Чи трапиться диво? (Сценарій за мотивами драми Г. Ібсена "Ляльковий дім")

«Ляльковий дім»

ДІЙОВІ ОСОБИ

Адвокат Хельмер.

Нора, його дружина.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Служниця Хельмерів.

Посильний.

Три жінки-сусідки

Дія відбувається у квартирі Хельмерів.

По сцені проходять дві жінки.

Жінка 1. Чи чули ви новину? Адвокат  Хельмер став директором банку.

Жінка 2. Чи й справді? Що ж, думаю, він цього заслуговує. Он як про сім’ю дбає. А дружину ж як любить: все білочкою, лялечкою називає.

Жінка 3. Та й фру Нора ж його достойна. Кілька років тому, коли адвокат хворів, незважаючи на смерть власного батька, вона його так доглядала, в Італію їздили.

Жінки сходять. На сцену вбігає Нора з пакунками. Поволі виходить Хельмер.

Хельмер.  Is that my little lark twittering out there?

Нора. Yes, it is!

Хельмер. Is it my little squirrel bustling about?

Нора. Yes!

Хельмер. When did my squirrel come home?

Нора. Just now.  Come in here, Torvald, and see what I have bought.

Хельмер. Don't disturb me.  Bought, did you say? All these things? Has my little spendthrift been wasting money again?

Нора. Yes but, Torvald, this year we really can let ourselves go a little. This is the first Christmas that we have not needed to economise.

Хельмер. Still, you know, we can't spend money recklessly.

Хельмер. Do you remember last Christmas? For a full three weeks beforehand you shut yourself up every evening until long after midnight, making ornaments for the Christmas Tree, and all the other fine things that were to be a surprise to us. It was the dullest three weeks I ever spent!

Нора. I didn't find it dull.

Хельмер [сміється]. But there was precious little result, Nora.

Нора. Oh, you shouldn't tease me about that again. How could I help the cat's going in and tearing everything to pieces?

Хельмер. Of course you couldn't, poor little girl. You had the best of intentions to please us all, and that's the main thing. But it is a good thing that our hard times are over.

Нора. Yes, it is really wonderful.

Хельмер. This time I needn't sit here and be dull all alone, and you needn't ruin your dear eyes and your pretty little hands--

Служниця. Пані, прийшла незнайома дама. І доктор.

Нора. Запрошуй.

Хельмер виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.

Фру Лінне (ніяково, запинаючись): Здрастуй, Норо.

Нора (невпевнено). Здрастуйте…

Фру Лінне. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю… Так, здається… (Поривчасто.) Як! Кристина… Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора. Кристино! А я не впізнала тебе відразу! Та й як можна… (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!

Фру Лінне. Ще б пак. За дев'ять-десять довгих років…

Нора. Здається, трішки, ледь-ледь, зовсім трішки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова — сиджу тут, базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!

Фру Лінне. У чому справа, Норо?

Нора (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому.

Нора. Так, я знаю. Я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.

Фру Лінне. Люба Норо, я добре розумію.

Нора. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. Ах ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі жодних коштів?

Фру Лінне. Жодних.

Нора. Ні дітей?

Фру Лінне. Ні дітей.

Нора. Значить, нічого?

Фру Лінне. Нічого. Навіть горя й жалю, чим можна було б живити пам'ять.

Нора (недовірливо дивлячись на неї). А як же це може бути, Кристино?

Фру Лінне (гірко посміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.

Нора. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А у мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони гуляють з нянею. Але ти неодмінно розкажи мені про все…

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Та одне я все ж таки повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас у ці дні?

Фру Лінне. Ні. Яке?

Нора. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно — мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту. Правда?

Фру Лінне. Так, у кожному разі, повинно бути чудесно — мати все потрібне.

Нора. Ні, не тільки потрібне, а й багато-багато грошей.

Фру Лінне (усміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.

Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, «Нора, Нора» не така вже й божевільна, як ви вважаєте… Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!

Фру Лінне. І тобі?

Нора. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в'язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І… ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що треба відрядити його на південь.

Фру Лінне. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?

Нора. Еге ж. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло — жах, Кристино!

Фру Лінне. Можу собі уявити.

Нора. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.

Фру Лінне. Так, але, у кожному разі, велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.

Нора. Скажу тобі, ми одержали їх від батька.

Фру Лінне. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.

Фру Лінне. Нещодавно і моя мати, яка потребувала мого догляду, померла. Нема для кого більше жити. Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут, мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили. Якби лише вдалося одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу…

Нора. Думаю, Кристино, що Торвальд допоможе.  Тільки довір усе мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.

Фру Лінне. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу… Вдвічі гарно з твого боку, — тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Нора. Мені? Мені вони мало знайомі?

Фру Лінне (посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне… Ти дитя, Норо!

Нора (підвела голову і перетнула кімнату). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.

Нора. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе.) Так, бачиш… І мені є чим пишатись, чим радіти. Це я врятувала життя Торвальду.

Фру Лінне. Врятувала? Як врятувала?

Нора. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.

Фру Лінне. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Нора (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але…

Фру Лінне. Але…

Нора. Тато не дав нам ні копійки. Це я дістала гроші.

Фру Лінне. Ти? Всю цю велику суму?

Нора. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш?

Фру Лінне. Та як це можна. Норо? Виграла в лотерею?

Нора (зневажливо). У лотерею! (Пирхає.) Це була б не штука!

Фру Лінне. Так звідки ж ти взяла їх?

Нора (наспівуючи і загадково посміхаючись). Гм! Тра-ля-ля-ля!

Фру Лінне. Не могла ж ти позичити?

Нора. Так? Чому?

Фру Лінне. Дружина не може заборгувати без згоди чоловіка.

Нора (підводячи голову). Ну, якщо дружина трохи розуміється у справах, якщо дружина розуміє, як треба розумненько взятись за діло, то…

Фру Лінне. І твій чоловік так і не дізнався від твого батька, що гроші були не від нього?

Нора. Так і не дізнався. Адже тато помер саме в ці дні. Я, правду сказати, хотіла була розповісти йому і просити не виказувати мене, але він був уже такий хворий, — і мені, на жаль, не довелося зробити цього.

Фру Лінне. І ти досі не зізналася чоловікові?

Нора. Ні, боронь Боже, що ти! Він такий суворий щодо цього. І крім того, з чоловічим самолюбством… Для нього було б так болісно, принизливо дізнатися, що він зобов'язаний мені чимось. Це б зіпсувало наші стосунки. Наше щасливе сімейне життя перестало б тоді бути таким, яким воно є.

Фру Лінне. І ти ніколи йому не скажеш?

Нора (подумавши і злегенька посміхнувшись). Так… Колись, можливо… коли мине багато-багато років і я вже не буду така гарненька. Ні-Ні. Цього ніколи не буде!.. Ну, що ти скажеш про мою велику таємницю, Кристино? Годжуся я на щось?

Фру Лінне. Тож тобі, певно, доводилося відмовляти собі, бідолашна?

Нора. Зрозуміло. Я ж була більше за всіх зацікавлена! Торвальд дасть, бувало, мені грошей на нове плаття і тому подібне, а я завжди витрачу тільки половину. Все якомога дешевше та простіше купувала. Це щастя, що мені все до лиця, і Торвальд ніколи нічого не помічав. Та самій часом бувало нелегко, Кристино. Адже це така втіха — гарно вдягатися! Правда?

Фру Лінне. Мабуть.

Нора. Ну, були у мене, звичайно, й інші джерела. Минулої зими пощастило — я одержала цілу купу паперів для переписування. Щовечора замикалась у себе в кімнаті і писала, писала до пізньої ночі. Ах, часом, бувало, так утомишся! Та все ж дуже приємно було працювати, заробляти гроші. Я почувала себе майже мужчиною.

Фру Лінне. І скільки ж тобі вдалося таким чином виплатити?

Нора. От уже не можу сказати точно. У таких справах, бачиш, дуже важко розібратися. Знаю лише, що виплачувала стільки, скільки мені вдавалося зібрати. Але часто у мене просто руки опускалися. (Посміхаючись.)

