Данило Романович – будівничий Галицько-Волинської держави.

Данило Романович – будівничий Галицько-Волинської держави.

Мета:

Навчальна: формувати уявлення про Галицько-Волинську державу як спадкоємицю традицій Київської держави, характеризувати зовнішню та внутрішню політику Данила Романовича, показати роль Данила Галицького в процесі державотворення.

Розвивальна: вдосконалювати вміння працювати з історичною картою, встановлювати хронологічну послідовність подій історії Галицько-Волинської держави, визначати причини, суть та наслідки основних явищ і подій періоду.

Виховна: виховувати інтерес до історії, гуманізм, патріотизм, повагу до історичної спадщини.

Епіграф : Цей же Данило був другим після Соломона

З Іпатіївського літопису

Очікувані результати

Після цього уроку учні будуть:

• знати основні постаті, визначати дати, пояснювати поняття;
• розрізняти, аналізувати різні джерела історичної інформації (літописні, наукові, літературні) та працювати з ними;
• уміти узагальнювати та систематизувати знання про особливості роз­витку Галицько-Волинського князівства в період правління Данила Галицького;
• уміти висловлювати своє ставлення щодо особи короля Данила і його ролі в розбудові української держави.

Тип уроку: застосування набутих знань

Методи та прийоми: «Мозковий штурм», незакінчені речення, пошук інформації, спільний проект, бесіда, робота з роздавальним матеріалом.

Обладнання: атлас з історії України; ілюстрації, репродукції картин, роздавальний матеріал, відеофільм «Данило Галицький»

Основні поняття й терміни: політична роздробленість, боярська опо­зиція, монголо-татари, Золота Орда, ярлик, хрестовий похід, Папа Рим­ський, легат, коронація, католицизм, православ’я.

Основні дати: 1205 р.- загибель Романа Мстиславича; 1223 р.- битва на р. Калці; 1238 р.- розгром хрестоносців під Дорогочином, утвердження вла­ди Данила Романовича в Галичі; 1245 р.- відвідання Данилом Галицьким Золотої Орди; 1253 р.- коронація Данила Галицького; 1264 р.- смерть короля Данила.

Основні персоналії: Роман Мстиславич, Данило Романович, Василько Романович, Батий, Інокентій ІV, Куремса, Бурундай.

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності, постановка завдань.

Перевірка домашнього завдання (С.Р.)

В Україні пам’ятники Данилові Галицькому встановлені у містах Галич Івано – Франківської обл. (1998 р.), Львів (2001 р.), Володимир - Волинський Волинської області (2001 р.), Тернопіль (2002 р.).

З 1 липня 1998 року знаходиться в обігу пам'ятна монета номіналом 10 гривень, присвячена галицько-волинському князю і полководцю.

Указом Президента Українивід 30 липня 2003 року N 769/2003 для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України встановлено орден Данила Галицького.

Проблемне питання:

Яку роль відігравав Данило Галицький в історії України.

ПЕРЕГЛЯД фільму.  https://youtu.be/2_0Syzb46_8

ІІ. Надання необхідної інформації

Учні отримують від учителя для ознайомлення матеріал, що містить уривки з літописних, наукових та літературних джерел історичної ін­фор­мації. ПРЕЗИНТАЦІЯ https://naurok.com.ua/prezentaciya-korol-danilo-budivnichiy-galicko-volinsko-derzhavi-284384.html

ІII. Інтерактивна частина

Клас об’єднується у 6 пар, кожна з яких досліджуватиме один епізод із життя та діяльності короля Данила.

На основі відібраних матеріалів, розповіді вчителя та підручника школярі здійснюють «науково-історичне» узагальнення щодо свого епізоду. По завершенні роботи групи усно звітуються, що є частинами підсумкового тексту.

