Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

 

 

 

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ, ПОЛІТОЛОГІЇ ТА

СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

Чинники нетолерантності та дискримінаційних упереджень (ксенофобії) шкільної або студентської молоді

 

 

 

 

 

Спеціальність  «Соціальна робота»

Керівник роботи:

Виконавець: Маханець Альона Сергіївна /_____________/

 

 

 

Суми 2018

 

Зміст

ВСТУП              3

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.Соціологи про толерантність з точки зору науки - соціології    5

1.1 . Науковці про дискримінацію упереджень серед студентів    8

1.2. Види та форми ксенофобії серед студентської молоді    12

РОЗДІЛ 2

2. Гендерні упередження серед студентської молоді     14

2.1. Гедерне упередження та стереотипи       24

2.2. Стереотипи та упередження серед студентської молоді    26

2.3.  Гіпотеза дослідження                  30

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 3

3. Анкетування                    31

ДОДАТОК 1           35

ДОДАТОК 2           36

ВИСНОВКИ           38

СПИСОК ЛІТЕРАРАТУРИ                   39

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У 1995 році ЮНЕСКО прийняла «Декларацію принципів толерантності». У цьому документі толерантність визначається як «повага, сприйняття та розуміння різноманіття культур., форм самовираження та самовиявлення людської особистості». Толерантність має реалізуватися шляхом запровадження справедливого законодавства та формування відкритості та поваги у відносинах між окремими індивідами та соціальними групами. Толерантність протиставляється дискримінації, нетерпимості та насильству і визначається як активна позиція утвердження прав людини, плюралізму, демократії та правопорядку.

Саме з метою визначення ставлення студентів до представників різних національностей та релігій у Сумському Державному Університеті. Запитання анкети торкалися  соціальної самоідентифікації студентів їхнього розуміння та оцінки толерантності.

У даній курсовій роботі  представляються основні здобутки дослідження  щодо шляхів підвищення рівня толерантності  серед студентської молоді.

Актуальність теми дослідження обумовлена безпосередньо чинникам нетолерантності та дискримінаційних упереджень серед студентської молоді. Це не може не створювати відповідних труднощів та напруження, перш за все, в контексті процесів розбудови української державності, формування національної (в значенні - громадянської) ідентичності, яка б була загальнозрозумілою для усіх і діяла б як фактор консолідації нації, а не навпаки. Виходячи з цього, існує практична потреба в формуванні такої національної політики, яка б враховувала, перш за все, потребу удосконалення правової бази регулювання міжетнічних відносин серед студентів з урахуванням історичної специфіки співіснування етносів, особливо актуально для росіян та кримських татар, що претендують на особливий статус в Україні.

Об’єктом даної курсової роботи є шкільна та студентська молодь.

Предметом курсової роботи є вивчення чинників нетолерантності.

Мета курсової роботи полягає в аналізі чинників нетолерантності та дискримінаційних упереджень серед студентської молоді .

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

• Визначити чинники толерантності серед студентської молоді.
• Визначити індивідуальний рівень нетолерантності та дискримінаційних упереджень серед молоді.
• Визначити гендерні, ідеологічні та національні упередження серед студентської молоді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. СОЦІОЛОГИ ПРО ТОЛЕРАНТНІСТЬ

З ТОЧКИ ЗОРУ НАУКИ - СОЦІОЛОГІЇ

Останнім часом проблема толерантності стала привертати особливу увагу  широко висвітлюватися в засобах масової інформації на державному та міжнародному рівні. Це повязано з тим, що випадки нетерпимості по відношенню до інако мислячих людей з боку вороже налаштованих опонентів почастішали. При цьому нерідкими є випадки відвертих конфліктів, що виливаються в жорстокі і криваві зіткнення. Подібна тенденція повязана зі зменшенням рівня терпимості до людей, жорстокістю у відносинах, невмінням тактовно і грамотно викладати свою позицію, не зачіпаючи  значущі аспекти життя інших людей.

Різноманітні аспекти проблеми толерантності висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних учених. Так зясуванню сутності вище згаданого поняття присвячені дослідження філософів (Ф.-М.Вольтер., М.Конш., О.Садохін), етнополітологів (Г.Рамазан), соціологів (Р.Інглхарт., Л.Дробіжева), психологів (Г.Асмолов, Н.Буравльова, Г.Бюзелева, Г.Шелемова), педагогів (В.Глебкін). У багатьох роботах розкриваються шляхи формування толерантності у підростаючого покоління (Л.Байбородова, О.Грива, М.Ковальчук, М.Рожков, Г.Тараненко, О.Троїцька). Результати численних досліджень (Л Байбородова, В.Бойко, С.Бондирєва, О.Галицьких, Б. Гершунський, В. Гришук, М.Громкова, П. Колмогоров, О. Лутошкін, Л. Маленкова, А.Мудрик, Н.Недорезова, О.Саннікова, О.Скрябіна, Л.Уманський, О.Чебикін, Г. Щедровицький та ін..) свідчать про те, що саме толерантність є головною умовою ефективної взаємодії між людьми. Толерантність у спілкуванні сприяє пізнанню позиції, думки іншого, стабілізує сам процес комунікації. Все це призводить до сучасного розуміння толерантності як соціально та індивідуально значущої цінності.

Слово «толерантність» спочатку мало лише медичний сенс і розумілося як відсутність або ослаблення реагування на будь-який несприятливий фактор у результаті зниження енциклопедичного словника «толер антність - терпимість до іншого роду поглядів, звичаїв, звичок. Толерантність необхідна по відношенню до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою впевненості в собі і усвідомлення надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції». Таким чином, констатуємо вживання понять «толерантність» та «терпимість» як синонімічних. Проте терпіння тільки одна із сторін толерантності. Науковці Р.В. Бюзелева, Г.М.Шелемова виділяють ще пять значень поняття толерантність у сучасній науці. Так, інший бік толерантності полягає в адаптації людини до оточуючих. Під адаптацією розуміють відсутність або ослаблення реагування на якийсь несприятливий фактор у результаті зниження чутливості до його впливу. Адаптація є результатом активного пристосування індивіда до умов соціального середовища. Вона заснована на тому, що особистість регулює свою поведінку, виходячи із взаємодії з іншими людьми (приймає суспільні норми, діє у відповідності з ними, поділяє ті або інші суспільні цінності). Адаптація тісно повязана з вольовими якостями, мисленням, системою цінностей особистості. Толерантність є не тільки формою прояву успішної адаптації, але і її умовою. Третій аспект сутності толерантності повязаний зі стійкістю: набута стійкість, стійкість до невизначеності, межа стійкості або витривалості людини, стійкість до стресу. Конфлікту, стійкість до поведінкових відхилень.

Четверте значення повязане з поняттям допущення, дозволу.  Толерантність означає визнання того, що є люди багато в чому відмінні від нас, що в інших є власна думка, цінності, ідеали, інші емоційні реакції на певні події. Пятий бік характеризує толерантність як прийняття. На відміну від четвертого значення (допущення), прийняття характеризується спрямованістю на іншого. Прийняття - умова для продовження взаємодії. Шосте значення: прагнення людини досягти порозуміння з іншими, узгодити різні погляди, цінності, мотиви, не вдаючись до насильства та пригнічення людської гідності. Це розуміння толерантності як активного прийняття різноманіття, результатом якого стає співпраця, конструктивний діалог, допомога. Таким чином, толерантність передбачає вияв шанобливого ставлення до чужої думки, лояльність в оцінці вчинків і поведінки інших людей, готовність до порозуміння та співпраці у вирішенні питань міжособистісної, групової і міжнаціональної взаємодії. Дослідники А. Б. Суслов і Д. П. Поносов виділяють три особливості філософського аспекту толерантності:

- Філософія толерантності повязана з філософією автономності особистості від суспільства, її субєктивного розвитку, визнання цінності її позитивних і негативних якостей. Толерантність це ідея відмови від філософії сили, оскільки «переробити» партнера, творця власного життя, неможливо. Толерантність - опора на позитивні якості партнера для продовження діалогу.

