоло­вічими рисами найчастіше вида­ються сила, велич, перемога, гру­бощі, жорстокість, насильство, ак­тивність. А жіночими є протилежні якості: підпорядкованість, почуття слабкості й неповноцінності, по­чуття власної меншовартості, схильність до нервових реакцій. Загалом же чи не за основну чоло­вічу чесноту вважається прагнен­ня до вищості.

За К.Юнгом, утіленням чолові­чих якостей є сміливість, наполег­ливість, незламність і непохитність волі, революційний дух. Для жінок особистісні стосунки важливіші й цікавіші, ніж об'єктивні факти та їх взаємозв'язки.

Е.Фромм визначив чоловічий характер як такий, якому прита­манні здатність долати перешкоди і керувати, активність, дисципліна, заповзятливість. Жіночому харак­терові притаманна здатність плідно сприймати, опікуватися, він виріз­няється витривалістю, материнсь­ким ставленням до людей .

Ш.Берн підкреслює, що єдина соціальна поведінка, для якої існу­ють докази цілком явних статевих відмінностей, - це агресія. За багатьма іншими дани­ми, агресивні риси значуще частіше виявляються не лише в дорослих чоловіків порівняно з жінками, а й у малих хлопчиків порівняно з дівчатками, навіть у немовлячому віці. Звичайно, можна вважати, що різниця в рівні агресії є основною біологічною передумовою форму­вання пізніших статевих відмінно­стей. Проте в той же час, потенційна агре­сивність хлопчиків відображаєть­ся як апріорі притаманна їм влас­тивість, як невід'ємний атрибут чоловічої психіки. Натомість ніби­то менша агресивність дівчаток відповідно набуває статусу сигна­лу про те, що дівчача, дівоча і жіно­ча психіка не претендує на доміну­вання. Через це, зауважує Ш.Берн, чоловіки постійно опиняються в ситуаціях, які вимагають від них вияву сили, незалежності, влад­ності, прагнення до змагання, тоді як від жінок вимагається емпатійна чуйність.

Окрім того, проста, примітивна агресія, що йде з боку великого за розмі­рами та фізично сильного індивіда, дає швидкий ефект. Натомість індивід фізично слабший повинен удаватися до менш відвертих спо­собів завоювання переваги. І відтак, зазначає Ш.Берн, оскільки жінки фізично слабші, то вони частіше вдаються до непрямої агресії, ніж чоловіки . Відповідно частіше уникання жінками прямої агресії відображається оточенням як ознака невластивості агресивної поведінки особам жіночої статі. Таким чином, у когнітивному прос­торі взаємодіючих індивідів форму­ються стереотипні ознаки агресив­ності чоловіків і неагресивності жінок, емпатійності жіночої статі та неемпатійності чоловічої.

Відносність таких уявлень є досить очевидною, оскільки на­вряд чи можна відмовити чолові­кам в емпатійних здатностях, так само як ігнорувати ознаки жіночої агресивності. До того ж, досить очевидним, наприклад, є те, що фізично слабкі чоловіки частіше вдаються до непрямої агресії по­рівняно з фізично сильними чоло­віками, тобто засвоюють ознаки нібито жіночої поведінки, хоча у своїй основі ця поведінка не є жіно­чою або чоловічою. Вона є поведін­кою сильної або слабкої істоти.

Коли мова заходила про третю групу відмінностей між чоловіками і жінками - когнітивних, то тут зу­силля здебільшого було спрямова­но на з'ясування питання про те, яка стать є інтелектуальнішою, «розум­нішою». І якщо якісь відмінності знаходилися, то були вони, як пра­вило, на користь чоловіків. Але час­тіше зазначалося, що переваг у са­мому рівні інтелектуального розвит­ку не має жодна стать. Може йтися радше про різну структуру інтелек­ту. Відтак чоловікам частіше припи­суються переваги в просторових і математичних знаннях, а жінкам - у мовних уміннях.

Якщо вести мову про відмінності в способі відображен­ня чоловіками і жінками простору міжособистісної взаємодії, то саме ця група відмінностей набуває особливого значення. Вона може свідчити про те, що дискурс взає­модії для чоловіків має схематичніший характер, у ньому чіткіше виділяються вузлові пункти, мен­тальна карта має відносно дискретніший зміст. Для жінок простір взаємодії постає менш розчленова­ним, окремі його елементи виявля­ють більшу взаємну цілісність, ма­ють більшу кількість зв'язків, і ці зв'язки не перебувають у такій ви­раженій ієрархії, як у чоловічому відображенні. Чоловічий дискурс взаємодії чіткіший, логічніший, схематичніший і водночас більш спрощений, примітивний. Жіночий дискурс багатший, складніший, розгалуженіший та водночас хаотичніший, заплутаніший. І через це він має дещо менше ознак власне дискурсу, ніж дискурс чоловічий.

Четверта група відмінностей між чоловіками і жінками полягає в тому, що чоловіки віддають пе­ревагу абстрактнішій моралі, тоді як жінки - моралі ситуативнішій. За Ф.Ніцше, у справжньому чоло­вікові приховане дитя, воно хоче бавитися. Справжній чоловік по­ривається до небезпеки й гри. Чоловікам властиве нібито менш серйозне ставлення до життя, їх сильніше вабить несправжність, удаваність, штучність, жінки ближчі до психологічних тем, для них те, що відбу­вається навколо, є вагомішим, ніж для чоловіків. Тому чоловіки лег­ше жертвують обставинами і сами­ми собою, ніж жінки. Чоловікам ніби вдається відійти далі від сво­го тіла, від своїх первинних біоло­гічних потреб. Жінки більшою мірою прив'язані до організму. Е.Дюркгайм писав, що смаки чоловіка, устремління його і настрій значною мірою мають ко­лективне походження, тоді як ті самі риси його дружини безпосе­редньо пов'язані з впливом орга­нізму .

Попри таку «колективність» чо­ловіки, однак, менше схильні бути конформними, оскільки вони з більшою ймовірністю розглядають інакодумство як спосіб вираження їхньої компетентності. Жінки, на­впаки, схильні вважати за ознаку компетентності вміння співпрацю­вати та досягати згоди. Для чоловіків компетентність - це щось абстрактніше, ніж для жінок. Для них вона більше має характер виходу за межі конкретної взаємодії і навіть протиставлення цій взає­модії. Чоловічій поведінці, за К.Юнгом, притаманна спрямованість до найвищих цілей, готовність принес­ти себе в жертву. А для жінок компетентність безпосередньо пов'язана з проце­сом взаємодії, є її стороною, влас­тивістю, атрибутом.

За сучасними науковими уявленнями, протиставлення чо­ловічих і жіночих якостей у психіці як чоловіків, так і жінок є радше відносним. Впливові, успішні чоловіки і жінки здатні набувати рис, властивих проти­лежній статі. І маскулінність у жінок,  і фемінність у чоловіків виконують важливі регуля-тивні функції.

Сучасний український дослідник О.Кочарян, який докладно розробляв проблему маскулінності і фемінності, дійшов ви­сновку про те, що ці два фено­мени мають багатовимірну детер­мінацію. Він виді­ляє чотири статево-рольові типи: андрогінний (який характери­зується високими показниками як маскулінності, так і фемін­ності); маскулінний (високі по­казники маскулінності та низькі фемінності); фемінний (низькі показники маскулінності та високі фемінності); статево недиференційований (низькі по­казники маскулінності та фемінності). Відтак ідеться про андрогінну модель людської пси­хіки, для якої дихотомічність або альтернативність маскулінності та фемінності - це лише ок­ремі випадки, а насправді і мас­кулінність, і фемінність - невід'ємні та взаємозумовлюючі сторони будь-якого акту людсь­кої поведінки. Оптимальним варіантом співвідношення маскулінних і фемінних рис є високий показ­ник андрогінності, тобто висо­ка маскулінність у чоловіків зі значним доповненням її фемінними рисами та висока фе­мінність у жінок із суттєвим доповненням її рисами маскулінності.

Таким чином, основи психіч­ного в чоловіків і жінок, очевид­но, мають бути дуже подібними, близькими, а вже пізніший роз­виток в умовах впливу стереотипізованого соціального середови­ща зумовлює різний характер виявів цих основ у зовнішньому світі.

Але визначено і ряд відмінностей, зокрема, якщо вести мову про відмінності в способі відображен­ня чоловіками і жінками простору міжособистісної взаємодії, то вона  може свідчити, що дискурс взає­модії для чоловіків має схематичніший характер,  а для жінок простір взаємодії постає менш розчленова­ним, окремі його елементи виявля­ють більшу взаємну цілісність, ма­ють більшу кількість зв'язків, і ці зв'язки не перебувають у такій ви­раженій ієрархії, як у чоловічому відображенні.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие. Социально-психологические проблемы. – М.: Научная мысль, 1990. – 286 с.
2.   Берн Ш. Гендерна психология. – СПб.: пройм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 452c.
3.   Васютинський В.О.Чоловіче або жіноче чи і жіноче, і чоловіче? // Психолог. – 2003. - №35. – С.5-8.
4.   Донцов А.И., Стефаненко Т.Г. Социальные общественные стереотипы: вчера, сегодня, завтра // Социальная психология в современном мире: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – 288 с.
5.   Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2006. – 544 с.
6.   Каган В.Е. Стереотипы мужественности-женственности и образ «Я» у подростков // Вопросы психологии. – 1989. - №3. – С.17-20.
7.   Мещеркина Е.К. «Зазеркалье» гендерных стереотипов // «Вы и Мы». Альманах. Диалог российских и американских женщин. – 1997. - №1. – С.19-22.