Чи знаєте ви свою дитину?

Тема Чи знаєте ви свою дитину?

 Мета

  1. Сприяти формуванню довіри, доброзичливих від­носин між батьками та дітьми; педагогами та учнями.

  2.  Відзначити проблеми та способи сприяння розвит­ку особистості у дітей молодшого підліткового віку.

ХІД ЗБОРІВ

Бесіда.

ЧИ ПАМ'ЯТАЄТЕ ВИ, СКІЛЬКИ РОКІВ ВАШІЙ ДИТИНІ?

«Що за дивне питання,— образяться деякі батьки.— Кому ж це і пам'ятати, як не нам! Ми і день народження відзначаємо ди­тині кожного року обов'язково».

Але ті тата та мами, які дійсно турбуються про збереження міцного взаєморозуміння із своїми дітьми, духовної близькості з ними, питання про вік дитини сприймуть зовсім по-іншому.

Не дивно, що навіть у молодших класах педагоги порушують питання про характер та особистість маленької людини. Наші діти дорослішають, поступово переходять у молодший підлітковий вік. Отже, і вагомість цього питання зростає. Слід лише із самого по­чатку пам'ятати: у словах «характер», «особистість», «перехід­ний вік» ми маємо бачити не предмет батьківського розчулення чи «вибухонебезпечне» явище, що насторожує, а природну особ­ливість людини, яку ми, батьки, зобов'язані розуміти і любити.

Якщо інтереси дитини зостаються без уваги, і тим більше, з певної причини ігноруються батьками, зникає найважливіший елемент у родинних стосунках — духовна близькість. Тоді в ди­тини, людини, що росте, з'являється звичка жити своїм власним, замкнутим життям. Виникає надзвичайно тяжке для неї відчут­тя відокремлення, яке згодом переростає у холодну відчуженість. «Мама мене зовсім не розуміє,— розповідає учениця.— їй здаєть­ся, що я ще зовсім маленька, і вона диктує мені кожен крок, не думаючи про те, що я стала дорослішою, що в мене є власні обов'язки перед класом, перед друзями».

Підлітковий вік, який знаменує перехід від дитинства до юності, часто називають особливо складним. Всі підлітки пере­живають період інтенсивного статевого та фізичного розвитку, але далеко не всі стають «важкими», як ми часом вважаємо. Це залежить від напрямків виховання, від ставлення дорослих, яке має бути іншим, ніж до маленької дитини.

ВМІЙТЕ ДИТИНУ ВИСЛУХАТИ

Мама шестикласника Сергійка із жалем розповідає, що син змінив ставлення до неї. Та чи розуміє вона, що винна у цьому сама?

Одного разу Сергій затримався у товариша і повернувся додо­му пізніше, ніж зазвичай. Не встиг він стати на поріг, як мати, не кажучи ні слова, вдарила його по щоці.

— Мамо,— віднайшовши у себе сили, промовив син,— ти ж навіть ні про що мене не спитала!

Здається, кому б, як не батькам, знати все про свою дитину. Але, на жаль, подекуди буває інакше. Не через нестачу любові до дитини, а просто через невміння батьків помічати ті дрібниці поведінки та вчинків дитини, які можуть сказати про розвиток її характеру, вдачі, самої особистості.

Підліток вважає обтяжливою буденність. Його вабить незви­чайне, нове, романтичне. Спробуйте зрозуміти цю пристрасть. До­поможіть йому реалізувати себе, знайти застосування своїм силам, і він покаже вам⁵, що здатний на добрі вчинки, на плідну роботу розуму та серця.

Природа підлітка зумовлює постійний пошук чогось надзви­чайного, захоплюючого. Сьогодні він цікавиться спортом чи тан­цями, а завтра хоче піклуватися про своє маленьке цуценя, яко­го він дбайливо годує молоком, пестить, але це не заважає йому кинути палку у бездомного пса, що пробіг мимо. Так просто, знічев'я. Свавільний, нестриманий, болісно самолюбивий, різкий та прямолінійний у судженнях про навколишній світ, особливо про поведінку дорослих, часто зухвалий — все це можна сказати про підлітка.

Багато батьків вважає, що у цьому віці школярі не піддаються вихованню. Мовляв, стануть старшими — порозумнішають. Така думка вкрай шкідлива та хибна: матір та батько відсторонюють­ся від виховання дитини-підлітка та пасивно очікують, коли вона «прийде до розуму».

