Автор: Кулик Надія
Жаби
Черепахи
Змії
Комари
Мухи
Бджоли
Джмілі
Оси
Шершні
Бабки
Стрекози
Жуки
Птахи
Горобці
Горлиці
Журавлі
Качки
Кулики
Тощо
наприклад, мохом (маскег), з залишків яких зазвичай утворюється торф.
Болота розвиваються в місцях, де характер рельєфу зумовлює надмірне зволоження, в країнах з вологим кліматом вони можуть утворюватися і на вододілах.
У болоті, зазвичай, відбувається процес накопичення нерозкладених рослинних залишків та утворення торфу. Переважання процесів акумуляції над розкладанням — головна відмінність болотяних екосистем від інших. Болота вважають торфовими, коли внаслідок процесу торфонакопичення коренева система основної маси рослин розташовується в шарі торфу, що відклався і не досягає підстильного мінерального ґрунту. У середньому мінімальна товщина шару торфу в цьому випадку становить 30 см.
Не всі зволожені ділянки суходолу є болотами. Болотами вважаються лише ті, які мають шар торфу товщиною понад 0,3 м. Болота — це наземні екосистеми, рівень води в яких знаходиться на або поблизу поверхні впродовж усього вегетативного періоду. Крім того, в період насичення водою ці екосистеми вкриті активною вищою рослинністю. Ще одне визначення боліт — це амфібіальні ландшафти з домінуванням вищої рослинності. «Амфібіальні», тому що організми, які населяють ці екосистеми, повинні бути пристосованими до життя як у воді, так і на суші, оскільки життя в болотах — це щось середнє між наземним і водним способами існування.
Перш за все, площа боліт велика — 5 млн км², тому це безумовно значуща за своїми розмірами екосистема. Третина цієї площі припадає на територію Росії (в деяких регіонах західного Сибіру болота займають до 80 % території). Великі площі екосистеми боліт припадають на країни Скандинавії та Балтії, на Велику Британію та північ Німеччини, Канаду та США, тому в цих країнах відбувається активне їх вивчення представниками багатьох дисциплін, зокрема мікробіологами.