У передпокої чути дзвінок.

Фру Лінне: Краще мені піти.

(виходить)

Служниця: Якийсь пан хоче поговорити з паном Хельмером.

Нора: Який пан?

(входить Крогстад)

Крогстад: Це я, фру Хельмер.

(На сцені з’являються три сусідки, які спостерігають за подіями на сцені і коментують їх.)

Жінка 1: Але ж Нора й смілива! Не кожна змогла б таке зробити! Цікаво, хто їй цю позичку дав? Адже для того, щоб жінка змогла позичити гроші, необхідно, щоб чоловік за неї поручився. А якщо Торвальд нічого про це не знав, то хто ж тоді? Батько?

Жінка 3: Можливо.

Жінка.2: Дивно, що ж Крогстад тут робить? Йому зовсім не личить приходити до цього дому, з його-то репутацією.

Жінка.1: Так, то була темна історія. Він документи підробив, правда?

Жінка..2: Ніхто так нічого й не довів, чи то підробив, чи то помилився, чи то й не він зовсім… Але відтоді всі знають, що краще від нього триматися подалі. То що ж він тут хоче?

Жінка..3: Він же працює в тому банку, в який директором призначено Торвальда Хельмера. І поговорюють, що Торвальд має намір його звільнити.

(Крогстад зупиняється біля Нори і фру Лінне, тоді йде далі. Лінне виходить. Крогстад повертається, показує Норі якийсь документ, Нора жахається. Крогстад виходить).

Жінка.1: Про що ж він з Норою балакає?

Жінка.2 (Нашорошує вуха) Ви це чули? Нора, виявляється, не просто чоловіка обманула! Крогстад стверджує, що підпис батька, який за неї поручився, датовано другим жовтня!

Жінка.3: То й що?

Жінка..2: А те, що батько Нори помер 29 вересня!

Жінка.1: Отже Нора не тільки взяла позику, вона ще й підпис підробила? Якщо про це стане відомо…

Жінка.2: Якщо про це стане відомо, то сім’я Хельмер вже не буде такою поважаною в суспільстві.  Не думаю, що хтось повірить, наче Торвальд не знав, чим займається його дружина.

Жінка.3: Я думаю, що Торвальд візьме провину на себе. Він же такий чесний і принциповий, і так любить дружину. Він не дозволить, щоб вона постраждала.

Жінка.1: Хотілось би вірити. Та все ж, чого Крогстад добивається?

Жінка.2: Я бачила, як посильний відніс листа зі штампом. Пан Хельмер його, очевидно звільнив. І всім відомо, що ніхто Крогстада на роботу не візьме. А в нього ж малі діти, про них треба дбати. Не важко здогадатися: він шантажує Нору, щоб вона добилася у чоловіка відміни того наказу.

Ж.3: А якщо їй не вдасться?

Жінка.2: То ми, напевно, зовсім скоро довідаємося, чи дійсно Торвальд Хельмер так любить свою дружину, щоб взяти її провину на себе.

(заходить Хельмер. Нора його питає, він киває головою «ні», виходить. Заходить фру Лінне. Нора їй все розповідає. Бачать Крогстада, який приносить листа, вкидає його у скриньку. Нора виходить)

Жінка.1 Дивна ситуація. Подружжя Хельмерів пішло на вечірку. Я бачила, як Нора репетирувала танець. Вона танцює, наче її життя від цього залежить.

Жінка.2: А тим часом Фру Лінне і Крогстад мають, як виявилося дещо спільне.

Жінка.3: І що ж це?

Жінка.2: Вони колись кохали один одного. Але фру Лінне вийшла заміж за заможного чоловіка, а Крогстад одружився з іншою.

Жінка.3: Як вона так могла з ним повестися?

Жінка.2: А що їй було робити? Мати хвора, брати малі… Тепер цього вже нічого немає. Та й Крогстад вдівець.

Жінка.3: А ти чула що вони один одному сказали? Що якщо є заради кого жити, то все можна ще змінити!

Жінка.1: Що ж вони змінювати збираються?

Жінка.3: Я так думаю, що фру Лінне прийшла просити, щоб він забрав того листа, в якому розповідає про злочин Нори.

Жінка.1: Щось не схоже, що вона про це просить.

Жінка..2: Вона вважає, що Нора мусить відкритися чоловікові, вони повинні нарешті серйозно поговорити, як дорослі люди. Бо зараз таке враження, що вони тільки граються одне одним.

Жінка.3: Так, ти маєш рацію. Бачите, вони обоє йдуть геть, а лист залишається.

( фру Лінне і Крогстад виходять, тримаючись за руки. Входять Нора і Хельмер. Три сусідки теж виходять геть)

(входять Нора і Хельмер. Чоловік читає листа)

Helmer. Nora!

Nora. Ah!--

Helmer. What is this? Do you know what is in this letter?

Nora. Yes, I know. Let me go! Let me get out!

Helmer.  True? Is this true, that I read here? Horrible! No, no--it is impossible that it can be true.

Nora. It is true. I have loved you above everything else in the world.

Helmer. No tragic airs, please. (Locks the hall door.) Here you shall stay and give me an explanation. Do you understand what you have done? Answer me! Do you understand what you have done?

Nora. Yes, now I am beginning to understand thoroughly.

Helmer (walking about the room). What a horrible awakening! All these eight years--she who was my joy and pride--a hypocrite, a liar--worse, worse--a criminal! The unutterable ugliness of it all!--For shame! For shame! (NORA is silent and looks steadily at him. He stops in front of her.) I ought to have suspected that something of the sort would happen.

I ought to have foreseen it. All your father's want of principle—be silent!--all your father's want of principle has come out in you. No religion, no morality, no sense of duty--. How I am punished for having winked at what he did! I did it for your sake, and this is how you repay me.

Nora. Yes, that's just it.

Helmer. Now you have destroyed all my happiness. You have ruined all my future. It is horrible to think of! I am in the power of an unscrupulous man; he can do what he likes with me, ask anything he likes of me, give me any orders he pleases--I dare not refuse. And I must sink to such miserable depths because of a thoughtless woman!

Nora. When I am out of the way, you will be free.

Helmer. No fine speeches, please.  What good would it be to me if you were out of the way, as you say? Not the slightest. He can make the affair known everywhere; and if he does, I may be falsely suspected of having been a party to your criminal action.

Nora (coldly and quietly). Yes.

Helmer. I must try and appease him some way or another. And as for you and me, it must appear as if everything between us were just as before--but naturally only in the eyes of the world. You will still remain in my house, that is a matter of course. But I shall not allow you to bring up the children; I dare not trust them to you. To think that I should be obliged to say so to one whom I have loved so dearly, and whom I still--. No, that is all over. From this moment happiness is not the question; all that concerns us is to save the remains, the fragments, the appearance—

Заходить служниця.

Служниця: A letter for the mistress.

Helmer. Give it to me. Yes, it is from him. You shall not have it; I will read it myself. (читає) Yes, it is true! I am saved! Nora, I am saved!

 Nora. And I?

Helmer. You too, of course; we are both saved, both you and I. Look, he sends you your bond back. He says he regrets and repents--that a happy change in his life--never mind what he says! We are saved, Nora! No one can do anything to you. Oh, Nora, Nora!--no, first I must destroy these hateful things. Let me see--. (Takes a look at the bond.) No, no, I

won't look at it. The whole thing shall be nothing but a bad dream to me. (Tears up the bond and both letters, throws them all into the stove, and watches them burn.) There--now it doesn't exist any longer. He says that since Christmas Eve you--. These must have been three dreadful days for you, Nora.

Nora. I have fought a hard fight these three days.

Helmer. And suffered agonies, and seen no way out but--. No, we won't call any of the horrors to mind. We will only shout with joy, and keep saying, "It's all over! It's all over!" Listen to me, Nora. You don't seem to realise that it is all over. What is this?--such a cold, set

face! My poor little Nora, I quite understand; you don't feel as if you could believe that I have forgiven you. But it is true, Nora, I swear it; I have forgiven you everything. I know that what you did, you did out of love for me. My poor little Nora, I quite understand; you don't feel as if you could believe that I have forgiven you. But it is true, Nora, I swear

it; I have forgiven you everything. I know that what you did, you did out of love for me.

Nora.  Thank you for your forgiveness. (Виходить. Повертається з валізою)

Нора (дивиться на свій годинник). Не так ще й пізно. Присядь, Торвальде. Нам з тобою є про що поговорити.

Хельмер. Норо… що це? Цей застиглий вираз.

Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені треба багато чого сказати тобі.

Хельмер. Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Нора. Отож-бо й є. Ти мене не розумієш. І я тебе не розуміла… до сьогоднішнього вечора. Не перебивай мене. Ти тільки вислухай мене.

До мене ставилися дуже несправедливо, Торвальде. Спочатку тато, потім ти.

Хельмер. Що! Ми обидва?.. Тоді як ми любили тебе більше, ніж будь-хто на світі!

Нора (хитаючи головою). Ви ніколи мене не любили. Вам тільки подобалось бути закоханими у мене.

Хельмер. Норо, що це за слова!

Нора. Та вже так воно і є, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, — йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками. Потім я потрапила до тебе в дім.

Хельмер. Що це за вислови, коли говориш про наш шлюб!

Нора (твердо). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла до твоїх. Ти все влаштовував за своїм смаком, і в мене став твій смак. Мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе, Торвальде. Ось у чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні переді мною. Ваша вина, що з мене нічого не вийшло.

Хельмер. Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді ніколи не була.

Хельмер. Ти не була… не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти був завжди такий милий, ласкавий до мене. Але весь наш дім був тільки великий ляльковий дім. Я була тут твоєю лялькою, донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалось, що ти грався, бавився зі мною, як їм подобалось, коли я граюсь і бавлюся з ними. У цьому, власне, й було наше подружнє життя, Торвальде.

Хельмер. Так, частина правди є в тому, що ти кажеш, хоч ти дуже перебільшуєш. Але тепер у нас усе буде інакше. Час забавок минув, настав час виховання.

Нора. Чийого? Мого чи дітей?

Хельмер. І твого, і дітей, дорога Норо.

Нора. Ах, Торвальде, не тобі виховати з мене справжню дружину собі.

Хельмер. І ти це говориш?

Нора. А я… Хіба я підготовлена виховувати дітей?

Хельмер. Норо!

Нора. Чи не сам ти щойно сказав, що не можеш довірити мені їхнє виховання?

Хельмер. У хвилину роздратування. Чи ж можна звертати на це увагу!

Нора. Ні, ти розсудив правильно. Ця справа не під силу мені. Треба спочатку вирішити інше. Я повинна виховати себе саму. І не в тобі шукати мені допомоги. Мені треба взятися за це самій. Тому я і йду від тебе.

Хельмер (схоплюючись). Що ти сказала?

Нора. Мені треба побути самій, щоб розібратися в самій собі і в усьому іншому. Тому я й не можу залишитись.

Хельмер. Норо! Норо!

Нора. І я піду негайно ж. Кристина, мабуть, дасть мені притулок…

Хельмер. Ти не при своєму розумі! Хто тобі дозволить! Я забороняю.

Нора. Тепер даремно забороняти мені будь-що. Я візьму з собою лише своє. Від тебе нічого не візьму, ні тепер, ні опісля.

Хельмер. Що ж це за безумство!

Нора. Завтра я поїду додому… Тобто до мого рідного міста. Там мені буде легше влаштуватися.

Хельмер. Ах ти, засліплене, недосвідчене створіння!

Нора. Треба ж коли-небудь набувати досвіду, Торвальде.

Хельмер. Покинути дім, чоловіка, дітей! І не подумаєш про те, що скажуть люди?

Нора. На це мені нічого звертати увагу. Я знаю тільки, що мені це потрібно.

Хельмер. Ні, це обурливо! Ти можеш так зневажати найсвященніші свої обов'язки?

Нора. Що ти вважаєш найсвященнішими моїми обов'язками?

Хельмер. І це ще треба пояснювати тобі? Чи в тебе немає обов'язків перед твоїм чоловіком і перед твоїми дітьми?

Нора. У мене є й інші, також священні.

Хельмер. Немає в тебе таких! Які ж це?

Нора. Обов'язки перед собою.

Хельмер. Ти передусім дружина й мати.

Нора. Я в це більше не вірю. Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, — або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книжках пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у книжках. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них.

Хельмер. Ні, це просто нечувано з боку такої молоденької жінки! Але коли тебе не може напоумити релігія, то дай мені зачепити хоч твою совість. Адже моральне почуття у тебе є?

Нора. Знаєш, Торвальде, на це нелегко відповісти. Я, правду кажучи, і цього не знаю. Я почуваюся, як у лісі, в усіх цих питаннях. Знаю тільки, що я зовсім інакше думаю про все, ніж ти. Мені ось кажуть, ніби і закони зовсім не те, що я думала. Але щоб ці закони були правильні — цього я ніяк не збагну. Виходить, що жінка не має права помилувати свого вмираючого старого батька, не має права врятувати життя чоловікові! Цьому я не вірю.

Хельмер. Ти міркуєш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. От і хочу придивитися до нього. Мені треба вияснити собі, хто правий — суспільство чи я.

Хельмер. Ти так ідеш… Виходить, ти мене більше не любиш?

Нора. Так.

Хельмер. І ти можеш також пояснити мені причину, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, можу. Це сталося сьогодні ввечері, коли диво примусило себе чекати. Я побачила, що ти не той, за кого я тебе вважала.

Хельмер. Скажи ясніше, я зовсім тебе не розумію.

Нора. Я терпляче чекала цілих вісім років. Господи, адже я знала, що дива бувають не кожного дня. Та ось на мене впав цей жах і в мене засвітилась тверда певність: тепер станеться диво. Доки лист Крогстада лежав там, у мене й на думці не було, щоб ти міг пристати на його умови. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: «Розголошуйте справу на цілий світ!» А коли б це сталось…

Хельмер. Ну, що ж тоді? Коли б я віддав на ганьбу та наругу свою власну дружину!..

Нора. Коли б це сталося… я непохитно вірила, що ти виступиш вперед і візьмеш усе на себе — скажеш: винен — я.

Хельмер. Норо!

Нора. Ти хочеш сказати, що я ніколи не погодилася б прийняти від тебе таку жертву? Звісно, ні. Але яку вагу мали б мої запевнення, порівнюючи з твоїми?.. Ось те диво, якого я чекала з таким трепетом. А щоб не припустити його, я хотіла покінчити з собою.

Хельмер. Я б з радістю працював для тебе дні і ночі, Норо… терпів би горе й злигодні заради тебе. Але хто ж пожертвує навіть для коханої людини своєю честю?

Нора. Сотні тисяч жінок жертвували.

Хельмер. Ах, ти міркуєш і говориш, як нерозумна дитина.

Нора. Хай так. Але ти міркуєш і говориш не так, як та людина, яку я могла б любити. Коли в тебе минув страх — не за мене, а за себе, — коли вся небезпека для тебе минула, з тобою ніби нічого й не трапилось. Я залишилась, як і раніше, твоєю пташкою, жайворонком, лялечкою, з якою тобі тільки належить бути ще обережнішим, якщо вона виявилась такою тендітною, неміцною. (Встає.) Торвальде, в ту хвилину я зрозуміла, що я всі ці вісім років жила з чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей…

Хельмер. Норо… Невже я назавжди залишуся для тебе чужим?

Нора (бере свій саквояж). О Торвальде, для цього потрібно, щоб сталося найбільше диво!

Хельмер. Скажи яке?

Нора. Для цього і ти, і я — ми обоє повинні змінитися настільки… Ні, Торвальде, я більше не вірю в дива!

Хельмер. А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?..

Нора. Щоб наше співжиття могло стати шлюбом. Прощай. (Виходить через передпокій.)

Хельмер (падає на стілець біля дверей і закриває обличчя руками). Норо! Норо! (Озирається і встає.) Порожньо, її тут уже немає. (Промінь надії осяває його обличчя.) Але — найбільше диво?

Знизу чути, як зачиняються ворота.