Цікаве навчання із власного досвіду

 

 

 

(Із власного досвіду)

 

«Не силуйте душу людини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб»

В.О. Сухомлинський

Вчитель – методист початкових класів

Чуприна Лариса  Вікторівна

          

Заходжу в клас. Довірливі оченята дивляться на мене. Чекають від мене чогось нового, цікавого. І щоб не сумно було. І щоб цікаво. І щоб стрімголов вибігти мерщій на перерву. Щоразу ставлю перед собою запитання: як виправдати вашу довіру і виконати поставлені переді мною завдання?  І відразу обіцяю собі: я зможу, я вмію, я зроблю все, щоб виправдати дитячі сподівання, надії. Мені дуже добре з моїми маленькими друзями: вони фантазери, мрійники. З ними я вірю в чудеса, потрапляю в країну дитинства. Завжди враховую те, що часто налякана дитина жорсткими шкільними вимогами, підсвідомо уже не довіряє своєму хисту до того чи іншого виду занять. Як змінити це становище? Очевидно, щоб змінити настрій, повернути дитині віру у свої сили, яка їй так необхідна, потрібно створити певні умови. Постійно хвилює питання: як зробити навчання цікавим, підтримати їхнє бажання вчитися, допомогти дітям досягти успіху.

Змінився час, змінюються і вимоги до людини, її освіченості. Даючи базові знання учням в школі, треба навчити дітей вчитися упродовж життя, використовувати  здобуті знання у практичному житті.

Особистісно орієнтована освіта передбачає впровадження нових педагогічних технологій та ефективних форм взаємодії з дитиною, вимагає від педагога високої професійної компетентності й особистісної зрілості.

Мета і завдання особистісно орієнтованого навчання полягають  в створенні максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявленні та активному використанні його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності.

Немає не здібних, бездарних чи лінивих дітей, бо у кожної людини є задатки до певного виду діяльності. Але ці нахили у кожної людини різні.

В.О. Сухомлинський відзначав, що у однієї дитини потік думок тече бурхливо, стрімко народжуючи все нові і нові образи, а в іншої – як широка, повноводна, могутня, таємнича в своїх глибинах, але повільна ріка.

Як вчити і виховувати дітей з високими розумовими здібностями і тих, у кого знижена здібність до навчання – стало найактуальнішим питанням у моїй професійній діяльності. Тому я вважаю доцільним працювати над проблемою: «Реалізація особистісно орієнтованого навчання через впровадження інтерактивних педагогічних технологій».

 Отже, необхідним є введення в навчальний процес таких моделей навчання, які органічно поєднуються із традиційними формами та методами, легко застосовуються на різних етапах уроку. Саме впровадження  інтерактивних технологій навчання  сприяє реалізації особистісно орієнтованого навчання.

У системі особистісно орієнтованої освіти підростаючого покоління найсуттєвіша роль відводиться педагогу, «якому необхідно відійти від навчально-дисциплінарної моделі і переорієнтувати педагогічний процес на головне – особистість»(О.Я.Савченко).

Тому орієнтиром змісту освіти є розвиток особистості. Для реалізації особистісно орієнтованого навчання  необхідно організувати   навчально-виховний процес таким чином, щоб центром навчання стала  б особистість дитини, її самобутність і самоцінність. Саме визнання учня головною дійовою фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтованим навчанням.

Для того, щоб втілити ідею особистісно орієнтованого навчання я вважаю за потрібним:

1. Використовувати різноманітні форми і методи організації навчальної діяльності, що сприяє розкриттю суб’єктного досвіду учнів.
2. Створити атмосферу зацікавленості кожного учня в роботі класу.
3. Стимулювати учнів до висловлювання,  використання  різних способів виконання завдань, без будь-якого остраху помилитися чи дати неправильну відповідь.
4. Використовувати під час уроку дидактичний матеріал, який дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього вид та форму навчального змісту.
5. Оцінювати  діяльність учнів  не тільки за кінцевим результатом, а й за процесом його досягнення.
6. Заохочувати прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи (вирішення завдання), аналізувати способи роботи інших учнів під час уроку, вибирати й засвоювати більш раціональні.
7. Створювати  педагогічні ситуації спілкування на уроці, що дають змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовиявлення учнів.

Щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомити й прийняти мету навчальної діяльності. Необхідно чітко й переконливо інформувати учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці, залучаючи до цього самих учнів. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук та побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть необхідні надалі.

Для того, щоб дитина могла краще розкрити свої здібності, свій навчальний  потенціал і водночас почуватися комфортно на уроці, доцільно використовувати різнорівневі завдання. Диференційований підхід - основна складова особистісно орієнтованого навчання, тому, готуючись до уроку, вчитель повинен добирати індивідуальні завдання для кожної дитини (завдання підвищеної складності, творчі, випереджувальні вправи, вправи на кмітливість, уважність тощо ), планувати  роботу в парах, у групах.

 Заохочування, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги – це прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів. Але результативність їх використання залежить від майстерності вчителя. Добираючи завдання до уроку, слід пам’ятати про те, що вони мають бути цікавими, різноманітними, посильними, а головне – у дитини завжди має бути вибір,  потрібно не „давати” завдання, а „пропонувати”. Кожен учень є рівним партнером спілкування на уроці і заслуговує на те, щоб його думку і бажання враховували.

    На мою думку, сьогодні саме особистісно орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу задовольняє потреби та інтереси учнів,батьків і суспільства в цілому. Впевнена, що діти краще запам’ятовують новий матеріал якщо його пов'язати з повсякденною практикою.

                      Мій вдалий експеримент

У минулому році я працювала у першому класі, вирішила провести такий експеримент. Спираючись на вчення В. Сухомлинського, надаючи велике значення зв’язку учнів з повсякденним життям, з усім, що їх оточує, я спробувала навчити читати дітей за один місяць. І в мене це вийшло! Діти, які прийшли до школи не знаючи навіть голосних букв, (бо більшість із них не ходило в дитсадок) на кінець вересня вже всі читали і добре робили звукобуквений аналіз слів. Ось про це я і хочу розповісти.

Насамперед,  вирішила для себе, що буду давати дітям кожен день нову букву. Почала з голосних. Вивчаючи букву, ми багато над нею працювали: співали, придумували на неї слова, малювали предмети, які починалися на цю букву, ліпили її з пластиліну, на спортивному майданчику будували  з піску, у кожної дитини на бейджику висіла ця літера, вони придумували собі нові ім'я, які починалися на вивчену літеру, клички тваринкам, які я їм роздавала. Йдучи додому, кожній дитині дарувала гарну,  яскраво написану літеру, яка була обмальована дитячими малюнками (предметами, що починалися на цю літеру) , прохала батьків, щоб вони повісили літеру з малюнками у дитячій кімнаті над ліжком дитини. Дитині пропонувала, засипаючи, дивитися на літеру, складати  якусь історію з предметами, які починалися на цю літеру і якщо вона це зробить, то їй присниться чудовий пригодницький сон. Вранці, прийшовши до школи, діти повинні мені його розповісти. Не повірите, скільки вигаданих історій я почула, впевнена, що дітям вони й не снилися, але ж як гарно працювала їх фантазія! Таким чином, кожна дитина, засипаючи,  бачила букву, яку потрібно вивчити, прокидаючись, знову дивилася на неї. За два тижні ми  вивчили голосні звуки.

 Наступний був етап – знайомство з приголосними звуками. Хочу наголосити зі звуками, як називається буква зразу дітям не говорила, щоб вони, плутаючи, не читала: « беа», а тягли звук «б-б-ба» і тому подібне. Аналогічно проводила роботу над вивченням приголосних, складність була в тому поки діти зрозуміли як потрібно вимовляти злиття приголосних. Тут нам допоміг Незнайко, який не міг протягувати приголосні звуки, а діти йому допомагали. Незнайко ж в свою чергу задавав дітям все нові й нові завдання, підставляючи до приголосного різні голосні звуки. Хочу зауважити, над голосними звуками потрібно працювати до тих пір, доки діти їх будуть пізнавати швидко з першого разу. Потім діло піде швидше. У класі,вдома, (перед дитячими ліжечками) по колу розміщені голосні, а посередині – новий приголосний звук. Засипаючи, діти читають склади, просипаючись, знову їх бачать. Батьки допомагають мені в цьому, вранці кладуть під подушку цукерку, нагороду за те, що дитина читає склади.

 Для кожного учня завела папки, у які складаємо файли з надрукованими складами, словами, реченнями, текстами. Діти залюбки їх читають, кожен хоче бути диктором. На дошці, поруч з азбукою, вивісила таблицю, на якій надрукувала склади зі всіма приголосними звуками. Після вивчення трьох – чотирьох приголосних, дітям цікаво дізнатися наперед новий звук, показати як вони можуть читати. Я вивчила досконало з дітьми сім приголосних звуків, решту – вони знаходили самостійно на плакаті - азбуці, називали предмет, виділяли перший звук і самостійно читали склади. Звернула особливу увагу на «ь, ьо, йо» та йотовані звуки.

Таким чином, коли діти зачитали, по програмі тільки - но розпочався букварний період. Ось тут ми і почали вивчати букви якими позначаються звуки. Вони швидко зрозуміли, що звуки (л, ль) позначаються буквою (ел)…

2. Хочу поділитися з вами своєю міні – методикою, як краще дітям засвоїти алгоритм звукобуквеного аналізу слів, поглибити й систематизувати знання учнів про звукову систему української мови, удосконалити знання про голосні та приголосні звуки.

Уривок з уроку.

До вас на урок завітали гості з лісової школи. Це вчителька мудра Сова і з нею два учні. (Показую дві мавпочки.) Звати їх Чук і Гек.  Вони нам розкажуть як вчителька Сова, у лісовій школі, навчила їх характеризувати звуки. І вони тепер добре роблять звукобуквений аналіз слів.(Імітую розповідь Сови.)

• Мої мавпочки добре навчилися ділити слова на склади, але ніяк  не могли зрозуміти які склади відкриті, а які закриті. Щоб краще запам'ятати,ми склади порівняємо з дверима.

Показую: двері можуть бути відкритими і закритими. Отож і склади бувають відкриті і закриті. Якщо двері відкриті, то наш голос чути і в коридор, а якщо склад відкритий то він вимовляється голосно, співаючи: ма-а-а-а-а, ротик у нас відкритий.

Значить, склад, який закінчується на голосний називається відкритим.

 Коли двері зачинені нас далеко не почують, а далеко не чути ті склади, які закінчуються на приголосний – мак -, рак-,значить ці склади називаються закритими.

(Демонструю: склади бувають… (то відкрию, то прикрию  двері) закриті та відкриті.)

Звуки бувають голосні і приголосні. (пояснення)

Мавпочки ніяк не могли запам'ятати назву звуків – голосні і приголосні, але дуже любили грати в різні ігри. От вчителька Сова їх і запитала:

-Як називається гра, коли ви ногами ганяєте м’яча? Правильно ФУТБОЛ.

• А коли м’яч летить у ворота, як це називається? ГОЛ!
• Ось ми і запам’ятаємо, що звуки бувають ГОЛ----ОСНІ.
• Які ви знаєте голосні звуки? Чому вони називаються голосними?

А тепер  пограємо в іншу гру. Чук буде конячкою, а Гек - наїзником.

• Но! Кричав Гек! А потім різко натягував віжці і говорив:

ПР-Р-Р .Таким чином ми запам’ятали слово ПРИГОЛОСНІ.

Склади бувають наголошені і ненаголошені. (пояснення)

 Щоб це правило легше запам’ятати, у нас у гостях побував учень лісової школи зайчик. Він трішечки недочував, все перепитував.

Показую дітям машину.

• Назвіть, будь ласка, що це?
• Машина.

Зайчик не розчув що це і запитує у вас.

• Це машина? (ненаголошені склади називаємо тихенько, а наголошений – голосно.

Таким чином підводжу дітей до того, що:щоб визначити наголос треба запитати. Одне вушко зайчика підіймаю вгору,а інше опускаю . Те, що підняте вгору – означає наголос і позначається ось такою паличкою.

Висновок: склади бувають: піднімаю вушко у зайчика – наголошені, опускаю  вушко – ненаголошені.

 Сова: «Що тут запам'ятовувати? Одягла на голову шляпку – склад наголошений. Зняла – ненаголошений.»

• Скажіть  які бувають склади? (то одягне шапочку, то скине) (Діти повторяють: наголошені, ненаголошені.)

Тверді і м’які приголосні. (пояснення)

Дві мавпочки пояснюють дітям  про тверді і м’які приголосні. Чук називає твердий звук, а Гек – м’який.

• Мої звуки тверді, як твій лобик. (стукає його по лобику)

Чук торкається носика.

• А мої – м'які, як кінчик носика. (діти,стукаючи себе по лобі та торкаючись носика, повторюють: тверді, м'які.)

Висновок: звуки бувають тверді й м’які.

Дзвінкі та глухі звуки. (пояснення)

Чук дістає дзвінок і дзвенить.

-А  ще приголосні звуки можуть бути дзвінкими! [д],[з],[в],[р]…

Гек закриває вуха.

-А ще вони можуть бути глухими! [т],[с],[х]…

Пояснюю: щоб дізнатися дзвінкий звук чи глухий, треба закрити пальчиками вуха і голосно, що є духу, промовити звук. Якщо у вухах відчуваємо вібрацію, то звук дзвінкий, а якщо не відчуваємо – глухий.

На наступних уроках діти згадують ці ігрові ситуації  (двері, конячку, лобик, дзвіночок) та чітко характеризують звуки.

 

Щоб краще діти запам’ятали  назви звуків «голосні» та «приголосні». Використовую такі ігри:

1. Гра «Забий гол»

А тепер, фізкультхвилинка.

Ми пограємо в футбол

Разом всі

Заб’ємо гол!

(Від слова гол утворюємо слово ГОЛОСНІ,)

2. Гра «Попади в ворота»

(На магнітній дошці ворота, біля них, вирізані з паперу м’ячі, на яких зображені голосні та приголосні звуки.)

Хто зможе забити в ворота гол і пояснити, чому цей м’яч,  потрапить у ворота?

3. Гра «Вершники»

Щоб приголосні запам’ятати

У вершника будемо грати.

«НО!» ,- поїхали усі.

«ПР-р-р», - конячку зупини.

(Діти грають в гру: один вершник, інший конячка. Вершник тримає конячку за кофтинку.)

4. Гра «Умій правильно запитати»

(Умови гри: запитуємо тихенько, а наголошений склад вимовляємо з силою голосу).

Наголос, щоб визначати,

Треба сильно запитати.

Тож часу не гаємо,

Запитання ставимо!

• Це дитина ?
• Це корзина?
• Це дідусь?
• А це машина?

(Висновок: щоб визначити наголос, треба запитати.)

5. Гра «Велика чи мала»

В залежності від того, який звук вивчається,виготовляємо на голову дитини обручі з певними літерами. (Наприклад : буква «А», «а» )

«А» велика, «а» мала,

Хто придумає слова?

Ще й доведе нам чому

Пишу велику і малу?

(Вчитель читає слова, а буква, з якої потрібно писати це слово, тобто дитина, робить крок вперед. Пояснює, чому це слово пишеться з великої чи малої літери.)

6. Гра «Кращий писар»

На цеглинках ЛЕГО прикріплені слова (скотчем), записані друкованими літерами. Кубики знаходяться в корзинці. Потрібно взяти, який попадеться, кубик, прочитати слово і записати його на дошці рукописними літерами.

7. Гра « Раз, два, три, своє речення  склади.»

Діти працюють в групах.  Кожна група отримує цеглинки ЛЕГО на яких записані слова. Потрібно утворити речення. По команді діти виходять всі до дошки. Одному з учнів зав’язую очі і промовляю:

1, 2, 3, 4, 5,

Всі речення стали в ряд.

А тепер часу не гаймо,

послідовність обираймо.

Розв’язую очі, дитина читає складені речення, визначає послідовність, (міняє місцями  групи учнів) утворює текст, добирають заголовок.

8. Гра « Що не так?»

А) Зима люта прийшла, снігу купи намела.

Дістав Дмитрик велосипед

І заїхав у намет.

А Маринка на лужку

Тягне санки по моріжку.

Сонце з неї посміялось.

І за хмарку заховалось.

Б) Котик мишку злякався,

У будинок він помчався.

Мишка спритна сіроманка

Швидко Мурчика догнала,

Гарну пісню заспівала.

9. Гра «Знайди помилку»

Коля чашку в руки взяв,

П’ять складів нарахував.

Де ж помилка у хлопчини?

І яка є тут причина ?

10.  Гра « Тверді – м'які»

Кит пливе по морю,

Ловить мишку кіт в коморі.

Ліс густий ховає сонце.

Виглядає лис у віконце.

Правило запам'ятай!

Де тверді, а де м'які

Ти хутчіше відгадай!

11.  Гра « Пізнай звуки».

Задзвенів дзвіночок дзвінко.

Діти в клас примчали стрімко.

Букварі відкрили швидко,

За роботу всі взялися.

Галя, Валя, Діма, Ліза

Знайшли в себе всі дзвінкі.

Катя, Тася, Костя, Тиша

Показали всі глухі..

А ти часу не гай,

В імені своєму звуки ці пізнай.

(Діти записують або друкують свої  імена, характеризують звуки).

Зупинюся на уроках української мови.

І. Наприклад, щоб учні краще запам’ятали алгоритм розбору слів за будовою,  пояснюю так:

Щовесни ми висаджуємо в прогріту землю насіння різних рослин. Та перш ніж посадити зернятко, треба

• принести відерце води: 

• викопати ямку:            
• тоді посадити зернятко:
• земельку спушимо сапкою:
• встромимо палиці, зробимо намітку:

 Буває, що обходимося без «сапки», і тоді наша робота матиме такий вигляд: 

можна обійтись без «паличок-наміток»: 

Але без «ямки», «відерця» і самого «зернятка» нам не
обійтись. Вони обов'язково мають бути: Отак і слово — завжди має основу, корінь. Поливаючи зернятко, можна не всю воду виливати з «ві­дерця», можна й використати всю воду:

 

Якщо «відерце» порожнє, то в ньому нуль води. Тому і таке
закінчення в слові називається нульовим. І ось наше зернятко про­ростає і стає коренем — почат­ком майбутньої рослини, на якій з'являються все нові й нові листочки.

   На наступний урок учні готують свої міні – проекти стосовно заздалегідь розподілених морфем.

        Презентація учнівських міні-проектів

Запитання вчителя

• З яких частин складається основа ?
•                                      Яка головна морфема? Чому?

Вчитель

Всі частинки слова трималися кореня. Навіть спеціальним знаком підперезалися на квадратну дужечку схожий. Але з  однією частинкою мали клопіт.

Нас слова міняють часто

І як видно це – на щастя

Бо якби ми не мінялись то

Слова б не поєднались

•                                                      Чому ж морфеми із закінченням мали клопіт?

 І це нам пояснить своїм проектом Таран Олександра.

 

№1 Міні-проект учениці .Закінчення.

Учениця.

 Бо закінчення дуже непостійне, мінливе. Самі гляньте ось у слові «казка»

 Або ще краще «загуляється» десь і зовсім зникне, це скаржилися слова

Домовилися вивести цю частинку слова в самий кінець, не вводити до основи, дали їй назву ЗАКІНЧЕННЯ. А коли була відсутня, то ще й НУЛЬОВИМ ЗАКІНЧЕН­НЯМ прозивали.

 

Образились закінчення, що до гурту не беруть, виріши­ли триматися окремо. Але виявилося, що ніхто їх окремо не сприймає, не розпізнає навіть, адже значенням закінчення не володіють. Плутати  їх почали...

- Чи можете ви відгадати яке я загадала слово ось за цим закінченням?

- А якщо  я покажу основу , зможете відгадати слово?

Висновок: Основа має лексичне значення, а закінчення – не має.

Словом, за­сумували закінчення. Та й слова відчули, що їм без закінчень лихо. Ось сло­во вода, приміром, хотіло в речення поселитися, так без закінчення — ніяк, самі посудіть:

• Бурхливо мчала навесні серед скель ВОД? гірського потічка. 
• Незабаром зменшилась кількість талої ВОД?
• ВОД? стало сумно, що її так небагато — не потічок, а струмочок якийсь нікчемний. Звернулась ВОД? до до­щової хмаринки по допомогу.              Почула хмаринка ВОД?,  пролилася над скелями вес­няним дощиком.
• Вмилися, ВОД? квіточки на полонинах, повеселіша­ли, запишалися.

• А у чистій ВОД? –  потічка заграла кольорами веселка.
Підкажіть, які закінчення потрібні слову  В ОД а у всіх цих випадках?

Чому ж виявилось неможливим обійтись без закінчення? (Слово ВОДА  не могло втриматися серед інших слів речення, не мало з ними зв'язку).

Як ви гадаєте, до якого висновку прийшли слова? Чи потрібні їм закінчення? Для чого? (Потрібні. Для зв'язку слів у реченні).

З того часу помирились частинки основи з закінчення­ми, бо зрозуміли, що існувати вони можуть тільки разом. Але закінчення так і залишилося поза основою сло­ва.

№ 2 Міні-проекти дітей. Корінь

Вчитель

Я у кожній деревинці

Квітці, кущику травичці

В класі на уроці мови

Ти побачиш мене в слові.

Трапилось це дуже давно, коли ще не тільки мови, а й речень, словосполучень та слів не було. Бродили по світу окремі частинки слів, не зналися між собою. Сумно та нудна жилося їм. Та якось запримітили вони, що частин­ка "КВІТ запросила до себе схожих гостей, вони подружи­лися, розмістилися серед клумби і утворили красивий та милозвучний віночок слів:

Утворилася родина слів, а коренем (головною за значен­ням частинкою) вибрали КВІТ, бо ця частина була спільною для всіх

 
Члени родини іноді ледь-ледь різнилися один від одного якимсь голосним чи приголосним звуком, але спільності значення свого не втрачали ніколи, дуже ним пишалися і чужого значення до своєї родини не допускали.

Спільнокореневі слова я можу порівняти з родовідним деревом. От моє прізвище Таран і воно є спільним для всіх членів моєї родини.

 Інші частинки слів теж захотіли мати родини і почали об'єднуватись, родатися, споріднюватися круг спільних коренів:

 

 

№3 Міні-проект учениці . Префікс.

Жило-було собі слово. Звучало воно так: ЙТИ. Родини не мало, бо постійно було в дорозі. Втомилося дуже, бо мусило все ЙТИ, ЙТИ, ЙТИ... І друзі погубилися. От і почувалося це слово в дорозі дуже нещасливим.

Аж ось наздоганяє його на шляху веселий галасливий гурт частинок слів. Познайомилися. Виявилося, що це родина Префіксів. Поділилося слово ЙТИ з префіксами своєю журбою.

Тут вони зашуміли, кинулися навперебій пропонувати йому свою допомогу. Слово ЙТИ здивувалося — чи ж то можливо йому допомогти? Підбігла часточка ПРИ-, і по­просила дозволу стати попереду Утвори­ лося сло-о-во (пауза)...             

— Відгадайте швидше! Правильно — ПРИЙТИ! От і перепочиває слово (було ЙТИ-, ЙТИ-, ЙТИ, а стало ПРИЙТИ...) Далі часточка ЗА- взялася допомагати, якраз біля гостинної господи це трапилося. Яке слово утвори­лося? Правильно — ЗАЙТИ!

Зайшло втомлене слово, перепочило, підкріпилося. Далі час рухатися. А нові друзі поряд, не покидають. Чи не здогадаєтесь, яка часточка далі повела наше слово? Правильно. ВИ- , яке ж слово утворилося? ВИЙТИ! Вийшло, йде по дорозі, аж ось річка перетинає шлях. Яку б часточку ви запросили? Так через місток ча­сточка ПЕРЕ- допомогла (скажіть слово) ПЕРЕЙТИ!

Ось так дружні часточки — префікси допомогли слову ЙТИ всі труднощі подолати, до мети ДІЙТИ, а все тому, що справжніх друзів вдалося ЗНАЙТИ!

№4 Міні-проект учениці . Суфікс.

ВІТЕР і ХМАРА були щирими друзями. Куди ВІТЕР подме, туди і ХМАРА подасться. Коли ж втомиться ВІТЕР, приляже відпочити, то і ХМАРА тут як тут, дощи­ком проллється, втому з товариша змиє.

 

Не подобалась їх дружба злому чарівнику, вирішив він посварити ВІТЕР з ХМАРОЮ. Підкрався до того місця, де вітер дрімав і висипав на нього зі свого брудного мішка липучі частинки слова: -ИЩ-, -ЮГАН, -ИСЬК-. Проки­нувся ВІТЕР, полинув до ХМАРИ, а вона його впізнати не може. Був вітер, а став (учні компонують слова) ВІТРИ­ЩЕ, ВІТРЮГАН, ВІТРИСЬКО. Заплакала ХМАРА гіркими дощовими краплинками, подалася до знайомої доброї феї і розповіла їй про втрату хорошого товариша. У чарівній торбинці феї теж були різні частинки слів. Відібрала вона для ХМАРИ деякі з них: -К-, -ОЧК-, -ОНЬК-, -ИНК-, -ЕЦЬ- і порадила полікувати ними ВІТРИЩЕ. Так ХМАРА і зробила. Одна з цих частинок дійсно допомогла. Подумайте яка? Правильно, частинка -ЕЦЬ-. вітрище перетворився на вітерець. Жаль було роз­лучатися з іншими подарунками феї, тож почала ХМАРА приміряти їх до себе. Дуже здивувався ВІТЕРЕЦЬ, коли його подруга ХМАРА на очах перетворилася... (учні ком­понують слова) на ХМАРКУ, ХМАРОЧКУ, ХМАРОНЬ­КУ, ХМАРИНКУ. Частинки злого чарівника крутилися поряд, намагалися втриматися коло друзів, вмовляли ХМАРИНКУ скористатися і ними. Ви можете уявити собі, у що б могла перетворитися хмаринка? (Діти ком­понують слова — ХМАРИЩЕ, ХМАРИСЬКО, ХМАРЮ-ГА). Жах, правда? От і вона жахнулася такої можливості. Домовилися ВІТЕРЕЦЬ і ХМАРИНКА, що завжди бу­дуть обачними, щоб не перетворитись на страхіття.

Після презентації своїх проектів, діти співають заздалегідь підготовлену пісеньку про морфеми. Таким чином, вони запам’ятовують порядок розбору слів за будовою.

 

IV.Фізкультхвилинка

Діти виконує пісню на мелодію

1.                     «Пісні крокодила Гени» з мультфільму

Тут нам корінь допоможе,

І повинен знати кожен

Те, що корінь — основа основ. 

Садівник, сад, посадить і садочок, й розсаду,

Ну, а корінь в них спільний — сад! 

Приспів: 

Вийшло слово зовсім нове,

І, малята, це — не сон,

Бо належать до основи 

Й префікс з суфіксом!

 

2.                   Мотив пісні Чебурашки

Я схожий на прийменник,   

І був я безіменний,

Та раптом мене корінь

До себе запросив.

Отак ми стали поряд:

Я — префікс, і він — корінь,

Він навіть спочатку

Місце уступив. (Двічі).

3.                    На мотив пісеньки з мультфільму про Левенятко й Черепаху

Ось і суфікс підійшов, 

Своє місце він знайшов.

Після Кореня стоїть

І нові слова творить. (Двічі).

4. На мотив пісні «Улыбка»

Всі слова складаються з частин:

Є у всіх у них закінчення й основа.

Ця основа — без ніяких змін, 

А закінчення — частина змінна в слові!

Приспів: 

А якщо іще до них 

Суфікс з префіксом прибіг,

То до себе забирає їх основа.

Сумно кореню, бува,

Одному стоять в словах, —

Префікс з суфіксом створили нове слово.

Спираючись на таку наочність, кожна дитина запам’ятає алгоритм розбору слів за будовою.

 

ІІ. Фрагмент уроку з української мови на тему: «Прийоми вивчення словникових слів».

 Щоб діти краще запам’ятали словникові слова , я складаю з ними казочки, небилиці, навіть нісенітниці, але, щоб червоною ниточкою проходив зміст слів які ми повинні вивчити. Таким чином,  майже всі слова, які повинні вивчити діти в 4-му класі за рік, вони їх знають ще до нового року.

• Будь ласка, відвезіть мене на аеродром.
• Коли вас відвезти?
• Коли вам буде зручно. Можна вдень, ввечері, вночі…
• У вечірній час це буде коштувати дорого – вісімдесят гривнів.
• А у мене вісімдесяти гривнів немає.
• Тоді я вас повезу влітку,восени, взимку, коли у вас будуть гроші.

Ой, а зараз якраз зима! Поїхали! Тільки почекайте я в гардеробі сумочку заберу. Таким чином, діти граючись, складаючи ось такі сценки, в яких попереднє словникове слово пов’язане з наступним,  з легкістю запам’ятовують словникові слова, вивчають їх написання.

Закривши очі, вони уявляють придуманий сюжет, промовляють слова: будь ласка, аеродром,вдень…

Це сприяє швидкому запам’ятовуванню

 Працюючи над новим словниковим словом, діти обов’язково повторюють алфавіт, потім знаходять це слово в словничку, пояснюють, утворюють словосполучення, складають речення, підбирають синоніми.

ІІІ. Фрагмент уроку української мови. Побудова асоціативного куща.

 

1.Налаштування на роботу.

 

Сьогодні у нас незвичайний урок

Сьогодні ми зробимо ще один крок

В країну відому в країну чудову,

Що нас так чекає й збагачує мову.

• Так , діти, це чарівна країна мови. Працювати будемо під девізом: «Добре того навчати, хто хоче все знати»

2. Перевірка домашнього завдання.

3. Хвилинка каліграфії

М м  мо в в ва мова

Без мови рідної , юначе, й народу нашого нема.

• Як ви розумієте вислів?

(Якби не було мови, то не було б і народу)

• Пригадайте, які вірші про мову ви вчили на уроках читання? (читання віршів учнями )

4. Асоціативний кущ       

 

 

Читання вірша вчителем

Ніжна, мила, світанкова,

Ясна, чиста,колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна

Мудра, сонячна, прекрасна

Солов’їна, барвінкова -Українська мова.

а) скласти речення зі словом МОВА:1  пара -  розповідне, 2 - питальне,3 -  спонукальне. Записати розповідне речення.

 Я пишаюся мелодійною, чарівною, солов'іною мовою.

Б) охарактеризувати речення, визначити члени речення, розібрати за будовою,накреслити схему.

В) Звукобуквенний  аналіз слова мовою.

Таким чином, послідовність роботи над словом « мова» дає певні результати: діти закріплюють свої знання отриманні на попередніх уроках мови та читання, вчаться порівнювати, будуючи асоціативні кущі,а головне, вчаться любити та шанувати рідну мову, адже без мови немає народу, а без народу не буде країни.

ІV. Фрагмент уроку української мови. Головні та другорядні члени речення.

Відгадайте загадку        

Одноногий я стою,

Знаю службу я свою,

На моїй нозі сповна

Куля держиться земна.  ( Глобус)

•                             Що зображає глобус?
•                             Що цікавого ви знаєте про земну кулю? (Що вона обертається навколо своєї  осі за 24 години)
•                             Як називається цей проміжок часу? (Доба)
•                             Хто населяє нашу земну кулю? (Нашу планету населяють люди.)

( Прикріплюю на  глобус малюнки людей)

•                             А ось інша планета. Це планета Мови. Як ви гадаєте, хто населяє цю планету? (Слова)

( На магнітній дошці прикріплюю слова)

•                             Люди об’єднуються в сім'ї (показую на глобусі: тато, мама, дітки…), а слова в речення.
•                             Складіть із цих слів речення. (Малесенькі сніжинки весело танцюють)
•                             А хто у вашій сім'ї головний? (в одній сім'ї – тато, в іншій – мама.)
•                             Давайте з'ясуємо, хто ж головніший?
•                             Хто пожаліє вас коли вам боляче?
•                             Хто приготує смачний обід?
•                             Хто поцілує перед сном і побажає спокійної ночі?
•                             Тож мама головніша?
•                             А хто захистить вас від небезпеки? (Тато)
•                             Хто наловить смачної рибки?
•                             А хто полагодить поламану іграшку? (теж тато)
•                             Тож хто найголовніший?
•                             От і виходить, що в сім'ї однаково головні  мама і тато. А залежать від них їхні дітки.

Так і в реченні, слова, які дуже важливі й однаково головні звуться «головні члени речення». Слово, яке відповідає на питання (хто?) або (що?) називається підметом.

А щоб виділити підмет в реченні ми його назвемо «мамою» і будемо підкреслювати однією лінієчкою, як поділ спіднички, бо мама одягається в спідничку, сукню.

А слово, яке показує, що відбувається з підметом і відповідає на запитання (що робить?, що зробив?, що робить?...) називається присудком, а в реченні це буде « тато», підкреслювати будемо двома лінієчками, бо тато носить штани (дві штанини).

Отже, ми можемо зробити висновок: підмет і присудок – головні члени речення. Від них залежать всі інші слова в реченні. Підмет підкреслюється однією лінієчкою, а присудок – двома.

Визначте у реченні, яке ви склали у країні мови, головні члени речення.

(Сніжинки танцюють)

                                                     

 

 

 

 

 

В кожній сім'ї є дітки. Є вони і в реченні – це його другорядні члени речення. Дітки одягаються по різному, отож другорядні члени речення підкреслюємо хвилястою лінією. Оскільки серед дітей є хлопчики і дівчатка, то знаходимо їх при визначенні зв’язку слів у реченні, де звертаємо увагу на правило етикету: хлопчики завжди мають пропускати дівчаток вперед. А дівчатка більше тягнуться до мами, тому в реченні першими визначаємо слова, пов’язанні з підметом; і вже потім знаходимо слова – хлопчики, які тягнуться більше до тата присудка, тобто визначаємо групу присудка.

Висновок : у порівнянні з повсякденним життям наукові терміни засвоюються учнями набагато швидше і залишаються в пам'яті надовго.