Пригадаймо! Різдвяні оповідання — це особливі твори про дива, що трапляються з героєм чи героїнею напередодні Різдва або різдвяної ночі. Побудовано їх досить просто: він або вона переживають нелегкі часи, наприклад, принизливу бідність, самотність, розлуку з близькими людьми. Скрутні життєві моменти, душевна криза героя (героїні) зрештою долаються дивовижним утручанням вищих сил або ж завдяки незвичайному випадку. А ще дуже важливими є такі риси, як загострене емоційне очікування свята, світлий, радісний обнадійливий фінал.
Що таке «ходити з вертепом»? Цей звичай має давню традицію. Колись на Різдво студенти українських шкіл «ходили з вертепом» — невеликим пересувним ляльковим театром, поєднуючи вистави про народження Христа з народними комедійними сценками. У своїй творчості прагнули передати радісний дух Різдва, що знаменує перемогу добра й осоромлення усього злого.
Вертепні сюжети дуже прості. Підступний цар Ірод намагається знищити дитинку Ісуса, але Смерть та Чорти спроваджують підлого зловмисника до пекла. Дійовими особами вертепу є також Ангел, Пастушки, Три Царі (вісники народження святої дитини), Козак та деякі інші персонажі — залежно від вибору виконавців. Учасники вуличної вертепної вистави (1908 рік, Швеція)
Попрацюймо з текстом! Вже сьогодні — днесь — Вертеп мав ходити тільки для проби до своїх. Нове Янголя знало, що не буде вдавати із себе зляканого, що боїться Рожденного, а навпаки, воно буде випромінювати усміх, радість, що народилося Боже Дитятко — отрочатко — і сповіщати усім у світлиці, господарям і гостям, про ту велику радість. Звичайно, під час вистави настрій буде мінятися, бо Ірод загрожуватиме існуванню отрочатка — і треба буде передати обличчям і рухами (мімікою і жестами, як казав ватаг Вертепу) цю загрозу від поліції Ірода, треба було непомітно вказати на іншу дорогу Тріє Царям, аби вони знову не зустрілися з Іродом. І треба було надією підтримати Короля Данила, Козака і Січового Стрільця, щоби їх захист Дитятка означав і захист малого дитяти — України. І коли Україна укріпне, а коса Смерті, яка у білому савані і з набіло вимальованим лицем, зітне голови усім іродам, що насилали на наш люд війни, голод, вивози у Сибір, які ще й тепер виганяють людей у найми до Португалії, — аж тоді має на янголятковім лиці з’явитися переможний усміх. З тим урочистим виразом пролунає остання коляда «Нова радість стала», в якій бажаються щасливії літа для України і для господарів дому.
Різдвяне диво — Постривай, малий? Я не Ромко Зацерковний — я справжній Ангел. Не бійся мене, я твій Ангел-хоронитель. А мені сьогодні позволено вчинити різдвяне чудо — я хочу тобі зробити приємність: ми заглянемо до твоїх батьків. Ти був днесь чудовим Янголям — заслужив собі на це. Ми їх не станемо будити — тільки заглянемо. Гаразд?
Він відчув, як прикріплені крильцята лоскочуть, вростаючи у плечі — він стає легким — легким. І мовби летить... — Нам крил не треба, — каже справжній Ангел, — ми не літаємо, як птахи. Ми переносимося куди слід, і то за якусь мить. Але твої прикріплені крильця могли загубитися — тому й проросли. Але не надовго.