 

Група 1 Після загибелі у 1205 р. князя Романа Мстиславича залишилася вдова Ганна з двома синами: Данилом і Васильком. Вони не могли посісти княжий престол, зважаючи на сильні позиції, які мали бояри у Галицько-Волинській державі. По-перше, вони отримували величезні прибутки від солеваріння й торгівлі. По-друге, князі залучали бояр до міжусобних чвар, роздаючи їм за це землі, маєтки й посади, що ставало економічною основою для боярського впливу. По-третє, бояри часто переходили на сторону іноземних правителів (поляків та угорців), підпадаючи під їх заступництво й отри­муючи значні привілеї. Княгиня з малолітніми дітьми змушена покинути батьківщину. Таким чином, дитинство Данила Галицького починається з чужоземного поневіряння. Дії галицького боярства спровокували глибоку політичну кризу, що протягом кількох років послаблювала сили князівства. Це давало мож­ливість Польщі та Угорщині втручатися у його внутрішні справи. Так, у 1210 р. угорські та волинські полки увійшли в Галич і посадили на стіл ма­лого Данилка. Однак спокій не настав у Галицькій землі. У 1213 р. в іс­торії України стався унікальний випадок порушення норм феодального права – боярин Володислав Кормильчич оголосив себе князем. Це викликало невдоволення Угорщини, її війська зайняли Галич і призначили королем п’ятирічного Коломана, сина Андрія ІІ. Проте внаслідок загострення, що виникло між Польщею і Угорщиною, восени 1219 р. влада в Галичині ­перейшла до новгородського князя Мстислава Удатного, зятем якого був юний Данило Романович. Тим часом руським землям загрожувала нова небезпека – з азійських сте­пів, очолювані Чінгізханом, сунули монголо-татарські полчища. Захо­пивши Північний Китай, Центральну Азію та Закавказзя, монголи наці­лились на Європу. Весною 1223 р. тридцятитисячне військо під коман­дуванням Джебе і Субедея, здійснюючи розвідувальний похід, розгромило одну з половецьких орд, що кочувала у межиріччі Волги і Дніпра. Поло­вецькі хани звернулися по допомогу до руських князів. 31 травня 1223 р. неподалік від р. Калки об’єднана русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарським військом. У складі галицької дружини перебував 22-річний Данило. Це було його перше бойове хрещення.

Група 2 Після участі у битві на р. Калці Данило Романович почав зміцнювати своє владне становище, утверджуючись спочатку на Волині. У 1228 р., після смерті Мстислава Удатного, він розпочав підготовку до оволодіння Галичем. Та над краєм нависла нова небезпека. 3 березня 1237 р. Конрад І Мазовецький віддав м. Дорогочин Добжинському ордену тевтонів-хрестоносців. Зрозумівши небезпечність такої ситуації, Данило навесні 1238 р. розгромив хрестоносців. До кінця цього ж року він, подолавши опір угорських військ та місцевих боярських угруповань, утвердився в Га­личі.

Група 3 У часи збирання Данилом батьківських земель монгольська армія під проводом онука Чінгізхана Батия протягом зими 1239 – весни 1241 р. захопила всю територію сучасної України. У період монгольського нашестя Данило Галицький перебував в Угорщині та Польщі, де намагався створити антимонгольську коаліцію. Після повернення його чекали значні руїни та людські втрати, а також чергове зіткнення з боярами, які запросили на престол чернігівського Ростислава Михайловича. Здобувши у 1245 р. перемогу у битві під м. Ярославом над військами Ростислава, Данило остаточно утверджується як правитель Галицько-Волинського кня­зів­ства. Зміцнення влади й самостійна політика Данила викликали невдо­волення Батия, і він висловив претензії на Галицьку землю. Обговоривши з братом Васильком ситуацію, князь вирішив поїхати на зустріч з ханом й у жовтні 1245 р. вирушив до Орди.

Група 4 Повернувшись від Батия, Данило розпочав новий етап державотворчої діяльності. Він реформував військо та адміністративний апарат, приборкав бунтівне галицьке боярство, особливу увагу приділив розбудові міст. Ще у 1237 р. князь заснував м. Холм, який невдовзі став столицею князівст­ва. Були перебудовані й укріплені Володимирський і Крем’янецький замки, розпочалося будівництво Львова (1256). Усі міста прикрасили унікальні архітектурні пам’ятки. Данило Галицький проводив активну зовнішню політику: розвивав дружні відносини з Угорщиною, Польщею, Литвою; цікавився справами Центральної Європи (Австрія); робив спроби порозумітися з російськими кня­зями. Галицько-Волинське князівство стало центром торгівлі й ремесла, осе­редком перебування іноземних підприємців, ремісників і біженців

Група 5 Основна мета діяльності князя Данила – створення антиординської коаліції європейських держав. Для досягнення цієї мети він маневрує поміж територіальними домаганнями Золотої Орди й уніатськими устремліннями Папи Римського Інокентія ІV. Ще на шляху до Золотої Орди Данило Ро­манович зустрівся з Карпіні, папським послом до Батия. Вони мали переговори про унію католицизму з православ’ям. Князь також лис­тувався з Папою щодо допомоги західних держав у боротьбі проти монголів та об’єднання обох церков. Його насамперед цікавила організація хрес­тового походу проти Орди. Проте такі сподівання виявилися марними, і це призвело до призупинення переговорів. На початку 50-х рр. ХІІІ ст. знову ожили надії на допомогу Інокентія ІV. Папа пообіцяв зібрати рицарів Європи на хрестовий похід, а Данило – прийняти від нього королівську корону. У грудні 1253 р. в м. Дорогочині князь отримав від папського легата Опізо королівські регалії – вінець, скипетр і корону (короною тоді називали кулю з хрестом зверху, що сим­во­лізувала державу).

Група 6 Після Дорогочинської коронації ані Папа, ані інші європейські пра­вителі ніякої допомоги проти татар не надіслали. Данило припинив відносини з Римом і вступив у відкрите протистояння із Золотою Ордою. Наприкінці 1254 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти хана Ку­ремси, який намагався захопити територію краю. У результаті рішучих дій руських військ удалося відвоювати у татар землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. У плани короля входило визволення Києва, але перешкодили ускладнення з Литвою (1255-1256). Замінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундая, Орда в 1258 р. розпочинає новий наступ. Не маючи сил для захисту, Данило під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про руйнування Володимира, Луцька, Львова, Крем’янця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди Холма. Саме в цьому місті від душевних переживань та серйозної хвороби у березні 1264 р. помер король Галицько-Волинської ­держави.

IV. Робота вчителя.

 Учитель. Після смерті князя Романа роз­горілися чвари між князями, боярські інтриги, посилилось чужоземне втручання. У 1205 році князями стали малолітні його сини Данило і Василько, а регентом при них стала мати. Але боярські угруповання не допустили де влади Романової вдови та її малолітніх синів.

Учням пропонується знайти у підручнику відповідь на питання «Чому бояри були небезпечні для малолітніх князів?» Бояри у Галицько-Волинсь­кому князівстві мали сильні позиції. Це було, по-перше, пов'язано з тим, що вони мали ве­личезні доходи від солеварних промислів, сільського господарства і торгівлі. По-друге, князі Ростиславичі залучали бояр на свій бік у запеклій міжусобній боротьбі, роздавали їм посади і маєтки, що стало основою зміцнен­ня боярської влади. По-третє, бояри у прикордонних землях часто переходили на бік іноземних правителів, і ті ставали їх покрови­телями, надаючи або обіцяючи великі при­вілеї.

Більше 30-ти років Романовичі боролися за свою отчину. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його со­ратником і помічником у всі роки залишався Василько. Данило Романович зумів органі­зувати міцне військо. Важко озброєну кінно­ту склали волинські бояри, а піхоту він на­брав із селян. Данило зумів також заручити­ся підтримкою селян і городян у Галичині, які потерпали від боярського свавілля і безпе­рервних воєн. Врешті-решт, боярська опози­ція зазнала поразки. У 1237—1238 роках Данило зміг остаточно укріпитися у Галичі. Ва­силько отримав Волинь.

•  Які риси характеру проявив князь Данило в боротьбі за батьківську землю?

Багато чому князя Данила вчило горе. У нього був принцип не ждати ласки з неба, а самому боротися за рідну землю. Для цього князеві довелося навчити­ся сидіти на коні, терпіти у походах, воюючи з ворогами.

Учитель. Ставши на чолі Галицько-Волинської держави, князь Данило багато зробив для її розбудови. (Відповідь продовжують учні, використовуючи матеріал підручника )

...У 1238 році князь Данило розгромив німецьких рицарів-хрестоносців, які захопи­ли місто Дорогочин. Визволення цього міста мало велике значення для Галицько-Волинських земель.

Після перемоги під Дорогочином Данило пішов у Київ і укріпився там. Таким чином, Данило Романович повністю відновив тери­торію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько.

Він здійснив військову реформу. Будучи далекоглядним політиком, князь не покладав­ся лише на феодальну дружину (галицьке боярство часто зраджувало його), широко використовував ополчення — селян і міщан. Реформував державний апарат. На зміну ве­ликого боярства, яке було в князівському ото­ченні, він почав висувати своїх прибічників з нижчих верств. Так формувалася дворянська шляхта.

Учні роблять висновок: князь Данило про­явив себе як здібний державний діяч.

Учитель. Батиєві орди в кінці 1240 року штурмом здобули Київ, а потім пішли на Галицько-Волинське князівство. За собою ор­динці залишали гори трупів, згарища, спустілі міста і села, витоптані поля й луки. Розбивши поодинці Галицько-Волинську державу і Угорщину, навесні 1242 року повернулися за Волгу й заснували в її пониззі грабіжницьку державу — Золоту Орду. Давня Русь опинилася в принизливій залеж­ності від неї, і руські князі один за одним почали їздити до столиці Орди — Сараю на затвердження ханськими намісниками у своїх землях.

При поверненні Данила на батьківщину проти нього збунтувалося галицьке боярство і вирішило замінити князя, чер­нігівським княжичем Ростиславом, зятем угорського короля.

Влітку 1245 року в Угорщині зібралося велике військо, щоб силою «посадити» Рос­тислава на галицький стіл. Відбулася битва між військом Данила Галиць­кого і об'єднаними польсько-угорськими військами біля міста Ярослава на річці Сян. Данило отримав блискучу перемогу.

У цій битві Галицько-Волинський князь підтвердив свою славу хороброго воїна і мудрого пол­ководця.

Учитель. Воєнний успіх Данила набув роз­голосу в усьому середньовічному світі і не на жарт стривожив ординських володарів. Того самого 1245 року Батий прислав послів з вимогою: «Дай Галич!», що означало повне підкорення Галицької землі Орді з посадженням там ханських баскаків і систематичним збиранням виснажливої данини, як і в Північно-Східній Русі.

Данило журився, що не встиг зміцнити землі своєї фортецями, і поїхав до Батия, мов­лячи: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!»

Учитель. «А як ви оцінюєте такий вчинок князя?» Учні висловлюють різні погляди. Пе­ревагу бере судження, що Данило має таки їхати до хана, навіть з ризиком для власного життя.

Учитель. Батий ласкаво і чемно прийняв князя і «доручив йому землю його». За це Данилові довелося визнати зверхність мон­гольського хана й виконати ряд гидких сер­цю християнина язичницьких обрядів. Ціною особистого приниження мудрий політик зберіг недоторканність рідної землі, не допустив гуди татарських баскаків і не став платити пост­ійну данину Сараю, обмежившись надсилан­ням час від часу дарунків Батиєві. Головне ж, князь виграв час для організації відсічі жорстоким поневолювачам.

Але не всі сучасники князя Данила цей його вчинок сприйняли однаково.

 «Гірше лиха — честь та­тарська. Данило Романович, князь Волинсь­кий, що держить землю Руську-Киівську, Волинську, Галицьку та інші, стоїть отеє навкол­ішки перед ханом, зве себе холопом, платить йому данину, боїться і грізного наказу мусить слухатися».

Учитель. Князь Данило вважав, що краще так зробити, аніж на край свій покласти зно­ву люте горе. Дипломатичний здобуток Да­нила в Орді був тим вагоміший, що всі інші князі поверталися з Сараю обібраними й спаплюженими, а дехто й наклав там голо­вою. Звістка про успіх князя, як з гордістю зазначає літописець, облетіла всю Європу. Тому угорський король Бела тепер з усіх сил домагався союзу з Руссю, який ще донедав­на відкидав.

Так само легко владналися стосунки з польськими князями, вони навіть віддали князю Люблінську землю, аби галицько-волинський володар дружньо ставився до них. Була укладена мирна угода і з войовничим Ли­товським князівством.

Однак Данило Романович розумів: не західні сусіди, непослідовні у своїх діях, можуть подати йому дійову допомогу в прий­дешній борні з ординцями.

Данило звертається і до папи римського Інокентія IV з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголів. За це він погоджувався на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. У 1253 році він отримає від Опізо, посла папи римського Інокентія IV, королівську корону. Однак папа не зумів організувати хрестовий похід рицарів проти ординців, тому взаємини між Данилом Га­лицьким і Римом не переросли у стійкий союз.

М. Грушевський в «Історії України-Русі» пише: «Але коронація пройшла зовсім тихо... без особливої паради, без з'їзду князів...» Про саму коронаційну церемонію не знаходимо ніяких подробиць в нашому літо­писі, в ньому тільки говориться, що Данило «прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, від стола св. Петра, від отця свого папи Інокентія і від усіх його єпископів».

М.  Грушевський продовжує: «...Обіцянки Опізо були даремні. Проповідь християнського походу зісталася безплідною. Ані папа, ані князі, до которих він звертався з зазивом, ніякої допомоги проти татар не прислали. З огляду на се Данило не мав охоти робити якісь уступки римській курії в релігійних спра­вах...

Данило залишив усякі відносини до римсь­кої курії, і його королівський титул зістався одинокою пам'яткою сеї першої — ефемеричної руської унії» .

На жаль, князю Данилу не вдалося ство­рити сильний союз проти ординців.

Висновок. Наприкінці 50-х років XIII ст. монголи на­правили проти Данила величезне військо і змусили його остаточно визнати себе васа­лом Орди. На місце скомпрометованого по­стійними поразками Куремси хан прислав старого й досвідченого полководця Бурундая з величезною армією.

 Тверезо зваживши сили, Данило вирішив скоритися ворогові, який кількаразо­во його переважав. Так, Галицько-Волинська Русь останньою серед руських земель і князівств потрапила під жорстоку "владу Зо­лотої Орди.

Учитель. А що ж Данило Романович? «Бурундаєва рать» завдала йому непоправ­ного удару Загинула ідея всього життя — організація відсічі поневолювачам, звільнен­ня Русі з-під принизливої і жорстокої влади Золотої Орди.

Під старість князь хворів очима, майже втра­тив зір. І свої останні битви провів, по суті, наосліп, ледве бачачи ворога і одержуючи відомості про його переміщення від воєвод, які командували полками правої і лівої руки, центру, засадним... Він вигравав ті битви, спи­раючись на створене ним і безмежно відда­не, мабуть, найкраще у Східній Європі кінне й піше військо. Керувався багатющим досвідом, професійним умінням, стратегічним хистом, головне ж — інтуїцією, здатністю передбачи­ти задуми й маневри противника, мов на долоні уявляти перебіг бою, тобто. якостями справді великого полководця. А Данило Ро­манович Галицький, верховний князь Галицько-Волинський і король руський, був таки ним. ! не тільки на Русі, а може, й у всій Східній Європі 30—50-х рр. ХІІІ століття.

Та все те минулося. В останні роки життя все більше хворів: мучили очі, подалося сер­це. Годинами старий володар сидів на гале­реї кам'яного палацу в Галичі, що височів над стометровим урвищем Крилоської гори, над притокою Дністра Луквою. Часто згадував Данило батька, великого князя Романа Мстиславича, засновника найбільшого і найсильнішого на тогочасній Русі Галицько-Волинського князівства.

Помер князь Данило у 1264 році. Перед смертю він, мабуть, перебував у своїм улюб­ленім Холмі, бо там його й поховано, в церкві Богородиці, що сам збудував. «Сей Данило був другим по Соломоні», — додає літописець, говорячи про його смерть.

Так, Данилові Романовичу не пощастило звільнити Русь від монгольської кормиги. Надто великі сили мав ворог, надто слабкою була роз'єднана на безліч князівств Русь. «Не просте время», як зазначали у таких випад­ках давні літописці. Але мужнє життя галиць­ко-волинського князя, його самовіддана бо­ротьба за волю рідної землі були прикладом для прийдешніх поколінь войовників за неза­лежність Руси-України.

  

V. Закріплення вивченого

Метод «Гроно»

Завдання

 Доведіть, що князь Данило Романович був мудрим політиком та державним діячем.

(Учні на аркушах паперу записують чесноти та заслуги Данила Галицького і прикріплюють на дошці у вигляді грона)

Князь

Король

Політик

Мужній воїн

 

Дипломат

Державний діяч

Розквіт держави

 

Династичні шлюби

Хоробрий

 

Засновник міст

 

Використовуючи метод «Мікрофон», учитель підбиває підсумки уроку за наступними питаннями:

1) Чи можна вважати літописи максимально достовірним джерелом іс­торичної інформації?

2) У дослідженнях науковців-істориків існують протиріччя щодо роз­криття однакових фактів, подій, процесів. Чим вони зумовлені? Свою думку аргументуйте.

3) Яких позицій повинні дотримуватись літератори, описуючи історичні по­дії? Обґрунтуйте думку.

VІ. ПІДСУМОК УРОКУ

 

Учитель. У 1264 році добігло кінця життя Данила Галицького – першого короля Русі. Однак його історичний шлях продовжується і до нині, знаходячи свій прояв у живому зацікавленні, яке викликає  це ім’я при спробі оцінити його роль в історії.

Пам’ять про Д.Галицького увінчана українськими скульпторами (показ пам’ятників) «Діти, а як у нас у Рівному вшанована пам’ять про Данила Галицького?»

Сьогодні уже 2 рік працює спільна українсько-польська археологічна експедиція, яка проводить розкопки на території Польщі, м.Хелм. За мету ставить знайти поховання Данила Галицького.

Цікаве Один із авторитетних істориків – академік Ярослав Ісаєвич, який досліджував історію Г-В держави, казав на 3 Міжнародному конгресі істориків (Луцьк 2006 р.), що варто уточнити назву держави, Галицько-Волинсько-Холмська, щоб підкреслити, акцентувати увагу, що ця територія етнічна українська, але відійшла до Польщі у 1944 р.

 

VII Домашнє завдання, виставлення оцінок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Християнська церква в ХІ-ХV ст. Єретики і боротьба з ними

1. Церковний розкол 1054 р.

Клюнійське абатство

Остаточний розкол християнства на католицизм і православ’я відбувся у 1054 р. Утворилися дві самостійні церковні організації - Римська католицька (Західна) й Константинопольська православна (Східна). Розбіжності, зокрема, стосувалися ритуалів, обрядів, звичаїв. На Заході богослужіння велося латиною, на Сході - місцевими мовами: грецькою, вірменською, сирійською та ін. У Східній церкві всі причащалися хлібом і вином, у Західній - вином причащались лише священики. У Візантії хрестились трьома пальцями, а в Римі - всіма п’ятьма Але предметом найбільших суперечок двох церков було ставлення до походження Святого Духа У Східній церкві вважали, що він походив від Отця, а в Західній - також і від Сина Важливою причиною розколу також було прагнення одноосібної влади над церквою.

Суперечності поглибилися під час так званої Клюнійської реформи, яка почалася у Франції у X ст. На той час Західна церква переживала кризу - німецькі імператори перетворили пап і єпископів на своїх васалів. Водночас поширилися порушення безшлюбності й бідності. Процвітала торгівля церковними посадами (симонія).

Ченці Клюнійського монастиря в Бургундії (Франція) та їхні послідовники проголосили папу верховним суддею у справах як духовних, так і світських, єдиним намісником Бога на землі, виступили проти втручання світських правителів у церковні справи, засуджували моральне падіння духовенства.

Водночас Рим намагався регулювати діяльність церкви у Візантії. У 1054 р. константинопольський патріарх Михаїл Керуларій оголосив єрессю обряди, які не збігалися з обрядами Східної церкви. Того ж року після тривалих і безрезультатних переговорів папські посланці залишили на вівтарі храму Святої Софії в Константинополі грамоту, в якій прокляли патріарха і його послідовників. У відповідь духовенство Візантії прокляло Римську церкву.

У 1075 р. папа римський Григорій VII оголосив самостійність Римо-католицької церкви та її панівне становище у Західній Європі. До сьогодні Православна («істинна») і Римо-католицька («вселенська») церкви існують окремо, хоча вже й не ворогують між собою.

Програма понтифікату Григорія VII «Диктат папи». 1075 р.:

Тільки Римська церква була заснована безпосередньо Господом.

Тільки папа римський називається вселенським.

Тільки папі належить право призначати й усувати єпископів... З відлученими папою від церкви особами забороняється перебувати навіть в одному помешканні... Тільки папа може носити імператорські регалії.

Всі князі повинні цілувати ногу тільки у папи.

Папа має право усувати від влади імператорів.

Без розпорядження папи не можна скликати Вселенський собор.

Які повноваження папи стосувалися церковної влади, а які - світської? Проаналізуйте їх зміст.

2. Єресі та інквізиція

Від часу виникнення християнства існувало чимало варіантів священних текстів і формулювань основних положень християнства. Згодом тільки деякі з них визнані єдино правильними. Але існували інші тлумачення основних положень християнства, які церква називала єресями. У Західній Європі єресі поширилися в XI ст., але їх розквіт припав на XII XIII ст. Єретичні організації виникли у Франції, Німеччині, Італії та інших державах.

Одним із найпоширеніших був рух катарів (чистих), що виник на півдні Франції. Його прихильники не визнавали влади держави, заперечували насилля й кровопролиття. Католицьку церкву вважали творінням сатани, виступали проти накопичення церквою багатств.

*Індульгенція - письмове прощення гріхів, яке видавали священики від імені Католицької церкви, зокрема, за участь у хрестових походах. Пізніше за допомогою індульгенцій церква збагачувалася, продаючи їх усім охочим. Тоді індульгенції видавали на прощення не лише минулих, й майбутніх гріхів.

Прихильники єретичного вчення вальденсів (за прізвищем купця з м. Ліона П’єра Вальдо) заперечували існування чистилища, у яке, за твердженням Католицької церкви, потрапляли померлі перед тим, як вирішиться їхня доля. Виступали вони й проти церковної обрядовості, ікон, молитов, культів святих, церковної десятини, військової служби, феодального суду, смертної кари, сповідували рівність і простоту - спосіб життя перших християн.

Прихильники вчення альбігойців (від назви м. Альба) вимагали реформування церковної організації, зрікалися церковних обрядів і віри у святих, відмовлялися сплачувати десятину і будь-які податки на користь церкви.

Філій Август на страті єретиків. Середньовічна мініатюра. XV ст.

Суди інквізиції приймали рішення, керуючись такими положеннями:

- обвинувачений вважався винним, доки не довів зворотного;

- проти єретиків допускалися свідчення засуджених за наклеп, позбавлених громадянських прав, малолітніх дітей, відлучених від церкви;

- якщо свідок відмовлявся від свідчень, вони все одно зберігали силу;

- обвинуваченому не дозволялося мати адвоката, оскільки останній міг бути звинувачений у єресі;

- за законом тортури могли застосовувати тільки один раз (на практиці піддавали тортурам постійно);

- апеляції та прохання про помилування не розглядалися.

Якщо звинувачуваний визнавав провину, то його засуджували до ув’язнення, до роботи на галерах, грошового штрафу або прилюдного побиття батогом. Невизнання звинувачень каралося смертю. Засудженого спалювали на вогнищі або вішали на шибениці. Спалювання вважалося виявом милосердя, оскільки відбувалося без пролиття крові.

Перед стратою інквізиція проводила так званий акт віри. Засуджені йшли вулицями міста босоніж до міського собору, де відбувався святковий молебень. Їх супроводжувала процесія з ченців. Після цього зачитували й виконували вирок. Інквізитори забирали на користь церкви все майно, яке розподіляли між інквізиторами. Винагороджували й донощиків. Родичів засудженого на три покоління позбавляли всіх прав.

Особливо нещадною була іспанська інквізиція, ім’я її керівника Томаса де Торквемади стало уособленням надзвичайної жорстокості.

На початку XIII ст. у зв'язку з поширенням єретичних учень Римська католицька церква створила спеціальні церковні суди. Ці суди увійшли в історію під назвою інквізиції (від латинського - «розслідування», «розшук»). Суди підкорялися особисто папі, й ні імператори, ні королі не мали права заважати діям інквізиторів.

Інквізиція винищила тисячі жителів міст і сіл на півдні Франції, в Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії й інших державах. Звинувачення в єресі часто використовували в боротьбі з політичними противниками і для захоплення їхнього майна.

Першими постраждали від дій інквізиції альбігойці. За наказом папи римського у 1209 р. проти них було оголошено хрестовий похід. Війна з невеликими перервами тривала майже 20 років і увійшла в історію під назвою Альбігойських війн. Вдираючись до міста, борці з єресями знищували все його населення, не жаліючи ні старого, ні малого. Коли в одного з папських посланців запитали, як відрізнити католиків від єретиків, він відповів: «Убивайте всіх, Бог впізнає своїх».

У 1484 р. спалахнула нова хвиля переслідувань, пов'язана з папською буллою про відьом і чаклунів. «Полювання на відьом» призвело до загибелі тисяч безневинних людей, переважно жінок.

Томас де Торквемада (близько 1420-1498) - монах-домініканець, який стояв на чолі інквізиції в Іспанії. Він був не тільки духівником королеви Ізабели Кастильської, фанатичної католички, а й сприяв її сходженню на трон. Склав кодекс інквізиції, процедуру суду і структуру органів інквізиції. Вирізнявся абсолютною непідкупністю і надзвичайною жорстокістю. Зокрема, масово запровадив аутодафе - публічне оголошення вироку інквізиції з наступним спаленням жертви. Ініціював переслідування мусульман та євреїв.

3. Церква у ХІV-ХV ст.

У ХІV-ХV ст. розпочалося поступове послаблення впливу папи римського на політичне життя європейських країн. Цьому сприяло формування у різних народів власних держав, посилення авторитету королів. У 1302 р. король Філіп IV Красивий проголосив незалежність французької корони від папи. Англійський парламент відмовився сплачувати данину папі римському. Боротьба із впливом пап точилась і в Німеччині.

Після поразки папи римського Боніфація VIII у боротьбі з Філіпом IV Красивим столиця католицької церкви була перенесена з Рима до Авіньойна, на територію Франції. Розпочався так званий авіньйонський полон пап (1309-1377), під час якого папи цілком підкорялися волі французьких королів.

Після повернення пап до Рима в середовищі священиків розпочався соборний рух. Його прихильники доводили, що церква не повинна втручатися у світське життя, а влада папи має обмежуватися Вселенськими соборами.

Зі зміцненням держав церкви на їхніх територіях прагнули більшої самостійності. Поступово з’явилася потреба в утворенні церков, незалежних від Рима. У 1438 р. французький король Карл VII видав «Прагматичну санкцію», якою встановив перевагу рішень церковного собору над папськими рішеннями. Схожі рішення були прийняті й в Англії.

До кінця XV ст. із всесильних володарів християнського світу папи перетворилися на дрібних церковних князів, які намагалися зберегти невеликі володіння в межах Рима.

 

1. Чому єдина християнська церква розкололася на Православну й Католицьку?

2. Які єресі набули поширення в Європі в середні віки? У чому вони полягали?

3. Чи справедливим був суд інквізиції? Обґрунтуйте свою думку.