Бойки (верховинці) етнографічна група

Бойки

Бойки (верховинці) - етнографічна група українського етносу. Бойківщина охоплює райони Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей. Вона займає територію близько 8 тис. кв.км.

Про походження бойків існує чимало теорій. За найпоширенішою версією, етнонім «бойки» походить від назви кельтського племені бойїв, яке проживало на території сучасної Чехії та Австрії в пізньоантичні часи. Також бойків розглядають як нащадків давнього племені білих хорватів, котрі брали участь у формуванні українського народу близько тисячі років тому.

Бойки вважаються найзабобоннішими і водночас найрелігійнішими серед українців. А хто ж був пророком у Вітчизні? Традиційно - поети. Відразу згадуються Шевченко і Франко. Останній ніколи не заперечував свого бойківського походження і не цурався рідної говірки. Що ж до Шевченка… Мало хто знає, що діда по матері Тараса в селі кликали бойком, оскільки коріння його сягало Сколівщини.

Кольорове врівноваженим був традиційний одяг бойків, у якому майже до початку XX ст. зберігся ряд архаїчних елементів, такі, зокрема, як довго ворсова вовняна накидка ("гуня") або платоподібний головний убір заміжніх жінок - "намітка".

Жін. костюм складався з короткої тунікоподіб. або уставкової сорочки («опліча»), своєрід. особливістю якої було збирання в брижі навколо шиї та зап’ястя, фартуха, кабата, спідниці, запаски, пояса . Чол. костюм складався з уставкової або тунікоподіб. довгої збрижованої сорочки, полотн. довгих і вузьких або сукон. штанів, пояса. Носили солом’яні та повстяні капелюхи , баранячі шапки .

Характерною особливістю житла бойків , було об'єднання під спільним чотирисхилим дахом житлового приміщення з рядом господарських - сіньми, коморою, стайнею, стодолою, шопою. Житлова частина у бойків займала у забудові не крайнє, а середнє положення, мала два або три вікна у передній "фронтовій" стіні споруди, уздовж тильних та бокових стін під спуском даху обладнували ГОСПОДАРСЬКІ ПРИБУДОВИ.

Етнічну своєрідність Б. визначала насамперед специфіка їхньої госп. діяльності – переважно вирубно-вогняне землеробство, що потім замінилося орним. Осн. культури – овес, жито, ячмінь, яра пшениця. Вирощували також льон, коноплі, картоплю, боби. Важл. заняттям було скотарство – розведення великої рогатої худоби, коней, овець, свиней, кролів і домаш. птиці. Допоміжні заняття – садівництво, бджільництво, полювання, рибальство, збиральництво. Етнічну своєрідність Б. визначала насамперед специфіка їхньої госп. діяльності – переважно вирубно-вогняне землеробство, що потім замінилося орним. Осн. культури – овес, жито, ячмінь, яра пшениця. Вирощували також льон, коноплі, картоплю, боби. Важл. заняттям було скотарство – розведення великої рогатої худоби, коней, овець, свиней, кролів і домаш. птиці. Допоміжні заняття – садівництво, бджільництво, полювання, рибальство, збиральництво.

Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — дивоцеркви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.

Розвивалися ремесла (ткацтво, обробка шкір, шевство, кушнірство, лимарство, столярство), промисли (добування смоли, дьогтю, солі, нафт. ропи, заліз. руди й виплавка з неї заліза, випалювання дерев. вугілля).

Основу харчування Б. складали рослинні продукти – борошняні, круп’яні, овочеві страви. Щоден. хліб – прісний корж («ощипок») із вівсяного борошна. Важливу роль відігравали молоко та молочні продукти. М’ясні страви (дриглі – холодець, душенина – смажене м’ясо, озема – юшка з м’яса) споживалися в обмеж. кількості, на свята.

Переважна більшість корінного населення Західної Бойківщини сповідували греко-католицизм.