 - Толерантність та інтолерантність - два взаємо обернених поняття. Особистість не може бути однозначно толерантною або інтолерантною - вона діє ситуативно, виходячи з різних мотивів. Тому головне в толерантності - прийняття цінності іншої людини, яка повинна бути ціллю, а не засобом,

 - Толерантність повязана з філософією синергетики (теорією самоорганізуючої системи). Згідно з цією теорією, кожна людина - відносно незалежний елемент у складній системі суспільних взаємин. Вона може змінювати цю систему, впливати на неї, але система, в свою чергу, має на неї вплив. Успішний розвиток людини залежить від її готовності (включаючи мотивацію, вольові якості, уміння) організувати навколо себе позитивний простір і реалізувати свої можливості.

Толерантність та інтолерантність - взаємовиключні поняття: чим більше індивід толерантний, тим менше він інтолерантний і навпаки. У якості основних принципів толерантності виділяють наступні: принцип довірчого співробітництва - встановлення відносин взаєморозуміння і взаємної вимогливості: принцип екології взаємин - забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату як основи формування толерантного простору: принцип правознавства - формування почуття власної гідності, самоповаги, поваги до оточуючих людей, народів, їх соціального статусу, національності, раси, культури, релігії, принцип синергізму - забезпечує розвиток особистості, будучи джерелом і рушійною силою цього розвитку; принцип творчості, що забезпечує реалізацію варіативних підходів до встановлення толерантних відносин та аналізу ситуацій взаємодії.

Всі ці елементи насичують смислове поле толерантності, яка протистоїть різним проявам нетерпимості в суспільстві. Резюмуючи різні підходи до визначення суті категорії «толерантність», означаємо її як властивість особистості, що проявляється в здатності до поваги, розуміння, визнання та прийняття іншої людини, її позиції щодо соціальних, політичних, релігійних тощо поглядів, у ціннісному ставленні до багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження людини і способів прояву індивідуальності.

 

 

1.1. НАУКОВЦІ  ПРО ДИСКРИМІНАЦІЮ УПЕРЕДЖЕНЬ

СЕРЕД СТУДЕНТІВ

Дискримінація - в усіх її можливих формах і проявах - є однією з найбільш поширених форм та порушення прав людини. Вона зачіпає мільйони людей щодня, і її дуже важко розпізнати. Дискримінація і нетерпимість - тісно пов’язані між собою поняття. Нетерпимість - це відсутність поваги до вчинків та переконань, що відрізняються від своїх власних. Вона також стосується відторгнення людей, яких ми сприймаємо як інших, наприклад, членів іншої соціальної чи етнічної групи, або людей з іншою політичною чи сексуальною орієнтацією. Нетерпимість може проявлятися у широкому діапазоні дій, починаючи з уникання таких людей, мовної ненависті, і закінчуючи тілесними травмами або навіть вбивствами.

Дискримінація проявляється, коли до людей ставляться менш прихильно, а ніж до інших людей в подібній ситуації тільки тому, що вони відносяться, або сприймаються як такі, що належать, до певної групи чи категорії людей. Людей можуть дискримінувати через їх вік, інвалідність, етнічну приналежність, походження, політичні переконання, расу, релігію, стать чи гендер, сексуальну орієнтацію, мову, культуру та з багатьох інших причин. Дискримінація, яка часто є результатом забобонів, робить людей безпорадними, заважає їм стати активними громадянами, обмежує розвиток їх навичок і в багатьох ситуаціях доступ до роботи, послуг з охорони здоров’я, освіти або житла.

Дискримінація має прямі наслідки для тих людей і груп, які зазнають дискримінації, але вона також має непрямі і глибинні наслідки для суспільства в цілому. Суспільство, в якому дозволяють або з терпимістю ставляться до дискримінації, це суспільство, де люди позбавлені можливості вільно та у повній мірі розкрити потенціал, як свій власний, так і суспільства в цілому.

У цьому розділі описуються види дискримінації, як вона впливає на права людини, а також заходи та ініціативи, які проводяться, або повинні бути проведені, з метою протидії нетерпимості та дискримінації і поширення культури миру та дотримання прав людини. Деякі з найбільш поширених форм дискримінації, такі, як дискримінація за ознакою інвалідності, статі або релігії, описані більш детально в інших розділах даної глави.

Принципи рівності і недискримінації закріплені у Загальній декларації прав людини:

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» (стаття 1). Ця концепція рівності в гідності та правах вбудована в сучасну демократію, так держави зобов’язані захищати різні меншини та вразливі групи від нерівного поводження. Стаття 2 закріплює свободу від дискримінації: «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, викладені в цій Декларації, без будь-яких винятків».

Держави-члени Ради Європи також затверджують неприпустимість дискримінації у статті 14 Європейської конвенції з прав людини. Ця стаття забороняє дискримінацію тільки в тому, що стосується користування правами, викладеними у Конвенції. Протокол № 12 до ЄКПЛ був складений, щоб забезпечити більш сильне, окреме право на рівність і загальну заборону дискримінації: «Користування будь-яким правом, визнаним законом, повинно бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою...»1 Таким чином, цей протокол розширює сферу ЄКПЛ, оскільки він охоплює дискримінацію будь-якого законного права, навіть якщо це право не прописане в Конвенції.

Пряма та непряма дискримінація

Дискримінація може здійснюватися у прямий та непрямий спосіб. Пряма дискримінація характеризується наявністю наміру дискримінувати людину чи групу людей, наприклад, коли бюро з працевлаштування відхиляє претендента циганської національності, або компанія з нерухомості не надає квартир іммігрантам. Непряма дискримінація має місце, коли нібито нейтральна умова, критерій, або практика де-факто ставить окрему особу чи представників певної меншини у невигідне, порівняно з іншими, становище. Приклади можуть бути різними: від мінімального зросту критерію на посаду пожежних (що виключає більшою мірою жінок, ніж чоловіків) до універмагів, що не приймають на роботу людей з покритою головою. Ці, на вигляд нейтральні, правила, насправді можуть створити непропорційно великі  перешкоди членам  певних  соціальних  груп. Пряма  і непряма дискримінація заборонена договорами з прав людини; непряма дискримінація часто є більш поширеною і її важче довести, ніж пряму дискримінацію.

Структурна дискримінація

Ключовим елементом у структурній дискримінації є не намір, а ефект утримання групи меншин в підлеглому стані.

Фред Пінкус

Структурна дискримінація базується на способі організації нашого суспільства. Сама система ставить у невигідне становище певні групи людей. Структурна дискримінація реалізується через норми, процедури, форми відносин і поведінки, які створюють перешкоди для досягнення реальної рівності або рівних можливостей. Структурна дискримінація часто проявляється у вигляді інституційної упередженості, механізмів, які постійно діють на користь однієї групи і дискримінують іншу або інші. Це такі випадки, коли дискримінація є результатом не переконань індивідуума про людину або групу людей, а дій інституційних структур, правових, організаційних та інших. Щоб побороти структурну дискримінацію, треба зробити її видимою, оскільки ми часто зростаємо з нею, як з чимось самоочевидним і безперечним.

