Сценарій урочистої загальношкільної лінійки до 204 річниці з дня народження Т.Г.Шевченка «Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий».

Сценарій урочистої загальношкільної лінійки

до 204 річниці         

з дня народження Т.Г.Шевченка

«Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий».

Мета:

• вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України - Т.Г.Шевченка.
• формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.
• викликати гордість за талановитих дітей з простолюду, за їхнє бажання

вчитися, служити своєму народу;

• виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України,виховувати почуття гідності і любові за свій народ, прагнення зберігати в пам’ яті історію свого народу.

Фонфари.

Звучить фонова музика. Виходять ведучі.

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю.  Україна-країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Ведучий:Україна-це тихі води і ясні зорі.

Ведуча: Україна-це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Танок «Як у нас на Україні»

Ведучий:Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка.      Ім’я дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

 Ведуча: Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Ведучий:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Пісня. «Відкриваю  «Кобзар».

1. Відкриваю Кобзар і душею радію,
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.
ПР :
За любов до рідної землі,
За пісні твої пророчі.
За калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.
2. Відкриваю Кобзар, цю священную книгу
І молюся і вірю, у пророчі слова.
Відкриваю Кобзар і на серці утіха,
Доки мова живе, Україна жива.
ПР : І любов до рідної землі,
І пісні твої пророчі.
І калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.

Ведуча: В дні перемог і в дні поразок, в щасливі дні , і в  дні сумні

      Іду з дитинства до Тараса, rрізь глум юрби і суєти,

Ведуча: Ні, не в минуле, а в майбутнє, до тебе я, Тарасе йду.

      Коли в душі моїй тривога, коли в душі пекельний щем,

      Іду до нього до живого, У Всесвіті віршів  й поем.

Ведуча: І в дощ, і в сніг карбую кроки і чую, дивлячись в блакить:

       Реве та стогне Дніпр широкий. щоб розбудити всіх, хто спить.

Ведучий:  Я не один іду до нього - Ідуть до нього тисячі.

        Неначе грішники до Бога Свої печалі несучи.

Ведуча:  І доки в римах Заповіту   вогонь поезії не згас.

       Той рух до сонця не спинити, бо зветься сонце те – Тарас.

 Звучить пісня «Бандуристе,орле сизий» (сучасне аранжування)

 Ведучий:  Минуло  204 років з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  -  як   член сім’ї , як найдорожча людина.

Ведуча:  В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.

Учень:    Тарасе, наш Кобзарю, всюди приходиш нині ти, як свій,

                Тебе вітають щиро люди на всій Україні моїй.

Учениця:   Я, маленька українка, вісім років маю,

                   Про Тараса Шевченка  вже багато знаю.

                   Він дитя з-під стріхи, він в подертій свиті.

                   Він здобув нам славу, як ніхто на світі.

                   А та наша слава не вмре не загине

                   Наш Тарас Шевченко –  сонце України.

Учень:       Уклін тобі, Тарасе  великий наш пророче,

                   Для тебе вірно б ‘ється те серденько дитяче

                   За тебе вічно б’ється, за твої заповіти,

                   Чого батьки не зможуть те зроблять їхні діти.

Вірш «Доля».

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

Ведучий:  Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака  виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри  в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.

Ведуча:   Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми  наступниками. Його слово  живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.

Ведучий: Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа.

 Ведуча:   Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури.

 Ведучий:   Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні  шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча:   А ще Шевченкові дуже хотілося, щоб ми його просто  пам΄ятали:

                                       І мене в сім΄ї великій,

                                       В сім΄ї вольній, новій,

                                       Не забудьте пом΄янути

                                       Незлим тихим словом.

                                          Дякуємо за увагу!!!