Замовчування Голодомору 1932-1933 рр. як складова злочину сталінської імперії

Про матеріал

"Замовчування Голодомору 1932-1933 рр. як складова злочину сталінської імперії" - це практична робота. Практична робота складається з п'яти вправ: робота з документами, фотодокументами, погляди іноземців на тогочасні події в Україні. Друга частина містить краєзнавчу роботу з учнями, а також зустріч з очевидцями подій 1932-33 рр. та випуск брошури "Україна 1932-1933 рр - геноцид українського народу в приватних історіях"

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Перегляд файлу

                                       Замовчування

 Голодомору 1932– 1933 рр. як складова злочину сталінської імперії.   

 

Історія України

 10 клас

 

Практичне заняття

 

Мета:

  • надати учням інструментарій, який дозволить їм бути активними споживачами новин та історичної інформації через розуміння, яку роль новина може відіграти у формуванні суспільної думки;
  • формувати навички роботи з первинними історичними фотодокументами, плакатами і медіатекстами задля оцінення  різних поглядів на репрезентацію подій;
  • мотивувати до вивчення історії через особистісний підхід;
  • формування вміння декодувати пропаганду в медіатекстах, розуміти функцію мас-медіа в демократичному суспільстві;
  • сприяти формуванню громадянської позиції учнів;
  • формування навиків роботи учнів у публіцистичному жанрі, як досвід пізнання нових цінностей та  досягнення  внутрішньої зрілості;
  • виховувати почуття поваги до історичної пам’яті українського народу, до співвітчизників, які пережили геноцид.

Ключові слова і поняття: геноцид, терор голодом, голодомор, колективізація, кулак, репресії.

Забезпечення заняття: роздаткові матеріали з медіатекстами, фотодокументи, відеоматеріали, комп’ютер, проектор.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

  • бути критичними споживачами новин та історичної інформації;
  • удосконалити навички роботи з первинними історичними фотодокументами, плакатами і медіатекстами; 
  • сформувати вміння декодувати пропаганду в медіатекстах, розуміти функцію мас-медіа в демократичному суспільстві;
  • набути навички  роботи  у публіцистичному жанрі;
  • давати власну оцінку подіям 1932-1933 рр. .                                   

 

    ПЛАН ЗАНЯТТЯ

 

Загальний час – 90 хв.

 

Урок 1. Голодомор 1932–1933 рр. – геноцид Українського народу.

  1. Організаційний момент. (1 хв.)
  2. Актуалізація теми. (2хв.)
  3. Мотивація заняття. (3 хв.)
  4. Практичне заняття: (35хв.)
  • виконання вправи №1. Скільки коштує людське життя?
  • виконання вправи №2. Зображення голодомору в пресі.
  • виконання вправи №3. Політизація людської свідомості: героїчні міфи.
  • виконання вправи №4. Голодомор очима іноземців.
  1. Підсумки роботи над вправами. (2хв.)
  2. Висновки. (2хв.)

Перерва

 

Урок 2. Наш край в період голодомору 1932-1933. (Донеччина)

  1. Презентація учнями медіа-продукту. (5хв.)
  2. Виконання вправи №5. Доля дітей Донбасу під час Голодомору. (3 хв.)

     9. Зустріч з очевидцями голодомору 1932-9133 рр. (30хв.)

     10. Загальні висновки практичної роботи. (2хв.)

     11. Підведення підсумків практичної роботи (3хв.)

     12. Рефлексія. (2хв.)

 

                                    Хід практичного заняття

Урок 1.

 

   Кожній нації є за що посипати собі голову попелом. Тільки не треба тим попелом запорошувати очі наступних поколінь.

                                                                                                               Ліна Костенко

 

 

  1. Організаційний момент (перевірка готовності учнів до заняття)
  2. Актуалізація теми.

Питання до учнів. Чи може бути безкарна насильницька смерть? Свою відповідь аргументуйте.

  1. Мотивація уроку.

Вступне слово вчителя.  Сталін наголошував, що «национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский». Тому голод був спрямований на українське селянство для придушення національного опору. Особливо чітко це проявилося у постановах від 14 грудня 1932 року, у якій «проблеми» хлібозаготівель в Україні та на Кубані пов’язувалися з «неправильно проведеною» політикою українізації. Після цього почалося закриття українських шкіл на Кубані та переслідування української інтелігенції.

  У результаті зумисних дій влади голодна смерть щодня  забирала тисячі невинних життів. Особливо великою була смертність серед дітей. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів. Зрештою влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала голодомор від світової громадськості.

   Голод не був наслідком засухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям.

  Такі дії влади є злочином проти людяності і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. На цій основі 28 листопада 2006 року за ініціативи Президента України Віктора Ющенка Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом українського народу.

 

  1. Практичне заняття.
  • Перед початком проведення практичного заняття, учні заздалегіть отримали всю необхідну інформацію для виконання роботи ( інструкції, картки оцінювання,  документи, завдання та питання відправляється на електронну пошту учнів).
  • Проведена консультація та ознайомлення з правилами проведення практичного заняття.
  • Учні отримали перелік питань практичного заняття: питання, які виділені жирним курсивом, обов’язкові для написання в зошиті вдома.
  • У ході практичної роботи, учні можуть додати інформацію до своїх роздумів  або спростувати.
  • По закінченню заняття, записи здають учителю  для оцінювання.
  • Підготувати питання (2-3) до зустрічі з очевидцями голодомору.
  • Кожний учень отримує індивідуальну картку оцінювання. (зразок)

 

 

П.І. учня

Вправ 1.

Вправа 2.

Вправа 3.

Вправа 4.

Вправа 5.

Письмова робота в зошиті (д/з)

 

Загальний бал

(урок №1)

Участь у створенні медіа-продукту

(окрема оцінка)

(Урок № 2)  

Шик Іван

10

11

9

10

10

9

 

9, 8б.

11б

 

 

Головне питання практичного заняття. 

 

Чи можна вважати  замовчування Голодомору 1932–1933 рр.                                  злочином сталінської імперії?

 

 

 

 

Вправа 1.  Скільки коштує людське життя?

 

                                               Поняття та терміни

 

Геноцид  — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:

а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Терор голодом – (також голод як знаряддя політичного терору) — форма політичного терору; голод, штучно організований державою як особливий спосіб досягнення своїх політичних цілей.

 

 Голодомор 1932—1933 років геноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 19321933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

 

Колективізація  в УРСР — частина політики колективізації і розкуркулення в СРСР, яка проводилася в період між 19281933 роками шляхом створення великих колективних господарств на основі селянських дворів, нові господарські утворення назвали колгоспи. Політика колективізації повинна була знищити ворогів робітничого класу. Ідея створення колгоспу була сприйнята селянством як повернення кріпацтва.