Існування структурної дискримінації перешкоджає державі обрати політику, яка розглядає не тільки правову базу, але й інші стимули з урахуванням моделей поведінки і роботи різних установ. Освіта в галузі прав людини може бути одним з варіантів вирішення цієї проблеми.

Стверджувальна дія

Структурна нерівність - це стан, який виникає, коли певні групи користуються нерівноправним становищем по відношенню до інших груп, у результаті нерівного відношення до їх ролей, функцій, прав і можливостей. Боротьба з дискримінацією повинна вийти із судів та увійти до сфери освіти та політики.

У деяких випадках преференційне або позитивне відношення до людей, що належать до певних груп, може бути застосовано як спроба пом’якшити, або відшкодувати збитки, завдані структурною дискримінацією. Стверджувальні дії, які іноді називають «позитивною дискримінацією», не тільки дозволяються, але навіть вітають протидію нерівності. Наприклад, економічні відмінності між сільськими і міськими районами можуть призвести до різного доступу до послуг. Це може привести до нерівності, якщо не вжити особливих дій, щоб врівноважити вплив початкового економічного дисбалансу. У таких випадках преференційне відношення необхідне, щоб забезпечити реальну рівність, а не викликати нерівність.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації передбачає, що програми стверджувальних дій можуть знадобитися країнам, які ратифікували конвенцію, щоб виправити систематичну дискримінацію. Такі заходи, однак, «ні в якому разі не тягнуть за собою збереження нерівних або особливих прав для різних расових груп після досягнення цілей, за для яких вони були введені».

Дискримінація і нетерпимість часто засновуються на, або виправдовуються упередженнями і стереотипами щодо людей і соціальних груп, свідомо чи несвідомо вони є практичним виразом упереджень. Структурна дискримінація є результатом увічнених форм упереджень.

Форми нетерпимості та дискримінації

Ксенофобія

Оксфордський словник англійської мови подає таке визначення терміна «ксенофобія»: «патологічно нав’язливий страх стосовно іноземців або іноземних країн». Інакше кажучи, це означає відразу до чужинців або іноземців; це ірраціональне почуття, тому що воно не обов’язково базується на прямому конкретному досвіді з виникнення загрози з боку іноземців. Ксенофобія є упередження, пов’язане з помилковим сприйняттям того, що люди з інших країн, груп, культур або ті, хто говорять іншими мовами, є загрозою.

Ксенофобія  тісно  пов’язана  з  расизмом:  чим  більше  чужинець  сприймається  як «інший», тим, як правило, сильніші страхи і негативні почуття. Ксенофобія є однією з найбільш поширених форм і підстав для дискримінації і це кидає виклик правам людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. ВИДИ ТА ФОРМИ КСЕНОФОБІЇ

СЕРЕД СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Ксенофобія - це негативне, емоційно насичене ставлення суб'єкту до певних людських спільнот та їх окремих представників – «чужинців», «інших», «не наших». Вона виявляється у відповідних соціальних установках суб'єкта, забобонах і упередженнях, соціальних стереотипах, а також у його світогляді в цілому.

 

У сучасному світі ксенофобія є як соціальною, так і політичною проблемою. Кількість іноземців в Україні постійно зростає. Сам факт проживання іноземців в будь-якій державі обумовлює виникнення проблем взаємодії з місцевим етносом (етносами). І як тільки погіршується соціально-економічна ситуація, взаємини з «чужими» набувають рис культурної, етнічної, мовної, релігійної або іншої ворожнечі.

 

Останнім часом в Україні спостерігається тенденція до збільшення проявів ксенофобії. Причини цього явища полягають у зростанні соціальних та економічних проблем в суспільстві, неефективній політиці профілактики відповідних явищ у молодіжному середовищі.

 

Об’єктами ксенофобії можуть бути як конкретні групи – представники чужої релігії, раси, нації, держави тощо, так і всі «чужі».

 

До основних видів належать: релігійна, етнічна і «міжцивілізаційна» (по відношенню до інших культур і цілих груп країн). Бувають, звичайно, і інші види ксенофобії. Наприклад, по відношенню до сексуальних меншин. Разом з тим кожен з видів має свої підвиди.

 

Одним із проявів ксенофобії є дискримінація. Це позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних або економічних прав; переслідування через етнічне походження, нераціональність, світогляд або інші соціальні чинники. Акти дискримінації можуть отримати загальне поширення, виконуватися відкрито або анонімно, це можуть бути як поодинокі, так і  систематичні випадки.

 

Расова дискримінація – це будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, громадянства, родового чи етнічного походження, метою або наслідком яких є скасування або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

 

Надзвичайно руйнівною формою упередження є расизм – переконання у тому, що одна расова категорія від природи краща чи гірша іншої. Расизм- це дискримінація особистостей, суспільних груп або частини населення, політика переслідувань, принижень, насильства, нагнітання ворожнечі та неприязні, завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною приналежністю.

 

Ксенофобські настрої сприймають боляче не лише особи, на яких вони спрямовані, але і їх носії. Ксенофобія одних відносно інших зустрічає зворотну, іноді ще жорстокішу реакцію, після чого її прояви зростають в геометричній  прогресії, а їх взаємодія набуває конфліктного характеру.

 

Для людини, яка перебуває у стані ксенофобії, характерне неадекватне переживання цього почуття: побоювання, переляк, жах, тривога. Отже, прояви ксенофобії можуть варіювати за формою, в залежності від її інтенсивності у певного суб’єкта. Серед найбільш поширених форм поведінки «Ксенофобної людини» виокремлюють: уникання контактів, втечу, самоізоляцію, агресивну поведінку.

 

Таким чином, ксенофобія—це  сила, що руйнує наше суспільство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

2. ГЕНДЕРНІ УПЕРЕДЖЕННЯ ТА СТЕРЕОТИПИ

   Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Стереотипи є складовою частиною масової культури. Вони можуть формуватися на основі віку ("Молодь слухає тільки рок-н-рол"), статті ("всі чоловіки хочуть від жінок тільки одного"), раси ("японці не відрізняються один від одного"), релігії ("іслам – релігія терору"), професії ("всі адвокати – шахраї") і національності ("всі євреї – жадібні"). Існують також стереотипи географічні (наприклад, "життя в невеликих містах безпечніше, ніж в мегаполісах"), речові (наприклад, "німецькі машини – найякісніші") та ін. Стереотипи в більшості випадків носять нейтральний характер, проте при їх перенесенні від конкретної людини на групу людей (соціальну, етнічну, релігійну, расову) часто набувають негативного відтінку. Саме на стереотипах засновані такі явища, як расизм, сексизм, ісламофобія та ін. Поняття «стереотип», утворене від грецьких слів στερεός – твердий і τύπος – відбиток, спало на соціально-психологічний лексикон з видавничої справи. Так називалися друковані форми, що використовувалися для багаторазового відтворення тексту. Близькими за змістом є і інші поліграфічні поняття – кліше, штамп. Стереотип – це стійке уявлення про риси, властивих певним соціальним групам, яке переноситься на всіх її представників.

Один з перших дослідників такого поняття, як стереотип, Уолтер Ліппман, виділив чотири основні ознаки стереотипу. По-перше, стереотипи завжди простіші, ніж реальність – складні характеристики стереотипи "укладають" в дві - три пропозиції. По-друге, стереотипи люди набувають (від знайомих, засобів масової інформації і ін.), а не формулюють їх самі на основі особистого досвіду. По-третє, всі стереотипи помилкові, більшою чи меншою мірою. Завжди вони приписують конкретній людині межі, якими вона зобов'язана володіти лише через свою приналежність до певної групи. Почетверте, стереотипи дуже живучі. Навіть якщо люди переконуються у тому, що стереотип не відповідає дійсності, вони схильні не відмовитися від нього, а стверджувати, що виключення лише підтверджує правило. Наприклад, зустріч з високим китайцем лише переконує жертву стереотипу у тому, що вся решта китайців – маленького зросту. Стереотип може змінитися і бути перенесений на іншу групу населення. В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам допомагають. Вони економлять час, не примушуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість орієнтуватися в нашому швидкоплинному світі. Таким чином ми економимо свій час, звертаючи увагу лише на те, що для нас важливо.

Гендерні стереотипи. Поняття «дискримінації». Ксенофобія. Расизм. Упередження. Толерантність

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін ґендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером. Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) – стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах. Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку. Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять «чоловіче» і «жіноче».

Упередження – це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття – антипатiю, ворожнечу, або навiть страх.

Дискримiнацiя пов’язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи. Упередження необов’язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов’язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. У повсякденній промові терміни «забобона» і «дискримінація» часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене відношення до членів іншої групи.

Відомий американський соціолог Роберт Мертон ідентифікує чотири види взаємовідношення між упередженням та дискримінацією і відповідних типів індивідів:

1) стійкий ліберал – людина без упереджень, що не вдається до дискримінації навіть під соціальним тиском за дискримінацію;

2) нестійкий ліберал – людина без упереджень, що вдається до дискримінації під соціальним тиском за дискримінацію;

3) нестійкий антиліберал – упереджена людина, що не вдається до дискримінації під соціальним тиском проти дискримінації;

4) стійкий антилiберал – упереджена людина, що непохитно діє за тими поглядами, яких притримується, навіть коли є соціальний тиск проти дискримінації.

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Дискримінації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України – 7 квітня 1969 р.

Дискримінація має дві основні форми:

– правова (de jure), закріплена в законах;

– неофіційна (de facto), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації:

– Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

– Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків);

Расизм – світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Расистські концепції культур з’явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного підходу, що декларував обов’язковість прогресивного поступального і стадіального розвитку, існування традиційних, «примітивних», архаїчних культур. Крім цього, у працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі та нижчі культури, про інший (природно, нижчий) спосіб мислення, тобто існувала теорія наївного дикуна, чесного і доброго, але розвитку, що поступається в рівні, європейцю.

Деякі видатні еволюціоністи – дослідники культур (Г. Спенсер) зображували в перекрученому вигляді особливості культур неєвропейських народів і вважали расові типи позаєвропейських народів нижчими (К. Бюхнер). Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де превалювала думка про те, що негри — нижча раса і тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їхній у культурному стані.

У 1853 р. вийшов маніфест даного напрямку – книга французького дипломата й аристократа А. Гобіно (1816–1882) «Дослідження про нерівність людських рас». У своєму творі він показував, що джерело різниці в історичних долях культур перебуває в расових особливостях людей, що становлять ті чи інші визначені етнокультурні спільноти. Таким чином, джерело розвитку, якісної своєрідності вищих і нижчих культур він бачив у специфіці організмів людей різних народів, у тому числі в їхньому зовнішньому вигляді. Природно, що А. Гобіно був прихильником полігенізму (навчання, що заперечує єдність людського роду). Кожна раса створювала свою культуру. Людські раси відрізняються між собою, на думку Гобіно, за «красою», за фізичними ознаками, за психологічними якостями і за різними здатностями створювати і засвоювати культуру. Дикі в даний час народи залишаться такими назавжди. Культура однієї раси не може проникнути в середовище людей іншої раси.

Нижчою расою Гобіно вважав чорну («меланічу»), більш развинутою – жовту. Єдино здатною до прогресу і створення повноцінної культури він вважав білу расу, особливо її еліту – арійську расу. Абсолютну перевагу вищої раси Гобіно обґрунтовував, розглядаючи розвиток десяти (за його підрахунками) культур — цивілізацій, відомих в історії людства (індійська, єгипетська, ассірійська, грецька, китайська, римська, німецька, алеманская, мексиканська і перуанська). Усі вони створені, на думку Гобіно, вищим різновидом білої раси – арійцями. Для підтвердження своєї тези він використовує фантастичні дані про підставу найдавніших культур і зв’язках між ними. Так, він приписує виникнення давньоєгипетської цивілізації арійської колонії на Середньому Нілу. Китайська ж культура, на його думку, була створена «гілкою білих людей», що прибули з Індії. Доколумбові цивілізації в Америці створювали «білі елементи», що проникли на континент через Ісландію і Гренландію в Х ст.

Ідеал для Гобіно – німецька культура в особі середньовічного Риму (не античний Рим, а «німецький»). Рим був справжнім культурним центром і сприяв утворенню ряду держав у Європі, у тому числі Русі. Остання як самостійна держава без германців-норманів просто не існувала б.

Майбутнє людства представляється Гобіно песимістично. Це обумовлювалося тим, що, створюючи всюди нові типи культур, біла раса (включаючи арійців) змішувалася з іншими народами, утрачала свою чистоту і споконвічний імпульс енергії. Утрата ж енергетичних здібностей веде до сумовитого застою, однаковості.

Основні висновки з расово-антропологічної концепції культури Гобіно полягали в наступному:

а) культура – продукт расово-антропологічних факторів;

б) раси нерівні між собою, і це обумовлює нерівність створених ними культур;

в) культурні стереотипи поведінки людей переважно визначаються біологічною спадковістю;

г) расові змішання шкідливі, вони наносять утрату розвитку культур (природно, білої раси) і ведуть до втрати енергетичних імпульсів, що спонукують удосконалювати культуру, створювати її нові форми.

Більш наукоподібне оформлення подібний погляд на історико-культурний процес дістав у теоріях Ж. Ляпужа (1854–1936) у Франції й О. Аммона (1842–1916) у Німеччині. Вони висували тезу про залежність психічних якостей людей і відповідно якості створеної ними культури від величини головного показника. (Головним показником у фізичній антропології вважається процентне відношення найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини.) Таким чином, чим більш довгоголова людина, тим більше вона обдарована, здібна і т.д. «Довгоголові» люди належать до європейської раси, створювачі усіх великих культур в історії людства. Біляві довгоголові представники «вищої» раси створили європейську цивілізацію — саму досконалу і розвинену у світі культуру. Цікаво при цьому зауваження Ляпужа й Амонна про те, що бідні класи і шари сучасних їм європейських країн складаються з людей з неповноцінними психічними властивостями, обумовленими їх короткоголовістю (брахікефали). До них належать нащадки ненімецького місцевого населення Європи. А європейську еліту становлять вищі носії культури – довгоголові нащадки німецьких завойовників (долікефали).

Аналогічні концепції розвитку людської культури можна знайти в Л. Вольтмана, переконаного прихильника переваги европеоїдної (кавказької) раси, і в X. Чемберлена, відповідно до якого найвищим досягненням історичного розвитку Європи з’явилося створення «тевтонської культури» і «тевтонської раси» – спадкоємиці «арійського» духу. Усяка розмаїтість, відхід від лінійного шляху розвитку «вищої» раси у культурі розглядалося як недорозвинене, неповноцінне.

Такі теорії культури дістали широке поширення до початку XX ст. і виявляють живучість аж до нашого часу. Цьому сприяє ряд обставин:

– наполегливий акцент еволюціоністів на обов’язковості лінійного прогресу від більш простих культур до більш складних;

– відсутність розгляду питання, чому інші культури не розвивалися по запропонованій ними европоцентристській схемі;

– з еволюціоністського напрямку запозичений оціночний підхід (краще – гірше, вище – нижче) стосовно культур;

– міф про особливий тип мислення «дикунів», про необхідність їх морального і культурного розвитку.

– відстоювання (Л. Уайт) однолінійно-прогресивної схеми розвитку в противагу ідеї про унікальність і самобутність культур.

Разом з тим дана теорія культур мала одну перевагу – вона ясно і чітко (нехай неправильно і перекручено) давала відповідь на питання про джерело, причини розмаїтості культур, нерівномірності їхнього історичного розвитку. Дуже дохідливо і на прикладі явно виражених різниць (зовнішність, расово-антропологічні характеристики) показувався їхній зв’язок з особливостями культури.

У більш пізній час біолого-антропологічні концепції трансформувалися і не носили настільки явно вираженого расистського характеру. Але при усіх варіаціях зберігалася ідея нерівноцінності різних типів культур.

Уже до першої третини XX ст. «расово-антропологічна» теорія культур трансформувалася в концепцію генетичного детермінізму. Її основний зміст зводиться до того, що своєрідність культур і людини пов’язана з реалізацією генетично успадкованої програми, тобто своєрідність культур визначається спадкоємною програмою, що існує в генах тих чи інших народів. Дуже екзотичним варіантом цієї теорії є концепція, відповідно до якої суб’єктом розвитку є не людина, а гени, що, виконуючи свої функції і програмні установки, створили культури як форми дрейфу генів.

Ксенофобія (від грец. ксенос – «чужинець», «незнайомець», та фобос –«страх»), – це система поглядів, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. У науковій фантастиці ксенофобія – страх перед інопланетянами.

Протилежний випадок становить позитивна дискримінація, під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Є важливим чинником подолання гендерної нерівності, орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені.

Толерантність – здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень: громада, нація, етнос, раса.

Емпатія (англ. empathy від (грец.«patho») – співпереживання) – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання.

Стереотипи й упередження

Стереотипи виникають і закріплюються як результат суджень, що фор­муються під час співіснування в різних сферах життєдіяльності. У процесі еволюції суспільства стереотипи можуть з’являтися, еволюціонувати або зникати. Люди не формують стереотипи самостійно на базі власного досвіду, а переймають їх від родичів, знайомих та із засобів масової інформації. Най­частіше формування стереотипів, тобто стійких образів людини, групи або суспільного явища, відбувається непомітно для індивіда. Можливо, завдяки цьому вони утверджуються як стійкі еталони, що панують над свідомістю людини.

Стереотипи завжди сприймаються простіше, ніж реальні речі. Завдяки стереотипам найскладніші явища можна окреслити двома-трьома речення­ми. Схематичне зображення стереотипу дозволяє нам зрозуміти співвідно­шення правдивої та хибної інформації в ньому. Тобто можна сказати, що стереотипям притаманна «економія мислення". Особливість стереотипів по­лягає в тому, що вони володіють підсвідомістю як окремого індивідуума, так і суспільства загалом. Вони впливають на наші дії, поведінку, судження про різні явища та навіть на хід суспільних подій.

Стереотипи виконують багато функцій як на індивідуальному, так і на груповому рівні. Серед них найголовнішими є відбір інформації, яка "просі­юється" через стереотип; створення і підтримання позитивного образу себе та своєї групи (етносу, професійної групи тощо); обґрунтування й виправдання поведінки певної групи.

Існують різноманітні класифікації стереотипів. Наприклад, за змістом стереотипи поділяють на професійні, фізіогномічні та етнічні.

Професійні стереотипи — це узагальнені образи типових представників окремих професій. Наприклад, охоронця зазвичай уявляють схожим на героя голівудської кінострічки — широкоплечим мовчазним красенем з величезни­ми кулаками, який вміє поводитися зі зброєю й володіє карате. Насправді ж охоронцеві зовсім не обов’язково бути саме таким. Головне для нього — від­повідально ставитися до своєї роботи, вміти поводитися за певних обставин, здатність заздалегідь обмірковувати майбутні дії, виявляти серед оточуючих тих, хто може становити небезпеку, передбачати загрозу та вміти її відвернути.

Люди постійно стикаються із професійними стереотипами. Це набуває особливого значення в період, коли молодь обирає професію. Під впливом деяких стереотипів імовірна загроза припуститися помилки. Тому юнакам і дівчатам завжди потрібно пам’ятати, що уявлення про професію можуть бути неповними або викривленими, і тому слід вивчати й аналізувати інформацію з різних джерел.

Фізіологічні стереотипи ґрунтуються на визнанні зв’язку між зовніш­ністю та рисами характеру людини. Наприклад, вважається, що люди з пов­ними губами доброзичливі, а невеликі очі характеризують урівноважених осіб, вірних своїм ідеалам. При цьому необхідно пам’ятати, що у представників різних народів існують різні стереотипи щодо зовнішності. Так, деякі турецькі прислів’я говорять про дурість людей високого зросту та хитрість низькорослих, а англійці не довіряють рудоволосим.

Етнічні стереотипи фіксують взаємини між етнічними групами, пов’язані з національним характером. Автостереотип етносу описує самосвідомість, уявлення етносу про себе. Гетеростереотип змальовує образ іншого етносу. Негативні стереотипи слід долати, адже такі уявлення погано впливають на розвиток діалогу різних етнічних культур. Інколи стереотипи використовують як зброю для пропаганди расизму та ксенофобії. Для прикладу можна навести антисемітську пропаганду в Німеччині у 20-30-х роках XX ст., яка стала ідеологічною основою холокосту та призвела до винищення б млн євреїв.

Етнічні стереотипи часто використовують політики з власною метою: одні — щоб вносити розбрат між різними народами, інші — щоб створити ґрунт для поєднання культур. Етнічні стереотипи використовують як інстру­мент в інформаційній війні, політичних змаганнях та чорному піарі.

