Диспут на тему: „Щастя. Як ми його розуміємо? ”

Про матеріал

Мета. Поглибити знання учнів про диспут та його проведення, розши­рити розуміння поняття «щастя», виховувати людяність, працьовитість, лю­бов до людей, чесність.

Перегляд файлу

Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасли­віший той, хто вміє ним користуватись

(Г. Сковорода).

 

 

 

 

 

Д И С П У Т

на  тему:

„Щастя. Як ми його розуміємо? ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

Заступник директора з ВР

Мебонія М.Я.

 

 

 

 

Мета. Поглибити знання учнів про диспут та його проведення, розши­рити розуміння поняття «щастя», виховувати людяність, працьовитість, лю­бов до людей, чесність.

Обладнання. Вислови, прислів'я.

 Епіграф. Щастя - не слава, не гроші

-Все це минає.

Щастя - це друзі хороші,

Шана людськая

(Олександр Підсуха).

План диспуту

  1.   Що таке щастя?
  2.   Хто може бути щасливим, як можна стати щасливим?
  3.   Видатні світу цього про щастя.
  4.   Щастя, де ти? Усміхнись!

Вступне слово вчителя.

Сьогодні у нас знову диспут. Його тема: «Щастя. Як ми розуміємо його?» Чому саме таку тему я обрала? Найперше тому, що кожен з нас хоче бути щасливим і не знає, як цього досягти. А ще до цієї теми мене «підштовхнула» розмова з одним учнем, який якось запитав мене: «Чому всі люди, вітаючи один одного із святом, бажають великого щастя?» То ж сьогодні ми і постараємося з'ясувати, що таке щастя, висловити свої думки, як ми розуміємо його, дізнаємо­ся, що потрібно для того, щоб бути щасливим. Найперше звернімося до тлумач­ного словника, в якому сказано, що щастя - це почуття або стан найвищого повного вдоволення, сприятливий збіг обставин, талант, успіх.

Щастя... Усі найзаповітніші людські мрії і бажання увібрало в себе це слово, усі людські радощі і сподівання. Багато людей пройшли свій життє­вий шлях, і кожен з них прагнув до щастя. Можливо, саме тому люди не могли пояснити його. Одному щастя уявлялося клаптиком землі, другому – купою  золота, третій був певний, що щастя - влада і знатність, хтось вбачав його в славі, а хтось у - коханні.

Декому таке щастя усміхалось: люди багатіли, досягали титулів, вигідно одружувались. Але яким мізерним було це щастя і як швидко воно минало. Та були й люди великої душі. Вони знаходили своє щастя в боротьбі за Щастя інших. Та для того, щоб воно було довголітнім, мало боротися, по­трібно перемагати. Щастя не може бути самоціллю. Зайнята якимись важ­ливими справами людина трудиться, винаходить, бореться, і вона щаслива.

Пізнати щастя можна і в праці, і в боротьбі, і в дружбі, і в коханні. Важливо тільки, щоб праця була потрібною для людей, країни, боротьба пе­реслідувала високу гуманну ідею, а любов і дружба не були егоїстичними.

- А як розумієте щастя ви?

(Учні висловлюють свої думки про щастя.)

Прослухавши ваші думки, можна зробити висновок, що деякі учні розуміють щастя в друзях, інші - в улюбленій професії, родині, сім'ї, але бачу, що більшість, особливо дівчата, розуміють щастя в коханні. Правда, є в нас і такі думки, що щастя можна знайти в багатстві, славі.

' А щодо того, хто може бути щасливим?

  • Щасливим може бути, насамперед, той, хто постійно прагне до
    цього, хто має велику силу волі.
  • А що сказано про щастя видатними людьми?

Учень. Не той щасливий, хто бажає кращого, а той, хто задоволений тим,

чим володіє (Григорій Сковорода).

Учениця. Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя, але щасливі­
ший, хто вміє користуватися ним (Григорій Сковорода).
Учень. Щастя дається тому, хто багато працює (Леонардо да Вінчі).
Учениця. Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, щасливе І корисне

(Максим Рильський).

Учень. У листі до Івана Франка відомий український драматург Михайло Старицький пише: «З перших кроків пізнання на полі народнім я загорівся думкою послужити рідному слову, огранувати його, окрили­ти красою і духістю. Це бажання, цей напрямок керували мною цілр життя, я не зрадив їх до могили, і я - щасливий» (М. Старицький).

Інсценізація за твором Г. Сковороди «Розмова подорожніх про справжнє щастя».

Дійові особи. Яків, Афанасій, Григорій.

Афанасій. Люди в житті своєму працюють, а для чого - й самі не знають. Якщо подумати, то всім людським починанням, скільки б їх не було, один кінець - радість серця. Для неї ми вибираємо друзів, домагаємо­ся великих посад, вишукуємо різні наїдки та напитки, різну музику, влаштовуємо концерти, насаджуємо сади. Словом, різними способами, які тільки можуть бути, стараємося веселити душу свою.

Яків. Однак я чув, що ніде немає більше забав і веселощів, як у Парижі і Венеції.

Афанасій. Вірно, там їх багато. Але поки ти нам їх Із Венеції привезеш, то ми помремо з нудьги.

Входить Григорій. Перестаньте брехати, любі мої приятелі. Високі посади, велике місце, різні ігри і гуляння. Усі ваші затії не зможуть розвесе­лити душу і вигнати нудьгу.

Яків. А що ж зможе?

Григорій. Одне те, якщо дізнатися, в чому справжнє щастя людини і здобу­ти його.

Афанасій. Правда, ми народилися для справжнього щастя і прагнемо до нього, а життя наше є шлях, як ріка текучий.

Яків. Я довго шукаю щастя, але знайти його не можу.

Григорій. Якщо ви справді хочете знайти його, то скажіть, що для людини найкраще?

Яків. Краще те, що вище, а вище - всьому голова і кінець.

Григорій. А чого ви собі в житті найбільше бажаєте?

Афанасій. Я хотів би стати людиною високопосадовою, щоб мої підлеглі були міцні, добрі, щоб у мене був будинок як у Венеції, сад як у Фло­ренції, щоб був я розумним і вченим, благородним і багатим.

Григорій. Шкода, що в тебе такі безглузді бажання. Ти з твоїми мріями схожий на дерево, яке бажає в один час бути і дубом, і кленом, і липою, і березою... Але милостива мати-природа краще знає, що нам потрібно. Бачу, що не зможемо знайти щастя.

Яків. Чому?

Афанасій. Чому ж?

Григорій. Тому, що не розуміємо, що воно таке. Для того, щоб бути щасли­вим, не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього. Щастя завжди і всюди з тобою, тільки треба пізнати себе. Шукаємо щастя по країнах, століттями, а воно є завжди і всюди, як риба у воді, так ми в ньому, а воно коло нас шукає нас самих. Немає його ніде, тому що воно є всюди. Воно подібне до сонячного сяйва: відкрий тільки вхід йому в душу свою. Воно завжди штовхає в стіну твою, шукає проходу і не знаходить, а твоє серце темне й невеселе. І ти маєш пізнати себе і здобути його.

Вчитель. Проблема щастя завжди перебувала в центрі уваги Г. Сковороди. Вона пов'язана у нього із «сродною» працею, яка, за словами філосо­фа, є необхідною передумовою щастя. Якось один знатний багатий чоловік звернувся до Сковороди за порадою. «Тяжко мені без радості жити, - скаржився він філософу, - ні влада, ні золото не зробили мене щасливим. Моє серце слухали кращі лікарі світу, моє тіло купалося в цілющих водах Європи, я тисячі карбованців щомісяця по монасти­рях розсилаю, але спокою не знає моя душа». Вислухавши цю скаргу, Сковорода приніс косу, вила, граблі, сокиру, поклав їх до ніг пана і сказав: «Це єдине джерело людської радості. Працюй. Зароблений у поті кусок хліба вилікує всі хвороби - душевні і тілесні». Можливо, в деякій мірі і нам слід прислухатися до цих слів, сказаних дуже давно. А тепер дізнаємося, що ж думають про щастя ваші ровесники, мо­лодші школярі, люди старшого віку.

Учениця. Я провела опитування у людей старшого віку. Більшість з них вбачають щастя в здоров'ї своїх дітей. Деякі з них кажуть, що щасливі тому, що нема війни, що їхні діти и онуки не зазнають того лиха, що довелося пережити їм.

Є й такі, що вважають себе щасливими тому, що відродилася ду­ховність, віра в Бога, відроджуються традиції, звичаї.

Але, правда, були і такі відповіді: «Де ви побачите тепер щасливих, коли нема за що купити хліба?»

Учень. Учні старших класів відповіли, що щастя в коханні, в улюбленій професії. А в одній з анкет була і така відповідь: «Як куплю машину, то буду щасливий».

Вчитель. Бачимо, що кожен розуміє щастя по-своєму. Але всі, без винятку, хочуть бути щасливими. А що говорять про щастя повір'я? Інколи бачимо, що люди дарують один одному різні сувеніри-талісмани на щастя. А ще кажуть, хто знайде підкову, той буде щасливий. Підкова на щастя. Звідки ж походить цей вислів? Чому знайдена підкова при­носить щастя?

Учень. Підковувати коней почали ще до нової ери і робили це спочатку заради краси: були підкови із золота або срібла. Під час бігу коні легко губили «взуванку», і підкова дійсно була дорогою знахідкою. Тим більше, що привілейовані знатні люди (аристократи) вважали принизливим піднімати підкову з шляху.

Розповідають, що англійський дипломат 17 століття лорд Кастлей, вихваляючись своєю заможністю, наказав прикріплювати до копит влас­них коней підкови із срібла на «живу нитку», аби вони швидше губили­ся. Серед слуг лорда був коваль, який швидко набивав нову підкову, щоб невдовзі кінь загубив і її.

Вчитель. Ми живемо в дуже складний час: низька заробітна платня та її невиплата - це питання стоїть на порядку денному. А ще плата за навчання, дорогі посібники, підручники.

' А чи можемо ми тепер бути щасливими? (Учні висловлюють свої думки.)

Підсумкове слово вчителя.

Мабуть, для кожного з нас найбільше щастя сьогодні, що ми живемо у вільній державі Україні, маємо свою державну мову, свої символи, розви­ваємо традиції і щодня повинні молитися до Всевишнього, щоб наділив нас здоров'ям і розумом, щоб ми спільною працею змогли допомогти нашій молодій країні вийти з кризового становища і стати в ряд передових країн світу. А я бажаю вам осягти справжнього людського щастя.

Хай кожному з вас воно усміхнеться. Будьте щасливі!

 

doc
Додав(-ла)
Mebonia Marina
Додано
25 жовтня 2018
Переглядів
4113
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку