Брейнстормінг "Навчання дітей з особливими освітніми потребами".

Навчання дітей з особливими освітніми потребами

«Нещасна, знедолена природою… ма­ленька
людина не повинна знати про те, що вона −
малоздібна, що в неї − слабкий розум. Виховання
такої людини повинно бути в сто разів
ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим»

В. О. Сухомлинський.
 

 

 

У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку. Останнім часом міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень . Згідно з ЮНЕСКО інклюзивне навчання – це «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі». Метою  навчання дітей з особливими освітніми потребами є покращання навчального середовища, в якому вчитель і учні відкриті до різноманіття, де гарантується забезпечення потреб учнів і повага до їх здібностей та можливостей бути успішними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У цьому контексті доцільно згадати, що в працях Я. Коменського, І. Песталоцці, С. Русової, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинського, К. Ушинського обґрунтовується положення про  розвиток дитини з особливими потребами, залучення її до загальнолюдських цінностей.

Однак питання соціально - педагогічної роботи з  дитиною з особливими потребами висвітлено в науковій літературі досить фрагментарно. Основна увага акцентується на психологічній підтримці.

Новизна і практична значущість досвіду.

Діти з особливими потребами – це нова для загальноосвітньої школи категорія учнів, ще не звична для вчителів.

 

При  впровадження інклюзивного навчання виникає багато проблем:

По - перше, не всі батьки дітей з особливими освітніми потребами співпрацюють із вчителями і вважають, що лише школа повинна навчити, і це свідчить про те, що з батьками, можливо, треба проводити навчання на державному рівні, бо участь батьків та родини у навчально-реабілітаційному процесі обов’язкова та є необхідною умовою ефективності навчання і реабілітації дитини з особливими потребами.

По - друге,  не вистачає кваліфікації вчителям;

По - третє, немає жодного спеціалізованого магазину, де б можна було б придбати спеціальну літературу, навчальні та методичні посібники, роздатковий та наочний матеріал, картки для корекційно- розвиткових занять. Немає спеціальних підручників для дітей.

Проте ми надіємося на підтримку, розуміння і допомогу. Ми розуміємо, що це дуже тривала, клопітка, системна робота, але без цього у нас не буде співпраці, взаєморозуміння, формування нового світогляду, а, найголовніше нe буде належних результатів щодо освіти, реабілітації та інтеграції в соціум дітей з інвалідністю та дітей з особливими потребами в цілому. 

Усі ми хочемо бачити дітей розумними, сильними, здоровими. Та статистика стану здоров’я школярів сьогодні, на  жаль, досить невтішна. Кількість здорових дітей в Україні постійно зменшується.  Підвищення рівня захворюваності призводить до зростання кількості дітей-інвалідів.

Пропоную свій невеликий досвід роботи з учнями з особливими освітніми потребами.  Насамперед , учитель загальноосвітнього навчального закладу повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

-ознайомитися з анамнезом, мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

-вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;

-ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;

 -навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;

-зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків.

 

В процесі підготовки до уроку в складаю план - конспект уроку, в якому  діти з різним станом психофізичного і інтелектуального розвитку вивчали  близьку за змістом тему, але на тому рівні засвоєння, який доступний для кожного учня.

       Інформація, одержувана учнем по темі, що вивчається відповідає рекомендованій йому для навчання освітній програмі. Закріплення отриманих знань, умінь і навичок ведеться на різному дидактичному матеріалі, підібраному для кожного учня індивідуально: роздаткові картки, вправи з навчальних посібників і підручників.

        Для пояснення складних тем, учням асистент вчителя розробляє картки, інструкції з описом покрокових дій.  Така побудова навчальних занять створює умови, при яких  учень  залучається до навчальної  роботи.

            Для якісного проведення уроку  враховую такі компоненти:

1. Місце даного уроку в системі інших уроків.

Обґрунтованість теми й завдань уроку (для дітей з ООП – корекційно-розвиваючі завдання).

2. Санітарно-гігієнічні умови проведення уроку: дотримання гігієнічних вимог (повітряного, теплового, світлового, шумового режимів), відповідність меблів особливим потребам учнів; психологічна готовність учнів до уроку, емоційний фон уроку.

3. Структура уроку.

Основні етапи уроку, вимоги:

-            перевірка домашнього завдання: (використання різноманітних методів перевірки знань зі зміною домінантного аналізатора);

-            виклад нового матеріалу (правильний вибір методів повідомлення знань, використання адаптованих та модифікованих завдань, зв’язок навчального матеріалу з попереднім і наступним, міжпредметний зв’язок, дотримання принципу «від простого – до складного», правильне використання наочності – поєднання слова, наочності і практичної діяльності на уроці);

-            закріплення нового матеріалу (не використовувати питань, які не звучали при поясненні матеріалу);

-            домашнє завдання (роз’яснення щодо виконання, обсяг, диференціація, доцільність, доступність);

-            корекційна спрямованість уроку.

Відповідність структури уроку його темі й завданням.

Доцільність тривалості кожного етапу уроку.

4. Реалізація основних дидактичних принципів на уроці, а саме:

–    принципів виховуючої спрямованості навчання;

-          науковості процесу навчання;

-          систематичності та послідовності навчання;

-          доступності знань;

-          активності та свідомості у навчанні;

-          наочності;

-          міцності засвоєння знань, формування вмінь і навичок;

-          корекційної спрямованості навчання;

-          індивідуального та диференційованого підходу до учнів.

5. Методи і прийоми навчання.

-                 Різноманітність методів і прийомів, відповідність їх віковій категорії учнів, розвитку змісту навчального матеріалу.

-                 Корекційна спрямованість методів і прийомів.

-                 Прийоми для створення позитивного ставлення до матеріалу уроку, подолання індиферентності.

 

6. Стимулююча функція педагогічної оцінки.

-          Оцінювання у межах програми;

-          порівнювання результатів дитини з її досягненнями у минулому;

-          обов’язково вербальна складова оцінювання;

-          урахування рівня досягнень учня, а не його невдач.

Під час проведення уроку враховую

-                 час, протягом якого дитина може концентрувати увагу (5—7 хв.);

-                 зручність (давати дитині можливість визначити, в яких умовах їй зручніше працювати)

-                  відволікання (визначати місце і умови роботи, за яких дитина мінімально відволікається на сторонні подразники);

Використовую   засоби навчання, які сприяють соціальному та емоційному розвитку дитини, завжди намагаюсь створити сприятливу емоційну атмосферу.

 

Працюючи декілька років над цією проблемою, зробила  висновки  для  успішної роботи з дітьми з ООП:

- коли  розмовляєш з  дитиною з особливими освітніми потребами , необхідно звертатись безпосередньо до неї, а не до особи, яка її су­проводжує.

- при знайомстві цілком природно потиснути руку дитині;

-  при зустрічи з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називаю себе та всіх, хто поруч;

- пропонуючи допомогу, чекаю, поки її приймуть, а потім пояснюю, що і як робити;

- звертайтаюсь до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до під­літків – як до дорослих;

- розмовляючи з учнем, який зазнає труднощів у спілкуванні, слухаю його уважно. Намагаюсь бути терплячім, чекаю, поки він сам закінчить фразу. Не виправляю і не договорюю за нього. Не соромлюсь перепитувати, якщо  не зрозумів співрозмовника;

Дуже важливо для вчителя навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. Наприклад, замість фрази «Цей учень не може ходити» краще сказати так: «Цей учень користується ходунком і кріслом-візком». Інклюзивна освіта передбачає відкритість і доступність не тільки для дітей, а й для дорослих. Батьки – важлива ланка в процесі реалізації інклюзивної освіти. Робота з батьками спрямована на підвищення їх психолого-педагогічної культури, формування потреби в отриманні психолого-педагогічних знань та їх практичне застосування, бажання використовувати їх у роботі з дитиною, зниження переживань. Просвітницьку роботу з батьками організовую також у зручній формі інформаційних листів та пам’яток.

Особливий акцент в роботі з батьками роблю на те, щоб  батьки  приймали свою дитину такою, якою зробила її природа. Прийняття і є та допомога, яку ми можемо дати дитині з особливими потребами. У батьків не повино виникати почуття провини.

Не буду говорити, що впроваджувати інклюзію  легко – дуже важко, адже роз’яснювальної роботи, методичної літератури небагато. Але ми вчимося, обмінюємося досвідом.

 Ми  допомагаємо зберегти фізичне, психічне та соціальне здоров’я дітей, а саме: стимулювати сенсорну та рухову активність, розвивати зорово-моторну координацію дітей, створювати позитивний емоційний фон, допомагати подолати порушення в емоційно-вольовій сфері, розширювати кругозір і просторові уявлення, коректувати зорові відчуття, тренувати пам'ять, увагу, інтелект . Після занять  у дітей відмічається поліпшення когнітивного розвитку, загальної і дрібної моторики, просторових уявлень, вольової мотивації, покращення емоційно-вольової сфери, зникає агресивність.

 Однак, прийняття відповідальності за навчання учнів з особливими освітніми потребами не означає працювати сам на сам, беручи на себе усю відповідальність. Насамперед це означає бути членом команди, співпрацювати з колегами, бути порадником та партнером у батьків.

Робота   всіх фахівців  нашого навчального закладу спрямовується на досягнення головної мети – підготовка дитини до самостійного життя. При цьому значну увагу сконцентровують на тому, щоб допомога і підтримка у процесі навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від цієї підтримки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.     Будяк Л.В. Інклюзивне навчання в сільському загальноосвітньому закладі / Л.В. Будяк. – Черкаси. – 2010 – 40 с.

2.           Діти з особливими потребами у загальноосвітньому просторі: початкова ланка / за редакцією: В.І. Бондаря, В.В. Засенка. – К. 2004. – 152 с.

 

3.   Елен Р. Данієлс Залучення дітей з особливими потребами загальноосвітніх класів / Елен Р. Данієлс, Кей Стаффорд – Львів : Товариство «Надія», 2000. – 256 с.

 

4.     Ервін Е. Підготовка вчителів і вихователів до роботи в інклюзивних класах та групах / Е. Ервін, Д. Кугельмас – Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». – К. – 2000 – 150 с.

 

5.     Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку в Україні: науково-методичний збірник. – К. : ФОП Придатченко П.М., 2007. – 336 с.

6.      Колупаєва А. А. Педагогічні основи інтегрування школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади Монографія /