Дидактична гра "Упізнай героя" (за романом Ліни Костенко "Маруся Чурай" ). Автор Чаманова Інна Миколаївна

Дидактична гра «Упізнай героя»

(за романом Ліни Костенко «Маруся «Чурай»)

1. «Вона ж співала, наче голосила,

     на себе кари божої просила».     (Маруся)

2. «Ця дівчина… Обличчя як з ікон, -

     і ви її збираєтесь карати?!»        (Маруся)

3. «Не повернула навіть голови.

    Лише печальне око з-під брови.

    Важка жалоба чорної коси,

    І тільки тінь колишньої краси».   (Маруся)

4. «Він гордий був, Гордієм він і звався.

    Він лицар був, дарма що постоли.

    Стояв на смерть, ніколи не здавався…» (Гордій Чурай)

5. «Єдиний син достойної вдови…

    Чотири года бувши у походах,

     ні в чим нагани жодної не мав».     (Гриць Бобренко)

6. «А він прийшов тоді з-під Берестечка.

    Страшка поразка душі всім пекла.

    Дражливий став. Ледь що, вже й суперечка.

    Гіркі думки не сходили з чола».   (Гриць Бобренко)

7. «Враз поповзли по вилицях рум’яни.

    Очима більше не стрічались ми.

    Він танцював із Галею, і в танці

    мов щось топтав і нищив чобітьми».   (Гриць Бобренко)

8. «Я мучуся. Я сам собі шуліка.

    Є щось в мені так наче не моє.

    Немов в мені живе два чоловіка,

    і хтось когось в мені не впізнає».    (Гриць Бобренко)

9. «Він говорив, і відбувалось диво.

    Він зраду якось так перетворив,

    так говорив беззахисно й правдиво,

    неначе він про подвиг говорив».    (Гриць Бобренко)

10. «Тоді я двері відчинила в ніч.

      Він ще й не встиг збагнути, в чому річ,

      як я сказала :

•          Йди собі, іди! –

      А він сказав :

•          Мені ж нема куди».                (Маруся)

11. «А я стояла як сліпа від сліз.

       Душа марніла, як зів’яле клечання.

       Хоч би мені хто жменьку землі

                            з могили його приніс…

                            натертися проти серця…

       може б, трохи полегшало».              (Маруся)

12. «Увесь блідий, аж під очима чорно.

       - Я прошу, люди, вислухать мене.

       Багато слів страшних тут наговорено.

       Ніхто не говорив про головне…»    (Іван Іскра)

13. «Вона у мене, як була молодша,

      Була предивна, як на людський глузд…

      Така була красива молодичка,

      вуста сміються, а в очах печаль».    (мати Марусі Чурай)

14. «Глуха до пісні, завжди щось спотворить.

      Все вишиває прошви подушок.

      Ще як мовчить – нічого. Заговорить, -

      гостренькі зуби – чисто ховрашок».   (Галя Вишняк)

15. «Іще бліда, іще мов крейда біла,

      а наче й усміхалась, лебеділа.

      - От бачте, мамо, все і обійшлося.

      І цілувала матері волосся».     (Маруся)

16. «Він взяв мене за плечі, звав єдиною.

      Щось говорив про долю, про борги.

      Що там, під Дубно, він ще був людиною,

      а тут він сам з собою вороги».   (Гриць Бобренко)

17. «Торкнувся шклянки білими вустами.

      Повільно пив. І випив. І погас.

      Ой сонце, сонце, промінь твій останній!

      Оце і є вся правдонька про нас!»    (Гриць Бобренко)

18. «Любив же він Марусю, не дай Боже!

      Тепер сидить, лиця на нім нема».    (Іван Іскра)

19. «Хто  -  за Богдана, хто  - за короля.

      А він за тих, которії не проти».       (Вишняк)

20. «Не дорікала, не випоминала,

      а тільки все їй падало із рук.

      А раз сказала з розпачу гіркого :

      «Є ж лицарі у нашому краю!

      О Боже мій, на кого ж ти, на кого

     збагнітувала молодість свою?!»      (мати Марусі Чурай)