Для уроків читання чи ранкових кіл. Казка про добро

У невеликому містечку, де вулиці були чисті, а двори наповнені сміхом, жили троє друзів — Марійка, Данило і Софійка. Вони ходили до першого класу, любили малювати, бігати на

перервах і ставити тисячу запитань дорослим.

Одного разу, повертаючись зі школи, діти помітили на лавці біля під’їзду

стареньку бабусю. Вона тримала важку сумку й виглядала дуже втомленою.

— Мабуть, їй важко, — тихо сказала Марійка. — Давайте допоможемо, — одразу запропонував Данило.

— Так роблять добрі люди, — додала Софійка.

Діти підійшли до бабусі, привіталися й допомогли донести сумку до квартири. Бабуся усміхнулася і сказала: — Дякую вам, діти. Ви навіть не уявляєте, як мені приємно.

Наступного дня в школі вчителька помітила, що один хлопчик, Максим, сидить сам і не грається з іншими.  — Чому він такий сумний? — запитала Софійка.  — Можливо, у нього немає друзів, — відповіла Марійка.

На перерві вони підійшли до Максима й запросили його погратися разом. Спочатку хлопчик соромився, але скоро засміявся й

почав бігати разом з усіма. Виявилося, що він дуже добрий і вміє цікаво розповідати історії.

Одного дощового дня друзі побачили у дворі маленьке кошеня. Воно тремтіло й нявкало.

 — Йому холодно і страшно, — сказав Данило.

 Діти змайстрували для кошеняти будиночок із коробки, дали молочка і попросили дорослих допомогти знайти для нього дім.

Одного вечора Марійка сказала:

 — Я думаю, що добро — це коли думаєш не лише про себе.

 — І коли допомагаєш, навіть якщо тебе про це не просять, — додав Данило.

 — Тоді світ стає добрішим, — усміхнулась Софійка.