"Бій під Крутами: героїзм і трагедія нашої історії"

ВОЛІ НАРОДНОЇ ДЗВІН

(літературно-музична композиція в пам’ять загиблих під Крутами).

 

  У центрі сцени герб-тризуб оточений ореолом тернового вінка, внизу якого вплетені дубові листки, на яких написано 1918 – 2018. Під да­тою слово: Крути.

  Фонограма: лунає голосно похоронний дзвін, потім стихає і на його фоні ведучі говорять.

 

Ведуча 1 Минає рвучко рік за роком,

   Неустанно дні пливуть,

   У вік віків залізним кроком

   Герої Крут

   Ідуть

 

 Ведуча 2 І креслять їх осяйні тіні

   В безсмертя славну путь –

В віках віків бійці нетлінні

Герої Круг

Не вмруть.

 

Ведуча 1 У наших предків був звичай у день поминання, могили мертвих встеляли квітами і запалювали на них свічки. Тож нехай наш зал сьогодні (29 січня), стане поминальним храмом.

 

Хор співає “Коли ви вмирали” (присутні у залі встають). Під звуки пісні, через зал, ідуть хлопець і дівчина із калачами і запаленими свічками. Виходять на сцену, і стоять поки не закінчиться пісня. Потім ставлять калачі на поминальний столик і свічки.

 

Учениця 1

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Ведуча

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

 

Ведуча 2 Після подій в Росії 1917 року попалося пробудження народу України, який брався до боротьби за владу, за свою вільну незалежну державу.

Революційна стихія огортала в першу чергу військо, в якому одна третина армії російської були українці. Вояки підніма­ють синьо-жовті прапори, маніфестують. На фронтах три мільйони українських вояків чекало розпорядження з Києва. Ні, не чекало, а просило, нетерпляче домагалося. А Київ мов­чав. Уряд закликав: “Ми України на багнетах не будемо бу­дувати”.

Вояки розходилися по своїх домівках. І коли на Київ сунуло військо Муравйова, запізно пролунав ІV Універсал Централь­ної Ради, бо багатомільйонної української збройної сили уже не існувало.

 

Ведуча 1 В такий час організовується курінь студентів і учнів. Не було часу на вишкіл. Без вишколу рушили в похід. Рушили не для того, щоб зупинити ворога, оборонити Київ, бо для того пот­рібно було вдесятеро більше сили. Вирушили, щоб не віддати без бою столицю, щоб змити кров’ю ганьбу, щоб своєю жертвою струснути совість України.

 

 

Учениця 2

Ще юнаки, ще майже діти

А навкруги і смерть і кров

На порох стерти, перебити! –

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти.

 

 

Ведуча 2      Хлопцям не було ще й шістнадцяти років.

 

Ведуча 1 Захочеш і будеш! В людині затям,

   Лежить невідгадана сила –

Зрослась небезпека з відважним життям,

Як з тілом смертельника крила.

          (О. Ольжич)

Ведуча 2 Невеличка дерев’яна табличка, прибита до станційного будин­ку, сповіщала, що потяг доїхав до Крутів. Це були ті самі Крути, які стали зорею нової героїчної доби Української держави

 

Учениця 3

    Там юнії студенти,

    Там юнії рекрути

    Не побоялись смерті,

    Щоб волю роздобути.

 

На них пішла навала

Московська на покоси –

І  тридцять тисяч стало,

Мов ті шершені, оси.

    А їх було лиш триста

    Всі в бій пішли червоний.

    Ой, поможи, Пречиста,

    Бо сонце в крові тоне!

 

Ой, поможи їм, Христе,

За землю рідну стати

І кров буйну, перлисту

За рідний край пролляти.

 

За Київ златоверхий

У бій ішли одвертий,

За рідну Україну –

До смерті, до загину.

 

    Ой, Крути! Славні Крути...

    Сніг червоніє в крові –

    Лягли за край рекрути.

    Чудові, чорноброві.

 

Ведуча 1  Розвідка виявила, що на станціях Бахмач і Пліски кілька тисяч  московського війська, яким керує Муравйов.

 

Ведуча 2

 Почали підраховувати свої сили: частина юнацької школи ,студентський курінь до 300 юнаків, серед яких були  уродженці з нашого краю, із Західної України, напри­клад, Микола Карпан з-під Болехова.

 

Ведуча 1

 Стояла зоряна морозна ніч 28 січня, чулася де-не-де стрі­лянина. Обабіч залізничного насипу копали землянки. Сотник Лощенко поспіхом приготував “бронепотяг”. Це був відкритий вагон, на якому стояла гарматка. Лощенко під’їжджав аж до сусідньої станції Пліски і обстрілював ворожі війська. Його відвага дратувала росіян.

 

Ведуча 2  Надходив день 29 січня – день слави. Мороз доходив до 15°, Студентський курінь займав позицію з обидвох боків високого насипу колії. Біля 10 години ранку розпочався бій. Військо Муравйова широкою лавою пішло на курінь. Свистіли кулі, рвалися гра­нати, тріщали кулемети. В рядах ворога рідшали чорні постаті, але на їх місце ста­вали другі. Падали другі, ставали треті.

 

Ведуча 1    Дух молодого війська підносив сотник Лощенко, який водив свою фортецю на колесах з гарматою і двома скорострілами від станції до ворожих лав. Але не вистарчало набоїв.

 

Ведуча 2    Про перебіг бою говориться у багатьох творах наших пись­менників. Послухайте деякі з них.

 

Учениця

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути.

І ту гарячу кров святу

Землі вкраїнській – не забути!

 

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б’ють без кінця…

І падають діти… І раптом: “Підмога!” –

Це радісний крик січового стрільця.

 

До насипу в Крутах з-під білої пари

3’явився паротяг, на якому овва,

Два грізних “максими” й гармата до пари:

А хто там сказав, що нас Бог забува?

 

Учениця

Та мало набоїв, замовкли "максими",

Отаман упав на скривавлену твердь,

А губи шепочуть: Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч орлята, зустрінемо смерть .

 

І ворог здригнувся: “Пора повернути

В Івангород – поруч в заметах село.

Дались Муравйову трикляті ці Крути,

Крути не крути – нам весь день не везло.

 

Та чорний полковник (каратель за фахом),

Пославши під кулі своїх вояків,

На їхню поразку дивився без жаху,

Бо мав яничарів – також козаків,

 

Учениця

Червоне козацтво – від крові червоне,

На конях з шаблями летіло туди,

Де діти у шанцях лічили патрони,

Як велети ставши супроти орди.

 

Мазеп на капусту! Рубай на капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать.

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять.

 

Здурілі від ізмів, сп’янілі від крові,

Дітей українських січуть до пахвин.

Страшні яничари, що вбити готові

І батька, і матір – такий у них чин.

Учениця

Ніхто не здається, – кричить пелехатий, –

Не людського роду, а Іродів син.

• Я буду їм руки, мазепам рубати...

І мертвих рубає ординець-шакал.

 

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути,

Навпіл поріділи, а серед снігів

Дітей наших мертвих ординськії круки

Збирали й скидали у крутинський рів.

 

У звільнений Київ тіла повернулись,

Всього вісімнадцять, отих, що знайшлись,

І плакали люди на кожній із вулиць,

Бо рідні усім їм ті діти були.

 

Учень

День помирав, як недобитий лебідь,

Ніч перейняла невимовний біль.

Здригнулись зорі в сполотнілім небі

І тихо падали в криваву заметіль.

 

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

 

В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі – як один… Кріпися Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболить.

 

 

Ведуча 1    Лиш частина студентського куреня врятувалася. Одні, що були на крайньому лівому крилі, минули станцію, яку зайняв ворог. А, ті, що були ближче залізничного насипу, не знали про те, що ворог уже на станції. Вони не здавались. Про­бували ще пробитись. Кількох  із них закололи матроси шти­ками. 35 дісталися в полон. Між ними - 7 поранених.

