Чекліст №1 до теми Г.Тютюнник "Климко"
«Климко»
чекліст до твору
3-й розділ
Коментар для вчителя, щодо виконання завдань за чеклістом
Твір Г.Тютюнника «Климко»(1-3 розділи)
1-й розділ.
За жанром твір «Климко» - повість
Події розпочинаються вранці посеред степу на Донеччині під час другої світової війни. Що снилося хлопцеві?
«Уночі йому снилася велика зграя жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш. А то була не зграя і не химера опівнічна — то був вихор з великого кленового та дрібного вишневого листя, що знявся над висілком, коли Климко вийшов у степ за станцію і востаннє оглянувся назад. Та листяна зграя стовпом стала у під небесся, вище й вище, а там здрібніла, розсипалася і зникла геть з очей.»
Де те листя потім сіло? Чи, може, воно ще й досі кружляє?..
Як ви міркуєте, чи може бути листя – символом, і що воно означає? Осінній сум, розставання, втрата, приреченість…
Куди чимчикував Климко? Десь там, біля тих гір, чув од людей Климко, було велике місто Слов'янськ, а поміж горами, просто на землі, лежала брилами сіль, — бери скільки здужаєш.
В першому розділі автор знайомить нас з головним героєм твору. Хто він такий? «Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів». «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було "сто літ", і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути.» «Дядько Кирило був машиністом великого паровоза ФД і ходив на роботу коли як: то вранці, то вдень, то посеред ночі, коли Климко вже спав. Повертався він завжди несподівано — з залізною скринькою в руці,»
Які гостинці ховалися в скрині? «У скриньці, що пахла так само, як і дядькова діжурка і картуз, і сам дядько, лежали блискучі ключі й ключики. Климко ніколи їх не чіпав, бо то були дядькові ключики од паровоза, а лише роздивлявся на них. Ще був у скриньці молоток, жмутик пухкої білої нитковини, великий кухоль, щоб набирати на станціях окропу і чаювати з грудочкою цукру, та складанйй ножик — різати хліб. У кухлі Климко й знаходив гостинець: пригірщ пряників-срібноголовців, або гроно прозорих півників на паличках, зв'язаних докупи білою ниткою, або ще щось таке.»
Де ж жив хлопець з дядьком? І що таке барак? Климко й не боявся ночей, тому що барак майже ніколи не спав увесь. У ньому жило багато людей, всі вони працювали на станції, ходили на роботу і поверталися з неї хто коли, отож у бараці хтось та не спав. До того ж стояв барак у такому веселому місці, що його з усіх боків осяювали вогні — зі станції, з вагоноремонтних майстерень та від шахти, — і він плив щоночі в тих вогнях, наче корабель у сріблястому морі.
Але в житті хлопця сталася трагічна подія. Було вбито дядька Кирила. І саме про нього була ця репліка
— Пряме влучення... — квапливо розказував хтось.
А чи звернули увагу ви, що впродовж всієї дороги хлопчик постійно згадує своє життя до цієї подорожі? В цьому унікальність композиції цього твору. Викладення подій хронологічне, але автор часто робить відступи.
Автор повертає нас знову в степ, в копицю сіна. Кого Климко зустрів в степу і чиї слова?
«Чех повернувся вже без карабіна, тримаючи в руках пакунок з вицвілої плащ-палатки в рудих та зелених плямах, і подав його Климкові.
Затим набрав оберемок соломи, ще раз оглянувся на Климка, похитав головою: "Война, война... Плохо..." — і пішов до коней, згорблений, у важких, не про старечу ногу, ботинках.
Підвода рушила шляхом навздогін за обозом, що був уже далеко, і незабаром скотилася у виярок.»
Климко вирішує поснідати.
Климко йшов уже – восьму добу.
Слова « Я приготую вам краплі датського короля, мій шановний. Загляньте якось.» належать: «дід Бочонок, станційний аптекар і дядьків Кирилів товариш. Дід Бочонок — так звала аптекаря вся дітвора у висілку й на станції — цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару і (це було видно через вікно) розважував на манюніх вагах якісь ліки або стояв за прилавком, упершись у нього великим животом. Він знав усіх, і його теж знали всі. Сивий, вусатий і кругло-товстий, як справжнісінький бочонок, аптекар любив походжати ранками по базару — в широких смугастих штанях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці, підперезаній крученим шовковим поясом з білими китицями. На ногах у нього були величезні жовті черевики. Бочонок ніколи не купував, а лише весело перемовлявся з базаровими і реготав басом з-під білих розпущених вусів: "Гу-гу-гу! Кха-кха-кха! О, моє вам шануваннячко!" І знову реготав, причому живіт йому здіймався, мов велика пругка подушка, і двигтів.»
