Чорнобиль не має минулого

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Верхньодніпровський коледж ДДАЕУ

Чорнобиль не має минулого часу…

                                                          Автор розробки виховного заходу:

                                    практичний психолог

                                                                   Верхньодніпровського коледжу ДДАЕУ

                                              Пільгуй Наталя Миколаївна

м. Верхньодніпровськ, 2017 р.

Сценарій виховного заходу

«Чорнобиль не має минулого часу…»

Мета заходу: вчити любити рідну землю, відчувати чужий біль, людські страждання, як свої власні; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів в учнів.

СЛАЙД 1.

1. Інсценівка вірша В. Бурім «Чорнобиль-трава»

 Звучить тужлива музика Liza Gerrard and Hans Zimmer „Sorrow”. Входять дитина та учень. На екрані демонструється презентація до вірша.

 Дитина:   Намалюй, мені будь-ласка, радість і красу.

Учень:      Намалюю я веселку, квітку і росу,

                  З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

                  І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

Дитина.  Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

Учень:     Я малюю лист осінній, схилену вербу,

                 що спустила свої віти голі до землі.

                 І ключами в синім небі ринуть журавлі.

Дитина:  Намалюй мені ще ніжність.

Учень:     Тема не проста.

                  І малюю я рожеві мамині вуста,

                  І метелика, і сонце, й квітку лугову,

                  І зелену шовковисту молоду траву.

Дитина:    Намалюй мені, будь-ласка, намалюй біду.

Учень:       Як її намалювати? Спосіб не знайду.

                   Чи поранену пташину, може, ледь живу?

                   А рука сама малює чорнобиль-траву...

Дитина:  Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

Учень:         Цю траву зовуть «чорнобиль»,  ця трава гірка.

                      В ній отрута, смерть, і сльози, і брудна вода.

                      В ній хвороби, сум, неспокій.

                      Це страшна біда!

Дитина:       Краще намалюй щось гарне.

                      Намалюй життя.

                      А гірку траву чорнобиль  викинь на сміття.

Учень:         Так, дитино, намалюю я життя тобі.

                      І надії намалюю, й мрії голубі.

                      Намалюю синє небо, чисте джерело.

                      Намалюю я лелеку, поле і село.

             Намалюю, віру, розу, доброту й любов.

             Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

СЛАЙД 2.

Ведучий 1: Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною.

Ведучий 2: Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль — трава родини полинових) «Засурмив тре­тій Ангел, — і велика зоря впала з неба палаючим смолоскипом. І впала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали від води, бо згіркла вона...».

        Ведучий 1: Ранок…Чорний ранок… 26 квітня 1986 року.

О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над 4-им реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу. Час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Викладач:   Від тієї дати минули вже тридцять один рік, а лише нещодавно були розсекречені документи щодо причини та наслідків аварії. На жаль, висновок, який випливає з цих документів – однозначний і страшний: цієї аварії не могло не бути. У документах КДБ зазначено, що від самого початку спорудження цієї атомної електростанції було безліч порушень. Безліч крадіжок і безліч інших таких речей, які врешті-решт призвели до аварії, а перші  аварії на ЧАЕС почалися відразу після того як тільки запустили її перший енергоблок у 1978-1979 році. Були  аварії із значним витоком радіації і в 1982, і у 1983, 1984 роках". Звичайно, ніхто про це не знав. Не знали про це мешканці Прип’яті і Чорнобиля, не знали про це жителі України і всього Радянського Союзу. Не знали, очевидно, про це й жителі цілого світу. Напевно, така сама доля могла б бути і щодо цієї катастрофи, яка сталася 26 квітня 1986 року. Але вже наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так було визначено, що в Україні сталось щось жахливе. Під  тиском міжнародної спільноти, аж 28 квітня радянська влада була змушена зробити офіційне повідомлення, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. Повідомлення, яке почули тоді всі по тодішній єдиній програмі новин "Время" о 21 годині 28 квітня, звучало дуже скромно: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, здійснюються заходи з її ліквідації». Склалось враження, що загрози немає, а проблема локальна. Тільки всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильскою аварією, а радянські майже нічого про це не говорили. Вищим керівництвом країни було видано розпорядження у всіх містах СРСР готуватись паради і демонстрації на честь 1 травня. В самому ж епіцентрі подій організовувались ярмарки, на які було викинуто з-під поли найдефіцитніший, але вже уражений радіацією товар.

Ніхто не думав особливо про людей. Вказівки , які йшли по лінії КГБ в перші дні після того, коли сталася аварія, були не про те, як перекрити телефонний зв'язок, щоб ніхто не міг подзвонити поза межі зони ураження, як здійснювати перереєстрацію листування, щоб ніхто не міг написати про те, що відбувається на території ураження, про те,  як працювати з закордонними журналістами, скільки агентів підсилати до тих журналістів, щоб розповідали їм, що "у нас все хорошо, у нас все спокійно, нічого страшного не сталося". Як чиновники пояснювали пізніше, вони не хотіли підняти паніку серед населення. Хоча в Києві, в той день, коли на вулиці міста вийшли на демонстрації тисячі людей, рівень радіації перевищував фоновий в кілька десятків разів.

Тож запрошуємо вас до перегляду документального фільму, який був відзнятий до 30-тої річниці трагедії.

 ІІ. ФІЛЬМ «До 30 річниці…»      Зупинити на 10 хв.17 сек.

Ведучий 1: Офіційною причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги в мережі, який викликав два вибухи. Та лиш через десятки років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував звіт, у якому  були зазначені такі причини:

•    неправильне проектування реактора,
•    недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями конструкції;
•    попри те, що персонал і справді здійснив ряд помилок, зроблено це було ненавмисно і в основному через недостатнє інформування.

Ведучий 2: А дефекти конструкції були результатом спішного будівництва, яке було проголошене ударною комсомольською будовою. Намагання вгодити радянській верхівці призвело до зниження якості робіт. Окрім того реактор не пройшов всіх необхідних випробувань. А  незадовго до катастрофи плити 4-го реактора почали доволі сильно деформуватись, оскільки у долині річки Прип’ять утворився злам земної кори і тут неодноразово відбувались землетруси, про що неодноразово повідомляли науковці,  але влада цинічно відмахувалася.

Ведучий 1: Оскільки Чорнобильська АЕС була графітно-водним реактором, саме графіт передбачав легкозаймистість всієї системи. Після вибуху в ньому залишилось близько 800 т графіту, який почав горіти. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини. Остаточно графіт перестав горіти лише 10 травня.

Ведучий 2: Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Михайлович Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його, обпаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники та  лікар , він встиг ще простогнати: «Там… Валера…» і втратив свідомість. Більше вона до нього не повернулась. 

Ведучий 1: Пожежники, які першими прибули на місце катастрофи, не мали ізолюючих протигазів. Їх просто не попередили про особливості ситуації. В результаті радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи ліквідаторів. Ціною життя цих пожежних було врятовано інші блоки АЕС, Київ, Україну та інші країни від страшної катастрофи.

ІІІ. Звучить пісня «Мить» (Океан Ельзи), відео «Перші ліквідатори» (хвилина мовчання)

Ведучий 2: Згадаймо і вшануймо не тільки пожежників. На захист народу і землі України встали всі, хто брав участь у ліквідації аварії та будуванні захисної споруди-саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора. В першу чергу – це медичні працівники, які ряту­вали тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля враженого такою великою дозою радіації було дуже небезпечно.

Ведучий1: Це і водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. І льотчики гелікоптерів, з яких у воронку реактора закидали пісок.  Це й молоді хлопці — солдати яких засилали всюди, де не вистачало людських рук. Це і робітники атомної станції, що залишились працювати після ви­буху, і атомщики з інших станцій, що прийшли їм на допомогу. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент для саркофагу. Це і будівельни­ки, що зводили сам саркофаг.

Викладач:  Тож дозвольте познайомити Вас з прекрасною людиною, чудовою жінкою, турботливою мамою, бабусею,  на долю якої випали нелегкі випробування, яка свого часу абсолютно без жодних сумнівів вирушила зі своєю бригадою медиків на допомогу постраждалим; з жінкою, яка вміє цінувати життя, бачити прекрасне, аналізувати і робити висновки: наша землячка –Елеонора Костянтинівна

ІV.  Спогади очевидиці

ЧИТЕЦЬ:

            Тільки раз ми на землі живем,

    У могилу не бери провину.

            Зло нічого не дає, крім зла

            Вмій прощати, як прощає мати.

            За добро спіши добром воздати,-

           Мудрість завше доброю була.

Витри піт сольний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла.

        Скільки сил у неї вистачало,

        Щоб на світі більше щастя стало.

Ведучий1: Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, житті кожного з нас.  Ядерний розпад має свою, добре відому науці пролонгованість в часі й просторі, а готових програм щодо подолання наслідків подібних катастроф не існує.

V.ПРОДОВЖЕННЯ ФІЛЬМУ (10-16 хв.)

Ведучий 2:Своїм відлунням Чорнобильська катастрофа спонукає до пильності. Вона знову і знову примушує замислитися на тим, що науково-технічний прогрес не тільки дає сучасній людині засоби, щоб досягти намічених цілей на шляху цивілізованого поступу, а й вимагає (й дозволяє) знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки, а це прямо пов'язано і з формуванням та розвитком світоглядних моральних засад, які об'єднують людей. 

Ведучий1: Так, доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли «ніколи не народяться після 1986 року» - народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Сама природа зробила нам застереження: «Люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними! Пам’ятайте, що доля планети, доля всього людства, майбутнє – у ваших руках!».

Викладач:  Хочу зазначити ще раз: відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято, 26 квітня – це день, коли кожна людина повинна запитати себе:

«Хто я? Для чого живу на цьому світі? Як живу? Чим можна допомогти іншим?»

Дякуємо всім за увагу!