В радянській Україні ця політика мала драматичні наслідки для етнічного українського населення і його культури, через те, що 86 % населення мешкало в сільській місцевості. Насильницьке впровадження політики колективізації було однією з головних причин Голодомору.

 

Кулак заможний селянин, який використовував найману працю, сільський буржуа.  

 

Репресії - каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей.

 

 

Документ 1.

   В 1932-1933 рр. сталося те, що можна охарактеризувати як терор голодом (або, як ще кажуть, -голодомор) проти колективізованих селян України та значної частини заселеної українцями Кубані… Уявну впертість українських селян, котрі не здавали зерна (якого вони не мали), недвозначно розцінювали як «націоналізм». Все це повністю відповідало твердженню Сталіна, національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож український селянин терпів подвійно – і як селянин, і  як українець.

                                                         Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська    

                                                         колективізація і голодомор. - К: Либідь, 1993.-С.6

 

Документ 2.

      Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн жертв. За підрахунками  Р. Конквеста, від голоду померло 5 млн селян в Україні і ще 2 млн за її межами. На початку 90-х років Станіслав Кульчицький (Україна) і Сергій Маскудов (США) спробували уточнити ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За їхніми оцінками, прямі втрати від голоду 1933 р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 4,5 млн осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 6 млн. дослідники дійшли висновку, що те, що скоїлося в Україні на початку 30-х років, за своїми масштабами перевершує всі відомі людству випадки геноциду.    

                                                                   Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка. – С. 285   

 

 Документ 3.                                          

   Кон'юнктура на світовому зерновому ринку була несприятлива, ціни низькі, і вся виручка за проданий по демпінгових цінах хліб становила в 1933 р. 389 млн карб. (Правда, 28 жовтня 1988 р.). Якщо взяти число жертв голоду 8 млн чоловік (ця цифра називається найчастіше), то виходить, що кожна людська смерть у голодних муках – дала Йосифу Віссаріоновичу 50 карбованців.

                                                                                       Дзюба І. Пастка… - С. 51.

 

 

 

Документ 4.

     Совокупний анализ исторических фактов, содержание общественно-исторических процессов в СССР свидетельствуют о том, что никакого преднамеренного голодомора не было и не могло быть.

Почему так, а не иначе?

 Во-первых. Искусственное устройство голода, в чем обвиняют коммунистов псевдоисторики, неизбежно бы привело к гибели бедняков и середняков, составляющих главную опору советской власти и движущую силу в процессе коллективизации. «Голодомор», таким образом, противоречил здравому смыслу. На это указывает известная пословица: зачем рубить сук, на котором сидишь.

    Во-вторых. Советский Союз находился в капиталистическом окружении. Опасность агрессии империализма (Германии, Японии и других государств) нарастала. И это хорошо понимало советское руководство. Для того, чтобы эффективно противостоять агрессору. Сохранять суверенитет и территориальную целостность государства, требовались многочисленные вооруженные силы… Безопасность страны требовала огромных людских резервов, мощного производственного и научного потенциала. «Голодомор» вызвал бы у соотечественников неприятие политики партии и советского государства и существенно бы ослабил экономический и оборонный потенциал…

  В-третьих. Партийное и советское руководство, начиная социалистические преобразования на селе, не могло не учитывать особенностей психологии крестьянства, его практичности, устойчивости поведенческих правил (консерватизма), осторожности и взвешенности в выборе новых форм жизнеустройства. Обстоятельства требовали положительных примеров в начавшемся чрезвычайно сложном и ответственном эксперименте – коллективизация. Только они (положительные примеры) могли убедить крестьян в целесообразности и оправданности вступления в колхозы, иначе: коренную ломку своего жизненного уклада они не дали бы. Поэтому «голодомор», о чем с фанатизмом жрецов твердят апологеты частной собственности, стал бы самой пугающей антирекламой, которая бы обрекла саму идею и дело коллективизации, а вместе с этим и советскую власть, на поражение.

 В-четвертых. Засуха и, как следствие ее, голод сильнее проявились в восточных, южных и центральных областях Украины, т.е. там, где преимущественно проживали этнические русские или русскоязычное население. Следовательно, если это - не голод, а «голодомор», то логично ли было сокращать численность того населения, которое представляло этническую основу прочности СССР… Некоторые политики на человеческом несчастье, горе делают себе карьеру. Это аморально. Зачем эти астрономические цифры?

   И кто снова оказывается виноват? Русские, москали, это они решили уничтожить украинцев как нацию. Но задумайтесь вот над чем: почему из Украины выгребли хлеба больше, чем из других регионов? Из Кремля ведь не видно, где мужик прикопал мешок с хлебом. Свои же показывали, свои же вытрушивали. Проявляя чрезмерное усердие, выслуживались, старались, угождали, предавали.

 

                                                        Ткаченко С.Г. Миф о голодоморе - изобретение

                                                        манипуляторов сознанием. – К.:2006.- С.19-21

 

 

 

 

 

 

Документ 5. «Бабьи бунты».

 

   В 1929-1930 гг. во многих местах стали вспыхивать «бабьи бунты». Выступали женщины, поскольку мужчинам любой протест против колхоза грозил немедленным арестом.

  Писатель Михаил Пришвин рассказывал: «Бабы по вечерам бегали друг к дружке, сговаривались в случае беды мужиков услать куда-нибудь в лес, а на сходку выходить одним бабам, потому что мужиков со сходки берут, а если бабу взять, то и детей надо. И обещались бабы стоять до последнего и в коллектив нипочем не соглашаться. Так и ожидали этой сходки, как смерти: попрём вместе с ребятишками, подохнем с голоду, а в коллектив не пойдём.

  «Бабьи бунты» проходили и 1932 году, когда у крестьян пытались отобрать последних коров. Вот отрывок из письма Михаила Шолохова Сталину: «По хуторам происходила форменная война – сельисполнителей, приходивших за коровами, били чем попало, били преимущественно бабы и детишки (подростки), сами колхозники ввязывались редко, а где ввязывались, там дело кончалось убийством…»

 

                                                  Энциклопедия для детей. Т. 5, ч. 3. История России.  ХХ век/                                                                     

                                                                Сост. С.Т. Исмайлова. – М.: Аванта+, 1996. – С. 449.

 

   Колхозные амбары стали вычищать «под метёлку». Районы, не выполнившие план, заносили на «чёрную доску».

