Братські школи України. Їх роль у розвитку музичного мистецтва.

Братські школи України. Їх роль у розвитку музичного мистецтва

Малахова А.В.

Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка I курсу Мелітопольського Державного Педагогічного Університету .

У XVI ст. на розвиток освіти в Україні помітний вплив справила епоха європейського Відродження і Реформації. Поступово росло розуміння необхідності підвищеної освіти. Розвивалася мережа протестантських шкіл. Найвідоміші з них були соцініанські та кальвіністські (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко та ін.) А з 80-х рр. XVI ст. з'являються братські школи, засновниками яких були православні церковні братства, які, окрім організації шкіл, будували православні церкви, шпиталі, видавали українські книжки і підручники, їхня просвітницька діяльність була спрямована на боротьбу з вищим католицьким духовенством. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала заснована Успенським братством у 1586 р. Львівська братська школа. Згодом подібні школи відкрилися в містах Києві, Луцьку, Перемишлі, Рогатині, Замості, Вінниці, Кам'янець-Подільському, Кременці. Нерідко авторами підручників для цих шкіл були самі ж учителі. Наприклад, Лаврентій Зизаній написав "Грамматику словенского языка", Мелетій Смотрицысий "Грамматику счовенскую ", якою у свій час користувався Михайло Ломоносов. Серед учителів братських шкіл зустрічалися такі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Серед них були Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Кирило Ставровецький Транквіліан, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький та ін. З багатим досвідом братських шкіл знайомився основоположник педагогіки нового часу Я.-А. Коменський.Нові освітні заклади спочатку виникали як початкові. Пізніше ставали школами підвищеного типу, в яких, окрім початкової грамоти та хорового співу, вивчали "сім вільних мистецтв".Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу ґрунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження і в цьому була його приваблююча сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля. З братських шкіл вийшло чимало тих свідомих українських письменників, захисників православної віри й національної свободи, які вплинули на дух епохи й культури, продовжуючи славні традиції Київської Русі. Саме в період братського руху українська культура почала прогресивно відроджуватися і розвиватися.

Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури. Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії. Братства великого значення надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок, для всіх були обов’язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб’язність. На їх думку освіта – найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності при братствах працювали друкарні, де випускали підручники, різноманітну літературу. Вони були всестановими, приймали до лав всіх, хто бажав цього і міг щось зробити для розбудови держави, її освіти, культури. Головна увага приділ словянській та укр. мовам, грецька, латинська, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки та культури.Виникнення і роль у розвитку просвітництва братських шкіл. Сумні були часи в Україні, яка підпала під владу польської шляхти. Захопивши Південно-Західну Русь, польська шляхта намагалась знищити православну віру й українську мову та силоміць насадити польсько-латинську культуру. Найбільш дієвим засобом полонізації й окатоличення українського народу стала відома Брестська унія 1596 року, згідно якої православна церква підпорядковувалась папі римському і, таким чином, вплив католицької церкви поширювався на цілий ряд нових областей України. Отже, сплюндрована монголо-татарами, зазнавши польсько-католицької експансії, Україна-Русь протягом кількох віків була позбавлена власної державності й переживала глибоку кризу в національній, релігійно-церковній, освітній, науково-культурній та інших сферах. І, як не рідко буває в історії, в Україні в тяжкий для неї період знайшлась та організована сила, яка добровільно в цей час взяла на себе відповідальність за порятунок православної церкви, а разом з тим і національної культури, освіти, науки, мови, моралі, самосвідомості. Цією силою виявились братства – громадсько-релігійні організації православних однодумців. Братства на той час виявились найбільш могутнім демократичним рухом, спрямованим проти національного гноблення й тиску на ті основи християнства, які на той час відповідали глибинним інтересам українського народу. На наступ польських та литовських феодалів вони відповіли могутнім протестом: організовували братські школи, друкарні, видавали українські книги й стали активними захисниками православності та української народності. Як бачимо, головним засобом боротьби з польсько-литовською експансією братства вибрали школу й братські школи виникали там, де православ'ю загрожувала небезпека з боку католицтва: у Львові, Києві, Луцьку, Перемишлі тощо.Вся робота братських шкіл визначалась шкільними статутами, взірцем для яких був Статут найстарішої в Україні Львівської братської школи, заснованої в 1586-му році. Порівняння різних варіантів шкільних статутів дає можливість для висновку, що вони відбивали методичні й педагогічні пошуки вітчизняних педагогів. Особливою популярністю серед братських шкіл підвищеного типу користувалась Львівська братська школа, яка постачала іншим школам навчальні посібники та готувала для них учителів.Як свідчать Статути, у братських школах існувала глибока система організації навчального процесу. Головними елементами системної організації педагогічного процесу братських шкіл були такі ідеї: глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючих поколінь; ретельно розроблений зміст процесу навчання; чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.Вивчення документів братських шкіл свідчить про те, що всі зазначені елементи були тісно пов'язані з історією й культурою українського народу, його боротьбою за незалежність та за збереження національної самобутності українського народу.Глибоке національне виховання забезпечувалось, передусім, вже самим змістом освіти: у братських школах учні вивчали гуманітарні науки – рідну просту мову, слов'янську, грецьку, латинську, польську, а також предмети "семи вільних мистецтв", поетику філософію, богослов'я. Великого значення надавали музичному розвиткові учнів: співи вважались одним з основних предметів навчання, заняття із співів проводилися, зазвичай, у суботу, з учнів братських шкіл складався церковний хор. Зісторико – падогогічних джерел відомо, що у братських школах викладали малювання, однак, відомостей про зміст і методи навчання таким предметам, як малювання, історія, географія не залишилось. Це пояснюється тим, що в братських школах не було окремих навчальних предметів, а необхідні знання про них включалися в різноманітні повчання релігійного характеру, в курси богослов'я тощо. Статут Львівської братської школи, яка була зразком і для інших шкіл, дає уявлення про організацію навчального процесу. Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у розвитку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоличення повинна вестись у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів. Співи були органічною і невід'ємною складовою частиною виховання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музичній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, основи композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у братських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва.Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття уже у січні 1591 року Львівське братство вітало київського митрополита дванадцятиголосним хором.В Україні у даний історичний період продовжує розвиватися вокальна музика.

Наступним закладом, що мав великий вплив на становлення української музики та музичне виховання, була глухівська співоча школа. Глухівська співоча  школа — спеціальна школа, що існувала у середині 18 століття у Глухові, яка готувала придворних співаків. Школа була заснована за іменним указом імператриці Анни Іванівни від 1738 року і проіснувала до кінця 18 століття. Основною метою цієї школи було постачання професійних співаків до імператорського двору.Щоб набирати із усієї Малої Росії із церковників, також із козацьких та міщанських дітей і з інших і утримувати завжди в тій школі до 20 осіб, вибираючи, щоб найліпші голоси були, і веліти їхньому регенту підучити київського і партесного співу, а котрі співу будуть навчені, тих щорічно ліпших присилати до двору її імператорської величності осіб по 10, а на їх місця знову таких набирати"

Глухівська школа заклала міцний ґрунт для розвитку української національної культури, а також і для подальшого розвитку професійної культури Росії. Найвідомішими її вихованцями стали Бортнянський Дмитро та Березовський Максим, що піднесли українську музику на високий рівень.