Державотворчі процеси в Україні. Урок

Тема: Державотворчі процеси в Україні.

Мета:

навчальна:

розкрити особливості розбудови гілок влади; розглянути основні законодавчі акти, які регулювали провідні напрямки політичного життя; проаналізувати процес формування партійно-політичної системи; з’ясувати участь народу у державотворчих процесах.

розвиваюча:

продовжити працювати з історичними джерелами; виділяти характерні риси окремих явищ; аналізувати документи.

виховна:

продовжити роботу над вихованням в учнів почуття поваги і гордості за український народ, його відомих діячів.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: підручник «Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І. Історія України: Підручн. Для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К: Грамота, 2011. – 320 с. :іл.»

Література:

1. Коріненко П.С., Бармак М.В., Терещенко В.Д., Старка В.В. Курс лекцій з історії України ХХ – початку ХХI століття У двох частинах. Ч. 2. (1939-2010 рр.) – Тернопіль, 2010. – 392 с.

2. Історія України. Документи і матеріали / Упоряд. І.М. Скирда– Х.: Вид-во «Ранок», 2009 – 256 с.

 Хід уроку 

I – Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності.

Однією з найважливіших подій в історії сучасної України стало проголошення незалежності української держави. Це було підсумком одвічної боротьби українців за свою волю і свою державу.

Коли відбулася ця подія?

Як ви її оцінюєте?

Безперечно 24 серпня 1991 року – це початок нової історії – історії України. Проте її фактичне визнання відбулося дещо пізніше, ніж прийняття Акту про незалежність. Саме завдяки проведеному референдуму і активності українських громадян, які переважній більшості проголосували за самостійність. Це була перемога!!!

Коли відбувся Всеукраїнський референдум?

Який його результат у відсотках?

Результати референдуму засвідчили прагнення українців самостійно розвивати свою державу і тому цю самостійність підтримали й інші світові держави. Всього за грудень близько 40 країн визнали незалежність України. Сьогодні ми поговоримо про те, яким чином продовжила розвиватися держава, які основні засади державної влади.

III – Засвоєння нових ЗУН.

План

1.     Особливості процесу державотворення.
2.     Розбудова гілок влади та законодавчі акти, які обґрунтовували цю розбудову.
3.     Формування партійно-політичної системи.
4.     Участь народу у державотворчих процесах.

1. Особливості процесу державотворення.

Стартові умови розгортання процесу державотворення:

• Відсутність науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави;

• вкрай низький рівень політичної та економічної культури мислення;

• недосконала організація державної влади, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади;

• середній рівень матеріально-сировинного потенціалу, недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами;

• низька конкурентоспроможність українських підприємств на міжнародних ринках в результаті тривалої дії такого чинника як одержавлення економіки;

• панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства, успадковані від радянських часів;

• диспропорції у територіальному розміщенні виробничих сил;

• мілітаризована економіка;

• суттєве погіршення екологічної ситуації;

• значний вплив соціально-психологічних чинників.

Державотворчий процес — процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.

Аналіз схеми:

Аналіз схеми:

2. Розбудова гілок влади та законодавчі акти, які обґрунтовували цю розбудову.

Робота з підручником:

Учні опрацьовують матеріал пункту 1 і аналізують основні напрямки розбудови держави.

Аналіз документів

Постанова Верховної Ради України «Про державний герб України»

(19 лютого 1992 р.)

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи головним елементом великого герба України.

2. Зображення Державного герба України поміщається на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов'язковим додержанням пропорцій зображення герба, затвердженого пунктом 1 цієї постанови.

Голова Верховної Ради України І. Плющ

1. Який вигляд має герб?
2. Що символізує?

Із Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)

Верховна Рада України приймає цю Декларацію прав національностей України.

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Стаття 2. Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національностей, мов і культур.

Стаття 3. Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами.

Стаття 4. Усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята.

Стаття 6. Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання.

Стаття 7. Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною...

Верховна Рада України

1) Дайте визначення поняття «національні меншини».

2) Які права гарантував наведений закон національним меншинам?

3.) Чи задовольняв він їхні потреби?

Із постанови Верховної Ради України

«Про основні напрями зовнішньої політики України»

(2 липня 1993 р.)

Базовою вимогою в здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

— стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

— економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

— регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

Із метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

1. Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.

2. Забезпечення стабільності міжнародного становища України.

3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

4. Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу.

5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

6. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

11. Засади зовнішньої політики України

Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах:

1. Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва а усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.

2. Україна розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

3. Україна не є ворогом жодної держави.

4. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами.

5. Україна не висуває територіальних претензій до сусідніх держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе.

6. Україна неухильно дотримується міжнародних стандартів прав людини, забезпечує права національних меншин, які проживають на її території, і вживає належних заходів до збереження національної самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права.

12. Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без їхньої ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН.

Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики України відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та завдань є:

1. Забезпечення національної безпеки.

2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки.

3. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку її національної культури і освіти.

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.

5. Контакти з українською діаспорою.

6. Інформаційна функція.

Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності активно виступає за загальне ядерне роззброєння. Ставши в силу історичних обставин власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього СРСР, Україна ніколи не санкціонує її застосування, виключає з арсеналу своєї зовнішньої політики загрозу використання ядерної зброї.

Україна підтверджує свій намір стати в майбутньому без'ядерною державою...

1) Виходячи з тексту документа, визначте основні пріоритети зовнішньої політики України.

2) Визначте основні завдання та засади зовнішньої політики незалежної України.

3) Що означає без'ядерний статус України?

4) Яку роль у налагодженні світового співробітництва відіграло рішення України про ліквідацію ядерної зброї та приєднання до Договору про її непоширення?

3. Формування партійно-політичної системи.

Розвиток суспільства традиційної європейської демократії значною мірою забезпечується діяльністю налагодженої системи громадських і політичних організацій.

Вирішальною умовою стабільної демократії є наявність головних політичних партій з великими і постійно діючими базами підтримки в середовищі виборців. Політичні партії слід розглядати як посередницькі організації між громадянами і державою.

Першою опозиційною організацією партійного типу в Україні стала заснована у Львові в липні 1988 р. на основі Української Гельсінської Групи (УГГ) Українська Гельсінська Спілка (УГС). Однією з перших в Міністерстві юстиції України була зареєстрована Українська Республіканська Партія (УРП) в листопаді 1990 р.

До кінця 1991 р. було зареєстровано ще 10 партій, а на початок 1992 р. їх було вже 20. На час виборів до Рад усіх рівнів в березні 1998 р. в Україні було вже 56 партій. В середині 2001 року в Україні нараховувалось 107 партій.

Партії ставлять перед собою різні цілі, хоча в головному вони співпадали — це побудова в Україні суверенної незалежної держави; її розвиток на принципах свободи, демократії, соціальної справедливості; формування в Україні суспільства з високим рівнем життя; відродження і розвиток культури.

Акт проголошення незалежності України в 1991 р. у подальше його підтвердження на Всеукраїнському референдумі і призупинення діяльності Компартії України дали можливість парламентській опозиції законодавчо оформити реалії багатопартійності.

В Україні множиться число політичних партій, та все ж їх кількість ще не визначає ефективності їх діяльності, тобто якості. Партій в класичному розумінні цього слова в Україні ще немає.

Суспільство ще не структуроване, немає чіткої класової диференціації, тому у партій немає своєї соціальної бази і не створена ідеологія. Через це політична еліта України хоче об'єднати суспільство на основі інтересів перехідного періоду. Та, на жаль, ідеологією перехідного періоду є розмежування, а не консолідація.

Найбільш можливою основою для об'єднання є територіальна приналежність громадян. Молоді українські політичні партії характеризує певна організаційна та ідейна аморфність, а також невизначеність соціальної бази.

Отже, більшість створених в Україні партій виникли не на основі консолідації навколо ідеї. Це організації, створені за інтересами, або партія одної людини, партія лідера, в якій кількість членів партії не має значення.

Всі українські партії можна поділити на три політичних напрямки: ліві партії — КПУ, СПУ, СелПУ; центристські — НДП, ЛПУ, СДПУ(о), АПУ, МБР; праві партії — НРУ, УРП, КУН, УКРП, УХДП тощо.

Характерною особливістю українських партій є їх порівняно чітка географічна зорієнтованість. За розгалуженістю організаційної структури провідні позиції займають партії лівого спрямування (насамперед, КПУ), найвища концентрація осередків яких спостерігається у Східному, Південно-Східному, Південному, Центральному регіонах та Криму.

Осередки партій центристського спрямування (зокрема, ЛПУ, НДП, СДПУ(о), Партія праці) поширені насамперед у промислово розвинених регіонах (можливо, крім Західного і Північно-Західного). Аграрна партія активно формує свою структуру в сільській місцевості по всій території держави.

Партії національно-демократичного спрямування (зокрема, НРУ, КУН, УРП) мають найбільший вплив у Західному, Північно-Західному та Південно-Західному регіонах.

4. Участь народу у державотворчих процесах.

Робота з підручником.

Учні опрацьовують матеріал пункту 2.

Як впливає активність виборців на формування та функціонування Верховної ради України?

Охарактеризуйте участь громадян в обранні Президента України.

Чи можуть громадяни впливати на вирішення політичних конфліктів в Україні?

IV – Узагальнення і систематизація ЗУН.

Учні тезами узагальнюють вивчений матеріал.

V – Постановка д./з.

§ 29 пункт 1, § 30