Ні, шановні батьки, без вашої уваги цього не відбудеться. Вам, мабуть, не раз доводилося бачити, як ваша дитина раптом засуму­вала: не йде гуляти, все у неї валиться з рук, вона стає похмурою, а часом навіть грубою. Ви готові прочитати їй чергову нотацію, не замислюючись про те, що відбувається. І даремно ви не надає­те серйозного значення такому стану дитини. У дітей підлітково­го віку можуть бути глибокі та серйозні переживання і одна з їх причин — стосунки з друзями. Діти у цьому віці стають більш вразливими, частіше прислухаються до думки однолітків. Перед підлітками гостро стають морально-етичні проблеми, виникають свої вимоги до вчинків та відносин, як друзів, так і дорослих. При цьому для підлітка є особливо важливою повага з боку тих това­ришів, яких він вважає більш дорослими, більш розумними, силь­ними, у чомусь більш вмілими, ніж він сам. І авторитет цей може бути істинним, а може бути несправжнім, так трапляється.

Як і кожного з нас, підлітків оточує і хороше, й погане — все те, що називається словом «життя». На щастя, частіше трап­ляється, що з усіма своїми внутрішніми протиріччями підліток знаходиться у сприятливому середовищі. Його розуміють учи­тель, батьки, вміло створюючи ситуації, що допомагають знайти задоволення тих інтересів, які так стрімко виникають, згасають, з'являються знову.

«ДРІБНИЦІ» РОДИННОГО ЖИТТЯ

Вміння батьків правильно організувати і своє власне життя, має виключно важливе значення у вихованні дітей. Загальна зла­годженість життя її родині       навіть у дрібницях   впливає на характер, поведінку дітей. Батьки часто недооцінюють значення «дрібниць», особливо коли вони проявляються у поведінці ще маленьких дітей. Що, здавалося б, особливого в тому, що син вдарив по обличчю маму, розсердившись на неї через щось, передражнює бабусю, виймає найсмачніший шматочок із тарілки батька. Адже він ще малень­кий. Але така поблажливість до «дрібниць» веде до появи у ди­тини згодом безцеремонного ставлення до оточуючих. Тому надз­вичайно важливо вчасно дитину зупинити — сказати рішуче «ні» неправильним діям. Малюк дійсно не завжди розуміє, що гарно, а що погано. Лише реакція дорослих, засудження чи ухвала, є для нього сигналом бажаності або неприпустимості тієї чи ін­шої дії.

З іншого боку, батьки повинні враховувати особливості дитя­чого, підліткового віку, зважати на них. Нерідко, на жаль, праг­нучи влаштуватися так, щоб діти нам не заважали, ми лаємо їх за те, що для них природно, що їм властиво. Примусів та покарань на підлітків сиплеться з надлишком, а ось живої турботи про їх справи, визнання важливості цих справ не вистачає.

ЯК ВИХОВАТИ СЛУХНЯНІСТЬ?

Іноді можна почути в тій чи іншій сім'ї думку:

— Дітей потрібно ламати на корені, лише тоді вони виростуть слухняними та ввічливими.

Це хибна думка. Аналізуючи свої відносини з батьками, під­літок розповідає:

«Мені постійно дорікали, що я не такий, яким мене хочуть бачити мої батьки, що я гірший за них. Чому? ...Вони все за мене вирішували самі: що я повинен вдягати, з ким товаришувати, кого запросити на мій день народження, навіть хода моя їм не подобалася. Зрештою, учителі кажуть — роби так, як ми каже­мо, батьки — учись у нас. Мабуть, це правильно. Але, з іншого боку,— а як же я сам?»

Там, де стосунки між дорослими та дітьми ґрунтуються не на довірі, де домінує голий наказ, розпорядження, заборона, особистість підлітка  не може оцінити себе, проаналізувати власні дії. Страх неодмінного покарання за помилку веде до безвілля,, до безпринципності, формує «пристосованця», або робить дитину вкрай жорстокою та злою. І той, і інший результат плачевний. Чи означає це, що до підлітка немає вимоги? Ні, скоріше навпаки: кому багато довіряють, з того багато вимагають.

Батьки повинні відчути момент, коли з «повелителів», що лег­ко та звично керують поведінкою маленької дитини, слід перетво­ритися на порадника, не можна наївно вважати, що вихованням моральної стійкості має займатися лише школа. Ні, це безпосеред­ньо батьківська, родинна справа — виховувати дитину так, щоб можна було сказати з належною гордістю: «Я за свою не боюся, до неї погане не пристане».

У наших з вами силах зробити так, щоб природний потяг під­літків до спілкування одне з одним приносило лише втішні плоди, сприяло формуванню у дітей моральності, духовності.

