" Презентація до уроків історії України в 10 класі до теми " Українська революція 1917 - 1921 рр."

The beginning of Центральна Рада, березень 1917 р. Київ… На початку березня 1917 р. Києві постали загальноросійські революційні організації, а українська громадськість так і не спромоглася утворити власний керівний центр. Цей тривожний симптом підштовхнув найбільш активних представників українства до негайних дій. 4 (17) березня 1917 р. українські політичні сили погодилося на створення об’єднаного органу - Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М. Грушевський).

House of Parliament або Будинок Центральної Ради в м.Києві (березень 1917- січень 1918 рр.)

Позаяк в російській армії не існувало українських військових формувань, М. Міхновський та його однодумці вирішили розпочати справу з організації українського полку. Але діяльність групи М. Міхновського не знайшла підтримки з боку провідних українських політичних діячів. Центральна Рада у перші тижні свого існування була заклопотана виключно політичними питаннями й не бажала через організацію українського полку загострювати відносини з російською "революційною демократією". "Не „своєї армії" нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій... — писав В. Винниченко. — Українського мілітаризму не було, не повинно його бути й далі". 1 (14) травня 1917 р. “три тисячі" вояків похідним порядком прибули на Сирецьке поле. На пропозицію М. Міхновського вояки ухвалили створити 1-й Український полк ім. Б.Хмельницького явочним порядком, самостійно розподілившись на батальйони, роти й відділення. 5 (18) травня 1917 р. почав роботу І Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві

ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд (5 — 10 червня 1917 р.) висунув вимогу негайного запровадження автономії України без згоди на те Тимчасового уряду. 10 (23)червня 1917р. - Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», в якому: проголошено автономію України! 15 (28) червня 1917 р. утворення тимчасового українського революційного уряду - Генерального Секретаріату (крайовий український уряд, перший Кабінет міністрів України), голова уряду - В. Винниченко. 3 (16) липня 1917 р. Центральна Рада в Другому Універсалі виклала підсумки компромісу, досягнутого під час переговорів з делегацією російського Тимчасового уряду.

“…Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори…”

25 жовтня 1917 р. у Петрограді більшовики повалили Тимчасовий уряд, установили радянську владу. Був сформований перший радянський уряд Росії - Рада народних комісарів (Раднарком) на чолі з В. Леніним. Через два дні після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ухвалила резолюцію про владу в країні, в якій наголошувалося на необхідності переходу влади "до рук усієї революційної демократії", а не до рад, які "становлять лише частину революційної демократії". Висновок резолюції Центральної Ради був таким: "Українська Центральна Рада висловлюється проти повстання в Петрограді й енергійно боротиметься з усякими спробами підтримки бунту в Україні".

Після відхилення УЦР ультимативних вимог більшовиків, Раднарком Росії прийняв рішення «вважати Центральну Раду в стані війни з нами». Для загального керівництва бойовими діями більшовики створили комісію 8 грудня 1917 р. - більшовицькі війська захопили Харків і перетворили його на головний центр радянської влади в Україні.

19 січня 1918 р. - почався наступ червоних військ з Харкова та Лозової на Полтаву - Київ. 29 січня 1918 р. - відбувся бій під ...

У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (Четвертий Універсал 4 лютого 1918 р.). Незважаючи на героїзм під Крутами та в інших нерівних боях, українські війська відступили. УНР уклала перший в новітній історії України міжнародний договір у Бресті.

За умовами Брестського мирного договору німецькі та австро-угорські війська на початку березня розпочали бойові дії проти більшовицьких сил на Україні. Центральна Рада після тимчасового перебування на Волині повернулася до Києва. На кінець квітня 1918 р. більшовики втратили майже всю територію України. Було встановлено окупаційний режим (військо УНР у той час налічувало лише 2 тис. осіб і тому не могло контролювати ситуацію в Україні).

29 квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал П. Скоропадський.  

В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції в територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами. За гетьмана в Україні було відкрито Кам’янець-Подільський університет, засновано Академію наук, закладено основи Української автокефальної православної церкви, здійснено інші важливі починання. Амбітна військова реформа не була завершена через несприятливу зовнішню та внутрішньополітичну ситуацію.

Українська делегація гетьманського уряду на мирних переговорах з представниками “небільшовицької” Росії, осінь 1918 р. Українські партії влітку 1918 р. стали готувати повстання проти гетьмана, центром якого мало стати місто Біла Церква. Для керівництва повстанням обрали керівний центр – Директорію, яка складалася з п’яти чоловік, серед яких виділялися В.Винниченко і С.Петлюра. Поштовхом до рішучих дій повстанців стала грамота гетьмана про відмову від незалежності України й повернення до складу майбутньої небільшовицької Росії.

19 грудня 1918р. Директорія урочисто в'їхала до Києва. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено - Раду Народних Міністрів.

Від 15листопада ст. Фастів була ставкою повстанських військ. З різних кінців сходилися під прапор Директорії всі незадоволені режимом Гетьмана.

16 січня 1919 р. Директорія УНР офіційно оголосила війну Радянській Росії (друга радянсько-українська війна), а 5 лютого 1919 р. більшовицькі війська вступили в Київ. Уряд Директорії УНР переїхав до Вінниці. Протягом березня—квітня 1919 р. майже вся Правобережна Україна опинилась під контролем більшовиків. Війська УНР ще деякий час продовжували боротьбу з переважаючими силами більшовиків, застосовуючи тактику партизанської війни: Перший зимовий похід (грудень 1919 — квітень 1920 p.).

У боротьбу за оволодіння Україною втручались і білогвардійські війська Добровольчої армії генерала А. Денікіна 31 серпня 1919 р. — «київська катастрофа»: добровільна передача Києва УГА денікінцям. «…Українська Галицька Армія, що вже в боях на своїх теренах пережила світлі й темні хвилини, стала на довший час міцною основою боротьби на Великій Україні. Наступ на Київ, Кілька годин у "Столиці Української Держави». Знову відступ. Жахливий тиф»... Зі спогадів генерал-поручика М.Омеляновича-Павленко, надрукованих у Празі 1929 р.

«…Велика Україна в кінці січня, хоч і не була ще явно в стані анархії, то у всякому разі широкими кроками наближалася до неї. Голоси поодиноких політичних провідників губилися в морі демагогічних й анти-патріотичних викриків. Дезертирство й «отаманія» нищать військо»... Зі спогадів генерал-поручика М.Омеляновича-Павленко, надрукованих у Празі 1929 р.

16 грудня 1919 р. більшовики знову вступили до Києва, у січні 1920 р. - вони контролювали практично всю територію України. Залишки білогвардійських сил відступили до Криму.

Українська революція на західноукраїнських землях. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові українські стрілецькі частини, очолювані полковником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті. Ці події увійшли в історію як Листопадовий чин. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії запроваджував назву нової держави – Західно-Українська Народна Республіка. Після місяця затятих боїв з поляками українці були змушені залишити свою столицю. Утворився протяжний українсько-польський фронт. Спочатку бої носили позиційний характер. Це надало змогу ЗУНР облаштувати державні справи: провести реформи, сформувати дієвий уряд, адміністрацію, військо.

Військові авто перед львівською ратушею, осінь 1918 р.

Державний архів Львівської області. Плакати Української Народної Республіки

«…Вже листопадові бої в Галичині дали змогу прийти до висновку, що українсько-польська боротьба не обмежиться партизанськими випадами сторін, а набере характеру правдивої маневрової війни. Події на початку грудня підтверджували цей висновок. …Зима того року була сніжна й порівнююче сувора. Це відбивалося на нашому маневруванні, бо наші технічні засоби пересування були дуже примітивні; Начальна Команда ще мала кілька авт (у штабі називали іх гумористично «автяками»), — рештаж частин армії мусіла користуватися підводами»…” Зі спогадів генерал-поручика М.Омеляновича-Павленко, надрукованих у Празі 1929 р.

«…Рано 8. червня Чортків був у наших руках. Перемога була повна й блискуча: ми захопили всю артилерію й обози ворога. Щодо трофеїв це наша найбільша перемога за цілий час кампанії»… Зі спогадів генерал-поручика М.Омеляновича-Павленко, надрукованих у Празі 1929 р.

« Державний акт 22. січня про злуку всіх земель, що святочно виголошено в Києві на площі св. Софії, мав бути основою нового політичного «вірую». Від цього часу ідея Соборної Самостінної Української Держави мала живити й посилати на подвиги провідників і маси. Те, що доходило до Н.К., свідчило, що як фронт, так теж і запілля, надзвичайно радісно прийняли факт злуки». Зі спогадів генерал-поручика М.Омеляновича-Павленко, надрукованих у Празі 1929 р.

« …Стратегічне положення в Галичині в листопаді 1918. р. було одне, у січні 1919. р. — друге, і нарешті цілком відмінне в березні 1919. року, коли вже далися відчути наслідки неприняття нами умов Антанти»… 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу Німеччині на сході.

16—18 липня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч. Територія ЗУНР була повністю окупована Польщею.

Польські війська разом з армією С. Петлюри 6 травня 1920 р. оволоділи Києвом. 14 травня 1920 р. радянські війська перейшли в контрнаступ. 12 червня 1920 р. більшовики вчетверте оволоділи Києвом. 18 березня 1921 р. за умовами польсько-радянського Ризького мирного договору до складу Польщі відійшли Західна Україна (Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся) та Західна Білорусія. Останнім виступом сил УНР проти більшовиків, яким закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України, став Другий зимовий похід, або Листопадовий рейд (жовтень—листопад 1921 p.), що завершився поразкою («Базарівська трагедія, листопад 1921 р.).