   Писатель Лев Копелев, принимавший участие в подобных изъятиях в Украине, вспоминал, как вели себя крестьяне в таких случаях. Женщины и дети плакали, а от мужчин порой приходилось слышать: «Берите. Забирайте. Всё забирайте. Вот ещё в печи горшок борща. Хоть пустой, без мяса. А всё ж таки: бураки, картопля, капуста. И посоленый! Забирайте, товарищи-граждане! Я разуюсь… Чоботы, хоть латаные-перелатаные, а ещё сгодятся для пролетариата, для дорогой Советской власти…»

 

                                                  Энциклопедия для детей. Т. 5, ч. 3. История России.  ХХ век/                                                                     

                                                         Сост. С.Т. Исмайлова. – М.: Аванта+, 1996. – С. 454.

 

 

Документ 6.

  15 ноября 1930 года «Правда напечатала ставшую знаменитой статью Горького «Если враг не сдаётся – его уничтожают.

 Горький писал: «Внутри страны против нас хитрейшие враги организуют пищевой голод, кулаки терроризируют крестьян коллективистов убийствами, поджогами, различными подлостями. Против нас всё, что отжило свои сроки, отведённые ему историей, и это даёт нам право считать себя всё ещё в состоянии гражданской войны. Отсюда естественный вывод: если враг не сдаётся – его истребляют».

 

                                                  Энциклопедия для детей. Т. 5, ч. 3. История России.  ХХ век/                                                                     

                                                                Сост. С.Т. Исмайлова. – М.: Аванта+, 1996. – С. 459.

 

 

Питання для дискусії.

  1. Що означають поняття «голод» і «терор голодом»?
  2. Яка між ними, на вашу думку, різниця?
  3. Як історики називали явище вимирання українського сільського населення у 1932-1933 рр.? Чому?
  4. У документі 2 подані різні данні про кількість жертв голодомору. Що вас вразило в цих цифрах? Прокоментуйте.
  5. На які причини «терору голодом» радянською владою селян вказує                            Р. Конквест? Чи переконує вас ця точка зору? Прокоментуйте.
  6. Документ 4. Як ви вважаєте, чому досі в Україні існує тенденція заперечення голодомору в Україні?
  7. Чи згодні ви з думкою Ткаченка С.Г.?  Аргументуйте відповідь.
  8. Документ 5. Чому саме жінки стали на захист своїх родин?
  9. Документ 6. Чи можна слова М. Горького «Если враг не сдаётся – его уничтожают», вважати закликом до радикальних дій проти селян?
  10. Документ 3. Як ви вважаєте, скільки коштує людське життя?

 

 

Вправа 2.   Зображення голодомору в пресі.

 

    Учні отримують фотографії періоду голодомору 1932-1933, які збереглися в західних архівах, зроблені іноземними фахівцями чи вивезені ними, та фото плакатів і вирізки з газет радянських періодичних видань, де висвітлено життя українців цього ж періоду.

 

Питання для дискусії.

  1. Опишіть, що ви бачите на фотографіях. Під час опису зверніть увагу, чи герої позують фотографові, чи ні?
  2. Які з цих фотографій не були розміщені в радянській пресі? Які були?
  3. Чи могли фотографи, що робили знімки для радянської преси, не помітити такої кількості бездомних і мертвих на вулицях міст?
  4. Якби вони зробили знімки, на яких зафіксували трупи, чи могли б вони з’явитись у радянській пресі?  Аргументуйте свої висновки.
  5. Уважно роздивіться радянські плакати. Що на них зображено? Чому радянська влада приховувала правду від народу?
  6. Які фотографії, на вашу думку, найповніше, найдостовірніше фіксують історичний період?
  7. Чому суспільству потрібні непідконтрольні медіа?

 

Фотографії та вирізки з газет голодомору в Україні 1932-1933 рр.,

зроблені іноземними журналістами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Плакати та вирізки з газет на початку 30-х рр.  СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправа 3. Політизація людської свідомості: героїчні міфи.

 

Документ 1.

    У Радянському Союзі в 30-х роках режим був зацікавлений у створенні міфів. Цю функцію виконували агітація і пропаганда – один з основних видів діяльності комуністичної партії. У цей час одним із широко розповсюджених міфів можна назвати міф про «світле майбутнє». Його суть у тому, що сьогодення має бути підлегле будівництву  майбутнього, соціалізму. Нагорода буде потім… Зі скасуванням експлуатації і привілеїв, зростанням виробництва і продуктивності соціалізм обов’язково принесе достаток, і рівень життя підвищиться.  Отже, світле майбутнє забезпечене.

     Інший міф, що посилено пропагувався режимом і був сприйнятий багатьма громадянами, можна назвати – «Геть відсталість». Для нього дуже важливим є контраст між «тоді» і «тепер». Тоді діти робітників і селян не мали шансів здобувати освіту; тепер вони можуть стати інженерами. Тоді селян експлуатували поміщики; тепер робітники самі стали хазяїнами. Тоді народ морочили попи й одурманював релігійний опіум; тепер наука й освіта відкриває йому очі…

 

                                            Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм…- С. 15-16.

 

Документ 2. Газетне повідомлення.

    У селі Герасимівці, Тавдинського району на Уралі, зграя куркулів убила двох піонерів братів Морозових: Павла 14 років і Федора 9 років.

  Убивство піонерів здійснено на грунті класової помсти. Активісти піонери Павло і Федір розкрили і викрили куркульську зграю, яка проводила в сільраді шкідницьку роботу, спрямовану на зрив усіх заходів, що здійснювала партія і радянська влада. Їх навіть не зупинило те, що вони викрили контрреволюційну діяльність свого батька, голови ради.

Куркулі всіляко залякували піонерів Морозових. Павла вони змушували вийти з піонер-організації, загрожуючи йому вбивством.

  Однак Морозови у відповідь на це стали ще упертіше викривати всі витівки куркулів.

   Тоді куркульська зграя виконала свої погрози. 3 вересня, коли піонери Морозови поверталися вранці додому з лісу, їх зустріли куркулі і вбили. Павлові нанесли 9 ножових ран у груди, а Федорові – 3.

  Дев’ятьох убивць-куркулів затримано й у найближчі дні почнеться показовий процес…

                                                                              Пионерская правда. – 2 октября 1932 г.

 

Документ 3.  Погляд дослідника.

   Павлик Морозов , легендарний піонер, що доніс владі на свого батька, який нібито ховав зерно, і потім був убитий озлобленими родичами, також входив у 1937 р. до списку героїв радянської влади. Для багатьох молодих людей 1930-х рр. він був справжнім героєм, який символізував юну відвагу, готовність до самопожертви і протест проти несправедливої влади – чи то була влада батьків чи інших дорослих.

    У п’єсі «Донощик», яку написано в середині 1930-х рр. для Московського дитячого театру Наталії Сац, розвивалася та сама тема. Моральна ідея «Донощика», судячи з рецензії на постановку Дитячого театру, була такою ж, що й в американському фільмі «У порту», який знято десять років потому, в якому герой приймає болісне рішення – донести на банду, яка господарювала в доках (серед них і на своїх родичів та друзів). В обох випадках донос представлено важким, навіть героїчним вчинком, тому що донести – означає діяти в ім’я широкого й абстрактного поняття суспільного блага.

 

                                               Фіцпатрик Ш. Повседневный сталинизм… - С. 99

 

Документ 4. Творення нової людини.

  Я с початку виділив би три основні ознаки «нової людини». По-перше, це безмежна відданість вищій цілі, яка полягає в побудові ідеального суспільства на землі. Тобто – фанатична віра в ідею комунізму.

   По-друге, рішучий перехід від ідеї до дії,  «нова людина» не мрійник, а діяч і практик. І одне із її головних завдань полягає в тому, щоб усіх зробити схожими на себе і тим самим побудувати комунізм.

   По-третє, нова людина обов’язково виступає як представник маси чи класу, який через неї і здійснює свій ідеал. «Нова людина» аж ніяк не одинак. Навіть якщо за якихось обставин їй доводиться діяти одній, усе одно психологічно вона відчуває зв’язок з колективом, що незримо стоїть за нею. Цей колектив називається «партія», «клас» чи навіть «весь радянський народ» і в ідеалі складається чи повинен складатися з «нових людей».  Тому «нова людина» виконує не свою власну, а неодмінно велику, «загальну» справу. Окрім цієї «загальної справи», вона не має інших, особистих, відособлених інтересів. Загальне для неї стає особистим. Говорячи «я», вона має на увазі «ми» - ми, передові борці й будівельники комунізму.

                                            Синявский А.Д. Основы советской цивилизации. – С.160

 

Документ 5. (оглядово)

 

  • Художній фільм «Квекс из гитлер югенда»,  реж. Г. Штайнхофф, 1933р.
  • Д/ф «В поисках истины. Пионеры: правда о мифе»  (жовтень.,2013 р.)

 

Питання до дискусії.

 

  1.  Слова популярної радянської пісні з відомого фільму 1934 р. «Веселі хлопці»:      « Коли країна накаже бути героєм, у нас героєм стає кожний». Деякі дослідники вважають, що «система потребувала героїв, адже через їхній подвиг вона звеличувала себе». Як ви розумієте ці висловлювання?
  2. Яку нагороду  у 1934 році отримали діти, які донесли на своїх рідних та односельців»? Як вони себе почували?
  3.  Як ви вважаєте, чи були подібні міфи в інших країнах? Поясніть свою думку.
  4. Документ 4. Як ви думаєте, чому саме такі риси «нової людини» виділяє дослідник?
  5. Павлика Морозова можливо назвати «новою людиною»?
  6. Як ви думаєте, чи достатньо було шкільної освіти і виховання, пропаганди і чисток, щоб держава отримала цю «нову людину»? Поясніть свої міркування.
  7. Чи можливо з сьогоднішнього школяра виховати таку «нову людину»? Чому? І якщо ваша відповідь «так», то яким чином та за яких умов?
  8. Деякі сучасні дослідники називають пропаганду одним з найсуттєвіших методів маніпуляції свідомістю. Чи можна вважати  «героїчні міфи», творення «нової радянської людини» маніпуляцією свідомості  з метою приховати реалії життя - голодомору?

 

Вправа 4. Голодомор очима іноземців.

Документ 1.

Джеймс Мейс –– американський науковець –– одна із тих постатей, масштаб яких впливає на історію. Він відкрив світові правду про український Голодомор 1932–1933 років, довівши, що ця трагедія була не випадковістю, а страшним злочином радянської влади, і заслуговує на визначення "геноцид". До речі, він – автор акції «Свічка у вікні», яка з року в рік в останню суботу листопада – день пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій –– все масштабніше проходить по всій Україні.

                           Екстракт 150. У двох томах / За загальною редакцією Л. Івшиної.

 

    Що б ми знали про Голокост, якби Гітлер виграв Другу світову війну? Зрозуміло, ми не можемо говорити з абсолютною упевненістю про те, що могло б статися, якщо воно все ж таки не сталося, але можемо побудувати деякі припущення, які б ґрунтувались на аналогічних випадках, що були в реальності. Ймовірно, «остаточне вирішення єврейського питання» для більшості людей виявилося б прикритим фіговим листком слів «переселення на Схід», і Голокост не більшою мірою був би частиною суспільної свідомості у ХХ столітті, ніж був нею український Голодомор 1932 —1933 років, поки існував СРСР.

    Звичайно ж, були б книги спогадів, якісь вчені дослідження, що ґрунтувалися б на тій інформації, яку вдалося б вичавити з відкритих джерел, звіти дипломатичних та розвідувальних служб, які б вкривалися порохом в американських і британських архівах, ніким не прочитані. Єврейські «фанатики» роз’їжджали б по наукових конференціях, і все, що вони говорили б, сприймалося як незрозумілі безпідставні твердження, основані на упередженій інтерпретації свідоцтв — саме так більшість західних совєтологів сприймала роботи на тему українського Голодомору. Звичайно, для певних поколінь мешканців Рейху все це було б секретом Полішинеля, але в тоталітарному суспільстві всякий знає, про що можна говорити відкрито, а про що не можна. Ф.Ніцше сказав одного разу, що нам потрібне мистецтво забувати. Історія голоду на Україні доводить, що цим мистецтвом, якщо треба, легко оволодіти.

     Журналісти та вчені, яких могутнє і звитяжне закрите суспільство ставило перед вибором між пряником у вигляді всемогутньої візи та доступу до, нехай навіть обмеженої, інформації, та батога у вигляді виключення й позбавлення такого доступу, часто вважали за краще змиритися, і писали «як треба», щоб просунутися кар’єрними сходинками, активно допомагали дискредитувати тих небагатьох непохитних — або, можливо, просто дурнів, — які чесно старалися дошукатися правди, проаналізувати її та розповісти про речі настільки незбагненні, що у них важко повірити. Саме це сталося з українським Голодомором, і пізніше я пережив це на собі. Безсумнівно, те ж саме сталося б, якби нацистська Німеччина, перемігши, панувала над світом, ставши через це об’єктом невтамовного інформаційного голоду, спричиненого цікавістю, захопленням та страхом. Лише десятиріччя тому це було вірним для Радянського Союзу; це все ще є справедливим для деяких людей, і безумовно було б вірним, якби фашистська Німеччина домінувала над землями на схід від теперішньої Російської федерації.

     Історія голоду в Україні та на Північному Кавказі вперше потрапила на сторінки англомовної преси у березні 1933-го, коли Герет Джонс, репортер «Манчестер Гардіан», а вслід за ним і журналіст тієї ж газети Малькольм Маггерідж, які одночасно подорожували по Україні, написали про те, що побачили там. Москва тут же закрила журналістам доступ на цю територію. У відповідь два американськi кореспонденти, лауреат Пулітцеровської премії Уолтер Дюранті з «Нью-Йорк Таймс» та Луїс Фішер з «Нейшен» — перший з яких діяв згідно своїх переконань, а другий із чистого опортунізму, — стали першими, хто взагалі заперечував існування голоду на Україні. Дюранті був найвідомішим американським зарубіжним кореспондентом свого часу, але його моральну «гнучкість» ясно видно з такого факту: коли у 1931 році він прийшов до американського посольства у Берліні продовжити строк дії свого паспорта, він заявив консулу, що, за угодою з радянською владою та «Нью-Йорк Таймс», його матеріали відображають «офіційну точку зору радянського уряду», а не його власну. Після опублікування статті Джонса Дюранті негайно написав замітку про те, що англієць зробив «велику страшилку» і дійшов навіть до таких формулювань, як заголовок однієї з його статей: «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду». Фішер, молодий радикал, який згодом змінив свої погляди, звинувачував у всіх існуючих труднощах сільських «шкідників», які заполонили цілі села, що змусило владу відправити цих лиходіїв на лісоповал. Під час своєї поїздки Америкою з лекціями після виходу статті Джонса Фішер підкреслив: «Ніякого голоду в Росії немає».

    У книзі спогадів «Відрядження до Утопії» московський кореспондент Юнайтед Прес Юджин Лайонс назвав «зміст» статті Джонса «брудним епізодом нашої провальної спроби написати чесно про російський голод 1932 — 33». Він згадує про те, як радянський цензор Костянтин Уманський зустрівся з американськими журналістами в його готельному номері, знаючи, що всі вони хочуть написати про показовий суд над британськими інженерами у справі Метрополітен-Вікерс.

    «Він міг дозволити собі бути люб’язним, — пише Лайонс. — В умовах журналістської гонки, що змушує бігти по внутрішній доріжці з владою, було б професійним самогубством писати про голод в цей самий час. Після довгої торгівлі у джентльменському дусі «ти мені, я тобі» у сяйві золотозубої усмішки Уманського нарешті була вироблена формула заперечення.

   Ми визнали цього чортового Джонса брехуном, хоча й в обтічних фразах, щоб заспокоїти свою совість. Потім, коли з брудною справою було покінчено, хтось послав за горілкою і закускою, Уманський приєднався до святкування, і вечірка тривала до ранку».

   Західні уряди також чудово знали, що відбувається, і зібрання документів із британських та німецьких архівів опубліковані. Будучи директором американської Комісії з українського Голодомору, я працював із документами з Національних архівів США. Першими до уряду звернулися німецькі емігранти-меноніти з Росії, потім американці та канадці українського походження. Голова Центрального менонітського комітету д-р П. С. Гіберт навіть переконав сенатора Артура Каппера подати це питання на розгляд президента Франкліна Д. Рузвельта, який, в свою чергу, пообіцяв обговорити його з державним секретарем. Від цього останнього чиновника, Корделла Халла, було отримано крижану відповідь: «На жаль, мабуть, у цей час не існує таких заходів, які могли б бути вжиті урядом, щоб полегшити страждання цих нещасних». Державний департамент виробив власну стандартну формулу відповіді на звернення з приводу Голодомору, багато в чому основану на вищенаведеній, і багато разів її повторював. У відповідь на запит американським дипломатам за кордоном у жовтні 1933 року Департамент отримав повідомлення від посольства США у Греції, що дипломати інших країн, котрі перебували на службі у СРСР, підтверджують існування голоду. Наступного місяця США офіційно визнали СРСР.

   Очевидно, найбагатшу інформацію має у своєму розпорядженні Італія, яка мала консульство в столиці УРСР. Ці документи, з помітками знаменитим синім олівцем Беніто Муссоліні, були знайдені представниками Української католицької церкви у Римі, і наша комісія опублікувала частину з них англійською мовою у нашому «Звіті Конгресу» в 1988 році. Мабуть, найцікавіше з них, хоча воно й містить деякі неточності та антисемітські нотки, було датовано 31 травня 1933 р.: «Голод та українське питання». За словами кардинала Граденіго, не було сумнівів у тому, що голод викликаний штучно, для того щоб «змінити етнічний склад України», і мав вирішити «українське питання» раз і назавжди.

    Якщо світ мовчав, дивлячись на це «остаточне вирішення», хіба дивно, що він робив те ж саме, коли десятиріччя по тому «остаточно вирішувалося» інше питання під час Другої світової війни?

                                                                                                                                    Джеймс Е. МЕЙ

 

Документ 2. Зовнішній світ не знав нічого. У США кореспондентові «Нью-Йорк Таймс», що в приватному колі багато розповідав про мільйони смертей, проте нічого не опублікував, дано Пулітцерівську премію. 

                                                                                   Дейвіс Н. Європа. Історія. – С.994

Документ 3. Щоб світ знав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання для дискусії.

  1. Чи знав Захід про події 1932-1933 рр.  в Україні, чи не захотів знати? Чому? Свої відповіді прокоментуйте.

5.Підсумки роботи над вправами. (виставлення балів за вправи 1-4)

6.ВИСНОВКИ.

  • Аналіз подій у їх хронологічній послідовності допоможе зрозуміти якісну відмінність українського Голодомору від загальносоюзного голоду.  Ця відмінність полягає у тому, що причини голоду і Голодомору – зовсім різні. Голод у семи реґіонах європейської частини СРСР, у тому числі в УСРР і на Північному Кавказі, спричинили драконівські хлібозаготівлі  або скорочення централізованого постачання хліба. А Голодомор був наслідком терору голодом, застосованого проти сільського населення УСРР і Кубані в січні 1933 р.
  • Терор голодом мав три складники: конфіскацію всього продовольства, нагромадженого селянами до наступного урожаю; фізичне заблокування голодуючих у місцях їх проживання і  інформаційну блокаду.
  •  Сутність голодомору  полягає в тому, що не тільки не було покарання та покаяння, що не було – аж донедавна – самої формуляції злочину перед трибуналом світової спільноти, а в тому, що весь цей час, понад пів століття, основний, підсовєтський масив нації жив, маючи своїх убивць за своїх лідерів, за правлячу еліту.
  • Дотепер велика частина українського соціуму заперечує голодомор і висловлює солідарність із його виконавцями та їхніми духовими нащадками, передусім комуністичною партією.
  • Лікування цих глибинних травм стає першочерговим завданням – і першим кроком у цьому напрямку є пізнавання правди, історії – такою, як вона була.

Перерва.    

 

 

Урок 2.

                Наш край в часи Голодомору  1932-1933 років.

                                                    (Донеччина)

7.Презентація медіа-продукту.

(учні Рибинської зош – це діти с. Рибинське,  с.Василівка, с. Трудівське)

Випереджальне завдання: збирання інформації.

  1. Пошук документальних даних у сільських старожилів (свідчення у очевидців голодомору 1932-1933 рр.).
  2. Дані, що є у сільській бібліотеці.
  3. Наявність матеріалів шкільного музею.
  4. Систематизація інформації про свідків голодомору у   с. Рибинське, с. Василівка, с. Трудівське  Волноваського району Донецької області.

Створення медіа-продукту.

  1. Випуск брошури «Пам’ять. Голодомор 1932–1933 рр. – геноцид Українського народу в приватних історіях».
  2. Розповсюдження медіа-грамотності серед населення навколишніх сіл:
  • розповсюдження учнями брошур з коментарями;
  • виставка малюнків учнів школи, присвячених 85- роковинам Голодомору 1932-1933 рр. (1-11 класи).

Координатор роботи – учитель історії

 

 

 

 

 

 

  1. Вправа 5.  Доля дітей Донбасу під час Голодомору.

 

 Документ.

    Вивчаючи події 1932-1933 років, не можна не зупинитися на трагічній долі особливої частини населення – дітей. Під час голоду саме вони ставали жертвами втративших розум від голоду чужих людей, і навіть своїх батьків. Свідки розповідають про те, як немовлята ссали груди матерів, які померли. Підлітки, втративши батьків, йшли хто куди, дуже часто вони ставали жертвами канібалізму. Ті, хто добирався до промислових центрів, ставали безпритульними, що кочували від одного населеного пункту в інший у пошуках їжі. Під час цих поневірянь багато хто вмирав, а ті, що лишились в живих, також хворіли. У березні 33-го року було видано урядову постанову, яка зобов’язувала місцеву владу приділити таким дітям хоча б якусь увагу. Але лише у травні Донецький облвиконком прийняв постанову «Про заходи по боротьбі з дитячою безпритульністю».

  Передбачалося:

  1. припинити неорганізоване пересування дітей із села в місто та районні центри, з одного району в інший.
  2. Створити тимчасові дитячі заклади й укомплектувати їх вихователями й матеріальними ресурсами.
  3. Заборонити дітям до 15 років торгувати на вулиці, особливо тютюновими виробами й напоями.
  4. Заборонити жебрацтво дітей на вулицях, на базарах та залізничних станціях.

  Збір безпритульних дітей доручався органам внутрішніх справ. У районах і на залізничних станціях виділялися спеціальні будинки чи тимчасові приміщення для приймання дітей. У ці заклади дітей повинні були доставляти після проходження санпропускника з метою виявлення захворювання й спухлих з голоду. Деяких направляли до лікарні, оскільки серед дітей були розповсюдженні висипний та черевний тиф, венеричні захворювання, короста. З 1 січня 1933 року по 25 травня у Ворошиловську лікарню міста Сталіно поступила 51 дитина, 20 із них вмерли. У другу міську лікарню за цей же період поступило 117 безпритульних дітей, вмерло 72. У більшості випадків хворих дітей у лікарні не приймали через відсутність вільних ліжок.

  У Чистяківському районі комісію з боротьби із безпритульністю організували 27 квітня. Устаткували три пункти санобробітку.  До 8 травня затримали 320 безпритульних дітей, з яких направлено додому 98, на роботу на підприємства міста – 12. Маленьких дітей розмістили у яслах. У Слов’янському районі з 25 квітня по 5 травня було затримано 268 бродячих дітей. На роботу направлено 64 підлітки, а у лікарню – 17.

  У Гришанському районі знаходився Улянівський дитячий будинок, розрахований на 75 місць. За станом на 1 травня 1933 року у ньому утримувалось 219 дітей. При цьому діти спали на підлозі на соломі, бо ліжок не було.

  У Дружківці 29 березня було організовано дитячий будинок у порожньому приміщені колишнього клубу. Уже 2 квітня сюди поступило 42 дитини, яких розмістили у холодному, брудному, не придатному для життя приміщенні. У квітні поступило ще 345 дітей, із яких відразу ж до лікарні було відправлено 25 і в «різні місця» - 93. У травні  в цьому, з дозволу сказати, дитячому будинку знаходилось одночасно 432 дітей. До лікарні відправлено- 19, у «різні місця» - 44. У червні за 5 перших днів поступило 52 дитини, із них відправлено до лікарні – 17. Це були діти, спухлі від голоду, які захворіли корем, тифом, деякі страждали випадінням прямої кишки. Про їх долі лікарня ні перед ким не звітувала, навіть не ставила до відома адміністрацію дитячого будинку. На 7 червня 1933 року у дитячому будинку утримувалось 3809 дітей, серед них були з набряками ніг і обличчя, з проносом, з малярією. Був тут і семирічний хлопчик, хворий сифілісом третьої стадії.

 До дитбудинку за рішенням міськвно на харчування за рахунок дитячих пайків було прикріплено 17 службовців держустанов Дружківки.  Обслуговуючий персонал дитячого будинку також харчувався за рахунок дитячих пайків. Оскільки у дитбудинку знаходилися діти різного віку, то ті, хто був дещо старшим, відбирали їжу у малих, а ті ходили постійно голодними. Обліку продуктів, що поступали чи витрачалися, не було. Діти нічим не зайняті й просто бродили. Пізніше в дитячий будинок завезли 120 ліжок, але вони не використовувалися, бо не було дошок. Матраців було 68 на всіх, подушок – 85, рушників – 20. Брудна білизна й різний непотріб звалювалися в купу в кутку приміщення, де жили діти.

  На 16.06.1933 року міським відділом народної освіти було обслідувано Маріупольський дитячий притулок. На день перевірки у ньому знаходилось 38 підлітків. Притулок із закладу по спасінню дітей перетворився в розплідник захворювань і розкладу. Й дівчата, й хлопчаки містилися у одній кімнаті з одним вікном, яка не провітрювалася. Багато хто хворів на гонорею, кіром, сифілісом, завошивленість складала  100%. Усі їли з одного іржавого посуду, який не мився після приймання їжі, а витирався одним і тим же брудним рушником. Про кількість дітей, відправлених «в різні місця», комісія у своєму звіті не згадує.

  Дитячі заклади були підлеглі двом відомствам: ті, де знаходились меншенькі, відносилися до органів охорони здоров’я, а ті, що збирали старших, - у відомстві відділів народної освіти. У Маріуполі був будинок грудної дитини. У ньому на 01.01.1933 року знаходилось усього 8 грудничків. За січень поступила вже 21 дитина. А вмерло 3. Далі надходження нових дітей збільшувалось, але й смертність зростала з кожним місяцем.

За 5 місяців із 292 грудничків вмерло 149, тобто 50%. Причиною такої високої смертності було те, що діти поступали у будинок дитини вже дуже виснаженими. Не було постійного лікаря. У приміщені, розрахованому на утримання 30-40 дітей, знаходилося 100. До того ж було недопустимо злочинне постачання: замість повноцінного дитячого харчування давали баланду.

 Донецький обласний відділ народної освіти 19.05.1933 року повідомляв ОблКК-РЛІ, що Наркомпостач України на червень виділив усього 6 000 дитячих пайків, хоча в дитячих закладах області утримувалося 9 734 дитини. Трест «Донбасторг» не відпустив дитячим закладам ні м’яса, ні масла. До того ж і той мінімум продуктів розкрадалися жадібними господарниками.

  Завідуючий Краматорським райвно 3 червня 1933 року писав обласному прокурору, що району недодано ще за червень 1 700 кг. борошна. На липень трестом «Донбасторг» виділено всього 500 дитячих пайків на 700 чоловік. Прикладів злочинного ставлення до дітей можливо наводити безліч.

  Закликати до совісті окремих господарників і керівних функціонерів було даремно, якщо держава і керівна Комуністична партія зовсім не дбала про підростаюче покоління. Людське життя для «батька усіх народів» і його оточення не було чогось варте.

Парсенюк Б.Ф. та ін. П-22 Невгамовний біль. Історичні дослідження, нариси, свідчення, спогади, документи / упорядник Блєднов С.Ф. – Донецьк: СПД Блєднов, 2007 – С. 66-70

 

Питання для дискусії.

  1. Яке враження справив на вас зміст цього документа?
  2. Чому влада замовчувала, преса мовчала про жахливий стан дітей?
  3. Чи могла  радянська влада поліпшити життя дітей?

 

  1.     Зустріч з очевидцями голодомору 1932-1933 рр.

(якщо очевидців голодомору немає, можна використати спогади місцевих жителів)

  Історія села Рибинське  починається ще з середини XIX ст.

Люди багато памятають і доброго,  і лихого. Однією з таких гірких сторінок є голодомор 1932-1933 рр.  Небагато залишилось свідків цих подій, тому цінним є кожне слово, кожен спогад.

  Всі  очевидці тієї трагедії  оселилися в с. Рибинському, с.Василівка, с.Трудівське вже після Другої світової війни. Але, нажаль, не всіх встигли опитати,  бо довгий час голодомор  1932-1933 років замовчували, ховали правду від народу.

 

  1. Хавана Олексій Павлович 1923 року народження.

Місце народження:  село Старогнатівка  Тельманівського району Донецької області.

Місце проживання: вулиця Захарова, 4  село Рибинське    Волноваського району   Донецької області.

  1. Моісеєнкова Варвара Антонівна 1925 року народження.

Місце народження: село Старогнатівка Тельманівського району Донецької області

Місце проживання: вулиця Ювілейна, 23 село Рибинське   Волноваського району Донецької області.

(Матеріал додається скорочено)

Учитель. Вітаємо Вас Варвара Антонівна та Олексій Павлович. Ми запросили вас на урок історії так як ви є «живою історією», очевидцями страшної трагедії в Україні у 1932-33 рр.

Розкажіть, буть ласка, що ви пам’ятаєте про голод 1932-1933 рр.?

 Хавана О.П.

    Я пережив голод у повному розумінні , від початку і до кінця. Взагалі, голодомору могло і не бути, врожай був непоганий, якби держава не забирали все під мітлу. Їздили на бричці представники влади і забирали все зерно. Коли забирали зерно, ніяких документів нікому не показували. Людям, якщо вони збирали колоски і в них знаходили навіть 1 кілограм зерна, давали сім років тюрми і висилали.

  Чужі представники влади і деякі місцеві мешканці, як робітники на вантаженні, ходили з гвинтівками і відбирали зерно. Люди, у яких забирали зерно, кричали, плакали. Намагалися  заховати зерно в землю, заривали,  де тільки можна.

  Ті люди, які приходили до колгоспу, на обід завжди варили затірку і більш нічого не давали. Люди не хотіли йти до колгоспів, але їх змушували. Ховали корів, коней, але їх знаходили і забирали. І вдень, і вночі приходили і забирали все.  Виживали, хто як міг. Їли все підряд, що попадалось під руки: собак, горобців, ховрашків, ворон і т. ін… траву, ягоди…

  Рятувалися теж, хто як міг, ділилися кожною крихтою. У 33 році мене до Харкова забрала моя рідна тітка і цим врятувала  від смерті.

   Люди почали помирати з самого початку голодомору, особливо багато було померлих взимку. Мертвих людей збирали по декілька чоловік на одну бричку та везли на кладовище. Ніхто не знає, скільки там поховано, ніхто не вів облік.

Моісеєнко В.А.

       Голод 1932-1933 роках пам’ятаю . Страшно було, дуже страшно. Нам зробили штучний голод. Забирали зерно та розкуркулювали. Ось я спочатку почну. З 1929 року організували колгосп. У 1933 році розкуркулили прадідуся і дідуся. Батько пішов працювати до шахти, не до колгоспу, а в шахту, а коли повернувся, тоді пішов до колгоспу. Самий страшний був 33 рік.

     Хліб забирали і корівку хотіли забрати у нас. У нас одна корова була, якби не вона, подохли б з голоду. Бабуся Ксенія, мама моя, сокирою, вилами виганяла їх з подвір’я. Батька тоді не було вдома, так вони погрожували пістолетами. Приходили 3 чоловіки. Один такий здоровий був. Три дні приходили, а бабуся їх виганяла. Лізли всюди, лазили на горище і там зерно шукали. Приходили і вдень, і   вночі шукати зерно.

У нас забрали все. Тільки була мілесенька картопля домашня. В полях було все: і пшениця, і кукурудза, і фрукти в садах – все було, але все забирали. Тим, хто пішов до колгоспу,  давали їжу.

    Дідуся і прадідуся випустили. Вони були слабкі і лежали на софі, постійно просили їсти. Нас троє дітей було, як прогодувати? З саду нарвемо трави, буряк принесемо та годували  дідусів. А трава різна була, може отруїлися, а може з голоду померли. Дітлахи бігали по цій траві, а потім її їли.

      З поля нічого не можна було взяти, судили людей. Та й начальство поля охороняло.

Родичі теж не могли допомогти. У батькового  брата шестеро дітей, чим він міг нам допомогти? Спочатку тварин і птахів їли, а потім і вони кудись поховались. У місті можна було поміняти речі на харчі, а в селі - ні. Тому багато людей померло, дуже багато.

Учень. Чи чули ви про Павлика Морозова?

Хавана О.П. : Так, чув і навіть у школі розповідали. Але всі, хто пройшов голодомор, не вірили в це! Хто ж повірить, що дитина батька здасть?

Моісеєнкова В.А.: І я чула про Павлика Морозова і досі пам’ятаю – це піонер –герой. Нас вчили у школі, що так було треба, бо кулаки не давали жити. А ми не вірили, ми бачили, що діялось навкруги.

Учень. А як Ви думаєте, радянська влада була винна у голоді? Чи все ж таки  був неврожай?

Хавана О.П.:  Ще раз кажу, винна була тільки радянська влада!

Моісеєнкова В.А.:  Так, і я вважаю, що радянська влада завдала великого лиха народу, стільки люду загинуло.

Учень. А як ця подія вплинула на подальше ваше життя?

Моісеєнкова В.А.:  Батьки врешті-решт пішли до колгоспу, щоб не вмерти з голоду. Війна була жахливою, теж багато пережили лиха, втратили багато родичів. Та і після війни було тяжко. Не вистачало їжі. Як взагалі ми все це пережили, не знаю…

Хавана О.П.:  Дуже було тяжко. Потім війна з німцями, я ж воював, потім після війни голод…  все якось забулось, змішалось.. не заздрю нашому поколінню.

Учень. Щоб ви побажали сучасній молоді?

Хавана О.П.:  Ніколи не знати,  що таке голод, ніколи!

Моісеєнкова В.А.:  Приєднуюсь до побажань. Але ще хочу побажати бути в мирі з самими собою, не робити людям зле.

Учитель. У нас сьогодні присутня голова Сільської ради………………

(виступ голови, вручення подарунків очевидцям голодомору, побажання всім присутнім)

Учень. Варвара Антонівно, Олексій Павлович, хочемо Вам подарувати «Книгу пам’яті», а Ви залишите її вашим рідним, щоб пам’ятали про ті часи, що Вам довелося пережити.

Учитель. У 2017 році вся країна відзначає 85-роковини з дня великої трагедії українського народу – Голодомору 1932-1933 рр. В останню суботу листопада проходить акція «Запали свічку». Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконні так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Учитель. Повернемось до головного питання практичного заняття. 

Чи можна вважати  замовчування Голодомору 1932–1933 рр.  злочином сталінської імперії? (метод «мікрофон»)

 

10. Висновки.  

     Повернення теми голоду 1932–1933 рр. в офіційний радянський публічний простір відбулося наприкінці 1980-х рр. Проте лише розвал СРСР і ліквідація компартійної монополії на владу та ідеологію відкрили науковцям доступ до раніше цілком таємних документів, які у поєднанні зі свідченнями очевидців уможливлюють як найповнішу реконструкцію історичної картини сталінської колективізації та її трагічного наслідку – голодомору. А проте, хоча «архівна революція» початку 1990-х рр. вивела з колишніх радянських спецсховищ значні масиви документів, чимало важливих епізодів, безпосередньо пов’язаних із темою колективізації та голоду, все ще залишаються невідомими не тільки ширшому загалові, але навіть і вузькому колу фахівців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11.Підведення підсумків практичної роботи.

12. Рефлексія. Дерево пізнання.

Учитель.  Давайте підведемо підсумки практичної роботи. Які  нові навики ви отримали, виконуючи практичну роботу, а які удосконалили?

   (учням пропонуються кольорові  «листочки» за допомогою яких,  вони можуть визначитись з відповіддю)

Створюємо «Дерево пізнання»

(Ця практика дозволяє вчителю виправити помилки в роботі та провести корекцію.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   Учитель. Усім дякую за активну участь у роботі. До побачення.

 

 

Використана література.

 

  • Історія епохи очима людини. Україна та Европа у 1900-1939 роках: Навч. посібн. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Ю.Комаров, В. Мисан, А.Осмоловський та ін. – Київ: Генеза, 2004. – 256с: іл., карти.

 

  • Посібник для вчителя / За ред. В.Іванова, О.Волошенюк, О.Мокрогуза – К.: Центр вільної преси, Академія української преси, 2016.

 

  • Дві Русі / За загальною ред. Лариси Івшиної. – Видання п’яте, стереотипне – К.:ЗАТ «Українська прес-група», 2007. – С. 275-308.

 

  • Україна Incognita /  За загальною ред. Лариси Івшиної. – Видання п’яте, стереотипне – К.:ЗАТ «Українська прес-група», 2007. – С. 291-294.

 

  • Екстракт 150. У двох томах / За загальною редакцією Л. Івшиної. – Видання перше. К.: ЗАТ «Українська прес-група», 2009. Частина перша. – С. 142-145

 

  • Гриневич Л. Хроніка колективізації та Голодомору в Україні 1927–1933. – Т. II: Початок форсованої колективізації, розкуркулення та масова депортація. Війна селянства проти радянської влади (липень 1929 ‒ вересень 1930). ‒ Кн. 1 / НАН України. Інститут історії України. Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – К.: HREC PRESS, 2016.

 

  • Парсенюк Б.Ф. та ін. П-22 Невгамовний біль. Історичні дослідження, нариси, свідчення, спогади, документи / упорядник Блєднов С.Ф. – Донецьк: СПД Блєднов, 2007 -198с. (з іл).

 

  • Ткаченко Г.С. Миф о голодоморе – изобретение манипуляторов сознанием. Всеукраинское общественное объединение «Интеллигенция Украины за социализм». К.: 2006. – С. 19-21.

 

  • Воронянский А.В. История Украины: учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – Харьков: Парус, 2005. – С. 400-449.

 

  • Энциклопедия для детей. Т. 5, ч. 3. История России.  ХХ век/                                                        Сост. С.Т. Исмайлова. – М.: Аванта+, 1996. – С. 447-459.

 

  • Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років в Україні. Донецька область. Частина друга. – Донецьк: видавництво КП «Регіон», видавництво «ФО-П.Колісніченко», 2009. – С. 766

1

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Струкевич О.К., Дровозюк С.І., Котенко Л.В.)
Додано
18 грудня 2017
Переглядів
466
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку