11 серпня о 18:00Вебінар: Зберегти креативність: корисні вправи для вчителів та учнів

Це нам болить за мертвих, а хто вижив – ...

Про матеріал
Сценарій позакласного заходу з позначеної теми. Мета ‑ ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісню, історичні факти, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, повагу та шану до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.
Перегляд файлу

 

Сценарій лінійки-реквієм

 

 Тема. Це нам болить за мертвих, а хто вижив –

                                              Про біль ще скажуть правду, хай гірку.

                                              Й здригнуться телевежі щонайвищі,

                Й солдат підніметься в терновому вінку.

 

 

Мета: 

ознайомити дітей з однією із трагічних сторінок історії , через поезію, пісню, історичні факти, донести до юних сердець, що будь-яка війна – це безумство, катастрофа для людства; виховувати у дітей почуття патріотизму, повагу та шану до тих, хто став свідком і учасником військових подій в Афганістані.

Наочне оформлення:

 мультимедійна презентація; словник – салам, шураві, бача, віват; уривки афганських пісень.

Хід лінійки

А може, правда, - сон це?

                                                                                                     На землю впало сонце…

Ведучий І:

              Шановні, учні, вчителі. Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати одну з трагічних сторінок історії нашого народу, пригадати події, які донедавна були маловідомі. Наша лінійка-реквієм, присвячується вшануванню подвигу воїнів, які в далекому Афганістані виконували свій інтернаціональний обов'язок.

Ведуча ІI:

                Сьогодні ми вшановуємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця кампанія тривала майже 10 років і коштувала великих жертв.

Ведучий І:

              Захід,  приурочений  Дню вшанування учасників бойових дій на території Афганістан оголошується відкритим.

Звучить гімн України.

Ведуча ІI.

Слайд №1

                  Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країнсвіту.

 Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

 Ведучий І.

Слайд №2

                    У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

          Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.

 Ведуча ІI.

                  У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони „ маджахетів ” („ борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

 Ведучий І.

Слайд №3

                     У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном бу впідписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму Афганської республіки реальну воєнну підтримку.

 Ведуча ІI.

                       27 грудня 1979 року війська СРСР увійшли до Афганістану  в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Ведучий І.

Війна. Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

Війна. Війна. Війна.

Ведуча ІI.

Слайд №4

                       Офіційно афганська війна тривала з 27 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.  

Ведучий І.  

                        Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведуча ІI.

                          Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

Ведучий І. 

                         Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, „ наводили лад” у тій країні „ вогнем і мечем”.

Ведуча ІI.

                           Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі ж обов'язки в Іспанії, Угорщині, Чехії...

 Ведучий І.

                     Афган плював їм кулями в обличчя. Брудна, підступна війна...

За що, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?..

(Відео з «9 роти» 2хв.55сек.) 

 Ведуча ІI.  

                        Дуже часто вороги нападали на радянські колони. Обстрілювали їх із гранатометів і крупнокаліберних кулеметів, вогнем і сталлю знищуючи все живе.

Ведучий І.

                         Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити.

Читець.

Вже не дійти до рідних берегів.

Ридали друзі, впавши на коліна,

Він помирав серед чужих пісків,

І разом з ним вмирала Україна.

А вдалині сірів чужий кишлак

І БТР димів опісля бою,

Погасло сонце у його очах, .

Аж гори похитнулися від болю.

В оселю рідну – цинкова труна,

Страшенна кара, за яку провину?

І божеволіла матуся молода,

А разом з нею – Україна.

 Ведуча ІI.

                    В Україну полетіли перші літаки зі страшною назвою «Чорний тюльпан». На своєму борту він вивозив у цинкових трунах жертв цієї страшної війни, так званий «Вантаж 200».

Пісня і відео. (Розенбаум «Чорний тюльпан» 2хв.26сек.)

 Ведучий І. 

