Цікаві казки про інструменти для нетрадиційного малювання.

             Цікаві казки про інструменти для      нетрадиційного малювання

                                  Казка «Зубастик»

«Зубастик» – казка для тих, хто не хоче чистити зубки.

В одній чарівній країні жили-були зубки. Так-так, звичайнісінькі зубки. Серед них був один маленький зубчик на ім’я Зубастик. Зубастик дуже любив хрумкати горішки, гризти яблучка і цукерочки.

У цій чарівній країні у всіх зубів були свої будиночки, де вони їли, спали і чистилися.  Наш зубчик дуже любив поспати і поїсти, а ось чиститися щіткою йому зовсім не подобалося чомусь…ліниво йому було…

«Задоволення від цієї справи ніякого, користі теж не бачу, – розмірковував так Зубастик, – тільки час даремно витрачаю, краще б пожувати в цей час цукерку…»

І одного разу вирішив зубчик зовсім перестати чиститися.

Цілими днями безперервно Зубастик хрумкав горішки і їв різну смакоту. Весело йому жилося і не доводилося двічі на день витрачати час на чистку.

Одного разу Зубастик пішов у гості на день народження до друга. Коли він прийшов додому до нього, то чомусь ніхто не хотів з ним розмовляти і гратися.

«Що це з ними? Раніше ж їм подобалося зі мною гратися», – засмутився Зубастик.

Там був величезний смачний торт з шоколадом і горіхами. Зубастику теж дістався шматочок торта, але на загальний подив, як тільки Зубастик спробував тортик, то відразу закричав, наче від болю, заплакав і втік.

«Що це з Зубастиком? Раніше ж йому подобалося їсти солодощі», – здивувалися всі.

А у Зубастика так розболілося все-все від цього шоколадно-горіхового торта. Ой, як було боляче, навіть плакати і ворушитися було жахливо боляче.

«Напевно, я вмираю», – вирішив Зубастик і побіг швидше в лікарню.

У лікарні його зустрів добрий лікар Чистозуб, оглянув він Зубастика, похитав головою і сказав: «Так, це дуже важкий випадок, я нічим не можу тут допомогти».

«Невже це все? Невже я більше ніколи не зможу хрумкати?!» – злякався зубчик і гірко-гірко заплакав.

Лікар Чистозуб спокійно відповів: «Будеш ти хрумкати ще чи ні, залежить тільки від тебе. Кожен сам повинен стежити за своїм здоров’ям. Ти, дорогий Зубастик, коли востаннє чистився, наприклад?»

Зубастик задумався … і не зміг пригадати, коли це було востаннє: «Давним-давно, напевно».

«Ммммм, і ти ще дивуєшся, що тобі так боляче їсти? – Здивувався лікар, – ти що не знаєш для чого зуби чистяться?»

«Ні…» – невпевнено простогнав Зубастик.

«Зуби чистяться для того, щоб на них не накопичувалися бруд і залишки їжі. Адже все це залишається на зубках, і якщо не чистити зубки спеціальною щіткою, то весь цей бруд починає руйнувати зубки, саме тому у тебе все так болить, Зубастик, – відповів доктор Чістозуб. – Вирішуй сам: якщо ти хочеш одужати, то чисться вранці і ввечері, і не шкодуй на цей час!»

Зубастик кивнув і бігом побіг додому, знайшов там свою зубну щітку і довго-довго відтирав з себе весь бруд. Потім зубчик подивився на себе в дзеркало і побачив, що він весь покритий маленькими дірочками, які під брудом було не видно.

«Що ж я з собою зробив…» – гірко зітхнув Зубастик.

З тих пір пройшло багато часу. Зубастик ретельно кожен день чистився вранці та ввечері, він знову став білим і міцним, він знову зміг їсти горішки та солодощі. Тільки от маленькі дірочки так і залишилися, як нагадування про його ледачий вчинок.

                           Казка «Цятки і Плямки»

Жила собі Цяточка. Була вона маленькою і почувалася добре. Одного дня вона побачила біля себе іншу цяточку. Від цього їй стало радісно і захотілося дружити. Нову цяточку звали Ляпкою. Вони перезирнулися, і так почалася їхня дружба.

Незабаром Цяточка помітила, що коло них з’явилася  велика  Цятка. Вона ставала дедалі більшою й наближалася до її подружки. Цяточка поспівчувала подрузі. Адже велика Цятка може поглинути її!

Однак Цятка не поглинула Ляпку, а обійняла її і почала з нею приятелювати. Цяточці стало сумно  й самотньо. Нові подружки були дуже близькими. І далекими від неї, Цяточки. Вона сердилася, адже велика Цятка забрала всю увагу Ляпки!

Але це почуття не тривало довго. Цяточка почула чиїсь слова, ніби  всі цятки і ляпки – це звичайні плями, і їх скоро змиють. Маленька Цяточка відчула страх. Їй аж ніяк не хотілося зникнути.

Також їй не хотілося, щоб зникали Цятка і Ляпка. Адже вони були такі схожі на неї! І цяточка не мала нікого, крім них… Минали дні, проте ніхто нікого не змив.

Можливо, тому що цятки й ляпки не були плямами.А були, скажімо, зірками. Чи

чиїмось великим серцем, сповненим різних почуттів. І ті почуття сперечалися між собою. Або ж зернятками, з яких виростуть морква, волошки і кріп.  А ще хтось сказав, що ці цяточки — краплинки салюту на малюнку одного хлопчика. І без них у цій картині не буде життя. А життя неодмінно має бути барвистим.

                                  Казка про сіль

В одного царя було три доньки – гарні, добрі, лагідні. Він в них душі не чув. І царівни дуже любили свого батька. Сина у нього не було і цар повсякчас турбувався тим, яка з доньок гідна бути його спадкоємицею. Нарешті покликав їх до себе та й каже:

– Любі мої, я постарів і не знаю, скільки ще проживу. Післязавтра у мене день народження. Хто з вас подарує таку річ, без якої не можна обійтися, той і посяде трон після моєї смерті.

Царівни задумались, що то за річ. Третього дня принесла подарунок старша дочка. Це був розшитий самоцвітами царський одяг.

– Батечку, без царського одягу ти не міг би бути справжнім царем. Одягни його в таке свято!

Потім зайшла середня донька, тримаючи в руках золоту чашу і хлібину.

– Любий батьку, –  мовила вона, –  без хліба і води ніхто не може обійтися. Ось тобі хліб, я сама спекла, і вода в чаші.

Нарешті прийшла наймолодша донька.

– Рідний мій батечку, –  сказала вона, –  я дарую тобі чашу солі, бо без солі не може обійтися людина.

Цар розгублено глянув на неї, а потім звернувся до старшої доньки:

– Цар без царського одягу –  не цар! Твій подарунок найкращий. Благословляю тебе, донечко. І твій подарунок хороший, –  звернувся до середньої.

Менша дочка побачила, як загорілися гнівом батькові очі і він вигукнув:

– Сором який! Ти, моя менша донька, принесла річ, яка нічого не варта та ще й в дерев’яній чаші. Геть з-перед моїх очей!

Бідолашна царівна залишила царський палац. Вийшла в поле і довго думала, куди їй податися. Ішла вона, ішла, поки дісталася заїжджого двору. Царівна боязно зайшла всередину і спитала хазяйку:

– Вам не треба помічниці?

– Треба, –  відповіла та.

Так і залишилася царівна в заїжджому дворі. Вона прибирала в кімнатах, допомагала на кухні. Хазяйка раділа гарній помічниці. Якось вона каже:

– Гріх такій роботящій, розумній дівчині не вміти готувати смачні страви. Давай я тебе навчу.

Царівна була хорошою ученицею. Незабаром вона стала кращою кухаркою на всю країну. Слава про неї розійшлася далеко за межі. Звідусіль царі і князі запрошували її готувати страви на весілля. Минали дні. Якось прийшли по царівну слуги її батька.

– Наш цар видає заміж старшу доньку, –  сказали вони, – на весілля запрошено багато гостей. Цар хоче, щоб ти була за старшу куховарку.

– Я згодна, – відповіла царівна.

Вона вдяглася так, щоб не впізнали сестри і пішла до палацу. Нікому й на

думку не спадало, що це бідне дівча – царівна. Коли слуги подали на стіл улюблену страву царя, в нього аж очі засяяли. Та тільки він скуштував, як обличчя спохмурніло.

– Хіба це їжа?! –   вигукнув він.

– Заберіть її звідси і приведіть до мене куховарку!

Куховарка не забарилася, зайшла в розкішну залу. Цар заходився на неї кричати:

– Ти зіпсувала мені настрій! Що це ти приготувала?!

– Вибачте, царю,  – відповіла куховарка, –  але я не солила страву, бо знаю, що ви вигнали свою доньку за те, що подарувала вам на день народження сіль.

Цар уважно придивився до кухарки і впізнав у ній свою меншу доньку.

– Донечко моя! –  заплакав цар. –  Люба моя донечко, не ображайся на старого батька. Я був неправий.

Царівна переодяглася і присутні не могли відірвати від неї очей –  така красуня! Цар радів доброму кінцю. А менша царівна згодом поїхала за своїм чоловіком. Так і жили щасливо разом.