Що за історія з сухарями? І чому їх шість? Сухарів хватило б надовше, якби вони були не червиві, якби їх давав йому дід Бочонок, а не його жінка, — худа, злюща і скупа Бочончиха. Климкові завжди, коли вони бували з дядьком Кирилом в гостях у Бочонків, здавалося, що Бочончиха не ставляє миски із святковим їстивом на стіл, а кидає їх, на що дід Бочонок тільки прикахикував і йорзався на стільці, проте мовчав.
Пригадайте цю історію. Як це охарактеризовує Бочонка та його дружину?
Що це за рівняння- 57 – (12+45)? «До обіду Климко накопав п’ятдесят сім картоплин — великих, менших і зовсім дрібних. Дванадцять, найдрібніших, він спік. їв помаленьку, вмочуючи в коробочку з сіллю: помаленьку — щоб довше, та й живіт не заболить. А то глоду он переїв — і знудило. Потроху треба було...»
Знову автор повертає нас до мирного життя Климка. Чи був у нього розпорядок і з яких справ він складався? Пригадаймо.
«Будили його щоранку, ще задовго до того, як іти до школи, хлібозавод і водовоз. Першою повз барак, повільно второхкуючи колесами по кам’янці, їхала до пекарні порожня зелена будка, запряжена парою маленьких (менших, ніж у німців) дебелих коненят. За тихої погоди від будки лишався у повітрі хлібний дух, що довго не розходився потім. На будці було написано великими білими літерами "ХЛІБ"…»
«Трохи згодом до барака з гуркотом і хлюпотом у довгому бочонку на чотирьох колесах під’їздив водовоз..»
« Аж ось від вагоноремонтних майстерень, спершу охрипло, з шипінням, а далі все чистіше й потужніше, долинав гудок, скликаючи людей на роботу. Климко вирушив до школи..»
3-й розділ.
«То була не копичка, а старий курінь на баштанищі з прив'ялим уже огудинням та дрібною, з яблука завбільшки, пізньою зав'яззю кавунчат. Климко розбивав їх об коліно і смакував блідо-рожеву холодну серединку: ба, не встигло ще й сонце заховатися, а земля вже холоне...»
Знову автор повертає нас до спогадів Климка. На цей раз він ділиться з нами важким періодом після смерті дядька. Як він виживав? Які зміни відбулися в житті Климка? Які риси характеру проявилися у Климка?
«Климко знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова…» «Климко переніс із гуртового барачного погреба ті запаси, що вони мали з дядьком про осінь: шестеро відер дрібної картоплі-"розовки", два кусники сала, старого, жовтого зверху, та з десяток цибулин — і зажив у ваговій сам-один…» «А Зульфат Гарєєв, онук дідуся Гарєєва з хлібопекарні, той і ночувати мало не щодня зоставався. Хлопцям до вподоби було в низенькій кам'яній Климковій хижі серед глухих штибових кучугур на одшибі від висілка — ніби на Робінзоновому острові...»
Але до чого тут щурі? Пригадаймо цю історію. «Дві ночі Климко спав на голому столі й одбивався від пацюків палицею, стукаючи нею по стіні».
Як хлопці справилися з цією проблемою? «Спровадив їх з вагової Зульфат Гарєєв, давній Климків товариш. Він знайшов Климка по димкові з труби, що виходила крізь шибку надвір…» «Він хутко познаходив усі пацючині ходи й виходи, вигріб з "буржуйки" в цеберку вугільний жар і заходився натовкувати його палицею в кожну нору, втираючи сльози від гарячого їдкого диму.»
Почалися важкі дні окупації. Хто перший вдерся на станцію? «А через півмісяця — сталося те зранку — після короткого бою на станцію зі степу прийшли італійці.»
Як змінилися умови життя для мешканців? «Поївши курей, італійці гуртами, найменше по двоє-троє, пхалися від двору до двору і шукали собі їжу за гроші…» «Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий. Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод.». «На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й "кіровські" годинники на вузеньких ремінцях... І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: "Солі... Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі..."
Хто зображений на ілюстрації? «І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню.»
Які спогади, пов’язані з вчителькою, у Климка? Як вирішили Климко й Зульфат допомогти вчительці? На що зважився Климко? Як це охарактеризовує головного героя?
про публікацію авторської розробки
Додати розробку