Буклет для батьків на тему "Гіперопіка"

Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання. 

Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям домогтися успіху в дорослому житті.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик, то в дорослому житті дитина часто страждає різноманітними фобіями і комплексами, також є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою та з низькою самооцінкою.

2. Ми кидаємося на допомогу занадто швидко, оточуємо її надмірною турботою, тобто, позбавляємо її необхідності самостійно вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій, дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.                                                                        3. Ми захоплюємося ними занадто легко.

Згодом дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, в той час як ніхто інший навіть не згадує про це.  І якщо ми захоплюємося ними занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти або справлятися з ними.                                                                                     4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху.

Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують. Часто ми даємо дітям те, що вони просять в якості заохочення. А якщо в сім’ї кілька дітей, то ми вважаємо несправедливим обділяти інших. Таким чином, за заслуги однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслуженої винагороди. У житті такого не буде, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні любові.                                    5. Як ми ділимося власними помилками з минулого?  Поділіться з дітьми помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями – такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до зустрічі з реальністю і навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Розкажіть, що ви відчували в подібних ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли.                                                                          6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість – це зрілість.

Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності» або точної інструкції про те, коли дитині час надавати певний рівень свободи.

7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей. Обов’язок кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини.  Дивлячись правді в очі, для початку потрібно бути таким самому, бо  дитина буде вчитися не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».

ЗОШ І-ІІІ ст. с. Радівка           Калинівський район                Вінницька область

      Виховання дитини – це важке мистецтво, бо кожний наступний етап розвитку віддаляє дитину від батьків за рахунок придбання нових навичок, самостійності та соціальних контактів. А як дозволити піти тому, кого любиш понад усе?

Мета виховання – навчити наших дітей обходитися без нас         Ернст Легуве

2019

Гіперопіка – небезпека чи необхідність?

Кожні батько й мати піклуються про благополуччя й безпеку своєї дитини. Це природно, коли малюк потребує допомоги дорослого, щоб реалізувати й задовольняти свої потреби. Відповідна допомога батьків дозволяє дитині розвиватись у різних сферах: емоційній, соціальній, фізичній, інтелектуальній та пізнавальній. Звучить логічно. Бігати за дитиною з їжею, скрізь возити її у візочку, зашнуровувати взуття та одягати, оберігати від ударів або зідраних колін – також має сенс і підстави. За умови, що це відповідає віку дитини та етапу її розвитку!

Батьки, які оточують дитину гіперопікою, надмірно захищають її від ситуацій, які можуть бути стресогенними, викликати розчарування й наблизити до поразки. Ці ситуації, власне, не що інше, як важкий або незнайомий виклик, що вимагає від дитини самостійності як у діях, так і в мисленні, а іноді пов'язаний з якимось ризиком. Батьки, керуючись турботою й любов'ю, виручають дітей навіть у простих ситуаціях, дивлячись на своє чадо зовсім некритично й надмірно поблажливо.

      Як це відображається на .    .                    дитині?

Для кожного малюка батьки є найбільш важливими й найулюбленішими людьми на світі. Якщо мама й тато кажуть: «Не бігай, бо впадеш», або «Будь обережний, щоб чогось не сталось», «Я боюся за тебе», або «Як ти впораєшся?», то дитина отримує стійке переконання, що світ за межами дому небезпечний і повний всіляких пасток. Це породжує в неї страх!
Крім того, такі висловлювання прищеплюють негативні переконання про самого себе: «Я слабкий», «Я нічого не вмію», «Я не можу», а це призводить до низької самооцінки. У результаті в дитини формується потреба бути поруч з батьками, адже тільки мама й тато є основою та умовою виживання в цій негостинній навколишній реальності. У такій ситуації саме батьки є для дитини єдиною безпечною базою, яка з великою ймовірністю може приймати характер симбіотичних зв'язків.
Життя під ковпаком призводить до ускладнень у соціальних контактах. Якщо дитина відчуває занепокоєння і проявляє симбіотичний зв'язок з батьками, то ізолює себе від групи однолітків. Їй не вистачає навичок ініціювання та побудови товариських стосунків, оскільки при здійсненні невмілих спроб турботливі батьки одразу ж поспішають на допомогу навіть у розмові.
Усе це призводить до відсутності самостійності й невміння приймати рішення. У цьому хибному колі дитина позбавляється простору для прояву своєї власної самобутності, яка в майбутньому дозволила б їй перетворитись на автономну одиницю.