Цікавий матеріал до уроків астрономіі

Земля робить один оберт навколо Сонця за 365 доби зі чвертю (рік), проходячи за цей час 940 млн км. Виходить, вона несеться в порожнечі зі швидкістю більш ніж 107 000 км/год

Можливо, найдавніший астрономічний документ — шматок кістки віком 32 000 років. Археологи вважають, що позначки на ньому відповідають фазам Місяця.

Думка про чорні діри з таким сильним притяганням, що його не може перебороти навіть світло, з’явилася ще в XVIII столітті. Проте до ХХ століття про них забули: як шукати в космосі об’єкти, які в принципі не випускають сигналів, ніхто не уявляв.

Медичний рентгенівський апарат випускає промені, які проходять крізь м’які тканини тіла, і тому використовується для вивчення кісткових тканин. Рентгенівський телескоп уловлює промені, що випускаються деякими космічними об’єктами, наприклад газовими хмарами з температурою вищою, ніж 1 000 000 С.

Екіпажі «Апполонов» летіли до Місяця три доби й стільки ж назад. Подорож до Марса тривала б як мінімум півроку. Стільки ж зайняла б і дорога назад, але ще майже півтора року довелося б чекати на Марсі, поки планети займуть позицію, зручну для повернення.

«Вояджер-1» — найдальший від нас рукотворний об’єкт. Цей апарат був запущений у 1977 р., у 1979–1980 рр. обстежив Юпітер й Сатурн, а зараз прямує до границі Сонячної системи. Ми будемо приймати його сигнали як мінімум до 2020 р.

Подорожі Сонячною системою забирають багато часу. Апарат «Лунарпроспектор» летів до Місяця понад чотири доби, «Пасфайндер» до Марса — сім місяців. «Вояджер-2» до Юпітера — два роки, а потім до Нептуна — ще десять років.

Юпітер крупніший за всіх інших планет, супутників, комет і астероїдів, разом узятих. Однак навіть він у 100 разів менший за найменшу зірку.

Сонце гуде, як дзвін. Усередині нього кожні кілька хвилин виникають звукові хвилі низької частоти, що вловлюються приладами. Аналізуючи цей «звук», учені роблять висновки про будову Сонця.

Меркурій покритий зморшками. Коли планета остигала, її ядро стискувалося й від цього кора пішла складками, утворивши довгі кам’яні уступи (ескарпи).

Сонячне світло, що падає зараз на Землю, покинуло світило 8 хв тому, а відбите від Місяця потрапляє до нас через 1–3 с.

На східному узбережжі Північної Америки 17 листопада 1833 р. спостерігався справжній зоряний дощ: за годину в небі спалахнуло до 200 000 метеорів — по кілька тисяч щохвилини.

На деяких астероїдах притягання таке слабке, що можна вручну вивести м’ячик на орбіту навколо них.

Коли в 1610 р. Г. Галилей першим розглянув кільця Сатурна, він не зрозумів, що це таке, оскільки його телескоп був занадто слабким. Він прийняв їх за щось подібне до «вушок» або «ручок» планети.

Телескоп, у який Гершель розглянув Уран у 1781 р. був ньютоновським рефлектором із дзеркалом діаметром 15 см. Таке дзеркало встановлюють і на сучасних аматорських телескопах.

З тих пір як був відкритий Нептун у 1846 р., він не зробив жодного оберту навколо Сонця. Цей виток довжиною в 165 років закінчиться в 2011 р.

Апарат «Плутон — Койпер експрес» міг би долетіти до Плутона за 8 років. Шлях радіосигналу звідти до Землі займе всього 5 годин.

Якщо до найближчої зірки альфа Центавра летіти на «Шаттлі» зі швидкістю 8 км/с, подорож триватиме приблизно 162 000 років.

Лише 0,1% речовини туманності дає початок зіркам, іноді із планетами. Інше розсіюється й може зібратися в нову туманність.

Потужний спалах Наднової в 1054 р. спостерігали в різних кінцях Землі, про це свідчать наскальні малюнки індіанців, що жили там, де зараз перебуває м. Нью-Мексика.

На планеті, що обертається навколо подвійної зірки, іноді на небі світять два «Сонця». Тоді предмети відкидають по дві тіні. Якщо світила сильно розрізняються, то тіні будуть різного кольору.

Якщо покинути Землю й летіти на «Шатллі» зі швидкістю 8 км/с, до центра Галактики долетиш за 1,2 млрд років. Це приблизно 1/10 віку Всесвіту.

Маса найбільших галактик у 100 млн разів більша, ніж найменших. Деякі еліптичні карликові галактики легше кульових зоряних скупчень.

Становище маленької галактики в скупченні непросте. Більші сусіди притягають і заковтують менших, звичайно розриваючи їх на частини й поглинаючи їхні зірки.

Навіть за містом у ясну ніч не видно «мільйонів» зірок, хоча вони й здаються незліченними. Неозброєним оком можна помітити приблизно 2 000 світил.

Різні народи виділяли й називали сузір’я по-своєму. Ті самі сузір’я одержали неоднакові назви. Те, що в європейців називається Велика Ведмедиця, в індіанців іменується Скунсом.

У 1845 р. У. Парсонс розглянув у свій гігантський телескоп, що галактика Вир спіральна. Така форма в небесного об’єкта була виявлена вперше.

Магелланові Хмари названі на честь мореплавця Фернана Магеллана: вони були помічені моряками корабля під час його кругосвітньої подорожі на початку XVI ст.

Згідно з легендою, зірка Канопус була названа ім’ям митецького керманича грецьким царем Менелаєм. Багатовіковий орієнтир середземноморських моряків зараз використовується з тією метою під час керування космічними апаратами.