Форми мови Українська національна мова існує у двох формах: а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові, б) у нижчій формі загальнонародної мови – її територіальних діалектах. Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис, називається літературною. Сучасна українська літературна мова – оброблена, унормована форма української національної мови від часів І.П.Котляревського, Т.Г.Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на фундаменті народних говірок та наріч, що розвивалися, мінялися, взаємодіяли між собою впродовж століть. Україна – найбільша країна в Європі, тож не дивно що мовознавці виділяють аж десять діалектів, що існують сьогодні на території нашої держави.
Східполіський діалект української мови, а відтак Чернігівські говірки, на думку визначного мовознавця Юрія Шевельова, був мовою літератури Гетьманщини 17-18 ст., адже вона опиралася усну мову. Причини цього ясні: культурні центри Гетьманщини Батурин, Київ, Чернігів, Глухів лежали на теренах цієї говірки.
Політика і діалекти Вивчення і збереження говірки це ще й питання політичне. Гірко писати, але московити готуючись до широкомасштабного вторгнення двічі видали книгу «Брянский областной словарь» під егідою Міністерства освіти і науки росії, до якої увійшли діалектні матеріали, зібрані на території Брянщини (Стародубщини), де є наприклад такі слова як – уклякнуть, гайсать, хата. У передмові до словника сказано, що це діалект русскаго язьіка і він поширений також на пвн. Чернігівщині.
Дослідники Одним із перших, хто провів фундаментальне дослідження діалектів Чернігівського краю, був історик, уродженець Сосниці Юрій Виноградський. Він склав карту діалектів Сосницького повіту. 1924 року в Києві вийшла книга дослідниці Олени Курило «Фонетичні та деякі морфологічні особливості говірки с. Хоробичі (давніше Городнянського повіту, тепер Сновської округи на Чернігівщині)». У 20-их роках ХХ століття фундаментальні дослідження Всеволода Ганцова показали, що північні українські говори є набагато ширшим поняттям, ніж до цього вважали.
Просто колосальну роботу провів етнолог Микола Ткач, який уклав ««Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови» на близько 100 000 слів і навіть переклав славетний твір давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім», використовуючи українські говірки, в тому числі великою мірою й чернігівські. У книзі «Перетик» він навів словник діалектних слів і виразів, що побутували в його рідній Сахнівці, що біля Березни.
Фонетичні особливості Акання: вимовляння ненаголошеного «о» як «а» (наприклад, «галава» замість «голова»). Дифтонги: збереження дифтонгів на місці етимологічних «о» та «е» (наприклад, «вуол» замість «вол»). Ослаблення або заміна звуків: «ф» часто замінюється на «х» чи «хв» (наприклад, «худбо́л» замість «футбол»).
Лексичні діалектизми Це діалектні синоніми до загальнонародних слів. Якщо за змінами у вимові чи граматиці ще можна якось здогадатися, про яке саме літературне слово йдеться, то лексичні діалектизми треба просто знати. Бусел - лелека Варейка – кругла корзина з двома ручками Лисапета – велосипед Щекетник – паркан із тоненьких дощок
Етнографічні діалектизми Діалектизми, які називають місцеві реалії й поняття, невідомі поза межами певної території, називають етнографічними. Вони не мають відповідників у літературній мові. Це, наприклад: а) назви одягу: кобеняк (довга свита на негоду), попруга (шкіряний пояс); б) назви страв та продуктів харчування: холодець (окрошка), налисники (тонкі млинці з начинкою, частіше з сиром та родзинками); в) назви предметів побуту: фіра (віз), ковганка (вид посуду)
Семантичні діалектизми Це такі слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загальномовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай), бук (палиця), обруч (поряд), чудно (незручно), під (горище), берег ( гора, схил гори), квас (мінеральна вода), рубати (пиляти, різати), печера (нора), худоба (господарство), душа (серединка кавуна без кісточок).
Українські діалекти за межами України Доволі багато говорів південно-східного наріччя помічається у сусідніх з Україною районах Курської, Білгородської, Воронезької та Ростовської областей Росії. Там він найчастіше чергується з південноруським наріччям. Українські діалекти за межами України Доволі багато говорів південно-східного наріччя помічається у сусідніх з Україною районах Курської, Білгородської, Воронезької та Ростовської областей Росії. Там він найчастіше чергується з південноруським наріччям.
Українські діалекти за межами України Також він поширений серед нащадків українських переселенців на Кубані, у Краснодарському та Ставропольському краях, Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході, а також у Казахстані та Киргизії. Ряд степових говорів зберігається в Румунії. Українські діалекти за межами України Також він поширений серед нащадків українських переселенців на Кубані, у Краснодарському та Ставропольському краях, Поволжі, Сибіру, на Далекому Сході, а також у Казахстані та Киргизії. Ряд степових говорів зберігається в Румунії.
Для довідок Ризові чуні – взуття, що нагадує калоші. Рундук- дерев’яний ганок біля входу в будинок. Пуга- батіг, яким «пужають» (лякають) худобу. Гурок – огірок. Алєй- рослинна олія. Циганка – велика голка, циганок- складаний ножик. Кияхи, калачики- різні назви кукурудзи. Грудка- засохла чи мерзла земля. Утираник- рушник для рук і обличчя, виготовлений з льону. Гоцка – товчена («гоцана») картопля, пюре.
Отже, територіальні діалекти – це діти національної рідної мови, рідні діти. Їх існування не йде на шкоду літературній мові. Навпаки, вони є джерелом збагачення, опорою, резервом і запорукою розвитку літературної мови, коли суржик – негативне явище в нашій мові, з котрим потрібно боротися. Отже, територіальні діалекти – це діти національної рідної мови, рідні діти. Їх існування не йде на шкоду літературній мові. Навпаки, вони є джерелом збагачення, опорою, резервом і запорукою розвитку літературної мови.
