Борис Харчук. Коротко про митця. Його оповідання про дітей та для дітей. «Діана» - оповідання про вірність, любов, турботу про природу і тварин

Тема. Борис Харчук. Коротко про митця. Його оповідання про дітей та для дітей.  «Діана»­ - оповідання про вірність, любов, турботу про природу і тварин.  Художні засоби, використані митцем. Позасюжетні елементи (портрет, пейзаж) та їхня роль у творі. Образи людей і собаки Діани

Мета: познайомити  учнів з життям і творчістю Б. Харчука, змістом оповідання «Діана», вчити характеризувати художні образи; розвивати літературно-аналітичні навички, критичне та творче мислення, читацькі компетентності; виховувати доброту, благородство, любов до природи та бережне ставлення до неї.

Обладнання: портрет письменника, збірка прозових творів «Горіхове чудо», картки з фрагментами твору, учнівські малюнки.

 

Якщо душа – це уміння любити, бути відданим і вдячним, то тварини мають її більшою мірою, ніж багато хто з людей.

 Джеймс Херріот (британський хірург-ветеринар та письменник)

Перебіг уроків

I. Організаційний момент

II. Емоційне налаштування на урок

-          Чи є у вас домашні тваринки? Чи любите ви їх? А чи люблять вони вас?

-          Розкажіть, як ви піклуєтесь про своїх домашніх улюбленців.

 

ІІІ. Оголошення теми уроку  

-          Сьогодні ми познайомимося з оповіданням Бориса Харчука «Діана», з твором про дружбу та взаєморозуміння між людьми й тваринами.

Повідомлення біографів.

Борис Харчук належить до письменників, що довіряють читачеві, покладаються на його здатність домалювати й домислити, а тому й уникав нудного розжовування та надокучливих авторських коментарів. При цьому, одначе, не вдавався до езопівської мови - з її натяками, багатозначними образами та свідомо "затемненими", тобто закодованими й зашифрованими думками. Він писав переважно про тих, кому не до книжок: день у день при землі, у виснажливій роботі. Мав свого читача - всіх тих, кому боліло те, що боліло і йому, вірячи в силу слова, своєчасно мовленого й своєчасно почутого. Борис Харчук писав, як веліло серце, як зобов'язувала совість перед тою землею, що його пустила у широкий світ.  (Сергій Гречанюк)

Борис Харчук народився 13 вересня 1931 р. в с. Лози, нині – Збаразького району, в сім’ї селянина-хлібороба. Вищу освіту почав здобувати в Кременецькому вчительському інституті, закінчив Полтавський педагогічний інститут і Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького в Москві. Працював журналістом, науковим працівником, редактором журналів. Жив і працював у Києві.

У літературі дебютував у 1956 р. повістю “Йосип з гроша здачі”. В 1958 р. окремою книгою видав ще одну повість – “З роздоріжжя”. Свій чотиритомний роман “Волинь”, який приніс йому визнання, письменник завершив у 34 роки.

У 1960 році Борис Харчук став першим редактором дитячого журналу «Малятко», а пізніше – відповідальним  секретарем журналу «Знання та праця». Згодом він повністю перейшов на творчу роботу.

Сьогодні ім’я прозаїка Бориса Харчука всім відоме і шановане в читацьких колах. Йому належать романи: “Межі і безмежжя” (1966), “Місяць над майданом” (1970), “Хліб насущний” (1976), “Довга гора” (1979), “Кревняки” (1984), книги повістей: “Невловиме літо” (1981), “Подорож до зубра” (1986), ряд оповідань, нарисів.

Загалом письменник створив майже 20 романів і повістей, чимало оповідань та новел, у тому числі й для дітей. Пишучи для них, намагався у творі ставити запитання з розряду вічних: що є людина? Що є світ? Звідки прийшли ми і куди йдемо? 

Передчасна смерть не дала змоги завершити і випустити в світ низку творів. Деякі з рукописів опубліковані в журналах. Твори Б. Харчука перекладено російською, білоруською, вірменською, таджицькою, іспанською, німецькою й іншими мовами.

Помер 16 січня 1988 року від інфаркту в Ризі. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці»

У 1992 році Борису Харчуку була посмертно присуджена премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за твори літератури та мистецтва для дітей та юнацтва.

 

ІІІ. Робота з текстом повісті

З’ясування первинного сприйняття твору

–        Чи сподобався вам твір?

–        Які почуття він у вас викликав?

–        З яким настроєм ви читали твір?

 

Словникова робота

Са́джалка, са́джавка — невелике штучне водоймище, у якому розводять і утримують рибу.

     

Теорія літератури

Оповідання – прозовий художній твір невеликого обсягу, у якому зображено одну або кілька подій із життя персонажа (або кількох персонажів).

 

Бесіда за змістом твору

–      Розкажіть про першу зустріч Марти та Діани. Чи відразу почалася дружба дівчинки і собаки?

–      Як Марта завойовувала довіру собаки?

–      Яку шкоду зробила Діана одного разу вранці?

–      Чи зрозуміла вона, за що її сварять?

–      Чи займала вона після того своїх курей і курчат?

–      Чому ж розпотрошила Лесиного півня?

–      Куди супроводжувала Діана дітей?

–      Як поводилася?

–      Чому стало складно нагодувати Діану?

–      Через що стискалося серце Марти?

–      На який час розлучалися Марта й Діана?

–      Куди бігали купатися?

–      Як перебігали трасу?

–      Як вони купалися? Знайдіть у тексті і зачитайте.

–      Хто захотів забрати собі Діану? Як його називали?

–      Чим він обіцяв її годувати?

–      Для чого Марта залишила йому собаку на 3 дні?

–      Чи добре жилося Діані в Севи?

–      Як попрощалися дівчинка з собакою?

–      Коли Діана завітала до бабусі?

–      Як загинула Діана?

–      Чи намагався Сева-Стіва врятувати її?

–      На що сподівається Марта?

–      Чиїм ім’ям вона назвала собаку?

 

Ідейно-художній аналіз твору

 

Тема:розповідь про дружбу дівчинки Марти та цуценяти Діани.

Ідея: звеличення дружніх стосунків, любові між людьми й тваринами;  відданості та вірності тварин.

Основна думка: ми відповідаємо за тих, кого приручили.

 

Головні герої: Марта, її бабуся, собака Діана

 

План твору

1.  Цуценя Діана.

2. Дружба Марти та Діани.

3.  Розумне цуценя.

4. Діана дорослішає.

5. Купання в ставку.

6. Гостювання у Севи (Стіва).

7. Прощання з Мартою.

8. Загибель Діани.

9. Мрія Марти про майбутню зустріч з Діаною.

 

Основні частини сюжету оповідання:

Експозиція: початок твору («Цуценя привезли вдосвіта. Марта не бачила й не чула. Вона ще спала. А сон літнього ранку солодкий.»)

Зав’язка: знайомство Марти з цуценям.

Розвиток дії: всі пригоди, що відбуваються з персонажами в творі.

Кульмінація: Марта поїхала в місто.

Розв’язка: загибель Діани.

 

Робота в групах.

Дослідити художні засоби, позасюжетні елементи (портрет, пейзаж) та їхню роль у творі з  фрагментів тексту:

«Дівчинка зійшла з веранди — із-за гори Городище над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике, яскраве, купалося у синьому ставку, відбивалося і блищало в рясних росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом. Небо палало, земля прокидалася.»

«В її очах ще досипав сон. Ні тепле червоне проміння, ні холодна роса, яка струсилася на ноги, не могли її пробудити. Скоцюрбилася і невтішно притулила руки ліктями до свого худого тіла, вклавши голову в долоні. Була в трусиках, у майці. Білі довгі коси, поплутані й нечесані, спадали на плеченята, пасма закривали обличчя. Марта не знала: коси чи сонячне проміння лізуть їй до очей?»

«Блимливі вогники з’явилися знову. Теплі і ясні — з темного кутка. Вони світилися знизу, тягнучись до синіх очей дівчинки, й ні разу не мигнули. У них сяяла чистота і щирість. І відверта беззахисність. Ці очі признавали Марту і своє ім’я — Діана. Цуценя перестало бути цуциком, безіменним собачам. З цієї хвилини це була Діана.»

«А Діана не спала. У вечірній тиші, у комірній темряві пахло молоко. Вона ще не зголодніла, але п’янкий і солодкий дух молока бентежив її. Ніздрі роздмухувалися. Цей запах, очевидно, нагадував їй матір — стару вівчарку, малих братиків і сестричок, з якими вона розлучилася й більше ніколи не побачиться.

Діанині ніздрі, крім духу молока, вловлювали й інші запахи, ще чужі й не знані їй. Вона вдихала їх заразом із свіжістю молока.

Вибралася з кутка, донюшкувала до блюдечка, лизнула язичком і покинула. Підняла носика: так багато різних запахів! Почеберяла під стіл, нюхнула відро і зупинилася. Нюхнула бак і теж спинилася. І ходила під лавами, вузькими проходами поміж безліччю речей, усе обнюшковуючи, вбираючи в себе дух комірчини-гаража. Та куди б і до чого не підповзала, запах молока виманював її. Вона випила його і вилизала тарілку.»

 «Сусіди задивлялися на її вуха, які сторожко вловлювали найменші шерехи, на сіру лискучу шерсть з чорненькою смужкою на хребті, на широченькі груди, на міцні лапи, які обіцяли сьогодні-завтра стати неймовірно дужими. Кого лише не манило взятися за її загривок, щоб відчути туге, наструнене бриніння грайливих м’язів. Але вона цього страх не любила. Нікому не давалася до рук, крім Марти. До чужих відразу закидала видовжену  мордочку і показувала гострі зуби.

Та найкращими в неї були очі. Начеб підмальовані, підведені чи підперті блідуватими півмісяцям знизу  і темними китицями брів зверху, вони виявляли чистоту і не знали найменшої скаламученості. З кожним днем блідуваті півмісяці повнилися, темні китиці розширювалися – в очах світився допитливий розум.»

«Там, унизу, клекоче джерело. За ним — сажалки, форельне господарство. Тому й загорожа. З вечора й до ранку долину висвітлюють, перехрещуючись, прожектори. І ні єдиного дерева. Хоча б на сміх якась верба.

Дівчинка прошмигнула через прорвану сітку і, тримаючись за соснове вориния, повільно спускалася прикрою стежкою до джерела. Воно побулькувало з-під гори і розтікалося круглою криницею, навколо якої росли осока, очерет. Лежала дошка — кладочка, що прогинається під ногами. Напитися води лежма — не нап’єшся. Черпай долонями. Вода холодна, крутить зуби. Ковтай помаленьку, бо застудишся. Над джерелом з пообвалюваної, похмурої, загрозливої стіни, на якій не може вчепитися ніякий корінчик і котра біліє крупчастими кристаликами крейди, цідяться сльози, так ніби гора плаче за джерелом, за водою, що втікає від неї.

А в джерелі найсмачніша, найздоровіша в усьому світі вода. У ній відбивається небо і сонце.

Дівчинка стала на кладочку, не боячись, що замочить ноги. Діана стала й собі. Вони задивлялися у чисту криницю-джерело. У ній відбивалися верхів’я лісу і без маленької хмарини небо. Вони дивилися на це небо. Там, у глибині криниці-джерела, відбившись, летіла чайка. Верхів’я лісу, небо, чайка і їхні голови… Чайка махнула крилом, і вже її нема, бо перекинуте у воді небо невелике, його мало. Вони позадирали голови — чайка летіла над ними. Чиста криниця-джерело вчила їх, малих, бачити високе небо. І що вони ростимуть, то й небо ширшатиме над ними. Воно буде текти над їхніми головами, як тече у джерельній течії.»

«Кругом вода і сонце. Берег далеко. А вони сидять собі, як на синьому плавучому острівці. Вівчарка висолоплює язика. Задоволена. Та вона непосидюща. Тягнеться язиком до води. Синій острівець схитнувся — обоє під ним. Борсаються, бризкають водою, скидаються, як риба. Перекинувши матрац, вилізли на нього, погойдуються на червоному острівці, перепочивають, поки знову не попадають і їх не накриють збурені хвилі. Зі ставка й не виженеш: ловлять останні дні ясного літа, яке обмиває їх чистою водою.»

«Береги сажалок скошені, і сажалки — як поналивані басейни. Над ними хата — вікна на всі боки. Під нею ні вишеньки, ні горішка, і хата аж потріскалася на сонці. Горою, терасами ліс — сосни з гігантськими кронами.

Вона назвала її ім’ям Латонської діви — богині місяця й полювання, покровительки жінок, з якою впольовували літо, самих себе та ще метеликів. Ото й уся дичина.»

 

Складання характеристики героїв твору.

Марта – 8-річна дівчинка, мріяла про собаку, любить Діану, навчає її, разом з нею проводить усі дні, змушена віддати собаку, мріє про нову зустріч з нею.

Діана – розумна, слухається дівчинку, віддана їй, сумує за Мартою.

Бабуся – любить онуку, здійснює мрію Марти мати собаку, дбає про неї; сумує через те, що не зможе утримувати Діану.

Сева (Стіва) – доглядач за ставком, хоче отримати собі в помічники Діану, смачно годує її. Щоб вона не втекла, прив’язав, обстриг вуса. Зрозумівши, що це не допомагає, більше не прив’язував, заводив до себе в хату, їв з нею з одного столу. Коли собаку збив самоскид, намагався врятувати.

 

ІV. Підсумок уроку

 

       Літературний диктант 

1. Коли відбуваються події у творі?

2. Про що сповістила бабуся внучку?

3. Де ховалося цуценя?

4. Чим нагодувала дівчинка собачку?

5. Яку шкоду зробила Діана?

6. Як Діана ставилася до чужих людей?

7. Чому стискалося серце Марти?

8. Куди Марта з Діаною ходили відпочивати?

9. Кому віддала дівчинка вівчарку?

10. Чи добре він до неї ставився?

11. Яка трагедія сталася з вівчаркою?

12. Чого навчає нас цей твір?

 

       Відповіді

1. Влітку.

2. Що у них знайшлося цуценя.

3. У гаражі, за старим горщиком.

4. Молоком.

5. Замучила курча, потім розпотрошила півня.

6. Ричала, не звертала уваги на пригощання.

7. Бо мусила повертатися в місто і Діану треба було комусь віддати.

8. На ставок купатися.

9. Севі (Стіву).

10. Так, але змушений був прив’язати.

11. Потрапила під колеса самоскида.

12. Ми відповідаємо за тих, кого приручили.

 

 Вправа «Мікрофон»

–        Як ви вважаєте, хто винен у смерті Діани?

–        Чому, на вашу думку, бабуся не повідомила Марті про смерть собаки?

–        Чи правильне це рішення?

–        Які ваші враження від прочитаного твору?

–        Чи виникло у когось бажання завести собаку або іншу домашню тваринку?

–        Чому нас навчає оповідання Бориса Харчука?

 

V. Домашнє завдання.  

1. Написати твір - мініатюру «Мій чотириногий друг».

2. Написати фанфік до твору.

3. Намалювати малюнки.