                        Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за все. А ціною було життя. Усім боляче, коли обривається життя людини, та, мабуть, немає пекучішого болю, більшого горя, ніж те, що обрушується на батьків з втратою їх дітей. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну.

Ведуча ІІ.

                         В Україну з Афганістану не повернулося близько сотні військовополонених та зниклих безвісти.

Ведучий І.

                           Забрала кровопролитна війна і коханих у молодих дівчат.

Пісня і відео. (Муромов «Афганістан болить в моїї душі….» 3хв.54сек.)

Ведуча ІІ.

                          Афганська війна тривала  2238 днів. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників і з кінця 1986 року піш­ло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Ведучий І. 

Слайд №5

                          Восени 1988 року, розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбарду­вання по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 

 Ведуча ІІ.

                           15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

 Ведучий І.

                           Указом президента України Л.Кучми від 11 лютого 2004 року установлено  в Україні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, який відзначається щорічно 15 лютого.

 Ведуча ІІ.

                            Сьогодні 15 лютого 2019 року виповнюється 30 років як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти — своїх чоловіків і батьків.

Читець.

 Минають дні, ідуть роки

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський, суровий перевал,

Розщелина... Важке каміння...

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому...

Пісня і відео. ( …подивіться хлопці, подивіться дівчата….  2хв.38сек.)

 Ведучий І.

                               Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

Ведучий І.

                                В людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

Мінус пісні «Журавлі» Р. Гамзатов

Ведуча ІI.

                              Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

Ведучий І. 

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

 Ведуча ІІ. 

                                Хай горить на нашій лінійці-реквієму свічка, як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями.

Ведучий І.

 Важко змиритись

Над шляхом сумують тополі...

І падає сніг на поля іменні.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, щодо тебе летять.

Тюльпанами  чорними вкрита земля,

У рідні краї  повернувся у цвітті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил і на поля іменні ветерани

З дітьми і онуками завжди прийдуть

В руках немов вогник – тюльпани,

Афганські події у серці печуть...

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати – Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ...

Ведуча ІІ. 

                           Встаньмо, постіймо хвилину,  за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Ведучий І.

                            Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Ведуча ІІ.

                            Пам'ять про полеглих вшануємо хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання (продовження мінусовки пісні «Журавлі»

Ведучий І. 

                            30  років минуло з часу виве­дення радянських військ з Афганістану, а події в цій країні залишаються живим болем для ба­гатьох колишніх солдатів та офіцерів, що вою­вали в цій війні.

Ведуча ІІ. 

                            Вони живуть серед нас, ці чоловіки, сповнені енергії та сил. Їм виповни­лось по 58-60 років. Але у їхніх серцях живе те, суті чого, на щастя, не знає більшість із нас. У їхніх душах все ще живе війна. І часом уночі вони прокидаються від снів, у яких гримлять вибухи, свистять біля скроні кулі, палає зби­тий в ущелині вертоліт. І друг, з яким діли­ли цигарку, коротко скрикнувши, падає горі­лиць, поспішивши полетіти додому в «Чорному тюльпані»...

Пісня і відео. (О. Маршал «Салам, бача» 1хв.49сек.)

Ведучий І. 

                           Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-афганців, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Ведуча ІI. 

 О, Україно! Ніжно пригорни

  Усіх живих своїх синів, як мати,

   Щоб ми уже не бачили війни,

   Не чули щоб ніколи звук гармати

Ведучий І .

                        Всім присутнім  бажаємо  миру,  здоров'я,   щастя,   душевного спокою,   злагоди,  добробуту  у   великому домі,  що зветься - Україна.

Хай буде все, що має бути:

 І тихі радощі життя,

 Калини цвіт і вишень біле диво,

  І мирних ранків сонячність щаслива.

Ведуча ІІ.

                          Наша лінійка завершена. Дякуємо за увагу.  Всіх запрошуємо на перший урок.

 

 

docx
Додано
15 лютого 2019
Переглядів
248
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку