Дидактичний матеріал. "Мотивація навчальної діяльності учнів на уроках фізичної культури".

№

З М І С Т

стор.

1

Вступ

2

2

Мотивація школярів до навчання

3

3

Види мотивів

4

4

Групи мотивів

5

5

Способи мотивації

5

6

Педагогічні умови, що сприяють підтримці мотивації

6

7

Види стимулів навчання

6

8

Типи ставлення до навчання

8

9

Види критики

9

10

Поради стимуляції навчання

10

11

Рекомендації

11

12

Висновки

11

sh

--- 2024 --

Мотивація школярів до навчання.

1. Створюйте комфортну психологічну атмосферу

Психологічна безпека та довірливі стосунки між учителем та учнями відіграють одну з визначальних ролей у формуванні позитивної мотивації школярів.

2. Дізнавайтеся більше про своїх учнів

Якщо вчитель добре знає своїх учнів, налаштувати їх на плідну та конструктивну роботу в класі набагато легше. Знає про їхні захоплення, досягнення, симпатії та антипатії.

3. Визначайте «прозорі» цілі та знаходьте баланс у складності навчального матеріалу

Визначення конкретних і зрозумілих цілей спрямовує учнів до досягнення певної мети й дозволяє уникнути плутанини. Чітке розуміння того, що очікують від їхньої роботи, спонукає їх зосередитися на виконанні завданні й запобігти переживанням. 

4. Змінюйте форми роботи на уроках

Мозок любить новизну. Зустрічі з цікавими людьми, інтерактивні практичні роботи та вікторини, креативні навчальні проекти. Жонглювання різними методиками сприятиме підтримці високого рівня зацікавленості.

5. Демонструйте практичну значимість та перспективу застосування знань

Всім відомо, що фундаментом мотивації є інтерес. А питання «Навіщо мені це потрібно?», напевно, чули всі вчителі. Аби уникнути цих запитань варто наводити приклади того, як набуті знання допоможуть їм досягти успіху в майбутньому,

6. Влаштовуйте челенджі та проводьте змагання

Створення здорової конкуренції в класі – чудовий спосіб мотивувати та заохочувати учнів до навчання. Різноманітні заходи, конкурси, квести та ігри допоможуть формувати здоровий змагальний дух та боротися за звання кращого.

7. Дивуйте учнів на уроці

Що допоможе захопити увагу учнів та утримувати її протягом уроку? Щось нове, веселе та несподіване! Н-д, музика, відео, вірш, цитата відомої особистості. На підвищення навчальної мотивації чудово працює сторітелінг й почуття гумору –  анекдот чи смішна історія з життя.

8. Заохочуйте вести портфоліо досягнень

Запропонуйте їм збирати свої досягнення та вести портфоліо – це допоможе їм відчути задоволення від навчання та надихатиме на нові досягнення. 

9. Надавайте свободу вибору

Право вибору сприяє підвищенню інтересу школярів до навчання, заохочує їх проявляти більше ініціативи та спонукає до активної роботи, заохочує до самоконтролю.

10.  Призначайте ролі

•                      

Учнівський колектив – це суспільство в мініатюрі, де кожному учню важливо відчувати свою значимість. Запропонуйте школярам обрати вид роботи: ігри, змагання, вправи, активності, відомі спортсмени.

11. Прислухайтеся до ідей учнів

Можливість висловити свої думку з приводу проведеного уроку залучає учнів до навчання та сприяє створенню стосунків, заснованих на довірі. Наприкінці кожного заняття запитуйте у них, який вид роботи їм сподобався або що викликало хвилювання.

12. Використовуйте систему винагород

Емоційна, як і матеріальна, винагорода є найпотужнішим поштовхом до дії. Адже її здобуття призводить до розуміння, що все зроблене було не дарма, а чим більше сил витрачено, тим більше радієш успіху. Нагородження є одним із найважливіших засобів мотивації учнів. Варто посилювати особистісну позицію школяра шляхом навчальних установок та афірмацій на навчання – я сильний, я впораюся, я здібний тощо. І не втрачайте нагоди їм сказати: «Ти мене приємно здивував», «Дивовижно!», «Майстерно!».

Виділяють наступні види мотивів:

1. Оздоровчі мотиви

Цей вид дає можливість зміцнення свого здоров'я і профілактиці захворювань, надаючи сприятливий вплив фізичних вправ на організм.

2. Рухомо-діяльнісні мотиви.

При заняттях фізичними вправами в організмі людини відбуваються зміни діяльності всіх систем, в першу чергу серцево-судинної і дихальної. Це благотворно впливає на організм і поліпшує фізичний стан.

3. Змагально-конкурентні мотиви.

Цей вид мотивації дозволяє поліпшити спортивні досягнення людини і отримати задоволення від своїх позитивних результатів.

4. Естетичні мотиви.

Зовнішній вигляд для учнів – це один з мотивів. Більшість осіб хочуть виглядати красиво і справляти враження на оточуючих.

5. Комунікативні мотиви.

Під час занять фізичною культурою і спортом спілкування як між вчителем та учнем, так і між учнями є невід'ємною частиною процесу.

6. Пізнавально-розвиваючі мотиви.

Під час занять фізичною культурою школяр прагне пізнати свій організм, свої можливості і, звичайно ж, поліпшити їх за допомогою заняття спортом.

7. Творчі мотиви.

Заняття фізичною культурою і спортом дають безліч можливостей для розвитку і виховання творчої особистості.

8. Психолого-значущі мотиви.

Під час занять фізичною культурою учень занурюється в стан якоїсь абстрактності від проблем, тим самим відбувається нейтралізація негативних емоцій у людини, тобто заняття спортом позитивно впливає на психічний стан молоді.

9. Виховні мотиви.

Під час занять фізичною культурою і спортом в учнів розвиваються навички самопідготовки і самоконтролю.

10. Адміністративні мотиви.

Заняття фізичною культурою є обов’язковим у школі. Складання тестування з виявлення рівня фізичної підготовленості є одним із головних мотивацій.

Таким чином, мотиви – головні сили, що рухають дидактичний прогрес.
Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність. Вивчення і правильне використання вже діючих мотивів, формування необхідних, що спрямовують розвиток особистості та її рух, - серцевина педагогічної праці.

Виділяють кілька груп мотивів.

1. Соціальні, які мають широкий спектр свого вияву. Передусім це прагнення особистості шляхом навчання утвердити свій соціальний статус – у суспільстві, в певному соціальному колективі (родині, класі та ін.).

2. Спонукальні: пов’язані із впливом на свідомість школяра певних чинників – вимог батьків. Авторитету вчителів, колективу однолітків та ін.

3. Пізнавальні: виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання від самого процесу пізнання та його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою її життєдіяльності

4. Професійно-ціннісні: відображають прагнення людини отримати професійну підготовку для участі у сфері діяльності. Ці мотиви вступають у дію на етапі вибору професії і безпосереднього здобуття професійної освіти.

5. Меркантильні: пов’язані з безпосередньою матеріальною вигодою, корисливістю особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково, залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної людини.

Способи мотивації школярів на заняттях фізичної культури

     демонстрація позитивних впливів фізичних навантажень на організм людини;

      інтерес до нової справи;

      цікаві форми проведення секцій;

      бажання самоствердитись в оточенні та у змаганні з іншими; вплив “колективної свідомості” (мовляв усі друзі займаються, піду і собі);

      бажання мати 3 красиве тіло, щоб сподобатися особі іншої статі;

      бажання мати силу, щоб убезпечити себе від фізичних посягань з боку інших людей та щоб захищати інших; бажання бути здоровим і зовнішньо привабливим;

      для розвитку кар'єрних можливостей;

      наслідування особистого кумира (улюбленого спортсмена, кінозірки);

      наслідування іміджу фізичної сили і краси, що демонструються в кіно;

      бажання проводити дозвілля цікаво, корисно, спільно з друзями.

Найефективніший метод мотивації полягає в тому, щоб продемонструвати різні позитивні впливи фізичних навантажень.

Суттєвими педагогічними умовами, що сприяють підтримці і розвитку глибокого стійкого інтересу та мотивації школярів до занять фізичною культурою є:

      різноманітність засобів, методів, способів організації учнів на уроках;

      застосування ігрового та змагального методів;

      постановка конкретних посильних для учнів завдань навчання та тренування;

      використання нестандартного інвентарю та обладнання;\

      спонукання учнів до самостійних занять фізичними вправами у позаурочний час.

      Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху.

Види стимулів навчання.

Стимул

довіри 

Стимул довіри є одним із доволі сильних у процесі навчання. Коли особистість може висловлювати свою думку вільно, робити самостійні висновки, здійснювати навчальні дії, у неї виникає радість пізнання, створюється загальний позитивний емоційний настрій, з’являється довіра до педагога.

Довіру між тим, хто навчає, і тим, хто навчається, можна створити ситуацією самостійного вибору навчальних завдань учнями, контролю й оцінки їх виконання, проханням вчителя допомогти, щось підказати, пригадати, підготувати дослід чи експеримент.
В окремих випадках обстановка довіри створюється педагогами такими методичними прийомами, як звернення до групи: «Чи правильно я написав?», «Стежте, щоб я не помилився», «Допоможіть мені», «Давайте разом подумаємо», «Підкажіть, будь ласка, ви володієте знаннями достатньою мірою».

Стимул

інтересу

Стимул інтересу є важливим чинником створення умов для активізації пізнавальної діяльності, зниження стомлюваності учнів, поліпшення механізмів мислення, сприйняття, поведінки і водночас підвищення рівня знань.

Педагог може викликати інтерес учнів, використовуючи цікавий приклад із повсякденного життя або описуючи ситуацію, пов’язану з особистими проблемами учнів, розповідаючи цікаві історичні відомості, застосовуючи наочну демонстрацію цікавого фізичного явища з подальшим формулюванням проблеми, яку необхідно розв’язати, висвітлюючи новизну питання, що розглядається, наводячи цікаву інформацію про актуальні події життя суспільства, особисте життя відомих людей тощо.

Стимул

пріоритету 

Стимул пріоритету полягає у наданні можливості учневі проявити себе краще за інших. Його використання також забезпечує істотну активізацію навчальної діяльності. Виникає цей стимул тільки за колективного навчання.

Стимул пріоритету викликається ігровими ситуаціями: «Хто швидше виконає завдання?»,  У такий спосіб з’являється дух змагання. Цей стимул може підкріплюватися стимулом оцінки. Наприклад, найвищу оцінку отримає той, хто швидше або оригінальніше виконає завдання.

Таку форму стимулювання можна урізноманітнити, даючи завдання підгрупам (2—4 особи). Однак зловживання цим стимулом може призвести до надмірної конкуренції в групі, підсилення процесів диференціації (розподілу групи на невеликі підгрупи) та індивідуалізації (кожен — сам за себе).

Стимул

важливості 

Стимул важливості полягає у підкресленні, акцентуванні педагогом важливості події, формули, висновку тощо.

Цей стимул може виражатися короткими фразами на кшталт: «Зараз переходимо до найголовнішого моменту в даному питанні», «Підкресліть цю думку, це дуже важливо». Така інформація про важливе необхідна на занятті, бо учневі часто буває важко виділити, що найголовніше, найважливіше було у змісті навчального матеріалу, який вивчався.

Стимул

професії 

Стимул професії має підкреслити значення навчальної інформації для майбутньої професійної діяльності. Цей стимул одночасно збуджує інтерес до знань, тобто посилюється активізація навчання.

Стимул часу 

Стимул часу і швидкості полягає у формуванні в учнів відповідального ставлення до часу. Активізуючи дії учнів, педагог має за можливості обмежувати їх у часі.

Наприклад, педагог дає завдання: «Самостійно довести…» і встановлює час для доведення, скажімо, 3 хвилини. Водночас педагог може зауважити, що тим, хто виконає завдання за 2 хвилини, буде виставлена оцінка «відмінно». Інтерес до роботи в цьому разі буде ще підкріплений використанням стимулу пріоритету. Утім, слід пам’ятати, що різні учні мають різні навчальні можливості, темперамент і не всі можуть працювати у постійно швидкому темпі. Тому краще, коли зазвичай темп навчання є помірним.

Стимул

контролю 

Стимул контролю — створення загрозливої ситуації (непередбаченість проведення контрольної роботи, вибір питання, білета тощо), яка стимулює систематичну роботу над навчальним матеріалом і виховує волю. Але систематичне використання цього стимулу може викликати негативні емоції.

Стимул

оцінки

Стимул оцінки полягає у заохоченні оцінкою.

Стимул

важкості 

Стимул важкості є надзвичайно важливим, але застосовувати його педагог має у процесі індивідуальної роботи з учнями. Реалізація цього стимулу можлива на практичних заняттях, коли кожен отримує завдання для самостійного виконання різного рівня складності. У цьому разі активність слабкого учня стимулюється посильним для нього нескладним завданням, а сильного — завданням більшої складності.

Стимул

відповідальності 

Стимул відповідальності створюється відповідальним ставленням до навчання взагалі, а також покладанням деяких обов’язків на учнів у процесі навчання в малих групах (почергово доручається учням формулювати проблему, приймати рішення, аналізувати одержані результати).

Зробити роботу привабливою допоможуть навіть помилки учнів, точніше, ставлення до них педагога. Педагогові бажано витягувати максимум стимулів із помилок тих, хто навчається: «Чудова помилка!», «Невипадкова помилка!», «Помилка, яка веде до істини!», «Дякую, твоя думка не зовсім правильна, але дає підстави для роздумів».

1. Негативне

     Для негативного ставлення школярів до навчання характерно:

-          бідність і вузькість мотивів;

-          пізна­вальні мотиви вичерпуються інтересом до результату;

-          не сформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; навчальна діяльність не сформована;

-          відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого;

-          відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

2. Байдужне або нейтральне

-          Байдужість;

-          Нейтральність.

3. Позитивне аморфне

      За позитивного (аморфного) ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються:

-          нестійкі пе­реживання новизни, допитливості, спонтанного інтересу;

-          виникнення перших переваг одних навчальних предметів перед іншими;

-          широкі соціальні мотиви обов'язку;

-          розуміння і первинне осмислення цілей, визначених учителем.

4. Позитивне пізнавальне, усвідомлене

 За позитивного (пізнавального) ставлення школярів до навчання мотивація характеризується:

-          по­становкою нових цілей;

-          народженням нових мотивів;

-          осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей.

Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя завдань, способів дій, але й виникнення самостійно визначених цілей, а також виконання дій з власної ініціативи. Відбувається опанування вміннями планувати й оці­нювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку.

5. Позитивне відповідальне, особистісне.

    За позитивного (особистісного, відповідального) ставлення школяра до навчання мотивація характе­ризується:

-          стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери;

-          уміннями ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх;

-          умінням долати перешкоди задля досягнення мети.

 У навчальній діяльності, спостерігається пошук нестандартних способів виконання навчального завдання, гнучкість і мобільність способів дій, опанування навчальними діями та уміннями до рівня навичок і звичок культури праці, вихід з навчальної діяльності в самоосвітню, перехід до творчої діяльності.

1.  Спирайтесь на бажання дитини.

 Важливе не те, чого бажаємо ми самі, а те, чого хоче учень. Він не винний у своїх бажаннях. Завдання педагога — змінити напрямок його прагнень, якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.

2. Використовуйте ідентифікацію.

Примушуйте своїх учнів чогось палко забажати. Головне — «щоб бажання виникли», а ви змогли б їх використати.

3. Враховуйте інтереси й нахили.

 Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше, з цього починайте, Намагайтесь обернути «побічні» інтереси дитини на свою користь. У важких випадках ідіть від яскравої форми до змісту, від емоцій до логіки.

4. Використовуйте наміри.

Пам'ятайте: намір виникає на основі потреби. Знаходьте можливість допомогти учням у здійсненні їх намірів.

5.  Заохочуйте бажання досягти визнання.

Багато дітей вчиться не тільки заради знань, а й заради престижу. Не слід нехтувати цим бажанням.

6.  Шукайте чесноти, схвалюйте успіхи, давайте дитині шанси.

 Пам'ятайте, що завжди краще хвалити, ніж критикувати. Авансуйте найменші позитивні зрушення. Безпрограшний стимул — «Я вірю, що ти зможеш!»

7.  Зробіть діяльність привабливою.

Використовуйте зовнішньо привабливі й цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцевої оцінки діяльності.

8.  Іноді просто говоріть «Треба!».
    

Але цьому заклику завжди надавайте особистісної спрямованості — «Це потрібно зробити! Ти ж вольова людина!».

9.  Використовуйте ситуацію.

Різні життєві ситуації, що виникли випадково, потрібно помітити й миттєво використати як стимул.

Види критики:

      Критика-підбадьорення  («Нічого, наступного разу зробиш краще»).

      Критика-докір  («Ну, що ж ти? Я на тебе так розраховував»), або («Ех, ти! Я був про тебе куди вищої думки…»), або («Що ж ти зробив так неохайно (або невчасно)?»).

      Критика-аналогія («Коли я був таким, як ти, я припустився такої самої помилки»).

      Критика-надія («Сподіваюся, наступного разу ти виконаєш завдання краще»).

      Критика-похвала («Робота зроблена добре. Але тільки не для цього випадку»).

      Безособова критика («У нашому класі ще є учні, які не справляються зі своїми обов’язками. Не будемо називати їхні прізвища»).

      Критика-занепокоєння («Я дуже стурбований ситуацією, що склалася, особливо у таких наших учнів, як…»).

      Критика-співпереживання («Я добре тебе розумію, входжу в твоє становище, але й ти увійди в моє. Адже роботу не виконано…»).

      Критика-жалкування («Я дуже шкодую, але мушу сказати, що роботу виконано неякісно»).

      Критика-здивування («Як? Невже ти не підготував урок? Не чекав…»).

      Критика-іронія ( «Робили, робили і…зробили. Робота що треба! Тільки як тепер в очі людям будемо дивитися?!»).

      Критика-натяк («Я знав одну людину, яка вчинила так само, як і ти. Потім вона пошкодувала…»).

      Критика-пом’якшення («Напевно, в тому, що сталося, винен не лише ти..»)

      Критика-зауваження («Не так зробив. Наступного разу постарайся зробити краще»).

      Критика-вимога («Роботу тобі доведеться переробити!»).

      Конструктивна критика («Завдання виконано неправильно. Що ти маєш тепер зробити?»).

      Критика-побоювання («Я дуже побоююся, що наступного разу робота буде виконана на такому самому рівні»).

Таким чином, у процесі організації навчання замало використовувати лише прийоми та методи активізації пізнавальної діяльності, необхідно створювати умови, за яких учень починає виявляти свою активність, діяти, навіть усупереч своїм бажанням, і тоді, можливо, у нього з’явиться власна мотивація навчання.

Для проведення уроку існують такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створенню мотиваційних моментів.

1. Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

2. Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

3. Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну відповідь.

4. Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

5. Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

6. Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

7. Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

8. Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка-забезпечить виконання домашнього завдання.

З огляду на вищевикладене можна відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат.