Бій під Крутами – як символ хоробрості українського студентства

Володимир Приймак

Волинський національний університет

імені Лесі Українки

БІЙ ПІД КРУТАМИ – ЯК СИМВОЛ ХОРОБРОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СТУДЕНТСТВА

Події бою під Крутами 29 січня 1918 року стали одним із символів героїзму та самопожертви українського народу, а особливо студентства, в умовах боротьби за незалежність Української Народної Республіки (УНР). Битва, яка відбулася біля станції Крути, стала не лише епізодом у військових діях, але й символом національного опору та єдності.

Незважаючи на значну чисельну перевагу ворога, українські добровольці зайняли оборону на залізничній станції Крути і протягом кількох годин стримували наступ. Військова підготовка більшості оборонців була мінімальною, а озброєння – недостатнім для рівної боротьби з досвідченим супротивником. Проте українські захисники продемонстрували виняткову мужність, що затримало просування більшовицької армії [8].

Згідно з дослідженням, представленим у збірнику "Бій під Крутами в національній пам'яті" [1], події, пов'язані з боєм під Крутами, розгорталися на тлі складних політичних і військових обставин періоду боротьби Української Народної Республіки (УНР) з більшовицькою Росією. Після жовтневого перевороту 1917 року більшовики почали активне просування своїх інтересів в Україні, що призвело до конфлікту з Українською Центральною Радою. В грудні 1917 року почалася перша війна між більшовицькою росією та УНР, коли червоногвардійці, здійснивши раптовий удар із Бєлгорода, захопили Харків, де був проголошений радянський уряд України – Народний секретаріат.

Наступ більшовицьких військ, зокрема шести тисяч червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, під командуванням Михайла Муравйова, загрожував Києву. В той час УНР стикалася з внутрішніми труднощами, зокрема через боротьбу з повстанням на заводі "Арсенал". Центральна Рада не мала у своєму розпорядженні достатньо регулярних військових сил для організації оборони столиці. Єдині професійні сили – січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця – були зайняті боротьбою з робітничими заворушеннями. В умовах відсутності військових резервів було прийнято рішення залучити до оборони добровольчі формування, до яких увійшли військові курсанти, студенти Київського університету Святого Володимира та гімназисти старших класів [5].

24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина [13].

Бій, який став символом героїзму молоді, відбувся 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, на перегоні між Ніжином і Бахмачем, приблизно за 130 км на північний схід від Києва. Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

Упродовж дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) 4800 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією [13].

Після бою, у присмерках, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 полеглих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу) [13].

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами - близько 300 воякiв. Українські частини були під командуванням досвідченого офіцера Аверкія Гончаренка, який мав бойовий досвід Першої світової війни та був нагороджений Хрестом Святого Георгія. Незважаючи на значну чисельну перевагу більшовиків, оборона була організована досить грамотно. Хоча бій завершився поразкою, він затримав просування більшовицьких військ і став важливим етапом у боротьбі за українську незалежність [6]. Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.

До прикладу, у праці О. Божко "Крути в документальних свідченнях" надаються важливі документальні свідчення щодо учасників бою під Крутами, їхнього подвигу та суспільної реакції на ці події. Автор висвітлює, як ці події сприймалися сучасниками і чому бій під Крутами залишив глибокий слід у національній свідомості [2]. О. Божко акцентує увагу на морально-символічному значенні події, яка не тільки увійшла в історію, але й залишила значний вплив на подальше формування українського національного наративу.

У свою чергу, О. Бойко здійснює детальний аналіз відображення подій бою під Крутами в історичній літературі та публіцистиці. Автор досліджує, як з часом навколо цієї події формувалися різні, часто суперечливі інтерпретації та міфи, а також простежено процес міфологізації бою, коли певні елементи цієї події були перебільшені або викривлені з метою підкреслення героїчного аспекту боротьби за незалежність. Бойко також подає сучасну оцінку значення бою під Крутами в контексті Української революції 1917-1921 років, наголошуючи на його ролі як важливого етапу у боротьбі за державність [3, с. 43].

Україна вшановує героїчний подвиг захисників, які полягли під Крутами, як один із найважливіших символів національної пам'яті. Відновлення цієї пам'яті почалося ще в 1998 році, коли на місці бою та на Аскольдовій могилі було встановлено перші пам'ятні знаки. Меморіал, присвячений загиблим патріотам, було відкрито у 2006 році поблизу села Пам’ятне, Борзнянського району Чернігівської області. Офіційне вшанування героїв бою під Крутами було затверджено Указом Президента України Віктора Ющенка в 2007 році, а пізніше, у 2012 році, на Аскольдовій могилі встановили пам'ятник з цитатою з Євангелія: «Найбільша любов – життя покласти за друзів» [11].

Героїзм молодих студентів, які встали на захист Української Народної Республіки, став яскравим прикладом патріотизму та самопожертви, що назавжди закарбувалися в національній історії. Незважаючи на військову поразку, бій під Крутами став символом української незламності. Як підкреслюється у наукових дослідженнях[7], [9], [12] бій значною мірою вплинув на формування національної ідентичності. Учасники, більшість з яких були студентами та гімназистами, стали втіленням ідеї боротьби за незалежність України.

За словами Володимира Винниченка, цей бій був не лише протистоянням за політичну незалежність, але й за майбутнє української нації[4].

Таким чином, бій під Крутами став символом непохитної мужності та героїзму українського студентства, яке, не маючи належної військової підготовки чи чисельної переваги, віддало своє життя за ідеали незалежної держави [10, с. 32].

Список використаних  джерел та літератури

1. Бій під Крутами в національній пам'яті: Збірник документів і матеріалів. Упорядники: О. М. Любовець та ін. Київ. : ДП НВЦ «Пріоритети», 2013.  288 с.

2. Божко О. Крути в документальних свідченнях. Київська старовина. 1996. № 2–3.

3. Бойко О. Бій під Крутами: історія вивчення. Український історичний журнал. 2008. № 2 (479). С. 43–54.

4. Винниченко В. Відродження нації: історія Української революції (березень 1917 — грудень 1919 рр.). Київ, 1990.

5. Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. упор. І. Ільєнко.  Дрогобич: Відродження, 1995. 348 с., іл.

6. Зарицький В. Крутянська подія. Наукове Товариство ім. Шевченка. Бібліотека Українознавства ч. 61. Чікаго : Друкарня В. Бернацького, 1972. 59 с.

7. Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідж., кіносценарій. Іст.-культурол. Т-во «Герої Крут»; упор. Я. Гаврилюк. Київ. : Просвіта, 2010. 880 с.

8. Любовець О. Бій під Крутами в національній пам’яті: Збірник документів і матеріалів. Київ : ДП НВЦ «Пріоритети», 2018. 288 с.

9. Українська народна енциклопедія. Під ред. І. Ходака. Львів: Червона Калина, 1996. 643 с.

10. Українська революція 1917-1921 рр. Подвиг героїв Крут [Текст]: матеріали наукових читань (24 січня 2008 р.) /відпов. ред.: В. Верстюк.  К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2008. 176 с.

11. Шмигаль Д. Бій під Крутами: п’ять важливих фактів - BBC News Україна. BBC News Україна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-55853090

12. Шушківський А. І. Крути. Енциклопедія Сучасної України. Т. 1: «А» / Гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. 823 с.

13. 29 січня вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року. Як склалися долі учасників бою – інфографіка. URL https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/29-sichnya-vshanovuyemo-geroyiv-oborony-krut-1918-roku-yak-sklalysya-doli-uchasnykiv-boyu-infografika 9дата звернення: 25.10.2024).