Дитинство Тараса Шевченка

Дитинство Тарасика

І от у селі Кирилівці, яке все належало одному багатому панові, в бідній родині кріпаків Шевченків, народився хлопчик Тарас. Родина була велика, дітей багато, злидні страшні. У Тараса були старша сестра та брат — Катруся і Микита та молодші за нього — Йосип, Яринка і сліпенька сестричка Марійка. Батьки, як і всі селяни, повинні були на панщині працювати, себто на пана робити. З ранку до ночі вони й гнули спини на панському полі, на панській стайні, у панських садах та городах. А вдома їхні діти лишались голодні, голі, босі.

Жінки брали немовлят з собою на поле. Покладуть під снопом, а самі жнуть пшеницю. Дитина часто плаче, заливається, а мати і підійти зайвий разочок боїться, бо панський наглядач з канчуком у руках скрізь ходить, дивиться, як працюють. Хто з дітей трошки підросте — одразу теж працювати, чи погоничем, чи пастушком. Та у Шевченків була дружна сім'я. Любили одне одного, жаліли. Зберуться усі ввечері після роботи, постелять у маленькому садочку коло хати рядно, посідають, вечеряють вкупі.

Приходив до них часто старий-престарий дід Іван. Його дуже любив маленький Тарас. Приту-литься до нього, і розповідає дід давні минулі часи. Цікавий був до всього Тарасик, про все йому хотілося дізнатись: і чи є де залізні стовпи, які небо підпирають, чому шлях, що мимо села йде, Чорпим зветься, і хто такі були гайдамаки, які проти панів повставали? Хлопець рано до школи пішов і швидше за всіх вивчився читати й писати і дуже любив малювати, хоч цьому його ніхто не вчив.

Тарас з батьком чумакує

Поки була жива мати Тараса, все-таки якось пере-бивались. Та от умерла мати, ще молодою, від не-посильної праці та нужди. Лишились діти бідола-шними сиротами. Не знав батько, що й робити з ними. Старша сестра Катруся ще при матері вийшла заміж і переїхала в інше село. Оженився батько вдруге на вдові з трьома дітьми. Думав легше буде, жінка і з дітьми, і в господарстві дасть лад. Та де там! Мачуха трапилась люта, не злюби-ла дітей, особливо Тараса.

Тарас не давав своїх молодших сестричок крив-дити, завжди за них заступався. Ну, а мачуха, хто що не нашкодить з її дітей — все на Тараса зверне і Тараса покарає. Тільки й було радості, коли якось одним літом батько пішов з чумаками і взяв Тараса з собою. А чумаками звались люди, які ходили з України аж у Крим по сіль та рибу. Не було тоді поїздів. Іхали чумаки возами, в які запрягали дужих, спокійних волів. Воли йшли поволі, і чумаки, власне, не на возах Їхали, а йшли коло них поряд довгим шляхом, степами, полями, понад ріками, озерами аж до Чорного моря.

От і Тарас вирушив з батьком у таку "чумачку" — подорож з чумаками. І багато-багато побачив по дорозі. Побачив він і могутній Дніпро з мальов-ничими берегами, високі давні могили в широких степах, де трава, вища за людину, гойдалась од вітру, немов хвилі у морі, а вгорі у блакитному небі літали орли. Бачив Тарас, що скрізь тяжко працюють люди, як і в їхньому селі. Стрічались їм пани в розкішних каретах, на баских годованих конях. Замислювався малий Тарас так само, як удома: чому скрізь одні працюють, поневіряються, а інші тільки гуляють, панують та розкошують?

Та під час подорожі дуже радів Тарас, що йде з батьком, з чумаками, так багато бачить навколо, стільки цікавого чує, а головне, ніхто на нього не гримає, не лає так, як мачуха. Обіцяв батько і другого року взяти Тараса з собою, коли пан його самого з чумаками пошле. Та не довелось, бо, як писав Тарас потім, —... Батько, плачучи з діть-ми (А ми малі були і голі),не витерпів лихої долі,умер на панщині! .. А ми розлізлися межи людьми,мов мишенята. Я до школи носити воду школярам ...

Дякова наука

Був у тому селі учителем п'яничка-дяк. Дяки у церкві співали, читали вголос церковні книги, допомагали панам. В ті часи вони бували і учителями в школах. Після смерті батька Тарас прийшов до учителя-дяка. Сказав йому:— Все робитиму для вас: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте жити в школі і вчитись. Дуже Тарас вчитись хотів. Дяк погодився. ІДе б пак — даровий наймит! Та більше знущався він з Тараса, ніж учив його.

Завжди голодний, обідраний був Тарас, а п'яний дяк не шкодував для школярів ляпасів та березо-вої каші — себто бив усіх нещадно березовими різками. Втік від нього. Тарас. Він чув, що в сусі-дньому селі дяк дуже письменний, живе добре, не те, що цей п'яничка, і до того ж маляр.— Може, вивчить мене! — подумав Тарас і прийшов до ньо-го. Та новий вчитель наказав одразу Тарасові воду носити з річки аж на гору, де його хата стояла, потім фарбу примусив розтирати, а вчити й не збирався.

Пішов від нього Тарас до третього дяка, теж маляра. — Вивчіть мене малювати! — попросив хлопець. — Усе вам робитиму, що накажете. Але той тільки глянув на Тараса і мовив: — Нічого з тебе не вийде. Ні швець, ні кравець, ні на дуді грець. Повернувся сумний Тарас у своє село та й пішов у найми.