Пам'ятайте про давню народну мудрість: «Кращий спадок, який ми можемо залишити своїм дітям,— гарне виховання». Се­редовище, у якому обертається юна людина, безумовно, впливає на особистість. Але і сама людина має активно розібратися у мо­ральній цінності цього середовища.

Усвідомлюючи свою відповідальність за виховання дітей, батьки зазвичай прагнуть вказати їм вірну дорогу в житті, дати корисні поради. Але, мабуть, ще більше значення має вміння старших виховати відчуття особистої відповідальності за власні вчинки, високі моральні якості. Тоді не буде страшним йому нія­кий сторонній вплив.

Педагогічний практикум для батьків.

1.    Обговорити з батьками ситуації.

Ситуація 1.

— Із ким ти сьогодні гуляв? — запитує мати в сина.

— Із Сашком.

—  Знову! Він найгірший у класі. А батько його? У нього друга дружина...

— Але Сашко тут ні до чого,— заперечує син матері,— а від­стає він лише з математики. Вона йому важко дається. Але він ходить на додаткові заняття, і скоро у нього все буде в порядку.

— Зате ти вчора отримав з англійської мови чотири бали. Це все ваша вулична дружба. Щоб я більше не бачила вас разом. Чому б тобі не товаришувати із Женею? Він ввічливий хлопчик, а батьки його порядні.

— Підлабузник твій Женя.

Але мати не зважає на відповідь сина та вперто продовжує атаки. Вона щиро впевнена, що робить для нього добру справу, накладаючи заборону на дружбу сина-підлітка з тим, кого вважає « неблагонадійним ».

(Мати своїм учинком не тільки відсторонює від себе сина, але і грубо наступає на добрі, світлі паростки у його серці. Слід запевнити сина поводити себе так, щоб його позитивні якості були сильнішими від негативних якостей його друга. Користь від цього буде подвійна. При такому підході дружба розвиває доброту та чуйність, надалі діти ніколи не пройдуть байдуже повз чуже лихо.)

Ситуація 2.

Листи-сповіді, адресовані психологу:

«Зараз мені 22 роки. Якось у дитинстві я спробувала поділи­тися з мамою сокровенним, відкрила їй душу. А наступного дня, коли я вчасно не прибрала свої підручники, вона дорікнула мені: мовляв, у тебе інше на думці. Ось чим обернулася моя відвер­тість. І я образилася, замкнулась і більше з матір'ю не говорила відверто».

«Вперше я запитала у мами, що таке кохання, коли мені було одинадцять років. Можливо якась мати і сказала б своїй доньці: «Мала ти ще про такі речі запитувати!» А мама... вона подумала і почала мені розповідати про любов — про ставлення до батьків, до природи, до тварин, до всього, що оточує людину. Ми розмовляли, як подруги. Я розповіла про школу, про своїх друзів. Мама — про себе, про своє дитинство, юність. Розповіла вона і про своє перше кохання — про тата. І я зовсім по-іншому поглянула на тата, ще більше полюбила його. Скільки пам'ятаю, мама ніколи не відмовлялася від таких душевних розмов».

«Я знаю, батьки та бабуся мене дуже люблять. Але я вже не ма­ленька, я шестикласниця. А мені й досі не дозволяють їздити самій у центр міста. Гімнастикою мені займатися не дозволили, сказали, що там багато ризикованого. І взагалі, я не знаю, як жити. Може, це невдячність, але я просто задихаюся під їх ковпаком!»

2.   Провести дискусію із батьками.

Запитання для дискусії:

Що може вберегти дитину від небезпек: батьківський «ков­пак» чи здатність її до адаптації, вміння орієнтуватися в обставинах, що змінюються?

Яке співвідношення ризику та обережності має бути у ви­хованні дітей у сучасних умовах?

Підсумки зборів.

Доброти, самостійності та справедливості дитина має навчи­тися протягом дитинства. Але цього не можна навчитися лише шляхом запам'ятовування батьківських та вчительських наста­нов. Насамперед повсякденне життя у родині повинне прививати ці якості дитині. І якщо почуття доброти та справедливості не от­римали свого розвитку, то прагнення до самостійності легко може вилитись у безвідповідальне бунтарство, безглузду агресивність.

Чи не пізно, одначе, навчати добра та справедливості в під­літковому віці? Ні, не пізно! Потреба в доброті відчувається лю­диною протягом усього життя. Справедливість же — найприйнятніша для підлітка логіка та сила, раз вже він так поважає силу протиріч. Важливо лише, щоб ця справедливість була зро­зумілою. Але це не значить, що її слід спрощувати, робити при­мітивною: батькам необхідно ускладнювати свої мотивування у відповідності зі світоглядом дитини-підлітка, яка також не­ухильно ускладнюється.