Чтотопарарараптрапртартапоаоап

Жила колись удова, і була в неї дочка, а ще й падчерка. Пасербиця старанна, вродлива, а дочка і на обличчя негарна, і страх яка ледаща. Дочку свою вдова дуже любила і все їй пробачала, а пасербицю змушувала багато працювати і годувала дуже погано.

Щоранку мала падчерка сідати біля колодязя і прясти пряжу. І стільки їй треба було напрясти, що часто навіть кров виступала у неї на пальцях.

Якось вона сиділа так, пряла і забруднила кров'ю веретено. Дівчина нахилилася до колодязя, щоб обмити веретено, а воно раптом вислизнуло у неї з рук і впало у колодязь.

Заплакала падчерка і побігла додому до мачухи розказати про свою біду.

- Ти його впустила, ти його і діставай, - сказала мачуха сердито. - Та дивись, без веретена не повертайся.

Взяла дівчина лопату і вийняла хліби з печі. Потім вона пішла далі та прийшла до яблуні. А на яблуні було багато стиглих яблук. Яблуня крикнула їй:

- Ах, потруси мене, дівчино, потруси! Яблука давно вже достигли!

Стала дівчина трусити дерево. Яблука дощем на землю посипалися. І аж доти трусила вона яблуню, поки не залишилося на ній жодного яблука.

Склала дівчина яблука у купу і пішла далі. І от нарешті прийшла вона до хатинки. З вікна хати визирнула старенька пані. З рота у неї стирчали величезні білі зуби. Побачила дівчина стареньку, злякалася і хотіла втекти, але та гукнула їй:

- Чого ти злякалася, любо? Залишайся-но краще в мене. Будеш добре працювати, добре й тобі буде. Ти мені тільки ліжко застілай гарненько та перину і подушки збивай посильніше, щоб пір'я на всі боки летіло. Коли з моєї перини пір'я летить, на землі сніг іде. Знаєш, хто я? Я - сама пані Метелиця.

- Що ж, - сказала дівчина, - я згодна піти до вас на службу.

От раз і каже дівчина Пані Метелиці:

- Я дуже сумую за домівкою. Хоч мені у вас добре, а все-таки не можу я тут більше залишатися. Мені дуже хочеться побачити рідних.

Вислухала її Метелиця і каже:

- Мені подобається, що ти своїх рідних не забуваєш. Ти добре у мене попрацювала. За це я тобі сама покажу дорогу додому.

Взяла вона дівчину за руку і привела до великих воріт. Ворота відчинилися, і коли дівчина проходила під ними, посипалося на неї зверху золото. Так і вийшла вона з воріт, уся золотом обсипана.

- Це тобі у нагороду за твоє старання, - сказала Метелиця і дала їй веретено, те саме, яке в колодязь впало.

Потім ворота закрилися, і дівчина знову опинилася вгорі, на землі. Незабаром прийшла вона до мачухиного будинку. Увійшла вона до хати, а півник, що сидів на криниці, у цей час заспівав:

Побачили мачуха із донькою, що принесла падчерка з собою багато золота, і зустріли її лагідно. Навіть лаяти не стали за довгу відсутність.

Потім прийшла вона до яблуні, яблуня крикнула їй:

- Ах, потруси мене, дівчино, потруси мене! Яблука вже давно достигли!

- Ще чого! - відповідала вона, - Ще як почну тебе трусити, а мені якесь яблуко на голову впаде та гулю наб'є!

Набридло Метелиці тримати таку служницю, от вона і каже їй:

- Вертайся-но ти до себе додому!

Тут ледарка зраділа.

"Ну, - думає, - зараз на мене золото посиплеться".

Підвела її пані Метелиця до великих воріт. Відчинилися ворота. Але коли виходила з них ледарка, не золото на неї посипалося, а перекинувся казан зі смолою.

- Ось тобі нагорода за твою роботу, - сказала пані Метелиця і зачинила ворота.

- Сміятимуться люди на селі:
Прийшла додому дівчина в смолі!