Дебати: вчимося бути активними громадянами (правила та зразок проведення гри для старшокласників)

Дебати:

 вчимося бути активними громадянами

(правила та зразок проведення гри для старшокласників)

Вважається, що дебати беруть свої витоки з стародавніх Афін, де існували дискусійні клуби, та та середньовічних університетів, в яких вміння дискутувати викладалось як окрема дисципліна. Проте, навряд чи стародавні греки чи середньовічні студенти грали в дискусію (хоча це не стосується софістів – «мовних піротнехніків» Античності, для яких життя було суперечкою,а його сенсом – перемога в ній). Вони намагалися пізнавти світ, а дискусія була одним із найліпших методів пізнання, бо ж як відомо, «істина народжується в суперечці». Значна частина подібних дискусій не приносила жодних результатів, але від цього їхня кількість не зменшувалась.               

Нині дебати широко представлені в програмах навчальних закладів США, Канади, Великої Британії та інших країн Європи і Азії як окремий предмет, факультатив або як частина курсу з комунікацій чи ораторського мистецтва. Вони набувають  все більшої популярності   серед школярів та студентів в Україні Дебати розглядаються як ефективна педагогічна технологія і використовуються на уроках різних предметів, де  зміст навчання потребує обговорення суперечливих тем. Окрім того, дебати одна з найпоширеніших форм позакласній діяльності – шкільні та студентські турніри у всьому світу, міжнародні чемпіонати, дебатні організації, які об’єднують сотні шкільних клубів, підтримка дебатного руху національними урядами, громадськими і міжнародними організаціями – все це свідчить про їх популярність і значний потенціал для інтелектуального розвитку молоді

Найбільш поширеним форматом дебатів серед школярів є формат Карла Поппера. Цей тип дебатів направлений на навчання командній роботі як під час підготовки, так і під час самих дебатів. Він передбачає участь команд у складі трьох чоловік у кожній.

Формат дебатів Карла Поппера виник як програма, що розвиває вміння розмірковувати та мислити критично, обґрунтовувати власні думки та аргументовано опонувати. Формат має свій стиль, близький до політичних дебатів, де молодь навчається обговорювати проблеми, аналізувати їх з різних точок зору, розробляти можливі шляхи (стратегії) їх вирішення.

 

Регламент та правила

Регламент та правила дебатів Карла Поппера наступні:

Час для виступів:

Виступаючий	Час
Виступ С1	4 хв.
Питання 33 до С1	2 хв.
Виступ З1	4 хв.
Питання С3 до З1	2 хв.
Виступ С2	3 хв.
Питання З1 до С2	2 хв.
Виступ З2	3 хв.
Питання С1 до З2	2 хв.
Виступ С3	3 хв.
Виступ З3	3 хв.

С₁, С₂, С₃ – відповідно перший, другий і третій спікери команди, яка стверджує.

З₁, З₂, З₃ – відповідно перший, другий і третій спікери команди, яка заперечує.

 

Кожна команда має право взяти протягом гри один таймаут (2 хв) на підготовку до виступу. Тайм-кіпер попереджає спікерів (команди) за 0,5 хвилини до закінчення часу виступу (підготовки) доповідачів й подає сигнал про закінчення часу виступу (підготовки).

Дебати – це командна гра. У кожного члена команди є свої обов’язки.

Обов’язки спікерів:

 

Перший гравець команди, що стверджує (С₁):

1) представляє команду;

2) представляє тему (твердження), обгрунтовує її актуальність;

3) дає визначення термінам (поняттям), що важливі для розуміння теми;

4) формулює точку зору команди;

5) обгрунтовує різні аспекти розгляду цієї теми;

6) представляє аргументи, які будуть доводитися командою під час гри;

7) переходить до доведення висунутих аргументів (по можливості);

8) закінчує свій виступ чітким формулюванням загальної лінії команди;

9) відповідає на питання З₃; задає питання З₂.

 

Перший гравець команди, що заперечує (З₁):

1) представляє команду;

2) заперечує тезу, заявлену командою С, формулює тезу своєї команди;

3) аналізує визначення, представлені командою С;

4) представляє позицію команди, що заперечує;

5) представляє кейс заперечення (стратегію заперечення тобто аргументи команди З, які будуть доводитися командою під час гри);

6) спростовує аргументи команди С, висунуті С₁;

7) закінчує чітким формулюванням загальної лінії команди З;

8) відповідає на питання С₃; задає питання С₂.

 

Другий гравець каже команди (С₂)

1) відновлює думку команди С за допомогою гіпотез, прикладів, і доказів;

2) відновлює підтверджуючий кейс, позицію за позицією, слідуючи початковій структурі;

3) наводить нові докази (нові докази вітаються);

4) повторює важливі аспекти (критерії) попередніх доказів;

5) докладно розвиває стверджуючу позицію і докладно розвиває стверджувальний кейс;

6) спростовує заперечувальний кейс;

7) закінчує чітким формулюванням загальної лінії команди С;

8) відповідає на питання З₁.

 

Другий гравець команди (З₂)

1) відновлює позицію, що заперечує,  використовуючи гіпотези, приклади і докази;

2) докладно розвиває позицію, обгрунтовуючи кейс, що заперечує позицію команди С;

3) продовжує спростовувати стверджуючу позицію;

4) наводить нові докази;

5) закінчує чітким формулюванням загальної лінії команди З;

6) відповідає на питання С₁.

 

Третій гравець команди (С₃)

1) ще раз акцентує увагу на ключових моментах (відзначає найважливіші питання);

2) слідує структурі підтверджуючого кейса;

3) повертається до критеріїв (аспектів), висунутих С₁; пояснює, як вони підтверджують позицію команди С;

4) виявляє уразливі місця в кейсі команди З;

5) зосереджується на порівнянні аргументів, що стверджують та заперечують; пояснює чому аргументи ствердження переконливіші; задає питання З₁;

6) завершує лінію ствердження (у цій промові може бути менше доказів, ніж в інших).

 

Третій гравець команди (З₃)

1) ще раз акцентує увагу на ключових моментах заперечення (відзначає найважливіші питання);

2) слідує структурі заперечувального кейса;

3) повертається до критеріїв (аспектів) висунутих З₁; пояснює, як вони підтверджують позицію заперечення;

4) виявляє уразливі місця в стверджувальному кейсі;

5) зосереджується у промові на порівнянні аргументів, що заперечують; пояснює, чому аргументи заперечення переконливіші; задає питання С₁;

6) завершує лінію заперечення (у цій промові може бути менше доказів, ніж в інших).

 

 

 

Приклад проведення гри «Дебати» у 10 – 11 класах.

Тема. Запровадження  християнства візантійського зразка – важливий крок на шляху розбудови великої держави

 

Перша промова команди, яка підтримує тему (С1)

Стверджуюча команда у складі …, …, …. Сьогодні доведе, що запровадження християнства на Русі стало дійсно епохальною подією. Минуло 1030 років з того часу як наші предки, змінивши релігію, піднялися на більш високий щабель розвитку. Зараз, на нашу думку, після тривалого кризового періоду відбувається відродження християнських цінностей. В умовах нестабільності в державі церква залишається єдиним інститутом, який тримає стабільно високий рівень довіри населення.

Християнство – це монотеїстична релігія, в основі якої віра в єдиного Бога. Християнізація була єдиним шансом для Володимира вивести Русь на рівень передових держав Європи. Православний варіант християнства був найбільш оптимальним в тих умовах і Володимир зробив абсолютно правильний вибір.

Чому саме християнство візантійського зразка потрібне було Русі?

Володимир мислив як державний діяч. Для емоцій і особистих духовних поривів тут не було місця. По – перше, монотеїстична релігія сприяла консолідації Русі. Православ’я стало надійним грунтом для створення могутньої централізованої країни. До кінця 80 – х років Х століття Русь була слабо консолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення релігійної реформи з адміністративною якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя.

По – друге, запровадивши християнство князь підняв міжнародний авторитет Київської Русі. Володимир, християнин і володар християнської держави, зрівнявся з найвидатнішими володарями Європи. З того часу Великий князь став повноправним суб’єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканими, на полі бою княжих воїнів брали в полон, а не в рабство та ін. В «Повісті минулих літ» читаємо, що Володимир мав «любов …. з Болеславом Лядським, і з Стефаном Угорським, і з Андрімом Чеським». Така ж «любов» була між ним і скандинавськими володарями. Олаф Трігвісон, майбутній король Норвегії, був другом Володимира і деякий час жив у нього, про що оповідають саги. Своїх дітей Володимир одружив з членами родини західноєвропейських володарів. Старший син Святополк був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з дочкою короля Швеції Олафа, дочка Премислава була одружена з угорським королем Лядиславом Лисим, Марія – з польським королем Казимиром. Шлюб же Володимира з Анною зв’язав його не лише з візантійським цісарем, а й з німецьким імператором (сестра Анни Теофано була дружиною Оттона ІІ).

По – третє, саме візантійський варіант християнства був найбільш оптимальним. Володимира влаштовувало, що ця церква знаходиться під контролем держави, проповідує тезу про те, що будь – яка влада від Бога. Ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет ( на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською). Католицький варіант християнства не залишив би шансів для власної державності. На Русь би чекала доля інших східнослов’янських народів як , наприклад, чехів, що змушені були відстоювати свої права силою зброї.

Отже, запровадження християнства, і саме візантійського зразка, наприкінці Х століття було нагальною потребою часу. В тому, що Володимир не помилився, ми пересвідчуємось наслідками цієї події, які носять, поза сумнівом, позитивний характер, що і було доведено стверджуючою стороною.

 

Перший раунд питань, що ставить заперечувальна сторона до команди, що займає стверджувальну позицію.

(З3). Як Володимир прийшов до ідеїнеобхідності запрвадження християнства?

(С1). Як вже було вказано стверджуючою стороною, ключовим завданням Володимира було подолати сепаратизм  місцевих князів і централізувати державу під своєю владою. Відцентрові тенденції посилювала релігія слов’ян язичництво, адже кожне плем’я мало свого верховного бога. Шлях до християнства був досить складним. Ми знаємо, що Володимир спробував здійснити релігійну реформу, яка зводилась до модернізації язичництва, запровадження на Русі культу єдиного бога Перуна. Очевидно, Володимир мав зважити як на новгородську еліту, завдяки грошам якої прийшов до влади, так і на норманських найманців, на мечі яких спирався (громовержець Одін – брат-близнюк слов’янського Перуна – був покровителем княжої дружини). Проте стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення, не захищала багатств і привілеїв феодальної верхівки, що набирала силу, ускладнювала розвиток зв’язків з християнськими країнами.

(З3). Чи не вважаєте ви, що запровадження християнства і перш за все візантійського зразка, з жорстким підпорядкуванням суспільства і церкви державі зруйнували самобутню українську культуру?

(С1).Слід відзначити, що нова культура, яку несло християнство, залишалася фактично культурою феодальної верхівки і заможних прошарків. Що ж до простого селянства, то все його життя було пов’язане з землею, навколишнім середовищем. Він зрісся з природою, став її частиною, обожнюючи землю, воду, всі природні явища. Зректися цього наш предок не міг навіть під загрозою смерті. Саме тому після невдалих спроб силоміць привести простих людей до нової віри церковники пішли на компроміс. Народ визнавав християнську релігію, нові свята та обряди, а церква змирилася з тим, що селянство продовжувало вірити у відьом та русалок, відзначати язичницькі свята. Більше того відбувся своєрідний симбіоз християнських святих та язичницьких ідолів. Ілля – пророк і Перун перетворились на Іллю громовержця, Власій і «скотій бог» Велес стали Власієм – заступником худоби, Іоанн – хреститель і Купала стали Іваном – Купалом і т.д.Ставши християнами, наші предки не загубили, а зберегли і передали нам стародавню культуру українського народу.

 

Перша промова команди заперечення (З1)

Шановні присутні, судді, дозвольте представити заперечувальну команду. Сьогодні на ваш розсуд представлять аргументи, що спростують загальноприйняте твердження про нібито позитивне значення запровадження православного християнства для нашого народу …, …, …. Ми доведемо, що Русь мала всі шанси стати великою державою і без запровадження християнства, тим більше православного,  яке справило на її розвиток більше негативного впливу, ніж принесло користі.

Суперники стверджують, що християнство було більш прогресивним, ніж язичництво. Можливо. Але чи потрібно воно було Русі? Ми впевнені, якби Володимир довів до кінця розпочату реформу язичницької релігії, можливо на сьогодні ми б мали самобутню українську віру, яка асоціювалася б з нашим народом, вирізняла його з поміж інших, консолідувала українську націю. Ми б не відчували дестабілізуючого впливу з боку російської церкви на віруючих.

Що втратила, наприклад, Японія від того, що там не запроваджене було християнство? Нічого. Що втратила Україна, запровадивши християнство? Шанс стати однією з провідних держав світу. Нова релігія стала лише надійним інструментом уярмлення народу в руках феодалів і тільки для них вона мала позитивні наслідки. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. І це зумовлене насамперед візантійською моделлю християнства.

По – перше, відповідно до візантійських канонів, церква мала підпорядковуватись світській владі, тоді як у католицизмі навпаки – духовна влада підпорядковувалась світській.

По – друге, відсутність целібату не давала можливості духовенству православному, переобтяженому сім’ями, законсервованому практикою передачі своєї посади в спадок, ні поповнювати кадри за рахунок здібних людей з низів, ні стати справжнім духовним опонентом світській владі.

По – третє, православна церква не отримувала такої могутньої підтримки ззовні, яку мала завдяки авторитету Папи Римського католицька церква і тому православ’я не могло стати перешкодою на шляху створення правителями системи загального підкорення державі всіх сфер суспільного життя.

Опоненти стверджують, що не було іншого шляху консолідувати Русь і встановити сильну князівську владу. Давайте подивимось на подальшу історію Русі. Чи допомогло християнство врятувати Русь від роздробленості, чи стало воно вирішальним (або, бодай,  значним) фактором на початку ХХ століття, коли відбувались процеси консолідації української нації та відновлення державності?

Врешті, ми вважаємо, що позитивні наслідки запровадження християнства для себе особисто Володимир оцінив уже після 988 року. Вибір релігії визначив простий збіг обставин. Відомо ж з літописів, що у 986 році візантійський імператор Василь ІІ, проти якого виступили земельні магнати, попросив у Володимира військової допомоги для придушення заколотників. Київський князь погодився, але висунув вимогу – одруження із сестрою імператора Анною. Це була надзвичайно висока ціна, адже відповідно до існуючих тоді канонів візантійські принцеси могли виходити заміж лише за рівних собі або хоча б за представників родини німецьких імператорів. Проте обставини були сильніші за традиції: реальна загроза Константинополю змусила Василя ІІ піти на поступки. Водночас він сам висунув вимогу, щоб Володимир охрестився і запровадив християнство на Русі. Виконуючи умови русько – візантійської угоди, і не більше, Володимир охрестився.

Таким чином, запровадивши християнство, Володимир зробив помилку, адже це позбавило наш народ можливості розвиватися як самобутня нація з оригінальною культурою і ще більше віддалило її від католицької Європи, до якої ми наразі так прагнемо інтегруватися.

 

Перший раунд питань команди ствердження до команди заперечення.

 

 (С3). Чи можете ви назвати приклад язичницької держави в сучасній Європі?

 (З1). Дійсно, на даний момент в переважно католицькій Європі таких держав нема. Потужна римо-католицька церква, яка об’єднала навколо себе свого часу європейські держави під час хрестових походів і не залишила жодного шансу східноєвропейським народам на самовизначення, стала домінуючою в регіоні.

(С3). То може ви погодитесь, що тільки прийняття візантійського християнства врятувало Русь від проникнення католицизму за яким мало послідувати повне підпорядкування Ватикану і втрата політичної незалежності, адже залишаючись язичницькою державою і не маючи союзників Русь була приречена?

(З1). По – перше, Русь не була дрібною державою, вона була найбільшою державою в Європі. Рано чи пізно з нею довелося б рахуватися. І якби Русі вдалося відстояти власну самобутність, це б зміцнило її авторитет як сильного, стабільного і послідовного союзника. А такий потрібен будь – якій державі.

Друга промова команди, яка підтримує тему

 

Наша команда наполягає на тому, що запровадження християнства візантійського зразка позитивно вплинуло на розвиток Русі. Воно стало надійним грунтом для створення централізованої держави, завдяки йому київський князь зрівнявся з найвидатнішими володарями Європи. Візантійське християнство не віддаляло Русь від Європи, а навпаки зміцнювало стосунки з заходом, що їх започаткувала ще Ольга. Наприклад, Никонівський літопис зберіг вказівки на обмін посольствами між Володимиром та папами. У 988 році під час облоги Корсуня, посли від папи Іоанна принесли в дар мощі – голову св. Климента. У 991 році знову приходило посольство від того ж папи.. 944 роком літопис нотує повернення посольства Володимира з Риму. У 1000 році являлись посли папи Сильвестра ІІ. Цей факт дуже важливий, адже папа був відомим вченим, учителем імператора Оттона ІІІ, мати якого Теофано, вдова Оттона ІІ, була сестрою Володимирової дружини Анни. Останній відомий акт взаємовідносин Володимира з папами – це проїзд через Київ до печенігів і назад у 1006 – 1007 роках єпископа Бруно. Князь його тепло  прийняв і супроводив до кордонів своєї землі. Усі ці факти свідчать про дружні стосунки Володимира з Ватиканом.

 Під впливом християнства відбувалась докорінна зміна світобачення та світосприйняття населенням Давньоруської держави. Особливістю язичницького світогляду було обожнення природи. Язичництво пригнічувало людську душу і виховувало страх перед природними силами. Оголошення християнством Бога надприродною силою, яка керує світом, кардинально змінило ситуацію, позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається зміщення акценту в релігійній вірі: він переноситься із зовнішнього на внутрішній світ людини, внаслідок чого вона отримує свободу вибору поведінки. Справедлива розплата чекатиме в потойбічному житті. Такі якісні зміни помітно вплинули на звичаї та мораль ранньофеодального суспільства: було усунено полігамію, засуджені звичаї родової помсти, поліпшилося ставлення до бідних, особливо рабів.

Нові віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Вибір саме візантійського християнства в жодному разі не був випадковим! По-перше, ще за часів існування античних міст – держав для Подніпров’я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгівельного шляху «із варяг в греки». По-друге, у державної еліти вже існував досвід і традиції хрещення (Аскольд, Ольга), пов’язані з Константинополем. По – третє, з запровадженням саме візантійської моделі християнства Володимир отримав ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам.

Що ж до пагубного впливу візантійської церкви на Русь. Візьмемо на себе сміливість стверджувати, що за Володимира на українських землях творилась фактично автокефальна церква, незалежна від Візантійського та Охрідського патріархів, яка мала відносини з різними країнами. На незалежність її вказує хоча б така деталь: Номоканон прийнято не в редакції патріарха Фотія з його передмовою, а дофотіївський у болгарському перекладі. Так, за словами Б. Грекова, «християнство, взяте від греків, у той же час не відмежоване від заходу, стало кінець –кінцем не візантійським і не римським, а руським», - українським, скажемо так.

Таким чином, візантійське християнство – єдино правильний шлях до творення міцної європейської держави.

 

Другий раунд запитань, які ставить заперечувальна команда до команди, що посідає стверджувальну позицію.

(З1). Чи не вважаєте ви, що верховенство світської влади над духовною відіграло трагічну роль в історії українського народу? Саме тиск з боку російського уряду призвів до насильницького підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату у 1686 році, закріпивши підпорядкуванням церкви відповідний статус українських земель, формуючи у свідомості українського народу почуття меншовартості?

(С2). На мою, думку неправомірно перекладати вину за те, що сталося у 1686 році на Володимира, який буцім то колись неправильно обрав віру. Такий підхід нівелює конкретно історичну ситуацію. Аналіз історичних документів доводить, що за тих обставин, які склались після входження Гетьманщини до складу Московського царства, українська православна церква просто не мала можливості боронити свою незалежність.

(З1). Зміна моралі відбувалася шляхом насильства, супроводжувалась фізичним знищенням противників нової віри. Чи є майбутнє у того, що нав’язується грубою силою, ламає традиційні устої суспільства?

(С2). Все, що не зрозуміле, викликає несприйняття, часто вважається злом. Злом в середовищі простого народу вважалась, наприклад, освіта, яка прийшла разом з християнством. Батьки не вбачали в «книжній науці» нічого доброго, а матері плакали за своїми дітьми, яких віддавали до школи як за померлими. Лише згодом всі усвідомили величезне значення освіти, якій ми власне зобов’язані християнству.

 

Друга промова команди заперечення.

Вислухавши всі аргументи стверджуючої сторони, ми продовжуємо наполягати, що Русь мала всі шанси стати великою державою і без прийняття християнства, тим більше православного, яке принесло українському народу більше страждань.

По –перше, православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Нова релігія стала лише надійним інструментом уярмлення народу в руках феодалів і тільки для них вона мала позитивні наслідки.

По-друге, запровадження християнства візантійського зразка з її жорстким підпорядкуванням суспільства і церкви державі, зруйнували самобутню українську культуру…., позбавило наш народ шансу розвиватись як самобутня нація з самобутньою культурою

По-третє, православна церква не одержувала такої могутньої підтримки ззовні, яку мала завдяки діям Папи Римського католицька церква. Тому православ’я не могло стати перешкодою на шляху створення правителями системи загального підкорення державі всіх сфер суспільного життя.

Крім того, цивілізаційний вплив Візантії на Русь був затухаючим. Наслідком цього став занепад шкільної та гальмування університетської освіти, обмеження духовної свободи, що зумовило стійку тенденцію відставання від заходу в багатьох сферах суспільного життя.

Наші опоненти вказують на те, що позитивні наслідки християнізації Русі проявились у бурхливому розвитку культури через прилучення до надбань європейської цивілізації. Ми стверджуємо: прилучення до багатств світової культури було обмеженим. На противагу країнам Західної Європи, а також слов’янським державам Польщі та Чехії, де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослужіння та церковної літератури була латина, на Русі служба правилася церковнослов’янською мовою. Безумовно це сприяло швидкому поширенню нової релігії серед населення, але помітно звужувало русло культурного потоку, адже прилучення до світової культури відбувалось головним чином через слов’янську літературу з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що перекладались на Русі. Усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво перешкоджало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим зумовлюючи наростання певної культурної замкненості країни.

Отже, запровадивши християнство візантійського зразка, Володимир зробив помилку. Він позбавив наш народ шансу розвиватись як самобутня нація, обмеживши її культуру рамками затухаючої цивілізації Візантії.

 

Другий раунд питань команди ствердження до команди заперечення.

(С1). Що ви розумієте під поняттям «затухаючий вплив» візантійської цивілізації?

 (З2). З часу прийняття Руссю християнства до падіння Візантії в 15 столітті під натиском турків ця імперія не виходила з стану перманентної кризи. Криза політична завжди зумовлює кризу духовну. Поширені в 12-15 століттях настрої бродіння, посилення впливу містицизму, проповідь аскетизму, відчуженості від життя були ознаками кризи візантійської духовної еліти. Вона не змогла піти далі від засвоєння античної спадщини, осмислити сучасні суспільні процеси і тому залишилася відірваною від загальної течії світової суспільної думки. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та аскетизм.

 

Третя промова команд, що підтримує тему.

Шановні присутні. Наша команда вважає, що запровадження православного християнства Володимиром Великим – важливий крок на шляху розбудови держави. Звертаємо вашу увагу на те, що наші опоненти часто аргументували свою позицію не доведеними фактами, а гіпотезами.

Ми ж переконливо довели, що, не дивлячись на всі недоліки та деякі негативні наслідки, християнство було єдиним шансом для Володимира вивести Русь на рівень передових держав Європи, а візантійський варіант християнства був найбільш оптимальним в тих умовах. Вибір Володимира не був випадковим, як стверджують опоненти, адже південний вектор цивілізаційної орієнтації Подніпров’я визначився ще з часів Античності.

Ми довели, що монотеїстична християнська релігія сприяла консолідації Русі, завдяки їй київський князь зрівнявся з найвидатнішими володарями Європи. Візантійське християнство не віддаляло Русь від Європи як стверджують наші опоненти, а навпаки сприяло зміцненню стосунків з Заходом.

Під впливом християнства поступово відбувалась докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави, що помітно вплинуло на звичаї та мораль ранньофеодального суспільства.

Рішуче відкидаємо аргументи про затухаючий вплив візантійської цивілізації. З включенням українських земель в лоно православної Східної церкви відкривались двері для величної, пишної візантійської культури, що переживала в Х – ХІ ст. «новий Ренесанс». Святий Григорій Богослов назвав Константинополь «оком Вселенної» і «взаємним вузлом Сходу і Заходу».

Таким чином, запровадження християнства візантійського зразка мало величезне значення для Русі, адже воно:

• сприяло остаточному розпаду родових відносин у слов’ян;
• спричинило поступові докорінні зміни у світосприйнятті та світорозумінні;
• стало підгрунтям для створення міцної централізованої держави;
• започаткувало формування якісно нових підвалин у культурі, на яких розвивалися писемність, освіта, література, тощо;
• сприяло зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі.

 

Третя промова команди заперечення (З3)

  Шановне товариство. Головною метою сьогоднішньої дискусії є доведення чи спростування тези про епохальну роль запровадження православного християнства на Русі. Ми не заперечуємо проти того, що позитивні наслідки в деякій мірі були присутні ( розвиток освіти, культури). Проте ми повністю відкидаємо аргументи опонентів.

 Християнству не вдалось стримати процес роздробленості Русі. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Нова релігія стала лише надійним інструментом уярмлення народу. Таким чином, християнство, запроваджене на Русі під впливом випадкового збігу обставин, мало позитивні наслідки лише для князя та феодалів. Для простого люду і для держави в цілому його наслідки були катастрофічними.

 Ми впевнені, якби Володимир довів до логічного завершення реформу язичницької релігії, а не вдавався до запровадження християнства, на сьогодні ми б мали самобутню українську віру, яка б асоціювалася з нашим народом, вирізняла його з-поміж інших, консолідувала українську націю.