Державний заповідник-музей «Хутір Надія»

Про матеріал

Державний заповідник-музей «Хутір Надія», розташований поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині, є визначною історико-культурною пам'яткою України. Його історія пов'язана із життям І.К. Тобілевича (29.09.1845 – 15.09.1907) – славетного українського драматурга, актора, театрального критика, теоретика і організатора театральної справи в Україні, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий.

Перегляд файлу

 «Хутір Надія»

 

C:\Documents and Settings\petryaeva\Мои документы\ПЕТРЯЄВА Т.С\Мои фото и видео\+ПТ.С_n.jpgПетряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

 

Державний заповідник-музей «Хутір Надія», розташований поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині, є визначною історико-культурною пам’яткою України. Його історія пов’язана із життям І.К. Тобілевича (29.09.1845 – 15.09.1907) – славетного українського драматурга, актора, театрального критика, теоретика і організатора театральної справи в Україні, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий.

Народився Іван Карпович Тобілевич у родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, прикажчика великих поміщицьких маєтків. Працюючи в маєтку Золотницьких у містечку Саксагань на Катеринославщині (сьогодні с. Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області), він зустрів моторну і вродливу панську покоївку Євдокію Зінов’ївну Садовську, щиро покохав її і викупив із кріпацтва (звідси сценічні псевдоніми братів і сестри Івана Карповича Миколи Садовського, Опанаса Саксаганського та Марії Садовської). Ще кріпачкою дівчина скрізь подорожувала з панами, відвідувала з ними різні театральні вистави. Пам’ять у Дуні була виняткова, і вона вивчила напам’ять всю п’єсу «Наталка Полтавка», вміла зображати різних її дійових осіб. Слух і голос Євдокія Зінов’ївна мала чудові, від неї діти, які народилися вже поблизу Єлисаветграда, навчилися співати українських народних пісень. Так захоплення театром полонило всіх Тобілевичів.

На 11 гектарах степу, що дісталися у спадщину дружині Івана Карповича, Надії Карлівні Тарковській, Карпом Тобілевичем, батьком Івана, було закладено хутір. Згодом і сам Іван Карпович обирає садибу постійним місцем проживання своєї багатодітної  родини (в сім’ї було 7 дітей).

Тут з роками виникає життєдайна зелена оаза: зростають крислаті дуби, стрункі осокори, ясени, гледичії, тополі, фруктові дерева, більшість з яких нагадують про перебування в гостях у драматурга корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, братів Миколи Садовського і  Панаса Саксаганського, сестри Марії Садовської-Барілотті  та інших (Іван Карпович пропонував кожному своєму гостю посадити дерево).

Спільними зусиллями навколишніх селян та господаря було викопано став у формі підкови, облаштовано чоловічу і жіночу купальні.

Назвав хутір Іван Карпович на честь дружини, яка померла 1881 року. Буквально в останній рік свого життя він добудував другу половину житлового будинку, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувались – тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків. Після смерті І.Карпенка-Карого на хуторі господарював його син Ю.Тобілевич, агроном за освітою. У 1925 р. урядовим рішенням садиба була залишена родині Тобілевичів.

«Хутір Надія» був творчою лабораторією Івана Тобілевича: тут ним написано 11 із 18 п’єс. У художньому осмисленні суспільних процесів, буття людини він найкраще реалізував себе в жанрі комедії, створивши цілу галерею типових образів того часу в комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн». Тут же, на хуторі, ним були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя». Усі п’єси відзначаються глибоким соціальним змістом і становлять цілу епоху в українській драматургії.

1956 року «Хутір Надія» оголошений державним заповідником-музеєм, Першим завідувачем заповідником став онук Карпенка-Карого Андрій Юрійович Тобілевич.

Сьогодні до комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва «Хутір Надія» і ставок. Перед музеєм встановлено пам’ятник-погруддя І. Карпенка-Карого (робота скульптора О. Ковальова). У 2007 р. на честь Н. Тарковської-Тобілевич відкрито пам’ятну стелу роботи скульптора В. Френчка. У фондах зібрань музею-заповідника «Хутір Надія» – більш як 2 тисячі предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських. На території заповідника працює музей історії українського хореографічного мистецтва (саме на сцені театру корифеїв народився і пішов у життя український сценічний танець).

Кіровоградщина по праву вважається колискою української драматургії, адже тут, у Єлисаветграді, в 1882 році було відкрито перший український професійний театр, де і працювали його фундатори Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський та інші видатні актори. У 1970 році тут, під час святкування 125-річчя від дня народження І. Карпенка-Карого, за участі найвидатніших українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що з 1990 року стало Всеукраїнським.

 Щорічно «Хутір Надія» відвідують до 4 тисяч гостей з різних регіонів України та зарубіжжя. Це не так багато, хоча він, без сумніву, стане багатою емоційною окрасою подорожі Україною для кожного туриста.

Фото автора

doc
Додано
14 вересня 2018
Переглядів
1511
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку