Додатковий матеріал для сценарію до Дня МАТЕРІ.

Усе на землі – від МАТЕРІ

Нехай повік благословенна буде та,

Чиї нас крила вгору піднімають,

Чиї завжди усміхнені вуста

Цілують нас і нас же прославляють.

Нехай повік благословенна буде та,

 Чиї нас руки пестять і леліють.

З чийого серця щедрість пророста,

Й струмки добра ніколи не міліють.

Нехай повік благословенна буде та,

Що світ їй дав таке високе ймення.

 І хай уже посріблені літа, -

 Це їй від нас палке благословення!

Тетяна Лісненко

Що може бути ріднішим за матусині руки? Коли тобі сумно, вони зігрівають тебе лагідними обіймами. Що може бути ласкавішим за матусині очі? Вони осявають світ навколо тебе, коли ти в розпачі... Немає нічого щасливішого, ніж мить, коли Матуся щиро посміхається. І навіть коли вона сердиться - красива, рідна, єдина, - ближчої людини не існує. Матері дають нам життя. Вони пестять і плекають нас із першої миті нашого існування. І ніхто не розуміє нас краще за Маму. Вона завжди поряд, завжди допоможе, дасть мудру пораду і заспокоїть у гірку годину. Матуся пишається нашими досягненнями і хвилюється, коли нас немаєвдома. Вона любить нас понад усе і навіть більше. Мама вчить нас найголовнішим людським якостям – доброті, чесності, порядності, милосердю та людяності. Вона відкриває для нас життєвий шлях, допомагає не заблукати в непередбачуваних лабіринтах життя... Тому потрібно зробити все для того, щоб вона завжди могла нами пишатися і якнайменше журитись через наші невдачі.

Богиня – Берегиня... Це - високе, тонкоруне, поетичне, точне і загадкове наймення! Берегиня... – це та, що береже оселю від злого вітру, оберігає нас від невірного кроку, захищає від непрошеного лиха та напасті. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім,- навіть життям! Це та, що темними ночами гойдала тебе, не зімкнувши очей ні на мить, лічила сургучеві зорі, дивлячись у заплакане вікно, мрійно співаючи колискову... Ім’я цій Берегині – МАТИ!

Мама… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки можливого й неможливого зробила ця жінка для тебе! Хіба хтось може бути ближчим за неї? Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов’ю, з добром. Вона нас навчала бути дорослими і мудрими. І, пізнаючи закони життя, саме від Матері ми перейняли наймудрішу науку - любити людей. Бо лише з любові народжується прекрасне, високе, вічне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і в радощах, і в горі. Вірність - це почуття, яке теж виховала в нас Ненька: Матері, друзям, батьківщині…

Любов Матері... Що може бути сокровеннішим? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато вкладено у цій прикладці... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що Мати не відвернеться від своєї дитини ніколи, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу її доньки чи сина. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати, підставити плече, розрадити і допомогти. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас! Із давніх-давен зверталося й звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині – до Матері, уславлюючи її благословенне ім’я. Воно дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце й безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом усього життя, а мудре слово допомагає долати життєві бар’єри та висоти. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина – рідна Мати.

Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться Матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам'ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави. Кажуть, що великі люди не народжуються – їх вирощують Матері. Все це факти, які тільки підтверджують, що впродовж тисячоліть, незважаючи на всі лихоліття, Жінка-Мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею національних традицій. Особливо у день вшанування Матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому що це день (як і все життя!) пам'яті недосяжності та показати ЇЇ велич і незамінність у цьому світі. Поети говорили про неї високими поетичними рядками.

На долю української Матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська Мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного. Про Матерів можна говорити нескінченно. Добрі, горді, мужні, щирі і м»якосердні матері! Скільки життів врятовано їхніми руками, скільки лиха прогнали добрі слова їх, скільки подвигів звершено відважними їхніми серцями! Де знайти слова, що змогли б розповісти про вагу і красу невичерпної материнської любові, передати щедрість їхніх сердець? І складають люди про Матерів вірші, пісні, прекрасні легенди і серйозні книги.

Коли війна чорним горем налетіла на нашу країну, материнська любов зрівнялася з великим подвигом. Скільки сліз пролито Матерями у ту Другу світову війну! Моря ... Скільки крові віддано дітям, скільки було пролито поту на трудовому фронті ! Але найважче було бачити смерть дітей своїми очима. Бачити і не мати можливості допомогти їм ... Так, це були Матері, які так виховували дітей своїх, що не зломили їх жахи і лиха війни. І коли приходив час помсти, ці сильні юнацькі або слабкі дівочі руки брали зброю, перефарбовували простирадла на прапори, заклеювали листівками стіни, лікували рани. Це вони, наші дівчата, писали в щоденниках: "Так, я можу жити тільки так, або я не можу жити зовсім. Клянуся Матір'ю своєю, що до останнього подиху я не зверну з цього шляху!" Це вони, вірні клятві, зціпивши зуби, на закривавлених тапчанах, приймали удари катів. Це вони з піснею йшли на смерть, так і не ставши на коліна. Таке не забувається. Це - безсмертя! А сьогодні, коли на сході іде війна? Діти, чоловіки, батьки, - всі, хто має людську свідомість і є патріотом своєї України, - захищають її, не шкодуючи життя… А Матері – з болем у душі, зі щемом у серці чекають, довгими ночами не сплять, молячись за їх повернення, за їх життя. І це – безсмертя!!! Воно народжується, здається, разом з нами, супроводжує нас у зрілі роки, з ними ми йдемо з життя.                 Писати про Матір можна довго, безкінечно, бо тема ця воістину невичерпна. Здається, якого боку буття не торкнися – скрізь знайдеш її відгук. Вона віддається болем чи радістю у серці, вона гріє і дарує те, чого в людському житті бракує більш за все – любов. Що може бути на світі священніше, ніж ім’я Матері? Людина, яка не зробила ще ні кроку по землі і тільки- тільки починає лепетати, невпевнено й старанно складає по складах «Ма-ма» та, відчувши свою перемогу, сміється, щаслива. Та й згодом, під важким тягарем років, у хвилини радощів та смутку, вона згадує свою матір. І як гімн Матерям, народжуються рядки:

 Я таку тебе завжди бачу,

 Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу.

Образ в серці такий несу

                       (Андрій Малишко)

 Починаючи з великого українського Кобзаря – Тараса Шевченка, який показав у своїх творах трагічне Життя Жінки-Матері, наша література малює її образ. Згадаймо хоча б невмирущий образ Матері із «Зачарованої Десни» Олександра Довженка. З якою любов’ю пише кінорежисер про неї, про її любов до всього живого! Саме від неї Довженко поніс у далеку путь життя талант людської краси, гуманності та співучості. Вона проводжала свого сина у широкий світ, як проводжає кожна Мати свою дитину. Недарма під впливом згадок про матір Андрій Малишко написав свою «Пісню про рушник»:

 «Рідна мати моя, ти ночей не доспала, І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.».

Все починається з Матері: і перші слова, і перші кроки, і перші радощі. Вона вчить своїх дітей любові до всього світу, вчить приходити на допомогу тому, кому вона потрібна, вчить доброти й тепла. Мати стає тим зразком, з якого бере приклад людина усе своє життя, недарма, якщо спитати маленьку дитину, на кого вона хоче бути схожою, та відповість: «На Матусю». Матері-героїні Олександрі Деревській, яка у грізні роки Другої світової війни виховала 48 чужих дітей різних національностей і дала їм своє ім’я, моя душа виспівала рядки:

…Ти – неземна! Ти в світі цьому – диво!

Ти – літо й осінь, весни і зима.

Вік прожила урочисто й красиво,

 Хоч в ніч сльозу втирала крадькома…

 Твої літа – неначе гральні карти:

 Печаль і радість, смуток і жалі…

Ти твердо знала: жити тобі варто,

Щоб нести дітям ніжність на крилі..,

Хоча й чужим, але відверто й щиро

Всім віддавала щедрість і тепло.

Ти так жадала затишку і миру,

Щоб дітям тим всім радісно було.

 Неначе птаха, билася в тривозі,

Сімейний вогник ніжно берегла.

Де б не була: чи вдома, чи в дорозі, -

А стежка до дітей тебе вела.

О скільки серця! Скільки тої сили!

 Скільки тепла і волі, і снаги!

Терпіння в долі пошепки просила,

Коли у душу падали сніги…

А ти жила! Ти мусила, бо знала:

Все проросте, що зерном віддаси…

 Отож ростила, пестила, плекала…

 - Ти – Жінка незвичайної краси!

 Сьогодні знов цвітуть шалено віти:

 І абрикоси, й сливи, й яблуні…

І знову в школі внуки твої й діти,

 Звучать вірші і радісні пісні.

 Чи чуєш, Мамо, світ тебе вітає,

 Твій подвиг – у Добро перероста.

 Він живить нас! Він в душах проростає,

Ти, Мамо, - Діва – чиста і свята!

В іншому вірші я продовжила говорити високі слова про Олександру Деревську, Маму з великої літери:

Вона – Зоря, Легенда і Мадонна!

 Усім по крихті – серце віддала.

 Душа – криниця: чиста і бездонна,

Взамін собі нічого не взяла.

 І на олтар життя своє поклала,

Її любов – нетлінна і свята.

 Для діток щастя в Господа благала,

В самої ж доля… Ой, не золота…

Вона добра насіяла немало,

Усіх, мов сонце: гріла й берегла,

 І для усіх ЛЕГЕНДОЮ вже стала!

 Та ні! Вона – такою і була!

Сьогодні в пояс кланяємось МАМІ,

 Бо рід її – мов мудрості ріка

. Її ім’я – не висохне з роками, -

Вона ж бо вічна – МАМА ДЕРЕВСЬКА.

«Посіяла людям Літа свої літечка житом. Прибрала планету, Послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити…» Це може зробити лише вона – Мати, найрідніша у світі людина. Їй несе кожен з нас свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи, успіхи і розчарування. З нею хочеться порадитися, поділитися турботами. Вона ніби священик й одночасно кат, вищий суд і суд совісті. Тому, як би й куди б не кидало людину життя, завжди з нами будуть «очі материнські і білява хата». Кожен з нас у будь-яку мить може повернутися додому, до Матері, і завжди він буде прийнятий з любов’ю, прийнятий так, як може приймати тільки Матінка. Мати… Ця жінка з лагідними руками, з веселою й сумною посмішкою, намагається усе вибачати своїм дітям. Проте не може вона змиритися із зрадою рідній Вітчизні, з погордою до друзів, з байдужістю та лицемірством. Вона – Мати, але ще й вчителька, що виховує у своїх дітях почуття обов’язку, любові до людей. Говорять усі матері словами Матері з «Лебедів материнства» Василя Симоненка: «Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати… Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину».

Усе життя людину супроводжує любов: до Вітчизни, до коханої чи коханого, до матері. Ці почуття неможливо відокремити, бо вони становлять сутність людства. Проте найсильнішою, найпрекраснішою є любов до Матері. Недарма називають її так ласкаво – ненька. Недарма найщасливішим є той, хто з дитинства пізнав материнську ласку й виріс під турботливим теплом і світлом материнського погляду. Вона буде жити вічно, ця жінка - Богиня, Берегиня - Мати!

У народі упродовж віків мудрість людська зробила вагомі і глибокі висновки:

 - У дитини заболить пальчик, а у матері - серце.

- Матері ні купити, ні заслужити.

- Нема того краму, щоб купити маму.

 - На сонечку добре сидіти, а коло мами - добре жити.

- Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане.

- Добре й неньці, як дитина в славі.

- Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

 - Вмерла мати - погас вогонь, що грів усю хату.

- Мати однією рукою б'є, а другою гладить.

- Дитина без батька - напівсирота, а без мами - сирота.