 

Ведуча 2  Усіх полонених привезли на станцію. Почався допит і знущання озвірілих червоногвардійців. З нелюдською люттю били при­кладами, кулаками, нагаями. Здоровенний червоногвардієць із диким завзяттям висмикнув волосся з голови студента, при­говорюючи: “Тепер будеш знати, як руки на пролетарів підні­мати. Далі дикун із страшною лайкою вдарив кулаком по оку­лярах. Розбите скло погрузло в оці. Нещасний просив добити його. “Підожди суду! У нас без суду не можна, –  єхидно посміхався солдат.

Учениця

Під Крутами сльози, зітхання тяжке...

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Крут

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п’ята каже: «Не вбий!»

То хто ж породив тебе, кате людський?

Під Крутами вбивство, під Крутами гнів...

І все пам’ятаю через тисячі днів.

І пам’яті свічка горить не згаса

І 300 сердець — наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...

Пам’ятай, Україно, патріотів синів!

 

 

 

Ведуча 1  У березні 1918 року після звільнення Києва від більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих під Крутами і похова­ти в столиці України – Києві. Це було нелегкою справою, бо спільного місця поховання в Крутах не було: більшовики не дозволяли  селянам із найближчого села поховати розстрі­ляних і забитих. Окремих селяни хоронили потайки в різних місцях, але більшість самі москалі засипали в кількох ямах і зрівняли землею.

 

 Ведуча 2

 Всіх полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 року приїхав до Києва сумний потяг з віднайденими тілами полеглих. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було тяжко. Всі були по звірячому замордо­вані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано у спільній могилі на кручі Аскольдового кладовища.

 

Мелодекламація (соло на скрипці М. Скорик “Мелодія”), новела В.Поліщука “Над свіжою могилою”.

   Стою над свіжою могилою юнаків і тихо сумую... Пере­глядаю написи на стрічках вінків... “Синам України – бор­цям за її волю”.

   “За честь і волю України, що віддали життя під Кругами”. І багато інших написів. Ще більшим сумом віє од тих слів, правдивих 1 шаблонних...

   Двоє людей в селянських свитках плачуть: їх діти в землі... Розглядаю знову написи, стрічки, вінки. Стрічки білі, чер­воні, жовто-блакитні.

   Ось одна простенька стьожечка, видно, зроблена тут, на скору руку. Напис хімічним олівцем біжить нерівними кара­кулями. Читаю.

“Милому моєму Грицеві від його Олесі”. Наче трохи обірвалось всередині. То певно найкращі мрії і надії прийшлось розбити. Так-то  зустріло суворе жит­тя ще юну людину.

 “А вже молодого студента не будуть більш хвилювати – ні життя, ні боротьба, ні кохання,” – читаємо далі оці не­сміливі каракульки. Певне вийшли вони з-під руки, обмитої дужими сльозами.

 

Ведуча 1

Клянемось вам, ровесники-герої,

На вашу кров, на вільно славні Крути.

Нам чину вашого і жертви пресвятої

Ніде, ніяк, ніколи не забути.

 

Учениця

О, Боже наш добрий

З високого неба!

Молитви сьогодні

Заносим до тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За нашу державу

Із ворогом лютим.

 

 

Ведуча 2  Крутянці збудували собі вічний пам’ятник в Історії Укра­їнської держави.

 

Ведуча 1  Герої не вмирають. Вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь. Будьмо патріотами, любімо свою багатостраждальну матір-Україну. Сьогодні вона, як ніколи, потребує нашої допомоги.
 

 

Ведуча 2 Вірую во єдиную, святую

   Соборную Україну

   Багатостраждальну,

   Єдинонароджену в муках і славі

   Для дітей своїх.

 

Ведуча 1 Будем жити, боронити все,

   Що зветься краєм.

   Як Україні прислужити –

   минуле спитаєм.

   Встанемо з колін, братове,

   З кайданів, з руїни.

   Верне воля, встане Мати –

       слава Україні!

 

Пісня ,, Не будь байдужим,,