Дивних багато в світі див, найдивніше з них – людина

Дивних багато в світі див, найдивніше з них – людина

Учні-актори сидять за окремим столиком з усім необхідним реквізитом (рушниця, колби, книжки, картини). Входить ліхтарник із запаленим ліхтарем, роззираючись довкола…

Ліхтарник. Як боляче! Як гірко… Як темно… Нічого не бачу, задихаюся…

Як давить світ, як обступає,

Як приголомшує, як мне.

Як зберегти в собі це серце,

Коли воно не камяне?

Як зберегти в собі цю душу

В глобальнім клекоті біди?

Кити хоч викидаються на сушу.

А людству викидатися куди?

Чому все так? Чому? Що робити?

В. Який дивний чоловік! Схвильований. Хто ви?

Ліхтарник. (щось шукає, бурмотить) Треба, треба щось робити… Хто? Як? Де?

В. Шановний, що з вами? Щось шукаєте?

Ліхтарник. Так-так, шукаю… Угу, шукаю… Не щось, а когось – Людину! Шукаю і не можу знайти.

Звихнувся час… О доле зла моя.

Невже його направить мушу я?

Не можу! Втомився… Зневірився…

В.  Послухайте, намагайтеся зберігати спокій, не хвилюйтеся, а головне – не розчаровуйтесь, не можна втрачати надії. Переконана, завжди можна знайти того, хто залишається людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу. Спробуймо разом це зробити, адже хто шукає, той знаходить. Згода?

   Що ж почнемо! Коли дійдемо до кінця нашої подорожі, то будемо знати більше, ніж тепер.

Ліхтарник. Так-так, звичайно. (Підходить до столика, за яким сидить безіменний із «Волі до життя».

Безіменний золотошукач. Життя відмовлялося вмирати  в мені, воно гнало мене вперед… Я їв болотяні ягоди і пічкурів, пив окріп і сторожко поглядав на хворого вовка. …Я згадував матір, сонячну Південну Каліфорнію, будиночок посеред гаю, обсаджений квітами.  …Я дивився на сухар, як на те золото, на кораблі прагнув ужити запобіжних заходів  на випадок голоднечі.

    Я зрозумів, що найцінніший скарб, важливіший за все золото світу,- це життя людини. А щоб вижити, потрібно виявити не тільки фізичну силу, а й передусім силу духу й людяність. Пройшовши заплутаними стежками Півночі, я переконався, що в скрутній ситуації перемагає той, хто долає в собі жагу наживи. А той, хто втрачає в собі милосердя та гідність, гине, як Біл.

     В екстремальних умовах виявляється сутність людини й справжні цінності. Справжнє призначення людини жити, а не існувати.

   Хто добре жив і кинув все, лиш той здобуде гарту, і виграти потрапить той, хто ставить все на карту.

Ліхтарник. Цікаво… Ще не перевелися сильні духом….

В. Людина приходить на цю землю, святу і грішну, аби пізнати світ, своє місце в ньому. Але часто шлях до пізнання сенсу буття, істини стає тяжким випробуванням. Людина у боротьбі з долею не має інших доказів, крім того єдиного, що вона – людина! Важливо залишатися людиною за будь-яких обставин.

Наплива на сцену сутінь ночі,

Тисяча біноклів жде краси.

 Коли справді можна, Авва Отче,

Ти цю чашу мимо пронеси.

Я з твоєї волі стану прямо,

Я зігрію цю трагічну роль.

Але йде сьогодні інша драма,

І мене ти зараз не неволь.

Та й , нарешті, вже немає сенсу,

Незворотня стежка до мети.

Я стою. Все топить фарисейство.

Жити – це не поле перейти.

Ліхтарник підходить до наступного столика, знайомиться з героями.

Берман. Я – художник Берман. Художник?.. Голосно сказано. Я-митець-невдаха. 40 років тримав у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Увесь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи. Нічого не виходить – лише якась мазанина – вивіски та реклами. Мрії, мрії…- залишилися нездійсненними.

  Що? Погано виглядаю? Щоб забутися п’ю, не полишаю балачок про свій шедевр. І, знаєте, ніби легше. Мені кажуть, що це самообман, називають мене буркотливим дідком.

 Джонсі. Так – так, ви старий буркутун, і не заперечуйте. А ще ви наш «сторожовий пес», і ми із Сью вас дуже любимо.

Берман. Ну що ти, Джонсі, облиш.

Джонсі. Ви не невдаха! Ви – мій ангел-охоронець. Буває мит якогось потрясіння: побачиш світ, як вперше у житті. Якось сильна недуга мало не вбила мене, надломила мою волю. Я була переконана, що з останнім листком згасне моє життя. Та сталося диво: ні сильний вітер, ні дощ не зірвали листка, щось примусило його триматися. Це диво-шедевр, який таки намалював Берман, уклавши в нього своє велике співчутливе серце, пожертвувавши власним життям.

У чому сила справжнього мистецтва?

У насолоді і багатстві фарб?

Воно-це манія прозріння,

Що будить розум – цінний скарб.

Якщо ж душа, схвильована красою,

Підносить відчуття аж до небес,

То цей сюжет, написаний любовю,

До серця йде – до кожного із нас.

Берман-справжній художник, людина з великої літери, хоча зовнішнім виглядом про це не скажеш. Зовнішність оманлива. А ще я зрозуміла, яким поганим дівчиськом була. Добре, що поруч були справжні, небайдужі люди: Берман, вірна, незрадлива подруга, яка боролася за мене всупереч моїй волі. Я точно знаю: це гріх хотіти вмерти! Життя – найдорожчий скарб!

Ліхтарник. Справді. Життя – це щось особливе.

В. істинне мистецтво несе людям красу. Справжні шедеври дарують нам мить просвітлення душі і зовсім інший погляд на призначення людини на землі. Адже це не тільки витвір мистецтва, а те, завдяки чому не згасає життя. Духовна краса вічна і незмінна. Найважливіше у житті – мислити і жити серцем.

Ліхтарник підходить до наступного столика, намагається розгледіти Бєлікова. Той ще більше витягує шию, буркоче: «Хоча б чого не сталося, хоча б чого не сталося».

Дівчина. А ви не старайтеся розгледіти чи завести розмову з цим чоловіком, нічого не вийде. Він уникає будь-яких контактів, постійно усього боїться, він не вилізе зі свого «чохла», не зніме свій панцир. Це ж Бєліков. І це його єство, його спосіб життя. Цілорічно ходить зашпилений на всі ґудзики, незважаючи на погоду. Усього боїться: то боїться, щоб його не зарізали, то, щоб не вдерлися злодії, боїться спілкуватися, боїться одружитися. Життя для нього – загроза спокою.  Словом, не життя, а так – існування. Знаєте, як це не прикро, але усі зітхнули з полегшенням, коли його не стало, втомилися від його «хоча б чого не сталося». Жив-тремтів і помирав – тремтів. Хіба це життя? (До ліхтарника) Хочете познайомитися?

Ліхтарник. Ні-ні, дякую, футлярне життя точно не для мене. Гадаю, краще жити згораючи, аніж скніти, бути «гнилою колодою».

В.1. Маєш рацію. Такі, як Бєліков, дуже небезпечні. Вони самі не живуть і іншим отруюють життя, підрізають людині крила, душать її свободу. Бєлікови намагаються зупинити саме життя. Та пам’ятаймо, що ми повинні «вичавлювати з себе по краплині раба». Берегти в собі людину, власну гідність. Людина створена не для того, щоб волочити кайдани, а для того, щоб плекати крила, підноситися над сірістю, ницістю, буденністю.

На світі можна жить без еталонів,

По-різному дивитися на світ:

Широкими очима, з-під долоні,

Крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Від того світ не зменшиться нітрохи,

А все залежить від людських зіниць.

В широких – відіб’ється вся епоха,

У звужених – збіговисько дрібниць.

Ліхтарника зацікавлює наступний герой. Придивляється, вслухається.

Фауст. Що є людина на Землі? У чому її призначення? Блукаю, стою на роздоріжжі… Вірніше, стояв.

Ліхтарник. Який дивний чоловік – у білому халаті. Море книг, колби.. Ви лікар?

Фауст. Певною мірою… Я – Фауст. У філософію я вник, до краю всіх наук дійшов, уже я лікар, і правник, і, на нещастя, богослов.

Не вірив, що щось знаю я,

Хоч мав я докторське звання…

Ніяк я істину не міг знайти,

Відповісти, у чому сенс життя.

Ліхтарник. Усіх хвилює це питання, і мене також. Вдалося знайти відповідь?

Фауст. Я прожив довге життя, подолав багато перешкод, спокус, сумнівів. Постійне відчуття невдоволеності собою, відчуття власної мізерності. Було у велике кохання… Та не воно стало смислом мого буття. Та все ж знайшов для себе відповідь:

Лищ той життя і волі гідний,

Хто б’ється день у день за них!

Молодий чоловіче, життя – складне, потребує сильної волі й мудрості, щоб жити. Але людина проживе недаремно, якщо прагнутиме високої мети.  Я переконаний, що дорога та істина, яка здобута власним досвідом, пережита серцем. Точно знаю, що жити – це не просто дихати, жити – це діяти!

Так, я щасливий, бо несу користь людям. Спинися, мить! Прекрасна ти!

В. Життя людини… Філософи і письменники сотні років намагаються зрозуміти його, вловити ту дивовижну мить, коли можна сказати, що воно прекрасне, і дати, нарешті, відповідь, у чому сенс людського існування, для чого воно дається людині. Одні порівнюють його з тихою спокійною річкою, що тече у вічність, інші – з бурхливим морем, яке виходить з берегів. виривається з чітко окресленого кола. В житті так тісно переплітаються високе і приземлене, красиве і бридке, добро і зло, що часом неможливо провести чітку межу між цими поняттями. Чого варте наше життя? Чи потрібно скоритися долі? Чи повинні краса і добро бути озброєними? Бути чи існувати?

…Годинник на вічність -

Назад не повернути.

Помилок утрачено вимір.

Дай, Боже, щоб діти змогли наші бути,

Щоб ми не вкрали в них вибір. Ліна Костенко.

Учень – Омар Хайям – кличе Ліхтарника до себе.

Омар Хайям. Я запрошую тебе на бенкет життя, чаша моя чарівна і сповнена людським розумом – перлинами мудрості всіх часів. У мене є вулкан задумів, море барв, феєрверк насолоди від життя.

Хіба у Всесвіті найкращий твір не ми?

В очах у розуму зіниця й зір не ми?

Це коло Всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір,це ми.

Я сповнений гордістю за Людину, її здібності та можливості. Їй під силу підкорити будь-які вершини у світі, мета Творця – людина, що виблискує, мов діамант, у персні світобудови. Життя швидко минає, треба цінувати кожну його мить, не засмучуватися, а радіти, що живемо на цьому світі.

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут, життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі.

Того, що суджено, боятися не треба,

Боюсь неправедно прожити на землі.

Ліхтарник. Я зрозумів вас, думаю, що зрозумів.

В. Людина довго і болісно мріє про щось. Але, дивна річ, як тільки вона одержує омріяне, то перестає його помічати, а сприймає як належне, зовсім не цінуючи. Причому, одержавши бажане, вона одразу починає бажати щось інше, у даний момент недосяжне. Коло бажань-мрій замикається, і людина знову не почуває себе щасливою. Чому так відбувається? Чому нам увесь час хочеться чогось іще? Людина за своєю природою ненаситна. Щасливі люди – це – «насичені люди». Ті, що змогли вирватись із гріховного кола все нових і нових бажань. Щаслива людина та, що цінує досягнуте і вміє вчасно зупинитися у своїх бажаннях і прагненнях.

…Безумний той, хто в мріях непотрібних

За хмарами шука собі подібних!

Тут твердо стій і пильно зір одкрий:

Допитливим і цей сві не німий.

Навіщо нам до вічності ширяти?

Що знаємо, рукою можна взяти.

Отак мудрець ітиме у житті ,

І не зіб’є мара його в путі,

У русі тім йому розкішні  й болі,

Й на хвилю він не стане в за доволі.

Входять автор і муза.

Він. Мистецтво – річ незручна. З ним не до жартів. У мистецтві – правда.

Вона.  «...спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог…». Я думаю, є сенс дізнатися, яким стало слово наприкінці тисячоліття, наприкінці століття, наприкінці роману, наприкінці вірша…

Він. « Заглянь у мою душу, я знаю: там є все, що тобі треба… Має бути, адже душу я ніколи і нікому не продавав…».

Вона. Що ж, цього не так вже й мало! Можливо, цього було цілком достатньо, і кожний наступний твір читачі сприймали б як власний витвір душі і розуму.

Він. «Але цього світу, який я знав, більше не існує… знайомі місця – це лише тонкий шар, пов’язаних між собою вражень, з яких складалося наше минуле. Будинки, дороги, але настільки ж – на жаль1 – недовговічні як і роки…»

Вона. Але ж ти, письменник, це той, хто заперечує зникнення часу, ігнорує пергаменти. Це не просто важко, немислимо! Ти схожий на Сізіфа!

Він. «А навіщо все? Жити! Не опиратися, йти, йти вперед, скільки виміряно. Схоже, вмирати не страшно!»

Вона. Будь ласка, подбай про те, аби камінь не залишився на горі, щоб ще могли звалити його на себе і котити далі, і бути, як і ти, щасливі нашим каменем, аби історія про тяжкий хрест, яку ми розповідаємо, не мала кінця…

Він. Так! А ще: щастя для всіх задарма, хай ніхто не залишиться скривдженим.

В.Герої художніх творів зарубіжної літератури дали нам урок для майбутнього – найголовнішим у житті є віра в любов і чесність, упевненість у тому, що кожна людина має бути щасливою. І це щастя залежить тільки від неї самої.

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б’є годинник ніч настає

Минаю дні а я ще є

Любов сплива життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов і знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б’є годинник ніч настає

 Минають дні а я ще є

В. До слова мудрих слухом прихились… Через просторінь віків, як найдорожчий скарб, дійшли до нас безсмертні творіння, що вражають своєю глибиною, хвилюють, спонукають до пізнання себе, шляху, істини.

Нестор Літописець писав: «Книги – мов ріки, які напоюють собою весь світ світлом мудрості, велика втіха і користь для душі, адже той, хто читає, веде бесіди з Богом і наймудрішими мужами».

Ліхтарник. Це я зрозумів. Справжня особистість – це людина високої культури, працьовита, енергійна, яка прагне якомога більше знати і вміти. …Але.. Це у книжках, а у житті?..

В. А у житті?

Єсть душі прекрасні, єсть душі святі,

Єсть душі прозорі, як дні золоті.

Вони не вмирають, вони ніби чайки.

Літають, і плачуть, і світять віки.

Життя цінується не за тривалістю, а за змістом. Важливо не те, чи довго, а чи правильно ти прожив. Важко жити, не перетинаючи ниток пам’яті, вони болять на рубцях стуленого докупи серця…Та все ж Світло перемагає Темряву, Життя перемагає Смерть, починаючи новий день, даруючи надію, радість…

Вбігає Полліанна. Бере за руку Ліхтарника, показує йому смайлика

Полліанна. Ой, як я рада бачити вас усіх? А чи любите ви веселку? Як добре було б, якби вона оселилася у вашому домі і тішила вас! Я знаю це, бо не розлучаюся з нею, і тепер иені байдуже – тепло на вулиці чи холодно, адже у моїй кімнаті цілий день живе маленька веселка.

Мене називають дівчинкою-сонцем, веселковою Полліанною. Сьогодні я навчу вас гри в радість. Це так захопливо! Суть гри в тому, щоб знайти щось таке, з чого можна порадіти. А навчив цієї гри мене батько, коли замість ляльки мені прислали милиці. Він сказав мені, щоб я раділа, що мої ноги здорові і милиці мені не потрібні.

Ой, це чудова гра, в яку ми грали постійно. Батько придумав її, коли прочитав біблію і підрахував, скільки разів Господь закликає нас до радості. Уявляєте – 800 разів! Бог велів кожному з нас радіти.

Що? Не вмієте радіти?  Тоді радійте, як умієте! Я зараз вас навчу. Ось гляньте на моє ластовиння. Дзеркало, дзеркало? Немає, от і добре, не буду бачити його. Якщо у вас немає килимка, не засмучуйтесь, радійте, що не треба буде його тріпати. Давайте спробуємо разом із вами. Пропонує деком уз присутніх знайти позитивне  у неприємних ситуаціях.

.1. Ключ залишився у квартирі, двері автоматично зачинилися.

2. Загубився годинник.

3. Рапто відімкнули світло.

Полліанна. Ну що, сподобалося вам? Не будете сумувати? Зробите з лимона лимонад?  Радійте! Щасливо! Па-па.

Ліхтарник. Я зрозумів одну істину: головного очима не побачиш, пильне тільки серце. Кожна епоха має своїх героїв, за будь-яких обставин можна і треба залишатися людиною, і це можливо, я переконався. Доля світу в наших руках, тому їх не можна опускати.

Звучить пісня на слова В.Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина»

Заповіді Матері Терези:

Люди бувають нерозумними,

Нелогічними і егоїстичними.

І все ж люби їх!

Коли ти робиш добро, то люди

Будуть звинувачувати тебе у

Затаєній особистій користі і самолюбстві.

І все ж виявляй доброту!

Якщо ти досягнув успіху, то в тебе може

Зявитися багато фальшивих

Друзів і справжніх ворогів.

І все ж досягай успіху!

Якщо ти чесний і відвертий, то люди

Будуть обманювати тебе.

І все ж будь чесним і відвертим.

Те, що ти будував роками, може бути зруйновано в одну мить.

І все ж будуй!

Люди потребують допомоги, але вони згодом дорікають тобі за неї.

І все ж допомагай людям.

Якщо ти досягнув безмежного щастя,

Тобі будуть заздрити.

І все ж будь щасливим.

Добро, яке ти робиш сьогодні,

Люди забудуть завтра.

І все ж твори добро!

Ділись з людьми кращим, що в тебе є,

І цього ніколи не буде достатньо.

І все ж ділись найкращим!