Державний заповідник-музей «Хутір Надія»

 «Хутір Надія»

Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

Державний заповідник-музей «Хутір Надія», розташований поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині, є визначною історико-культурною пам’яткою України. Його історія пов’язана із життям І.К. Тобілевича (29.09.1845 – 15.09.1907) – славетного українського драматурга, актора, театрального критика, теоретика і організатора театральної справи в Україні, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий.

Народився Іван Карпович Тобілевич у родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, прикажчика великих поміщицьких маєтків. Працюючи в маєтку Золотницьких у містечку Саксагань на Катеринославщині (сьогодні с. Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області), він зустрів моторну і вродливу панську покоївку Євдокію Зінов’ївну Садовську, щиро покохав її і викупив із кріпацтва (звідси сценічні псевдоніми братів і сестри Івана Карповича Миколи Садовського, Опанаса Саксаганського та Марії Садовської). Ще кріпачкою дівчина скрізь подорожувала з панами, відвідувала з ними різні театральні вистави. Пам’ять у Дуні була виняткова, і вона вивчила напам’ять всю п’єсу «Наталка Полтавка», вміла зображати різних її дійових осіб. Слух і голос Євдокія Зінов’ївна мала чудові, від неї діти, які народилися вже поблизу Єлисаветграда, навчилися співати українських народних пісень. Так захоплення театром полонило всіх Тобілевичів.

На 11 гектарах степу, що дісталися у спадщину дружині Івана Карповича, Надії Карлівні Тарковській, Карпом Тобілевичем, батьком Івана, було закладено хутір. Згодом і сам Іван Карпович обирає садибу постійним місцем проживання своєї багатодітної  родини (в сім’ї було 7 дітей).

Тут з роками виникає життєдайна зелена оаза: зростають крислаті дуби, стрункі осокори, ясени, гледичії, тополі, фруктові дерева, більшість з яких нагадують про перебування в гостях у драматурга корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, братів Миколи Садовського і  Панаса Саксаганського, сестри Марії Садовської-Барілотті  та інших (Іван Карпович пропонував кожному своєму гостю посадити дерево).

Спільними зусиллями навколишніх селян та господаря було викопано став у формі підкови, облаштовано чоловічу і жіночу купальні.

Назвав хутір Іван Карпович на честь дружини, яка померла 1881 року. Буквально в останній рік свого життя він добудував другу половину житлового будинку, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувались – тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків. Після смерті І.Карпенка-Карого на хуторі господарював його син Ю.Тобілевич, агроном за освітою. У 1925 р. урядовим рішенням садиба була залишена родині Тобілевичів.

«Хутір Надія» був творчою лабораторією Івана Тобілевича: тут ним написано 11 із 18 п’єс. У художньому осмисленні суспільних процесів, буття людини він найкраще реалізував себе в жанрі комедії, створивши цілу галерею типових образів того часу в комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн». Тут же, на хуторі, ним були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя». Усі п’єси відзначаються глибоким соціальним змістом і становлять цілу епоху в українській драматургії.

1956 року «Хутір Надія» оголошений державним заповідником-музеєм, Першим завідувачем заповідником став онук Карпенка-Карого Андрій Юрійович Тобілевич.

Сьогодні до комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва «Хутір Надія» і ставок. Перед музеєм встановлено пам’ятник-погруддя І. Карпенка-Карого (робота скульптора О. Ковальова). У 2007 р. на честь Н. Тарковської-Тобілевич відкрито пам’ятну стелу роботи скульптора В. Френчка. У фондах зібрань музею-заповідника «Хутір Надія» – більш як 2 тисячі предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських. На території заповідника працює музей історії українського хореографічного мистецтва (саме на сцені театру корифеїв народився і пішов у життя український сценічний танець).

Кіровоградщина по праву вважається колискою української драматургії, адже тут, у Єлисаветграді, в 1882 році було відкрито перший український професійний театр, де і працювали його фундатори Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський та інші видатні актори. У 1970 році тут, під час святкування 125-річчя від дня народження І. Карпенка-Карого, за участі найвидатніших українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що з 1990 року стало Всеукраїнським.

 Щорічно «Хутір Надія» відвідують до 4 тисяч гостей з різних регіонів України та зарубіжжя. Це не так багато, хоча він, без сумніву, стане багатою емоційною окрасою подорожі Україною для кожного туриста.

Фото автора