Велика кількість стереотипів є результатом спрощеного сприйняття хи­тросплетінь складної системи життєдіяльності суспільства. У шаленому рит­мі сучасного життя людям зазвичай бракує часу, щоб розібратися в істинній сутності того чи іншого явища, його емоційній характеристиці, тому люди сприймають його механічно та, не за­мислюючись, відносять до певної групи чи категорії, тобто стереотипізують його.Стереотипи дають змогу точніше пе­редати суть повідомлення та зберегти час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.ГЕНДЕРНІ УПЕРЕДЖЕННЯ СЕРЕД СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Дослідження проявів ґендерних стереотипів в уявленнях студентів і студенток щодо можливостей жінок у виборі життєвого шляху, професії, одержання освіти. У відповідях студентів і студенток досить чітко прозвучали основні ґендерні стереотипи про роль і призначення жінки, про розподіл чоловічих і жіночих обов’язків. Водночас отримані відповіді є досить різноплановими, що говорить про існування різних думок із розглянутих питань. Найбільш поширені в студентському середовищі установки складають таку картину: жінка повинна займатися домашнім господарством і дітьми, але їй при цьому не обо в’язково ставати домогосподаркою, а слід намагатися поєднати професійну кар’єру і хатню роботу. Вільний вибір у цьому питанні належить самій жінці. У будь-якому випадку жінці необхідно здобути освіту і професію. Однак занадто багато уваги роботі жінка, у якої є родина, приділяти не може. Основний внесок у сімейний бюджет повинен робити все ж чоловік, якого в жодному випадку не можна перетворювати на «домогосподарку», навіть якщо дружина робить великі кар’єрні й фінансові успіхи. Основною ознакою, що визначає відмінності більшості відповідей, є стать респондента – інакше кажучи, думки юнаків і дівчат щодо багатьох питань не збігаються. Впливом ознаки «стать» зумовлені найчастіше відмінності у відповідях студентів - студенток соціогуманітарних факультетів і студентів - студенток природничих і технічних факультетів (на соціогуманітарних спеціальностях навчається значно більше дівчат). Інші соціально-демографічні відмінності (курс, місце проживання) на думки студентів і студенток з розглянутих питань істотно не впливають. Про ґендерні особливості виховання та освіти дівчаток і хлопчиків також висловлено різні думки. Проте в цілому можна сказати, що ґендерні стереотипи в цих питаннях є стійкими і досить очевидно виявленими. Як і раніше, головною ознакою, що визначає відмінності в більшості відповідей студентів і студенток, є стать респондента. У деяких питаннях відіграє роль тип факультету («фізики» або «лірики»), а також місце проживання респондентів – чим далі від мегаполісу, тим традиційніші погляди на виховання дітей. Утім, це лише тенденції у відповідях.

Для більш детального розуміння відмінностей необхідні подальші дослідження. Уявлення студентів і студенток м. Харкова про «чоловічі» і «жіночі» професії в цілому відображають такий ґендерний розподіл праці, що традиційно склався в сучасному (в тому числі українському) суспільстві, де «чоловічою» вважається продуктивна діяльність 51 у публічній сфері, а «жіночою» – скоріше репродуктивна робота й домашня праця або специфічні види продуктивної діяльності. Респонденти й респондентки виділяють більше критеріїв (більш різноманітні критерії) віднесення тої чи іншої професії до категорії «чоловічих», ніж до «жіночих», що свідчить про відображення більш загальних установок на розуміння праці в публіч ній сфері як переважно «чоловічої справи». Водночас «жіночі» професії часто визначаються як протилежні «чоловічим» (наприклад, не пов’язані з важкими фізичними навантаженнями, не небезпечні тощо), що відображає загальнокультурний канон розуміння чоловічого як «норми».

Інша група критеріїв виокремлення «жіночих» професій по в’язана з категоріями «емоційності» й «естетичності» праці. Дівчата і студенти/тки соціогуманитарних спеціальностей демонструють ґендерно прогресивніші погляди, відносячи більшу кількість професій до таких, що рівною мірою підходять і чоловікам, і жінкам. Отже, дівчата-студентки орієнтовані на більш різноманітну професійну діяльність, ніж цього очікують від них їхні ровесники чоловічої статі. У той же час опитані студенти і студентки в цілому демонструють більш ґендерно прогресивні уявлення про ґендерний характер професій і розподілу обов’язків у родині, ніж учителі загальноосвітніх шкіл. Це свідчить не лише про більшу популярність ідей ґендерного егалітаризму серед молодшого покоління, але й про те, що вплив школи на формування ґендерної ідентичності її випускників не є визначальним, а конкурує з іншими джерелами знань і цінностей. Ця тема видається нам перспективним напрямом подальших досліджень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.СТЕРЕОТИПИ ТА  УПЕРЕДЖЕННЯ

СЕРЕД СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Стереотипи – регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

Класифікація стереотипів:

– антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);

– етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);

– соціально-cтaтyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);

– соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям);

– експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини, чим привабливішою здається зовнішність людини, тим більш позитивними особистісними рисами її наділяють);

– вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей – мови, міміки, пантоміміки та ін.).

В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам допомагають. Вони економлять час, не примушуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість орієнтуватися в нашому швидкоплинному світі. Таким чином ми економимо свій час, звертаючи увагу лише на те, що для нас важливо.

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін ґендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером.

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) – стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

Толерантність До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін ґендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером.

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) – стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах. Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять «чоловіче» і «жіноче». Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів:

Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок – стереотипи «maschile – feminnile». Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною.

В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні ролі чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні.

До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки – у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка – у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства в цілому. Генеральною конференцією ЮНЕСКО 1995 р. була прийнята Декларація толерантності. Відповідно до Декларації принципів толерантності, ми розуміємо, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності... це гармонія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру... У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств... тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотикання». До того ж толерантність як якість особистості, допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі до несподівано нових для нього умов життя. Люди, що не мають цієї якості, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя. Значення слова «толерантність» у різних народів відчутно різниться:

• Іспанською це означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки;

• французькою – ставлення, за якого допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам;

• англійською – готовність бути терпимим, поблажливим; 

• китайською – дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших;

• арабською – прощення, поблажливість, м'якість, милосердя, співчуття, прихильність, терпіння, прихильність до інших;

• російською – здатність терпіти щось і від когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будь-чого і будь-кого).

Таким чином, не існує абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. Так само в сучасному світі немає прикладів абсолютно толерантних суспільств, оскільки людство так і не виробило імунітету проти інтолерантності. Сьогодні важливо, чи є в нас прагнення до толерантних відносин, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали. Чому толерантність настільки актуальна в наш час? Тому, що ми часто чуємо такі слова, як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм»; тому, що у підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поширення всіляких форм антигромадської поведінки; тому, що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, яку вважають чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об'єктом іншої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури зазнають чужоземного впливу, але культурна ксено- фобія є часто вузькоспрямованою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для певної країни релігії.

Расизм у загальному випадку розглядають як одну із форм ксенофобії – віри в те, що об'єкт ворожості є чужим. З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації. Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження дехто піддає сумніву. Расизм – світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи (раси) на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільнот залежно від їх приналежності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, неправдиві узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів. Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

 

 

 

 

2.3. ГІПОТЕЗА ДОСЛІДЖЕННЯ

Поняття про расу виникло недавно, але упередження й дискримінація були дуже поширені в людській історії, і нам слід насамперед з'ясувати різницю між ними, упередження — це думка та ставлення членів однієї групи щодо представників іншої. Наперед сформовані погляди упередженої людини часто засновані більше на чутках, аніж на прямих доказах, і вони рідко міняються навіть за наявності нової інформації. Люди можуть плекати позитивні упередження щодо членів групи, з якими вони себе ототожнюють, і неґативні — щодо інших. Той, хто має упередження щодо якоїсь групи, ніколи не дасть переконати себе, що він помиляється.

Дискримінацією ми називаємо реальну поведінку стосовно іншої групи. Вона, скажімо, знаходить вияв у діях, які перешкоджають членам однієї групи скористатися з можливостей, відкритих для інших; так, іноді чорношкірому британцеві відмовляють у роботі, в якій не відмовили б білому. Хоча в основі дискримінації часто лежить упередження, воно може існувати й окремо. Люди можуть мати упереджене уявлення щодо когось, яке вони не реалізують на практиці. Так само й дискримінація далеко не завжди породжена упередженням. Наприклад, білий може не захотіти придбати собі будинок у кварталі, де живуть переважно чорношкірі, але не тому, що він вороже проти них налаштований, а зі страху, що в такому оточенні його власність швидко знеціниться. Упереджені уявлення в цьому випадку впливають на дискримінацію, але опосередковано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ 3

3. АНКЕТУВАННЯ

У цій курсовій роботі представлені матеріали соціологічного дослідження «Київського міжнародного інститута соціології», яке підготував Станіслав Зленко. Протягом вересня 2015 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) дослідження щодо дискримінації в Україні. Дослідження було проведене методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (САТІ). Всього було опитано 1998 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім Криму) за 2-х ступеневою стохастичною вибіркою з квотним відбором на останньому ступені, що репрезентативна для населення України віком від 18 років.  

 У Луганській і Донецькій областях опитування проводилося і на території, що контролюється українською владою, і на території, що не контролюється українською владою.Всього на Донбасі було опитано 231 респондент.

 Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0.95 і без врахування дизайн–ефекту та без врахуванням можливих обмежень, пов’язаних з використанням стаціонарних телефонів) не перевищує 2.2%.

В  ході дослідження серед інших, респондентам ставилося запитання: «У кожному з типів дискримінації, які я зараз назву, скажіть будь ласка, на скільки вони поширені чи не поширені у Вашому місті/селі», а також з’ясовувалося: «Чи відчували респонденти упереджене ставлення до себе хоча б за однією с таких ознак, як етнічна група, регіон походження, мова, стать, вік, релігійні вподобання, інвалідність, тощо?»

Трьома найбільш розповсюдженими видами дискримінації на думку респондентів є дискримінація за віком (11%), сексуальною орієнтацією (10%) та інвалідністю (7%). Найменше проявляється дискримінація за ознакою статі (3%). Дискримінація за інвалідністю переважно проявляється в обласних центрах. Основна група населення що виділяє цей тип дискримінації -  малозабезпечені та бідні люди.

Найбільше розповсюдженим видом дискримінації респонденти вважають дискримінацію за віком. Її наявність виділяли переважно люди вікової групи 45-59 років, та люди старше 60 років. 14% респондентів в обох групах вважають, що цей тип дискримінації є поширеним у їх населених пунктах.

Дискримінацію за статевою орієнтацією переважно виділяє молодь – 17% респондентів віком до 29 років вважають, що цей тип дискримінації є розповсюдженим на території України. Дискримінація за сексуальною орієнтацією більше проявляється  у великих містах.

 

Щодо сприйняття дискримінації у різних соціодемографічних групах:

Респонденти з середньою освітою гостріше відчувають дискримінацію за віком (15%) ніж люди зі спеціальною (11%) чи вищою освітою (10%). Респонденти з вищою освітою вважають що дискримінація за сексуальною орієнтацією розповсюджена більше(12%) ніж люди з середньою (5%) та спеціальною освітою (10%).

Якщо розглядати дискримінацію за рівнем якості життя, то найбільше страждає бідне населення. Вони найчастіше виділяють дискримінацію за віком  - 21%, на другому місці – дискримінація за інвалідністю – 15%. Серед  респондентів цієї групи, 17% відчували дискримінацію протягом останнього року.

Респонденти с низьким рівнем достатку виділяють дискримінацію за віком -12%, як розповсюджену.

Респонденти з помірним и високим рівнем достатку більше уваги приділяють проблемі дискримінації за статевою орієнтацією – 14% для респондентів з помірним рівнем достатку і 18% для респондентів з високим. Слід зазначити, що лише 7% респондентів з помірним рівнем достатку і 4% з високим рівнем достатку мали персональний досвід дискримінації за останній рік.

Якщо розглядати погляди на дискримінацію соціокультурних груп стосовно їх зайнятості, то найбільшу дискримінацію на собі відчували приватні підприємці та  безробітні - 12%. Приватні підприємці найбільше виділяли дискримінацію за статевою орієнтацією - 17%. Люди що займаються домашнім господарством вважають розповсюдженими дискримінацію за віком - 13% та інвалідністю - 10%.

Пенсіонери вважають наявною дискримінацію за віком (15%) та інвалідністю (10%), 10%пенсіонерів відчували себе дискримінованими за останній рік. Серед студентів, єдиною дискримінацією яку вони вважають наявною, є дискримінація за статевою орієнтацією, 5%студентів відчували себе дискримінованими за останній рік. Безробітні вважають найбільш розповсюдженими дискримінацію за сексуальною орієнтацією (24%), за віком (12%) та за національністю (12%)

Дискримінація за віком та сексуальною орієнтацією найбільше виділяють у обласних центрах та великих містах .

У східному регіоні відчувало себе дискримінованими 11% респондентів.  Найбільше – за віком (13%) та сексуальною орієнтацією (11%). Дискримінацію за віком вважали наявною 12% респондентів Південного і 11% респондентів Центрального регіонів. У Західному регіоні дискримінацію за віком вважало наявною лише 8% респондентів. У Східному регіоні 7%респондентів вважали наявною дискримінацію за регіоном походження.

Дискримінованими себе відчували 8% чоловіків і 9% жінок. Серед чоловіків 12% виділяли наявність дискримінації за статевою орієнтацією і 9% - дискримінацію за віком. Серед жінок – 13% за віком, 8% за сексуальною орієнтацією та інвалідністю.

Ситуація відрізняється на території Донбасу. Типи дискримінації, що мають значущі відмінності – дискримінація за регіоном походження (13%) більше ніж у три рази перевищує показники на інших територіях України (4%), дискримінація за мовою (10%) що у два рази перевищує аналогічні показники по Україні (5%) та дискримінація за  національністю (9%), що майже у 2 рази перевищує загальні показники цього типу дискримінації по Україні (5%). При цьому значущих відмінностей між показниками дискримінації на підконтрольних та непідконтрольних уряду України територіях не виявлено.

 

Персональний досвід дискримінації у респондентів

Загалом, 9% респондентів відчували упереджене ставлення до себе протягом останнього року

Упереджене ставлення до себе найбільшою мірою відчували люди з дуже поганим рівнем забезпеченості – 17% себе дискримінованими.

Меншою мірою упереджене ставлення до себе відчували люди, що шукають роботу та приватні підприємці – 12% представників обох груп.

11% мешканців сходу України відчували до себе упереджене ставлення протягом останнього року.

10% респондентів віком 45-59 років та 10% респондентів старше 60 років відчували упереджене ставлення до себе протягом останнього року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 1

Формулювання запитання з анкети.

 

А зараз хотілося б задати декілька запитань стосовно дискримінації. Під дискримінацією ми розуміємо упереджене ставлення до людини через її особисті ознаки, такі як вік, стать чи належність до соціальної меншини.

А1. По кожному з типів дискримінації, які я зараз назву, скажіть, будь ласка, наскільки вони поширені чи не поширені у Вашому місті/селі?

Дискримінація на основі…

Дуже поширена	Доволі поширена	Мало поширена	Майже не трапляється	ВІДСУТНЯ	НЕ ЗНАЮ/ВАЖКО СКАЗАТИ	ВІДМОВА
a)   Національності	1	2	3	4	5	6	7
b)   Регіону походження	1	2	3	4	5	6	6
c)   Мови	1	2	3	4	5	6	6
d)   Освіти
e)   Статі	1	2	3	4	5	6	6
f)    Сексуальної орієнтації (геї, лесбіянки)	1	2	3	4	5	6	6
g)   Віку	1	2	3	4	5	6	6
h)   Релігії або вірування	1	2	3	4	5	6	6
i)    Інвалідності	1	2	3	4	5	6	6

 

А2. Чи відчували Ви упереджене ставлення до себе протягом останніх 12 місяців хоча б за однією з таких ознак, як етнічна група, регіон походження, мова, стать, вік, релігійні вподобання, інвалідність, тощо?

1 – Так.

2 – Ні.

7 – Не знаю/Немає відповіді.

9. Відмова.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 2

 

Таблиця 1.1 Дискримінація на території України, % - всього було опитано 1998 осіб

По кожному з типів дискримінації, які я зараз назву, скажіть, будь ласка, наскільки вони поширені чи не поширені у Вашому місті/селі?

 

Дуже поширена	Доволі поширена	Мало поширена	Майже не трапляється	ВІДСУТНЯ	НЕ ЗНАЮ/ВАЖКО СКАЗАТИ	РАЗОМ
Віку	2.3	8.8	8.2	30.6	47.9	2.3	100
Сексуальної орієнтації (геї, лесбіянки)	1.8	8	9.9	24.2	42.7	13.5	100
Інвалідності	1	6.4	10.4	26.5	52.5	3.4	100
Національності	0.9	4.6	9.3	31.3	51.9	2.1	100
Регіону походження	0.8	4.5	9.8	31.8	50.6	2.6	100
Мови	0.8	4.3	9.2	30.6	53.7	1.7	100
Освіти	0.9	2.5	6.2	31.7	56.2	2.8	100
Релігії або вірування	0.7	3	7.8	31	54.7	3	100
Статі	0.5	1.8	4.9	33.1	57	2.7	100

 

Дискримінація на території Донбасу

По кожному з типів дискримінації, які я зараз назву, скажіть, будь ласка, наскільки вони поширені чи не поширені у Вашому місті/селі?

Таблиця 1.2 Дискримінація на території Донбасу, % - всього було опитано 231 особа

 

Дуже поширена	Доволі поширена	Мало поширена	Майже не трапляється	ВІДСУТНЯ	НЕ ЗНАЮ/ВАЖКО СКАЗАТИ	РАЗОМ
Сексуальної орієнтації (геї, лесбіянки)	4.3	8.2	7.4	29.9	36.4	13.9	100
Віку	2.2	9.1	5.2	40.3	41.6	1.7	100
Регіону походження	1.3	11.3	15.6	34.2	38.5	1.7	100
Мови	1.7	4.5	18	33.3	40.5	1.8	100
Національності	1.8	4.5	14.4	36	42.3	0.9	100
Інвалідності	1.7	4.8	10.4	34.2	47.2	1.7	100
Релігії або вірування	1.3	1.3	7.4	40.7	46.8	2.6	100
Освіти	1.7	0.9	5.2	40.3	50.2	1.8	100
Статі	0.4	1.3	3.5	41.6	51.5	1.8	100

Таблиця 1.3 Особистий досвід у дискримінації

Чи відчували Ви упереджене ставлення до себе протягом останніх 12 місяців хоча б за однією з таких ознак, як етнічна група, регіон походження, мова, стать, вік, релігійні вподобання, інвалідність, тощо?
 

	Україна в цілому, %
Так	8.8
Ні	90.6
Не знаю	0.5
Відмова	0.2
РАЗОМ	100

 

За цим посиланням  ви можете детальніше ознайомитися з дослідженням https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=618&t=10&page=1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У цій курсовій роботі я досліджувала чинники нетолерантності та дискримінаційних упереджень серед студентської молоді.

Оцінка рівня толерантності в українському суспільстві серед студентів у цілому позитивна. Аналіз кореляції віри  оцінки толерантності показав, що студенти оцінюють рівень толерантності більш позитивно.

Близько половини дорослого населення вважає що дискримінація у нашій країні не проявляється. Залежно від типу дискримінації, від 23 до 32% населення вважають, що дискримінація майже не трапляється і 5-10% - що дискримінація за цими типами проявляється слабко. Лише 8.8% мали персональний досвід дискримінації за останній рік.

 

Фактори впливу на оцінку рівня толерантності серед студентів:

• емоційний настрій;
• матеріальний статус;
• національність;
• релігійна приналежність;
• наявність досвіду релігійної дискримінації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Дашковська О. Дискримінація за ознаками статі: деякі загальнотеоретичні аспекти //Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 3 (42). - C. 219-226

2. Практичне право: на попередження ксенофобії. [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/39/53402/260813.html .

3. Ярошенко О. Щодо дискримінації в реалізації права на працю //Право України. - 2000. - № 7. - C. 53-55

4.Київський міжнародний інститут соціології. Соціологічні та маркетингові дослідження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=618&t=10&page=1

5. Розробка загальнонаціонального плану дій для ромів України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lb.ua/news/2010/03/29/34958_Posle_ teraktov_v_moskovskom_metr.html 

6. Социология: Наука об обществе. — Харьков, 1996.

7. Піча В., Семашко О., Черниш Н. Соціологія. - К., 1996.

8. Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація. Види та форми проявів ксенофобії в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://desn.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1130%3A2012-\

9. Вишняков О. Європейський Союз: дискримінаційний режим //Право України. - 2005. - № 9. - С.128-131.

10. Стереотипи та упередження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politologia-rdgu.rv.ua/images/school/t3.pdf

11. Дюркгейм Е., Соціологія і соціальні науки // Філософська і соціологічна думка. — 1992. — № 5.

12. Гендерний інформаційно-аналітичний центр. Гендерні проблеми очима студентства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://genderindetail.org.ua/netcat_files/46/53/Ochyma_studentstva.pdf

13. Політологія бібліотека. Упередження та дискримінація.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-11621.html

14. Студопедія. Стереотипи та упередження. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://studopedia.com.ua/1_126479_stereotipi-ta-ih-rol-u-zhitti-lyudini-i-suspilstva-genderni-stereotipi-ponyattya-diskriminatsii-ksenofobiya-rasizm-uperedzhennya-tolerantnist.html

15. Міжнародні механізми забезпечення гендерної рівності // Вісник Академії правових наук України. - 2005. - № 1(40) – С.199-206.

16. Пазенок А. Щодо питання про дискримінацію жінок у трудовій сфері //Право України. - 2009. - № 4. - С.147-151.

17. Національний інститут стратегічних досліджень. Щодо виконання закону України «про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»: етнополітичний аспект. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1426/

18. Полешко А. Рівність прав і можливостей жінки та чоловіка в суспільстві //Право України. - 2000. - № 4 . - C. 20-22

19. Феськов М. Захист від дискримінації залежно від статі : Європейська Соціальна Хартія (переглянута) і законодавство України //Рівність жінок і чоловіків в Україні. - 2001. - C. 122-125

20. Соціальна психологія. Дискримінація, забобони і соціальні стереотипи. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://stud.com.ua/15760/psihologiya/diskriminatsiya_zaboboni_sotsialni_stereotipi  21. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. — М., 1995.

22. Дубей В. Заборона дискримінації у сфері праці: теоретичні питання і нормативне забезпечення //Право України. - 2005. - № 11. - С.33-35.

23. Кресінь І. До питання про прояви дискримінації на расовому та етнічному ґрунті //Політичний менеджмент. - 2007. - № 4. - C. 31-47.

24. Упередження та дискримінація. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://pidruchniki.com/16801028/sotsiologiya/uperedzhennya_diskriminatsiya

25.  Расизм і виконання законодавства, Видавництво Amnesty International, 2001 р, AI індекс. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.amnestymena.org/Documents/ACT%2040/ACT400202001en.pdf